Стаття 99. Безпосередній примус

1. Якщо виконання дії за власний рахунок зобов’язаної особи чи грошове стягнення, накладене відповідно до закону, не можуть досягти цілі адміністра­тивного акта чи з об’єктивних обставин не можуть бути застосовані, орган ви­конання може застосувати безпосередній примус до зобов’язаної особи, якщо має такі повноваження відповідно до закону.

У разі, коли орган виконання не має відповідно до закону повноважень щодо застосування безпосереднього примусу, за його зверненням адміністра­тивний акт виконується іншим адміністративним органом, який має відповідні повноваження, або якщо такий адміністративний акт законом визнаний вико­навчим документом, у порядку, встановленому законодавством про виконавче провадження.

Предмет регулювання

1. Коментована стаття передбачає найбільш жорсткий захід впливу на зобов’язану особу з боку органу виконання або залучених ним для забезпечення виконання органів або осіб, якщо попередні два види заходів примусу не досягли визначеної адміністративним актом цілі або ж ці види не можуть бути застосовані з об’єктивних причин. Тобто у деяких справах безпосередній примус може бути останнім засобом забезпечення виконання передбаченого в адміні­стративному акті зобов’язання (ultima ratio).

Цілі статті (мета норми)

2. Метою коментованої статті є шляхом застосування безпосеред­нього примусу до зобов’язаної особи примусити її здійснити відпо­відну дію, допустити дію з боку іншої особи або ж утриматись від дії.

З іншого боку, так само метою статті є захист особи від непропо­рційного впливу держави, шляхом недопущення застосування без­посереднього примусу, якщо для цілей виконання адміністративного акта буде достатньо інших заходів примусу.

Правова основа коментованого положення

3. Правовою основною коментованого положення є норми Кон­ституції України, які захищають відповідні права людини і гро­мадянина, зокрема, як в статті 29 (право на свободу та особисту недоторканність), статті 34 (право вільно збирати, зберігати, вико­ристовувати і поширювати інформацію), статті 39 (право на мирні зібрання), статті 41 (право володіти, користуватися і розпоряджа­тися своєю власністю, та захист цього права), статті 47 (право на житло), а також принципи, визначені у ЗАП, зокрема, законності (стаття 6 ЗАП), а також у застосуванні за аналогією — принцип пропорційності (стаття 12 ЗАП) та принцип використання повнова­жень з належною метою (стаття 8 ЗАП).

Визначення термінів

4. «Безпосередній примус» — це крайній захід примусу, що полягає у застосуванні насамперед фізичного впливу (і в певних умовах — психічного/психологічного впливу) до адресата адміні­стративного акта та/або до об’єктів (предметів тощо), за які несе відповідальність адресат адміністративного акта (зобов’язана особа).

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

5. Головною передумовою та підставою для застосування без­посереднього примусу є реальна непридатність або об’єктивна неможливість застосування інших заходів примусу — виконання дій за рахунок зобов’язаної особи або грошове стягнення. У разі потреби непридатність або об’єктивна неможливість застосування інших заходів примусу має бути обґрунтована органом виконання, у будь-якому разі такі обставини обов’язково повинні бути наявними. Випадком їх реальної наявності може бути як факт «неспрацю- вання» інших заходів примусу щодо зобов’язаної особи в минулому, так і явна недоцільність цих заходів, виходячи з обставин конкрет­ного випадку та становища зобов’язаної особи. З урахуванням змісту абзацу першого частини 1 цієї статті, а також з огляду на вище- наведений коментар, треба наголосити на тому, що щонайменше у сфері публічного адміністрування безпосередній примус як захід примусу майже завжди є подальшим заходом органу виконання, а не первинним. Тобто він зазвичай спрямований на забезпечення попередніх спроб органу виконання змусити зобов’язану особу вико­нати покладені на неї адміністративним актом зобов’язання, зокрема за допомогою інших двох видів примусу (наприклад, безпосередній примус може бути застосований з метою забезпечення виконання іншою особою такого заходу примусу, як виконання дій за рахунок зобов’язаної особи — при знесенні незаконної забудови та опору цим діям з боку зобов’язаної особи).

6. Застосування безпосереднього примусу істотно втручається в цілу низку передбачених Конституцією України основоположних прав зобов’язаної особи.

Безпосередній примус полягає у дійсно безпосередньому, фізич­ному впливі на особу або на відповідні предмети у вигляді застосу­вання фізичної сили, також із використанням спеціальних засобів та із дотриманням передбачених законом меж і вимог (наприклад, у випадку невиконання особою покладеного на неї адміністративним актом обов’язку залишити аварійну будівлю або об’єкт, який підля­гає знесенню; у випадку виконання відносно предметів — евакуація автомобіля за допомогою евакуатора тощо). При призначенні цього заходу примусу та його застосуванні орган виконання та/або залу­чені ним інші компетентні органи і особи мають особливо ретельно дотримуватись вимог принципу законності та принципу пропорцій­ності (співмірності).

7. З огляду на обов’язок органу виконання дотримуватись при застосуванні безпосереднього примусу принципу пропорційності (співмірності), до застосування фізичної сили можна віднести також і такий спосіб дій як застосування психічної сили.

8. Абзац другий частини першої цієї статі враховує ту обста­вину, що частина адміністративних актів прийматиметься і викону­ватиметься органами, які зазвичай не наділені компетенціями щодо застосування такого специфічного заходу примусу як безпосередній примус. Враховуючи цю обставину та особливі вимоги в Конститу­ції та законодавстві України до порядку застосування цього виду примусу, законодавець у цьому абзаці (а також у статті 101 ЗАП) в загальних рисах визначає порядок залучення інших адміністратив­них органів, наділених відповідними повноваженнями та відповід­ними засобами.