Стаття 97. Виконання дій за рахунок зобов’язаної особи

1. У разі, коли передбачене адміністративним актом зобов’язання не вико­нується адресатом такого адміністративного акта, але його виконання можливе іншою особою, орган виконання може доручити цій особі виконання зазначеної дії за рахунок зобов’язаної особи.

2. Орган виконання має право, якщо це можливо, сам виконати дію, перед­бачену адміністративним актом, за рахунок зобов’язаної особи, якщо законом не передбачено інше.

3. Якщо виконання дій за рахунок зобов’язаної особи призведе до більших витрат, ніж передбачалось, суб’єкт виконання/адміністративний орган має пра­во вимагати їх відшкодування у повному обсязі.

Предмет регулювання

1. Стаття передбачає можливість та право органу виконання доручити виконання покладеного на зобов’язану особу зобов’язання третій особі — іншому (третьому) суб’єкту, але за рахунок зобов’я­заної особи.

Цілі статті (мета норми)

2. Метою статті є досягнення виконання зобов’язань, які були покладені в адміністративному акті на зобов’язану особу, не зважа­ючи на її бездіяльність, але без застосування іншого, більш жор­сткого заходу примусу, передбаченого в статті 95 ЗАП.

Правова основа коментованого положення

3. Правовою основною коментованого положення є насамперед принцип законності (стаття 6 ЗАП), а також у застосуванні за ана­логією — принципи пропорційності (стаття 12 ЗАП) та ефективності (стаття 15 ЗАП).

Визначення термінів

4. «Зобов’язана особа» — адресат адміністративного акта, який повинен вчинити дії, передбачені адміністративним актом.

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

5. Головна передумова для застосування такого виду заходу примусу полягає у тому, що йдеться про виконання таких зобов’я­зань, які не потребують виключно особистих дій з боку зобов’язаної особи. Дія є можливою до виконання іншим суб’єктом, якщо вона відповідно до законодавчих вимог та обставин конкретної справи об’єктивно може бути виконана також і третьою особою за доручен- ням/на замовлення органу виконання (типовим прикладом в рам­ках такого виконання є знесення незаконно зведеного гаражу або будинку, демонтування незаконно встановленого рекламного щита тощо).

6. Орган виконання зазвичай повинен укласти з іншим суб’єктом, який виконуватиме визначене в адміністративному акті зобов’язання замість зобов’язаної особи, приватноправовий договір (договір під­ряду, договір надання відповідної послуги), який повинен врегу­льовувати правові відносини між органом виконання та цим іншим суб’єктом. Відносини ж між адміністративним органом та зобов’яза­ною особою залишаються публічно-правовими (див. нижче). Якщо орган виконання діє згідно з положеннями цієї статті в ситуації усунення реально доведеної загрози (наприклад загроза обвалу будівлі, яку має знести зобов’язана особа) або порушення публіч­ного порядку, то при уповноваженні іншої особи орган виконання не повинен здійснювати процедур із публічних замовлень/закупівель. Орган виконання не повинен у такий ситуації втрачати значний час та зазнавати додаткового організаційного навантаження у зв’язку з тим, що зобов’язана особа не виконує покладені на неї обов’язки, а також піддавати ризикам громадян та оточення. Кінцева мета застосування цього заходу примусу полягає у виконанні зобов’я­зання, передбаченого в адміністративному акті. Хоча відносини між іншим суб’єктом та органом виконання і мають приватно-правовий, а не публічно-правовий характер, результатом їх реалізації має бути саме виконання адміністративного акта. Якщо інший суб’єкт при виконанні ним зазначеного вище договору не дотримається його передумов або не виконає їх, орган виконання набуває права вима­гати відшкодування завданої шкоди.

7. Виконання зобов’язання здійснюється за рахунок зобов’язаної особи, але право іншого суб’єкта на оплату його дій по виконанню виникає у нього по відношенню до органу виконання, який надавав таке доручення, а не відносно зобов’язаної особи. Водночас орган виконання набуває права вимагати покриття здійсненої ним оплати зобов’язаною особою. Причому відносини щодо оплати виконання зобов’язання між іншим суб’єктом та органом виконання мають при­ватноправову природу і ґрунтуються на укладеній між ними угоді, а відносини покриття витрат між органом виконання та зобов’язаною особою мають публічно-правову природу. Таким чином, покриття витрат може бути спершу забезпечене прийняттям адміністратив­ним органом відповідного адміністративного акта або ж отриманням ним іншого рішення (зокрема, судового) про стягнення витрат та реалізовано шляхом звернення їх до примусового виконання (якщо особа відмовляється оплатити такі витрати добровільно).

8. Якщо компетенція адміністративного органу та обставини конкретного випадку допускають можливість виконання адміністра­тивного акта замість зобов’язаної особи самим органом виконання, то також і в цьому випадку пов’язані з таким виконанням витрати мають бути покладені на зобов’язану особу і стягнуті з неї або шля­хом прийняття адміністративного акта, або ж шляхом отримання іншого рішення (зокрема, судового) та забезпеченням його приму­сового виконання (якщо особа відмовляється оплатити такі витрати добровільно).

9. З огляду на вищезазначене і в доповнення до права органу виконання вимагати від зобов’язаної особи покриття виплат, які орган здійснив іншій особи за дії із виконання адміністративного акта, орган виконання також набуває права вимоги на покриття додаткових витрат, які виникли під час виконання. Водночас таке право органу виконання корелюється з його обов’язком вживати всіх належних дій під час надання відповідного доручення іншій особі та виконання нею відповідних дій з тим, щоби попередити виникнення непропорційних додаткових витрат. Також і тут адміністративний орган повинен забезпечити дотримання ним вимог принципу закон­ності та пропорційності (співмірності).

10. З огляду на вимоги принципів законності та пропорційності в адміністративній процедурі при застосуванні положень цієї статті адміністративний орган повинен також неухильно дотримуватись положень статті 100, а також статті 101 ЗАП.