Характеристика примусових поліцейських заходів

У виняткових випадках, коли необхідно припинити протиправні дії, небезпечні для життя та здоров’я поліцейського або інших осіб, у тому числі й тоді, коли були використані й не дали бажаних ре­зультатів усі інші форми попереднього впливу на поведінку право­порушника, поліція може застосовувати примусові заходи.

За допомогою примусових заходів поліцейський під час вико­нання повноважень, визначених ст. 23 Закону України «Про На­ціональну поліцію», здатен самостійно та оперативно вирішити конфліктну ситуацію й примусово припинити правопорушення. До поліцейських заходів примусу Законом України «Про Національну поліцію» віднесено: 1) фізичний вплив (силу); 2) застосування спеці­альних засобів; 3) застосування вогнепальної зброї.

Фізичний вплив (сила). Особливістю застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї є те, що вони спря­мовані безпосередньо на особу правопорушника, здатні завдати фі­зичної шкоди, становити загрозу життю і здоров’я, у зв’язку з чим забороняється застосування поліцейським примусових заходів, не визначених Законом України «Про Національну поліцію».

Можливість заподіяння шкоди здоров’ю порушника має бути мінімальною, тому поліцейський зобов’язаний негайно зупинити застосування певного виду заходу примусу в момент досягнення очікуваного результату (мети).

Мету застосування поліцейських заходів примусу можна вважа­ти досягнутою якщо:

1) перервано, припинено протиправне діяння, яке має ознаки адміністративного чи кримінального правопорушення;

2) створено умови для подальшого притягнення винних осіб до відповідальності;

3) усунено шкідливі наслідки правопорушення;

4) унеможливлено вчинення нових правопорушень;

5) відновлено попередній правовий стан суспільних відносин.

Застосуванню фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї має передувати попередження про намір їх застосувати. По­ліцейський попереджує особу, проти якої збирається застосувати примусовий захід, коли вважає, що обстановка дозволяє це зробити без шкоди для досягнення мети його застосування. Попередження має бути зроблено настільки гучно, щоб не було сумніву у сприй­нятті цієї інформації об’єктом впливу (в тому числі з використанням

гучномовних установок, підсилювачів звуку), не менше двох разів з наданням часу, достатнього для припинення правопорушення.

Попередження поліцейського починається зі слів: «Поліція! Іме­нем Закону!...». Кількість часу, яку можна визнати достатньою для виконання особою законної вимоги поліцейського, останній визна­чає самостійно, виходячи з оцінки складності ситуації, що склалася, особи правопорушника (його фізичного та емоційного стану, намі­рів, поведінки) та характеру правопорушення.

Без попередження поліцейські заходи примусу можуть застосо­вувати тільки у випадках, якщо зволікання може спричинити по­сягання на життя та здоров’я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки (загибель людей, вибух, пожежу, катастрофу на за­лізничному транспорті тощо), або якщо в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим чи неможливим. У таких випадках об’єкт впливу не може усвідомлювати, що її протиправні дії можуть бути припинені з нанесенням їй шкоди аж до заподіяння смерті.

Вид, час початку та інтенсивність застосування заходів приму­су визначаються поліцейським особисто з урахуванням конкретної ситуації (напр., ускладнення оперативної обстановки, наявності ве­ликого скупчення людей, ДТП тощо), характеру правопорушення та індивідуальних особливостей особи, яка вчинила правопорушення. Рішення про застосування заходу примусу ухвалює поліцейський, відповідальний за забезпечення публічної безпеки і порядку, або ке­рівник конкретної операції. Поліцейські, які діють індивідуально, ухвалюють такі рішення самостійно.

У разі, коли з якихось причин у результаті застосування фізичної сили, спеціальних засобів чи вогнепальної зброї уникнути заподіян­ня тілесних ушкоджень не вдалося, ст. 18 Закону України «Про На­ціональну поліцію» зобов’язує поліцейського надавати невідкладну допомогу особам, які постраждали в результаті застосування захо­дів примусу.

Стаття 12 Закону України «Про екстрену медичну допомогу»^[DCCCLXXX] відносить поліцейських до переліку осіб, які хоч і не мають медич­ної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні надавати домедичну допомогу людині у невідкладному стані. Така допомога

може бути виражена в припиненні впливу пошкоджуючих факто­рів на потерпілого, в зупинці кровотечі, перенесенні потерпілого з небезпечної зони, виклику бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги для надання допомоги відповідно до положень Закону України «Про екстрену медичну допомогу».

За потреби поліцейський повинен особисто (транспортом) доста­вити постраждалу особу до найближчого закладу охорони здоров’я (незалежно від форми власності та підпорядкування), де їй може бути надано необхідну професійну медичну допомогу відповідно до її стану.

Закон України «Про Національну поліцію» забороняє застосову­вати фізичну силу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю до пев­них категорій осіб, зокрема до:

1) жінок з явними ознаками вагітності;

2) малолітніх осіб;

3) осіб з явними ознаками обмежених можливостей або старості. Стосовно зазначених категорій осіб Закон України «Про Націо­нальну поліцію» дозволяє застосовувати заходи примусу лише у випадках: учинення ними збройного (із застосуванням зброї) або групового (тобто якщо нападників двоє й більше) нападу; учинення збройного опору поліцейському, що загрожує життю та здоров’ю інших осіб або поліцейських, якщо відбити такий напад або опір іншими способами і засобами неможливо.

Про підстави, обставини та наслідки застосування примусових поліцейських заходів поліцейський повинен негайно довести до ві­дома безпосереднього керівника письмовим рапортом, на якому, в подальшому проводиться службове розслідування стосовно право­мірності дій поліцейського.

У разі завдання особі поранення або каліцтва внаслідок засто­сування до неї спеціального засобу керівник такого поліцейського зобов’язаний негайно повідомити про це відповідного прокурора. У випадку допущеного порушення з боку поліцейського прокурор має право вимагати від посадових чи службових осіб надання по­яснень щодо порушення, вимагати усунення порушень та причин і умов, що їм сприяли, та притягнення винних до передбаченої за­коном відповідальності.

Застосування фізичної сили поліцейськими. Під заходами зас­тосування фізичної сили слід розуміти дії поліцейського, що мають прояв у застосуванні мускульної сили та механічного впливу на будь-який орган, частину тіла або весь організм правопорушника без допомоги спеціальних засобів і вогнепальної зброї, щоб припи­нити правопорушення, затримати порушника та відвести небез­пеку, що загрожує життю і здоров’ю громадян^[DCCCLXXXI]. До спеціальних прийомів боротьби (рукопашного бою) слід віднести кидки, удари, захвати, прийоми, звільнення від них, прийоми обшуку та конвою­вання, блоки, відходи з лінії атаки тощо.

Фізична сила застосовується у разі крайньої необхідності, коли вичерпано інші заходи впливу на правопорушника, якщо застосу­вання інших поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцей­ським повноважень, покладених на нього, а також з метою:

1) забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб;

2) припинення адміністративного правопорушення - протиправ­ної, винної (умисної або необережної) дії чи бездіяльності, яка по­сягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством перед­бачено відповідальність (ст. 9 КУпАП), або кримінального право­порушення - вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину (ст. 2 KK України);

3) затримання особи, яка вчинила правопорушення.

Вид засобу фізичного впливу та інтенсивність його застосування кожний поліцейський визначає самостійно. Особливості застосу­вання фізичної сили (вид прийому, тактика його застосування, ін­тенсивність впливу) залежать від низки обставин, які потребують належної оцінки під час контакту з правопорушником або особою, яка, за припущенням, може ним виявитися:

1) характер правопорушення;

2) обставини, що склалися під час правопорушення (кількість правопорушників або можливість збільшення їх кількості, наявність у порушників зброї або підручних засобів, особливості місцевості з огляду на можливість втечі правопорушників);

3) фізичний стан правопорушника: вік, стать, стан здоров’я, на­явність ознак інвалідності, вагітності, антропометричні дані: зріст, вага, розвиток мускулатури;

4) ступінь володіння навичками рукопашного бою;

5) психічний стан тощо.

Застосування спеціальних засобів. Поліцейський для забез­печення публічної безпеки і порядку застосовує поліцейські засо­би, визначені виключно ст. 42 Закону України «Про Національну поліцію». При цьому, не є спеціальними засоби індивідуального захисту: шоломи, бронежилета та інше спеціальне екіпірування. Поліцейський уповноважений застосовувати спеціальні засоби тільки у разі, якщо він пройшов відповідну спеціальну підготов­ку, порядок і умови яких визначено підзаконними нормативними актами^[DCCCLXXXII].

Згідно із ст. 45 Закону України «Про Національну поліцію», спе­ціальні засоби можуть бути застосовані за наявності хоча б однієї з умов, передбачених для кожного з них у межах індивідуального переліку, а саме:

1) кайданки та інші засоби обмеження рухомості застосову­ються:

до особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопо­рушення та чинить опір поліцейському або намагається втекти;

під час затримання особи;

під час конвоювання (доставляння) затриманого або заарештова­ного;

якщо особа своїми небезпечними діями може завдати шкоди собі і оточуючим;

проведення процесуальних дій з особами у випадках, коли вони можуть створити реальну небезпеку оточуючим або собі;

2) гумові та пластикові кийки застосовуються для:

відбиття нападу на поліцейського, іншу особу та/або об’єкт, що перебуває під охороною;

затримання особи, яка вчинила правопорушення і чинить злісну непокору законній вимозі поліцейського;

припинення групового порушення громадського порядку чи ма­сових заворушень;

3) засоби, споряджені речовинами сльозогінної та дратівної дії, застосовуються для:

відбиття нападу на поліцейського, іншу особу та/або об’єкт, що перебуває під охороною;

припинення групового порушення громадського порядку чи ма­сових заворушень;

4) засоби примусової зупинки транспорту застосовуються для примусової зупинки транспортного засобу, водій якого не виконав законні вимоги поліцейського щодо зупинки транспортного засобу, або якщо дії водія транспортного засобу створюють загрозу жит­тю чи здоров’ю людинщ

5) пристрої, гранати, боєприпаси та малогабаритні підривні пристрої для руйнування перешкод і примусового відчинення при­міщень застосовуються для:

затримання особи;

звільнення особи, незаконно позбавленої свободи, яка знаходить­ся у приміщенні;

6) електрошокові пристрої контактної та контактно-дистан­ційної дії застосовуються для:

відбиття нападу на поліцейського, іншу особу та/або об’єкт, що перебуває під охороною;

відбиття нападу тварини, що загрожує життю і здоров’ю особи чи поліцейського;

7) спеціальні маркувальні та фарбувальні засоби застосовуються для: маркування особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального

правопорушення;

припинення групового порушення громадського порядку чи ма­сових заворушень з метою подальшого виявлення осіб та затриман­ня, а також контролю за переміщенням речей;

8) пристрої, гранати та боєприпаси світлозвукової дії, засоби акустичного та мікрохвильового впливу застосовуються для:

відбиття нападу на поліцейського, іншу особу та/або об’єкт, що перебуває під охороною;

затримання особи, яка чинить збройний опір, або з метою приму­сити таку особу залишити територію (транспортний засіб, будівлю, споруду, земельну ділянку), де перебуває така особа;

звільнення особи, незаконно позбавленої свободи, яка знаходить­ся у приміщенні;

9) водомети, бронемашини та інші спеціальні транспортні за­соби застосовуються для:

припинення групового порушення громадського порядку чи ма­сових заворушень;

відбиття групового нападу, що загрожує життю та здоров’ю людей; примусової зупинки транспортного засобу, водій якого не вико­нав законні вимоги поліцейського зупинитися;

затримання озброєної особи, яка підозрюється у вчиненні зло­чину;

10) пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, застосовуються для:

захисту від нападу, що загрожує життю та здоров’ю людей, у тому числі поліцейського;

відбиття збройного нападу на об’єкти, що перебувають під охо­роною, конвої, житлові та нежитлові приміщення, а також для звіль­нення їх у разі захоплення;

затримання особи, яка підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину і яка намагається втекти;

затримання особи, яка чинить збройний опір або намагається втекти з-під варти;

затримання озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю чи здоров’ю людей, у тому числі поліцейського;

подання сигналу тривоги або виклику допоміжних сил;

знешкодження тварини, яка загрожує життю чи здоров’ю людей, у тому числі поліцейського; -

припинення групового порушення громадського порядку чи ма­сових заворушень;

відбиття групового нападу, що загрожує життю чи здоров’ю лю­дей;

11) засоби, споряджені безпечними димоутворювальними препа­ратами, застосовуються для:

забезпечення маскування дій поліцейських, спрямованих на зат­римання особи, яка чинить збройний опір, або для того, щоб приму­сити таку особу залишити територію (транспортний засіб, будівлю, споруду, земельну ділянку), на якій вона перебуває;

звільнення особи, незаконно позбавленої свободи;

12) службовий собака застосовується під час:

патрулювання;

переслідування та затримання особи, яка підозрюється у вчинен­ні кримінального правопорушення;

під час конвоювання (доставления) затриманої або заарештова­ної особи;

для відбиття нападу на особу та/або поліцейського;

13) службовий кінь застосовується під час:

патрулювання;

переслідування та затримання особи, яка підозрюється у вчинен­ні кримінального правопорушення.

Поліції (поліцейському) заборонено:

1) наносити удари гумовими (пластиковими) кийками по голові, шиї, ключичній ділянці, статевих органах, попереку (куприку) і в живіт;

2) під час застосування засобів, споряджених речовинами сльо- зогінної та дратівної дії, здійснювати прицільну стрільбу по людях, розкидання і відстрілювання гранат у натовп, повторне застосуван­ня їх у межах зони ураження в період дії цих речовин;

3) відстрілювати патрони, споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, з порушенням визначених технічними характеристиками вимог щодо відстані від особи та стрільби в окремі частини голови і тіла людини;

4) застосовувати водомети при температурі повітря нижче +10^oC;

5) застосовувати засоби примусової зупинки транспорту для примусової зупинки мотоциклів, мотоколясок, моторолерів, мопе­дів, транспортного засобу, що здійснює пасажирські перевезення, а також застосовувати такі засоби на гірських шляхах або ділянках шляхів з обмеженою видимістю, залізничних переїздах, мостах, шляхопроводах, естакадах, у тунелях;

6) застосовувати кайданки більше ніж 2 години безперервного використання або без послаблення їх тиску.

Застосування вогнепальної зброї Відповідно до Інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю^{[DCCCLXXXIII]}, вогнепальна зброя за­кріплюється за поліцейським, який склав Присягу на вірність Укра­їнському народові, завершив навчання у закладі (установі) та/або пройшов первинну професійну підготовку і направлений для по­дальшого проходження служби, а також склав заліки із знання ма­теріальної частини зброї, порядку і правил її застосування, заходів безпеки при поводженні з нею, виконав норматив з вогневої підго­товки та вправу зі стрільби.

Поліцейський уповноважується у виняткових випадках застосо­вувати вогнепальну зброю для:

1) відбиття нападу на поліцейського або членів його сім’ї, у ви­падку загрози їхньому життю чи здоров’ю;

2) захисту осіб від нападу, що загрожує їхньому життю чи здоров’ю;

3) звільнення заручників або осіб, яких незаконно позбавлено волі;

4) відбиття нападу на об’єкти, що перебувають під охороною, конвої, житлові та нежитлові приміщення, а також звільнення таких об’єктів у разі їх захоплення;

5) затримання особи, яку застали під час вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину і яка намагається втекти;

6) затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосу­ванням зброї та інших предметів, що загрожують життю і здоров’ю людей та/або поліцейського;

7) зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю людей та/або поліцейського.

Поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки після попередження про необхідність припинення проти­правних дій і намір застосування зброї. У свою чергу, без поперед­ження застосування вогнепальної зброї допускається:

1) при спробі особи, яку затримує поліцейський із вогнепальною зброєю в руках, наблизитися до нього, скоротивши визначену ним відстань, чи доторкнутися до зброї;

2) у разі збройного нападу, а також у разі раптового нападу із застосуванням бойової техніки, транспортних засобів або інших за­собів, що загрожують життю чи здоров’ю людей;

3) якщо особа, затримана або заарештована за вчинення особливо тяж­кого чи тяжкого злочину, втікає із застосуванням транспортного засобу;

4) якщо особа чинить збройний опір;

5) для припинення спроби заволодіти вогнепальною зброєю.

Поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки з метою заподіяння особі такої шкоди, яка є необхідною і до­статньою в такій обстановці, для негайного відвернення чи припинен­ня збройного нападу. У разі спричинення шкоди, явно незрівнянної з небезпекою нападу або обставинами захисту (напр., застосування вогнепальної зброї у випадках нападу на працівника поліції з боку старої тяжкохворої людини або особи, яка перебуває в стані сильно­го алкогольного сп’яніння, що робить нереальним здійснення загроз), поліцейський має вирішувати службові завдання ненасильницьким шляхом або використовувати фізичний вплив та спеціальні засоби.

Поліцейський може взяти до рук вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в обстановці, що склалася, можуть виникнути підстави для її застосування. Під час затримання осіб, щодо яких у поліцейського виникла підозра у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також під час перевірки документів у таких осіб поліцейський може привести в готовність вогнепаль­ну зброю та попередити особу про можливість її застосування. При цьому, спроба особи, яку затримує поліцейський із вогнепальною зброєю в руках, наблизитися до нього, скоротивши визначену по­ліцейським відстань, чи доторкнутися до зброї є підставою для зас­тосування вогнепальної зброї поліцейським.

Частина 9 ст. 46 Закону України «Про Національну поліцію» за­бороняє застосовувати вогнепальну зброю в місцях, де може бути завдано шкоди іншим особам, а також у вогненебезпечних та вибу­хонебезпечних місцях, крім випадків необхідності відбиття нападу або крайньої необхідності. При цьому, закон не надає визначення місць, де може бути завдано шкоди іншим особам, тому в практич­ній діяльності поліцейський повинен керуватися правилом: «Необ­хідно утримуватися від застосування вогнепальної зброї, якщо від цього можуть постраждати сторонні особи»^[DCCCLXXXIV].

Застосування вогнепальної зброї є виключною і останньою мі­рою. На практиці її застосування є доволі рідким, оскільки вона передбачає ідеальну виваженість рішучості поліцейського із момен­том та умовами її застосування. Слід також визнати, що європей­ська практика часто негативно оцінює випадки застосування зброї поліцією, що також здійснює вагомий вплив при прийнятті рішення про вжиття цього заходу.