Поняття й ознаки поліцейських заходів. Співвідношення категорій «поліцейські заходи» та «адміністративний примус»

Ефективна поліцейська діяльність є одним із ключових факторів сталого суспільного розвитку демократичних держав. Функціону­вання поліції як органу, що забезпечує публічний порядок і безпеку, охорону прав і свобод громадян, реалізується через застосування широкого спектру заходів, що мають відповідати сучасним викли­кам і органічно вписуватися в систему демократичних цінностей.

Серед найбільш очевидних відмінностей сучасної поліцейської діяльності є відмова від абсолютизації функції боротьби зі злочин­ністю та націленість на служіння суспільству, надання послуг у сфері публічної безпеки^[DCCCXLIV]. Таким чином, поліцейська діяльність пос­тупово відходить від репресивної (інтервенційної) державної по­літики у правоохоронній сфері і концентрується на визнанні особ­ливої соціальної значущості проблеми протидії правопорушенням, налагодження тісної взаємодії державних і комунальних суб’єктів поліцейської діяльності з інститутами громадянського суспільства у здійсненні роз’яснювально-превентивної діяльності з метою ко­ригування деструктивної поведінки окремих громадян й усунення

чинників, що детермінують правопорушення і соціальні патології¹. Українське законодавство, яким врегульовано поліцейську діяль­ність, всіляко підкреслює зазначені тренди, мінімізує використання зворотів, що вказують на примусову природу її діяльності. Однак, це не означає, що поліцейські заходи виводяться поза межі методу примусу.

Підтвердженням примусової природи поліцейських заходів може служити і визначення їх поняття, наведене у ч. 1 ст. 29 Зако­ну України «Про Національну поліцію», згідно з якою це - дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обме­жує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень^{[845] [846].}

Отже, однією із суттєвих ознак поліцейського заходу є його дер­жавно-владний примусовий характер. Державний примус деталь­но опрацьований науковою доктриною, зокрема адміністративного права дореформеного періоду, оскільки він розглядався як основний і найбільш ефективний. Багато з фундаментальних положень, що розкривають його правову природу, є справедливими й у сфері по­ліцейської діяльності, що конкретизується у поліцейських заходах. Так, державно-владний примусовий характер поліцейських заходів має прояв у тому, що вони здійснюються в односторонньому по­рядку лише у передбачених правовими нормами випадках; поля­гають у застосуванні від імені держави особливих способів впливу на свідомість та волю особи з метою попередження та припинення адміністративних правопорушень; здійснюються від імені держа­ви уповноваженою особою; реалізуються всупереч волі особи, до якої застосовуються^[847]. Водночас, оновлення сфери публічного адмі­ністрування, перегляд призначення і ролі державно-владних інсти­туцій поступово змістили акцент із примусу на превенцію, надавши примусу другорядної ролі. У діяльності поліції такі зрушення ма­ють вияв у тому, що примус застосовується, по-перше, як виключ­ний захід, зазвичай після вичерпування можливостей дій, що ґрун­туються на переконанні, по-друге, до порівняно незначної кількості суб’єктів, по-третє, сама можливість, загроза застосування примусу поліцейським, в ідеалі, повинна мати ефект у вигляді відновлення порядку і припинення протиправних посягань.

Часто поліцейські заходи фактично ототожнюються з адмініст­ративним примусом. Дійсно, система поліцейських заходів, перед­бачена Законом України «Про Національну поліцію», переважно, збігається із заходами адміністративного примусу, передбачени­ми КУпАП. Водночас, в окремих випадках застосування поліцей­ських заходів урегульовується нормами кримінально-процесуаль­ного права і здійснюється у контексті кримінального провадження (напр., опитування особи, обмеження її пересування).

Характеризуючи поліцейські заходи, слід зазначити, що, на від­міну від заходів адміністративного примусу, вони мають обмеже­ний спектр впливу на особу. Виходячи із найбільш широкого трак­тування заходів адміністративного примусу, вони містять у собі чотири групи:

1) попередження;

2) припинення;

3) забезпечення провадження;

4) відповідальність.

Жоден із поліцейських заходів не люже розглядатися як міра відповідальності особи, усіх їх спрямовано на попередження або припинення протиправної поведінки, настання негативних наслід­ків, що можуть зашкодити публічній безпеці і порядку, правам і свободам людини або інтересам держави. їх застосування не тягне за собою зміну статусу особи, такі наслідки можуть настати лише у разі їх комплексного застосування з іншими повноваженнями по­ліцейського.

Чітко виражена ліета застосування поліцейських заходів також є вагомим фактором, що дозволяє визначити його сутність та відме­жувати від інших суміжних понять. Специфіка мети поліцейських заходів полягає в тому, що їх спрямовано не лише на попередження можливих правопорушень, припинення протиправних дій, але й на недопущення та усунення можливих шкідливих наслідків різних надзвичайних ситуацій.

Застосування поліцейських заходів відбувається в ситуаціях, що характеризуються швидкоплинністю, наявністю багатьох чинни­ків, у тому числі й неочевидних. Відтак, їхньою особливістю мож­на вважати спрямованість на оперативне вирішення ситуації і негайне настання фактичного результату. При цьому, поліцей­ські заходи слід розглядати як адміністративні акти застосування правових норм, які, на відміну від загально правових заборон, що звернені до невизначеного кола осіб і здійснюються на підставі їх власного волевиявлення, мають вираження в імперативній катего­ричній владній вимозі до конкретної особи¹. У ході застосування по­ліцейського заходу виникають правові відносини, в яких в особи, на яку його спрямовано, є обов’язок виконання вимоги поліцейського.