Стаття 98. Грошове стягнення

1. У разі, коли адміністративний акт не виконано зобов’язаною особою — адресатом адміністративного акта в установлений адміністративним органом строк і передбачена ним дія не може бути виконана іншою особою, адміністра­тивний орган виносить постанову про накладення на зобов’язану особу грошо­вого стягнення у розмірі від 0,25 до 2 прожиткових мінімумів для працездатних осіб до фізичних осіб, від 0,5 до 5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб до фізичних осіб — підприємців/юридичних осіб.

Одночасно із застосуванням грошового стягнення адміністративний орган призначає новий строк для виконання адміністративного акта.

У разі повторного невиконання адміністративного акта у новопризначений строк без поважних причин адміністративний орган у тому ж порядку накладає на зобов’язану особу грошове стягнення у подвійному розмірі.

Передбачена цією статтею постанова про накладення на зобов’язану особу грошового стягнення, винесена адміністративним органом, є виконавчим доку­ментом та підлягає примусовому виконанню у порядку, встановленому законо­давством про виконавче провадження.

2. Питання про застосування грошового стягнення вирішується у порядку розгляду і вирішення справи у письмовому адміністративному провадженні, передбаченому цим Законом.

Предмет регулювання

1. В якості наступного виду заходу примусу стаття передбачає право органу виконання накладати на зобов’язану особу грошове стягнення, а також передумови та порядок його накладення.

Цілі статті (мета норми)

2. Метою цієї статті та передбаченого нею заходу є примус зобов’язаної особи до виконання зобов’язання, яке покладене на неї в адміністративному акті, шляхом накладення грошового стягнення.

Важливо наголосити, що грошове стягнення не має на меті наповнення державного бюджету. Його ціллю є загроза примусом або примус до виконання адміністративного акта.

Правова основа коментованого положення

3.

Визначення термінів

4. Грошове стягнення — захід примусу, що полягає у накладенні адміністративним органом — органом виконання на зобов’язану особу вимоги сплатити визначену у межах встановлених ЗАП суму коштів до державного бюджету (включаючи місцеві бюджети) за невиконання зобов’язаною особою — адресатом адміністративного акта в установлений адміністративним органом строк.

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

5. Грошове стягнення зазвичай застосовується у тих випадках, коли зобов’язана особа повинна виконати зобов’язання виключно особисто, зокрема здійснити відповідну дію, утриматись від неї або допустити її здійснення, але навмисно ухиляється від виконання зобов’язання. Тобто виконання зобов’язання залежить виключно від волі самої зобов’язаної особи і орган виконання не має можливості досягти виконання дій або утримання від дій зобов’язаною особою в інший спосіб, який був би більш помірним для цієї особи. Передумо­вами для застосування грошового стягнення є наступні:

1) адміністративний акт набрав чинності;

2) покладені на особу зобов’язання можуть бути виконані лише особисто зобов’язаною особою;

3) зобов’язана особа свідомо не виконує покладені на неї зобов’я­зання у строк, передбачений в адміністративному акті або встанов­лений органом виконання.

Також цей вид заходу примусу може бути застосований і замість виконання дій за рахунок зобов’язаної особи, якщо органу виконання відомо, що зобов’язана особа не буде в стані відшкодувати органу витрати по виконанню її зобов’язання іншою особою. Цим самим ЗАП, з одного боку, надає можливість органу виконання враховувати при обранні виду заходу примусу рівень платоспроможності зобов’язаної особи, а з іншого — створює умови для дотримання вимог принци­пів законності та пропорційності, а також управлінського розсуду у прийнятних випадках.

6. Як зазначалось вище, метою застосування такого заходу при­мусу, як грошове стягнення, є примушення зобов’язаної особи до особистого виконання покладеного на неї зобов’язання або утри­мання від дій. Тому законодавець в абзаці три частини першої цієї статті передбачає можливість посилення інтенсивності заходу у разі подальшого невиконання зобов’язаною особою того зобов’язання, яке було на неї покладено адміністративним актом, а саме шляхом подвоєння розміру грошового стягнення. Невирішеним залишається питання, чи повинен орган виконання перед накладенням подвійного розміру стягнення спочатку стягнути із зобов’язаної особи попе­редню суму стягнення, або щонайменше приступити до процедури виконання грошового стягнення згідно із частиною другої цієї статті. З огляду на зміст частини першої можна дійти висновку, що орган виконання може діяти в обидва способи.

Сплата зобов’язаною особою накладеного на неї грошового стяг­нення в жодному разі не звільняє її від виконання покладеного на неї адміністративним актом зобов’язання. Водночас виконання зобов’я­заною особою покладеного на неї зобов’язання (в межах терміну, встановленого у відповідному попередженні — відповідно до статті 100 ЗАП), має призводити до відмови від призначення грошового стягнення.

Дещо дискусійними та не врегульованими в цій статті залиша­ються наступні питання:

1) чи повинен орган виконання при накладенні грошового стяг­нення в подвійному розмірі виходити із суми попереднього грошо­вого стягнення або він може визначати подвійний розмір на підставі будь-яких сум, межі яких визначені в частині першій цієї статті. Виходячи з контексту статті видається правильною позиція щодо обов’язку органу виконання при визначенні подвійного розміру штрафу все ж орієнтуватись на розмір суми попереднього стягнення;

2) чи дозволяє повторність невиконання адміністративного акта зобов’язаною особою подальше неодноразове накладання грошових стягнень із визначенням подальших строків для виконання покладе­них на особу зобов’язань.

7. Зміст останнього (4) абзацу частини першої цієї статті пере­дусім спирається на ту особливість, що передбачене цією статтею грошове стягнення не вважається видом покарання, а є лише спосо­бом (заходом) примусу зобов’язаної особи до виконання нею зобов’я­зання, покладеного на неї адміністративним актом (див. статтю 95 та коментар до неї). Тому постанова адміністративного органу про накладення грошового стягнення виноситься ним самим і є виконав­чим документом, який підлягає примусовому виконанню у порядку, встановленому законодавством про виконавче провадження.

8. Згідно з частиною другою цієї статті при прийнятті постанови про накладення грошового стягнення компетентний на його засто­сування адміністративний орган повинен діяти на підставі норм Розділу IV ЗАП (передусім на підставі п. 2 частини 1 статті 44), і зокрема згідно зі статтею 65 цього Розділу.

9. З огляду на вимоги принципів законності та пропорційності при застосуванні положень цієї статті адміністративний орган пови­нен також неухильно дотримуватись положень статті 100 ЗАП.