Характеристика превентивних поліцейських заходів

Превентивні поліцейські заходи - це дія або коліплекс дій, що обліежують певні права і свободи людини, використання яких не завжди пов’язане з протиправною поведінкою конкретних осіб, застосовуються відповідно до закону для забезпечення ви­конання покладених на поліцію повноважень із дотриліаннялі встановлених законолі вилюг.

5) вимога залишити місце і обмеження доступу до визначеної тери­торії; 6) обмеження пересування особи, транспортного засобу або фактичного володіння річчю; 7) проникнення до житла чи іншого володіння особи; 8) перевірка дотримання вимог дозвільної системи органів внутрішніх справ; 9) застосування технічних приладів і тех­нічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; 10) перевірка дотримання обмежень, установлених законом стосовно осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, та інших категорій осіб; 11) полі­цейське піклування.

Превентивні поліцейські заходи передбачають у встановлених законом випадках застосування обмежень певних прав і свобод до людей та організацій, і в цьому виявляється їх примусовий харак­тер, хоча правопорушення при цьому відсутні. Застосування пре­вентивних заходів поліцією доповнює проведення виховних, інфор­маційних та роз’яснювальних заходів. Тобто ці заходи мають чітку профілактичну спрямованість, орієнтовані на захист інтересів пуб­лічної безпеки та порядку, на недопущення вчинення правопору­шень.

Сутність профілактичного впливу превентивних поліцейських заходів полягає, по-перше, в тому, щоб не допустити протиправної поведінки з боку конкретних осіб, які до такої поведінки схильні,

а по-друге, в усуненні причин, які сприяють вчиненню правопору­шень і створенні умов, які виключають протиправну поведінку.

Підставами для застосування превентивних поліцейських заходів можуть бути реальне припущення про: а) намір особи вчинити пра­вопорушення (напр., поверхнева перевірка, зупинення транспорт­ного заходу); б) виникнення обставин, що загрожують публічній безпеці та порядку (напр., вимога залишити місце і обмеження до­ступу на визначену територію, обмеження пересування особи чи транспортного засобу або фактичного володіння річчю) тощо.

Для одних випадків підстави об’єктивно не залежать від суб’єкта і його поведінки (напр., використання поліцейським транспортних засобів підприємств, установ, організацій має місце при виникнен­ні необхідності переслідування злочинця). Для застосування ін­ших превентивних поліцейських заходів такі підстави виникають у зв’язку з настанням умов, що хоча і не є результатом вчинення кон­кретного правопорушення особою, але безпосередньо можуть бути пов’язані з її попередньою антигромадською поведінкою, що вказує на можливість вчинення нею правопорушень, напр., систематичне порушення публічної безпеки і порядку.

Перевірка документів особи. Поліцейському надано право ви­магати пред’явлення особою двох видів документів: 1) тих, що по­свідчують особу; 2) документів, що підтверджують відповідне право особи. При цьому, поліцейський може вимагати як один документ, так і певну їх сукупність залежно від обставин застосування комен­тованого поліцейського заходу.

Поліцейський наділений правом вимагати в особи відповідні до­кументи відповідно до ст. 32 Закону України «Про Національну по­ліцію» у таких випадках:

1) особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні озна­ки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи. Згідно із ст. 281КПК України, особою, яка перебуває в розшуку, є підозрю­ваний, місцезнаходження якого невідомо, у зв’язку з чим прокуро­ром або слідчим його оголошено у розшук. Про оголошення розшу­ку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про це вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Безвісно відсутність - засвідчений у судовому порядку факт довготривалої відсутності фізичної особи в місці свого проживання, якщо не вда­лося встановити місце її перебування. Відповідно до ст. 43 ЦК Укра­їни, фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою за таких умов:

1) якщо вона відсутня у місці свого постійного проживання про­тягом року;

2) якщо протягом одного року в місці, де особа постійно або пе­реважно проживає, немає відомостей про її місцеперебування.

Безвісно зниклою може бути також визнано особу за заявою до органів поліції. Зокрема, протягом 24 годин після подання заяви, по­відомлення за фактом безвісного зникнення дитини, якщо за цей час не буде встановлено місця її знаходження, а також у разі безвісного зникнення дорослої особи за обставин, що свідчать про можливість учинення стосовно неї кримінального правопорушення, здійснюєть­ся обов’язкове внесення до Єдиного реєстру досудових розсліду­вань (ЄРДР) відомостей про вказане кримінальне правопорушення і його попередню кваліфікацію як умисного вбивства та вживаються всі передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України заходи для всебічного, повного і неупередженого дослідження об­ставин кримінального провадження.

Сукупність володіння особою зовнішніх ознак, які вказують на те, що ця особа може перебувати у розшуку або бути безві­сно зниклою, означає, що, по-перше, ознак має бути кілька, неза­лежно від того, які саме зовнішні ознаки: схожість обличчя, одягу, наявність особливих прикмет на тілі тощо. Ці ознаки мають бути зовнішніми, тобто видимими, очевидними, оцінюватися в сукуп­ності і вказувати, тобто бути інформацією (фактичними даними) про те, що відповідна особа може перебувати у розшуку або бути безвісно зниклою^[DCCCLXV].

У разі наявності підстав, поліцейський має право вимагати пред’явити документи, які посвідчують особу, з метою порівнян­ня відомостей про особу, яка перебуває у розшуку або є безвісно зниклою, з інформацією, відображеною у відповідних документах. Підтвердження статусу особи як такої, що перебуває у розшуку або безвісно зниклої, може бути підставою для застосування інших по­ліцейських заходів (напр., обмеження пересування особи (ст. 37 За­кону України «Про Національну поліцію»), поліцейське піклування (ст. 41 Закону України «Про Національну поліцію») тощо);

2) існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення. Закон описує підстави для засто­сування перевірки документів особи як такі, що мають бути достат­німи для того, аби вважати, що певна особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.

До переліку «достатніх підстав», що вказують на те, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення, необхідно від­нести:

1) наявність інформації, яку надано у встановленому порядку до поліції (поліцейському) у формі звернення (повідомлення);

2) наявність інформації, яка є результатом об’єктивної оцінки по­ліцейським слідів на особі, речі, транспортному засобі;

3) застання поліцейським особи при вчиненні правопорушення;

4) самостійне виявлення поліцейським ознак правопорушення при законній реалізації інших поліцейських заходів;

5) наявність фактичних даних, отриманих внаслідок реалізації оперативно-розшукових заходів.

Якщо особа вчинила правопорушення, то перевірка документів застосовується з метою встановлення особи для забезпечення на­лежного документування відповідного факту (події), наприклад, складення протоколу про адміністративне правопорушення;

3) перебування особи на території чи об’єкті із спеціальним ре­жимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю. Перевірка документів в осіб, які перебувають на території чи об’єкті зі спеціальним режимом, обумовлена необхідністю забезпечення охорони та пропускного режиму на відповідних об’єктах. Напри­клад, згідно з Правилами пропускного режиму на території апарату Міністерства внутрішніх справ України¹, відповідними територіями чи об’єктами зі спеціальним режимом є території, адміністративні приміщення апарату MBC України, склади з бойовими припасами та матеріальними цінностями. Спеціальний поліцейський контроль може здійснюватися під час введення надзвичайного стану, військо­вого стану, спортивних змагань, міжнародних заходів тощо;

4) наявність в особи зброї, боєприпасів, наркотичних засобів та інших речей, обіг яких обмежений чи заборонений, або для збе­рігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо. Переліком видів майна, що не може без особливого дозволу перебувати у власності громадян, громадських об’єднань, міжнародних організацій та юри­дичних осіб інших держав на території України^{[DCCCLXVI] [DCCCLXVII] встановлено обме­ження щодо вільного обігу:}

1) зброї, боєприпасів (крім мисливської і пневматичної зброї і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об’єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойової і спеціальної військової техніки, ракет­но-космічних комплексів;

2) вибухових речовин і засобів вибуху, всіх видів ракетного па­лива, а також спеціальних матеріалів та обладнання для його ви­робництва;

3) бойових отруйних речовин;

4) наркотичних, психотропних, сильнодіючих отруйних лікар­ських засобів (за винятком отримуваних громадянами за призначен­ням лікаря);

5) протиградових установок;

6) державних еталонів одиниць фізичних величин;

7) спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації;

8) електрошокових пристроїв та спеціальних засобів, що засто­совуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів, ре­вольверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточи­вої та дратівної дії.

Як наслідок, поліцейський з метою встановлення правомірності зберігання, використання чи перевезення речей, обіг яких обмеже­ний або заборонений, має право вимагати пред’явлення відповідних документів, а саме: дозволу на зберігання і носіння вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї; дозволу на зберігання (носіння) газових пістолетів (револьверів); дозволу на право ввезен­ня (вивезення) чи на право транзиту наркотичних засобів, психо­тропних речовин або прекурсорів наркотичних засобів і психотроп­них речовин; рецепту лікаря для відпуску наркотичних засобів та психотропних речовин тощо^[DCCCLXVIII].

Опитування особи. Опитування особи може бути здійснено поліцейським тільки за наявності для того підстав, що мають бути достатніми для того, щоб вважати, що певна особа володіє інформа­цією, необхідною для виконання поліцейських повноважень. У за­коні не вказується, яка саме сукупність підстав може бути визнана достатньою для опитування особи, але, судячи зі змісту ст. 33 За­кону України «Про Національну поліцію» мова йде не про одинич­ні підстави (повідомлення, відомості, докази), а про їх сукупність. Визначення достатності підстав для опитування особи пов’язане з їх оцінкою з точки зору достатності та залежить від внутрішньо­го переконання поліцейського. Отже, достатньою є певна сукуп­ність підстав, яка при її оцінці приводить поліцейського до єдиного

висновку - про необхідність опитування особи, під час якого буде досягнута його мета як складової реалізації поліцейських повнова­жень.

Опитування особи може бути проведене у будь-якому місці, при цьому, поліцейський може запросити особу до поліцейського при­міщення. Запрошення особи до поліцейського приміщення з метою опитування не кореспондується з обов’язком особи прослідувати такому запрошенню¹, відтак, особа може перебувати у приміщенні органу поліції виключно добровільно.

При опитуванні інформація може бути подана як в усній, так і письмовій формі. Усна форма отримання інформації може бути більш ефективною для забезпечення виконання низки повноважень поліції, напр., для можливості максимально оперативного реагуван­ня на правопорушення, у тому числі забезпечення переслідування правопорушника по «гарячих слідах». Разом з тим, більш пошире­ною формою надання та фіксування повідомлюваної під час опиту­вання особою інформації є письмова форма, яка може знайти своє вираження у складенні пояснення чи рапорту^{[DCCCLXIX] [DCCCLXX].}

Опитування особи як поліцейський захід необхідно відрізняти від допиту як слідчої дії. Найважливіша відмінність між зазначе­ними категоріями полягає в цілях проведення. Допит - це слідча дія, спрямована на отримання (збирання доказів) або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. До­пит проводиться слідчим або прокурором під час досудового роз­слідування та оформлюється виключно протоколом допиту. Щоб допитати особу, їй потрібно надати певний статус (підозрюваний, свідок і т.д.), а опитати особу можна і без такої дії. Більше того, потерпілий підлягає кримінальній відповідальності за завідомо не­правдиве показання (ст. 384 Кримінального кодексу України), а свідок - за відмову від давання показань (ст. 385 Кримінального кодексу України), натомість, надання особою інформації під час опитування є добровільним, тобто особа може відмовитися від на­дання інформації поліцейському на власний розсуд. Така відмова не може бути підставою для застосування жодних примусових заходів з метою забезпечення реалізації опитування.

Для проведення опитування неповнолітніх установлюються спе­ціальний порядок, який передбачає участь у ньому батьків (одно­го з них), іншого законного представника або педагога. У випадку, якщо є підстави вважати, що батьки або інші законні представники зацікавлені у наданні неповнолітнім неправдивої інформації, справ­ляють на нього негативний вплив чи їх інтереси суперечать інтер­есам особи, яку вони представляють, поліцейським такий законний представник може бути змінена іншого.

Перед проведенням опитування поліцейський зобов’язаний роз’яснити особі підстави застосування коментованого поліцейсько­го заходу, а також мету застосування поліцейського заходу - ви­конання поліцейських повноважень. Як виключення, поліцейський може не повідомляти про підстави та мету застосування поліцей­ського заходу, якщо це перешкодить виконанню поліцією повнова­жень. Наприклад, поліцейський може провести опитування осіб на певній місцевості з метою забезпечення належної реалізації такого повноваження як «здійснення супроводження транспортних засо­бів». При цьому, поліцейський має право не повідомляти дійсної мети застосування відповідного заходу, адже це може негативно позначитися на реалізації поліцейського повноваження через витік відповідної інформації.

Також поліцейський зобов’язаний повідомити та роз’яснити зміст ст. 63 Конституції України, ч. 2 ст. 32 Закону України «Про Націо­нальну поліцію», відповідно до яких особа може за будь-яких об­ставин відмовитися надавати поліцейському будь-яку інформацію тощо.

Поверхнева перевірка. Поверхнева перевірка як превентивний поліцейський захід включає три основні форми вираження:

1) здійснення візуального огляду особи;

2) проведення по поверхні вбрання особи рукою, спеціальним приладом або засобом;

3) візуальний огляд речі або транспортного засобу.

Під візуальним оглядом особи, транспортного засобу або речі необхідно розуміти такий їх спосіб перевірки, який здійснюється за допомогою органів зору, з метою аналізу та оцінки ризиків щодо можливого виявлення ознак їх причетності до вчинення правопору- шення та/або отримання інформації, необхідної для виконання по­ліцейських повноважень (безконтактна поверхнева перевірка).

Поверхнева перевірка, що пов’язана з проведенням рукою по поверхні вбрання особи, є контактною, а значить, має проводитися поліцейським однієї статі з оглядуваною особою. У невідкладних випадках поверхневу перевірку особи може здійснити будь-який поліцейський лише з використанням спеціального приладу або за­собу. Перелік відповідних приладів або засобів визначено Міністер­ством внутрішніх справ, вони повинні мати свідоцтво про реєстра­цію та свідоцтво про його повірку.

Для здійснення поверхневої перевірки поліцейський може зупи­няти осіб. Підставами для зупинення особи та, відповідно, її поверх­невої перевірки є достатність вважати, що особа має при собі річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров’ю такої особи або інших осіб.

Підставами, які у своїй сукупності становлять основу для прий­няття рішення про необхідність зупинення та поверхневої перевірки особи, є:

1) наявність інформації, яку надано у встановленому порядку до поліції (поліцейському) у формі звернення (повідомлення);

2) наявність інформації, яка є результатом об’єктивної оцінки по­ліцейським слідів на особі, речі, транспортному засобі;

3) застання поліцейським особи при вчиненні правопорушення;

4) самостійне виявлення поліцейським ознак правопорушення при законній реалізації інших поліцейських заходів;

5) наявність фактичних даних, отриманих внаслідок реалізації оперативнорозшукових заходів^[DCCCLXXI].

Зупинення особи є складовою поверхневої перевірки і особа, зу­пинена для проведення поверхневої перевірки, не може вважатися такою, що піддана адміністративному затриманню чи є затрима­ною у розумінні Кримінального процесуального кодексу України, оскільки поверхнева перевірка не може тривати більше, ніж декіль­ка хвилин. При цьому, у разі виявлення слідів вчинення правопору­шення, залежно від його виду, особа може бути піддана адміністра­тивному затриманню (ст.ст. 261-263 КУпАП) або затриманою згідно із ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України.

При проведенні поверхневої перевірки особі пропонується доб­ровільно пред’явити наявні у неї при собі речі та документи, їх вміст, а також вміст транспортного засобу. Поліцейський має пра­во вимагати відкрити кришку багажника та/або двері салону тран­спортного засобу^[DCCCLXXII].

Слід звернути увагу, що при проведенні поверхневої перевірки необхідно забезпечити безпеку особи, збереження її здоров’я, до­тримання честі та гідності. Відомості, що стали відомі поліцейсько­му при проведенні поверхневої перевірки, не можуть бути розголо­шеними.

Поверхнева перевірка речі або транспортного засобу полягає лише у візуальному оглядові речі та/або транспортного засобу або візуальному оглядові салону та багажника транспортного засобу. Чинним законодавством передбачено вичерпний перелік підстав для проведення поверхневої перевірки речі або транспортного засо­бу, а саме, якщо існує достатньо підстав вважати, що:

1) в транспортному засобі знаходиться правопорушник або особа, свобода якої обмежується в незаконний спосіб;

2) в транспортному засобі знаходиться річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю чи здоров’ю такої особи або інших осіб;

3) річ або транспортний засіб є знаряддям вчинення правопору­шення та/або знаходиться в тому місці, де може бути скоєно кримі­нальне правопорушення, для запобігання якого необхідно провести поверхневу перевірку.

Невиконання особою вимог поліцейського тягне за собою відпо­відальність за ст. 185 КУпАП за злісну непокору законній вимозі або розпорядженню поліцейського. При виявленні в ході поверхневої перевірки будь-яких слідів правопорушення поліцейський забезпе­чує їх схоронність та огляд відповідно до вимог ст. 237 Криміналь­ного процесуального кодексу України.

Зупинення транспортного засобу. Транспортний рух є невід’ємною складовою життя сучасної людини. Будь-яка зупинка пов’язана з певного втратою часу, тобто обмеженням свободи водіїв щодо реалізації їхнього права на вільне пересування у визначений проміжок часу, що, у свою чергу, зумовлює закріплення вичерпно- го переліку підстав зупинки транспортного засобу. Отже, поліцей­ський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо:

1) водій порушив Правила дорожнього руху;

2) є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу;

3) є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажи­рів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної при­годи, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об’єктом чи знаряддям учинення дорожньо- транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного право­порушення;

4) транспортний засіб перебуває у розшуку;

5) необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про об­ставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути;

6) необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху чи поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні пра­вопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод;

7) уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху;

8) спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху;

9) порушення порядку визначення і використання на транспорт­ному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних при­строїв.

Поліцейський зобов’язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки. У разі прийняття поліцейським рішення про зу­пинку транспортного засобу останній повинен врахувати всі його наслідки (причину зупинки, дорожні умови, інтенсивність руху, освітлення або видимість ділянки дороги, можливий досвід водія).

Сигнал про зупинку транспортного засобу подається працівни­ком поліції у зрозумілій для водіїв формі (сигналів), за допомогою свистка чи рукою. Місце для зупинки транспортного засобу полі­цейський повинен вказувати так, щоб після повної зупинки остан- ній знаходився попереду патрульного автомобіля (автобуса, мото­цикла) чи поста на відстані до 20 метрів^[DCCCLXXIII].

Зупинка транспортного засобу правопорушника для припинення порушень правил дорожнього руху під час руху патрульним авто­мобілем повинна здійснюватись з використанням спеціальних зву­кових та світлових пристроїв з дотриманням заходів безпеки.

Обмеження пересування особи чи транспортного засобу або фактичного володіння річчю. Відповідно до ст. 37 Закону Украї­ни «Про Національну поліцію», поліція уповноважена затримувати особу на підставах, у порядку та на строки, визначені Конститу­цією України, Кримінальним процесуальним кодексом України та Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також іншими законами України.

Згідно із ст. 260 КУпАП, у випадках, прямо передбачених за­конами України, з метою припинення адміністративних правопо­рушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, забезпечення своєчасно­го і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністра­тивне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучен­ня речей та документів, у тому числі посвідчення водія, тимчасове затримання транспортного засобу, відсторонення водіїв від керу­вання транспортними засобами, річковими і маломірними суднами та огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, а також щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, відповідно до ст. 262 КУпАП може провадитися Національною поліцією: при вчиненні дрібного хуліганства, вчинен­ні насильства в сім’ї, порушенні порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, при поширюван­ні неправдивих чуток, вчиненні злісної непокори законному розпо­рядженню чи вимозі поліцейського, члена громадського формуван­ня з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образі їх, публічних закликах до невико­нання вимог поліцейського, при прояві неповаги до суду, вчиненні незаконного доступу до інформації в автоматизованих системах, порушенні правил про валютні операції, правил обігу наркотичних засобів або психотропних речовин, незаконному продажу товарів або інших предметів, дрібній спекуляції, торгівлі з рук у невста- новлених місцях, при розпиванні спиртних напоїв у громадських місцях чи появі у громадських місцях у п’яному вигляді, що обра­жає людську гідність і громадську мораль, у випадках, коли є під­стави вважати, що особа займається проституцією, при порушенні правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства і охорони рибних запасів та інших порушеннях законодавства про охорону і використання тваринного світу, при порушенні правил перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні і транзитного проїзду через територію України, а також в інших випадках, прямо перед­бачених законами України.

Законодавством врегульовано порядок відліку часу утримання затриманої фізичної особи в спеціально відведених для цього при­міщеннях, який рахується з моменту її фактичного затримання. Наприклад, осіб, які незаконно перетнули або зробили спробу не­законно перетнути державний кордон України, порушили порядок в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї, порушили прикордонний режим, режим в пунктах пропуску через державний кордон України або режимні правила у контрольних пунктах в’їзду - виїзду, вчинили злісну непокору законному розпо­рядженню або вимозі військовослужбовця чи працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також іно­земців та осіб без громадянства, які порушили правила перебування в Україні або транзитного проїзду через територію України, може бути затримано на строк до трьох годин для складення протоко­лу, а в необхідних випадках для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення - до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.

З метою складення протоколу про адміністративне правопору­шення в разі неможливості скласти його на місці вчинення право­порушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, порушника може бути доставлено до штабу громадського формування з охо­рони громадського порядку і державного кордону чи громадського пункту з охорони громадського порядку поліцейським. Але пере­бування доставленої особи у штабі громадського формування з охо­рони громадського порядку і державного кордону чи громадському пункті з охорони громадського порядку, приміщенні виконавчого органу сільської, селищної ради не може тривати більш як одну го­дину.

Відповідно до ч. 2 статті 261 КУпАП, про місце перебування осо­би, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, не­гайно повідомляється її родичам, а на її прохання - також власнику відповідного підприємства, установи, організації або уповноважено­му ним органу. Про це в протоколі про адміністративне затримання робиться відповідний запис, зазначаються число, місяць, рік та час, кого повідомлено і в який спосіб. За неможливості поінформува­ти родичів та в разі відмови затриманої особи надати інформацію для їх повідомлення про це робиться відповідний запис затриманою особою та посадовою особою, яка склала протокол про адміністра­тивне затримання, із зазначенням поважних причин. Про затриман­ня неповнолітнього обов’язково повідомляють його батьків або осіб, які їх замінюють.

У протоколі про адміністративне затримання зазначаються час, дата повідомлення, кого повідомлено і в який спосіб. У разі, якщо затриманий потребує медичної допомоги, посадова особа органу поліції викликає швидку медичну допомогу і вказує час надання медичної допомоги, номер бригади швидкої медичної допомоги, прізвище та ініціали лікаря, до якого закладу охорони здоров’я на­правлено затриманого.

Речі і документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення, виявлені під час затримання, особистого огляду або огляду речей, вилучаються поліцейськими. Вилучені речі і до­кументи зберігаються до розгляду справи про адміністративне пра­вопорушення у порядку, а після цього їх може бути конфісковано, повернено володільцеві, або знищено.

У разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені ч. 1-4, 6. 7 ст. 121, ч. З ст. 122, ст. ст. 122-5, 124, 126, ч. 1-4 ст. 130, ст. 132-1, 206-1 КУпАП, працівник уповноваженого під­розділу, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затри­мує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку (напр., якщо розміщення затриманого тран­спортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля-евакуатора, на строк до вирішення справи про адміністративне правопорушення, але не більше трьох днів з моменту такого затримання. Про тимчасове за­тримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністра­тивне правопорушення.

Після тимчасового затримання транспортного засобу працівник відповідного уповноваженого підрозділу поліції зобов’язаний нада­ти особі можливість повідомити про тимчасове затримання тран­спортного засобу та своє місцезнаходження іншу особу за власним вибором і вжити заходів щодо повернення автомобіля до місця пос­тійної дислокації, а також забороняє експлуатацію транспортного засобу до усунення несправностей, виявлених у процесі його огля­ду, або до демонтажу спеціальних світлових або звукових сигналь­них пристроїв.

Проникнення до житла чи іншого володіння особи. Стаття ЗО Конституції України гарантує кожному недоторканність житла чи іншого володіння особи. Так, згідно із цією статтею не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюють­ся у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, про­ведення в них огляду і обшуку.

Відповідно до ст. 8 Європейської конвенції про захист прав лю­дини і основоположних свобод від 04.11.1950 р.^[DCCCLXXIV], кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Житлом особи є будь-яке приміщення, яке знаходиться у постій­ному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призна­чення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тим­часового проживання в ньому фізичних осіб, а також усі складові частини такого приміщення. Воно стосується також на офісних при­міщень, які належать фізичним особам, а також офісів юридичних осіб, їх філії, інших приміщень¹. Інше володіння особи - транспорт­ний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення по­бутового, службового, господарського, виробничого та іншого при­значення, тощо, які знаходяться у володінні особи.

Врятування життя людей та майна як невідкладний випадок по­лягає в тому, що загроза життю чи здоров’ю повинна бути реальною (напр., крики про допомогу, постріли, погрози нападників).

Реалізація положення закону щодо проникнення до житла чи ін­шого володіння особи без вмотивованого рішення суду лише в не­відкладних випадках, пов’язаних із безпосереднім переслідуванням осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, вимагає однозначного розу­міння поняття «безпосереднє переслідування». Поширеною є точка зору, згідно якої безпосереднє переслідування означає слідування за особою безперервно протягом певного часу, без втрати переслідува­чем переслідуваного з поля зору^{[DCCCLXXV] [DCCCLXXVI].}

Перевірка дотримання вимог дозвільної систелш органів поліції Поліція може оглядати за участю адміністрації (керів­ництва) юридичних осіб, фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців) чи їх уповноважених представників приміщен­ня, де знаходяться зброя, спеціальні засоби, боєприпаси, вибухові речовини та матеріали, інші предмети, матеріали і речовини, щодо зберігання і використання яких визначено спеціальні правила або порядок та на які поширюється дозвільна система органів внут­рішніх справ, а також безпосередньо оглядати місця їх зберіган­ня з метою перевірки дотримання правил поводження з ними та правил їх використання. Крім того, поліція може оглядати зброю, спеціальні засоби, боєприпаси, що знаходяться у фізичних та юри- дичних осіб, інші предмети, матеріали і речовини, щодо зберіган­ня та використання яких визначено спеціальні правила чи поря­док та на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ, з метою перевірки дотримання правил поводження з ними та правил їх використання.

Так, об’єкти дозвільної системи інспекторами уповноваженого підрозділу з контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи та дільничними офіцерами поліції обстежуються щокварталу, а об’єкти, де зберігається велика кількість зброї (20 чи більше оди­ниць), і базові склади вибухових матеріалів і речовин - щомісяця^[DCCCLXXVII].

Керівники територіального органу Національної поліції повин­ні не менше одного разу на рік особисто брати участь у перевірці об’єктів дозвільної системи. На підприємствах, в установах і орга­нізаціях, де виготовляються, ремонтуються, зберігаються та вико­ристовуються предмети, матеріали і речовини, на які поширюється дозвільна система, перевіряються:

1) наявність відповідних дозволів на виготовлення, ремонт, придбання, зберігання, охорону, перевезення та використання під­контрольних предметів, матеріалів і речовин, відкриття та функ­ціонування підприємств, майстерень та лабораторій (також відпо­відних паспортів на бази, сховища, склади вибухових матеріалів, піротехнічні майстерні тощо); строк дії цих документів; погодження укладання трудових договорів на виконання робіт, пов’язаних з ви­готовленням, придбанням, зберіганням, обліком, охороною, переве­зенням і використанням спеціально визначених предметів, матеріа­лів і речовин; дотримання пропускного режиму;

2) облік підконтрольних предметів, матеріалів і речовин, поря­док видачі, приймання зброї, бойових припасів до неї, пристроїв, патронів до них, вибухових матеріалів і речовин; їх списання після використання, повернення в місця постійного зберігання; правиль­ність ведення відповідної службової документації;

3) придатність приміщень, в яких розміщені об’єкти дозвільної системи, до зберігання зброї, бойових припасів до неї, пристроїв, патронів до них, вибухових матеріалів і речовин, а саме: міцність дверей, стін, стелі, підлоги, металевих сейфів, шаф, надійність зам­ків, справність охоронної протипожежної сигналізації;

4) стан технічного устаткування (складів, баз, сховищ); наявність охорони, постових вишок, блок-постів, сторожових собак, засобів пожежогасіння, зв’язку з найближчими постами охорони і органами поліції;

5) стан охорони об’єктів, укомплектованість особовим складом, придатність його для охорони об’єктів та знання своїх посадових обов’язків, тривалість збору за сигналом «Тривога», порядок зміни і підміни, відповідність розміщення сил дислокації постів, а також планів оборони цих об’єктів в органах поліції та проведення навчан­ня з відпрацюванням взаємодії всіх видів нарядів;

6) обладнання та технічний стан транспорту, що здійснює пере­везення предметів, матеріалів і речовин, на яких поширюється доз­вільна система.

На всіх об’єктах дозвільної системи обов’язково перевіряється організація внутрішнього контролю за схоронністю предметів, ма­теріалів і речовин, на яких поширюється дозвільна система.

У разі виявлення під час обстеження об’єктів дозвільної системи порушень складаються відповідні акти, в яких докладно описуєть­ся суть виявлених недоліків, указується строк їх усунення. Якщо на об’єкті не виявлені порушення - складається рапорт на ім’я ке­рівника територіального органу поліції, в якому вказуються дата перевірки, найменування об’єкта та результати перевірки. Акти і рапорти про перевірки об’єктів дозвільної системи доповідаються керівниковьі територіального органу поліції, який приймає відпо­відні рішення щодо проведеної перевірки.

Контроль за зберіганням вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв, що належать громадянам, здійсню­ється уповноваженим підрозділом (управління, відділ, сектор) з контролю за обігом зброї у сфері дозвільної системи Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України відповідно до законодавства. Перевірка порядку зберігання зброї громадянами проводиться офіцером громад не рідше одного разу на три роки.

Вимоги поліцейського щодо забезпечення схоронності вогнепаль­ної зброї та бойових припасів до неї, а також пневматичної, холод­ної і охолощеної зброї, пристроїв, патронів до них є обов’язковими для її власників.

Поліцейське піклування. Поліцейське піклування - особливий різновид поліцейських заходів, який відбиває саму сутність оновле­ного підходу до співпраці поліції з громадським суспільством. Цей захід може здійснюватися щодо:

1) неповнолітньої особи віком до 16 років, яка залишилася без догляду;

2) особи, яка підозрюється у втечі з психіатричного закладу чи спеціалізованого лікувального закладу, де вона утримувалася на підставі судового рішення;

3) особи, яка має ознаки вираженого психічного розладу і ство­рює реальну небезпеку оточуючим або собі;

4) особи, яка перебуває у публічному місці і внаслідок сп’яніння втратила здатність самостійно пересуватися чи створює реальну не­безпеку оточуючим або собі.

Поліцейське піклування має наслідком щодо неповнолітньої осо­би віком до 16 років, яка залишилася без догляду, - передання бать­кам або усиновителям, опікунам, піклувальникам, органам опіки та піклування. Стосовно особи, яка підозрюється у втечі з психіат­ричного закладу чи спеціалізованого лікувального закладу, де вона утримувалася на підставі судового рішення та особи, яка має ознаки вираженого психічного розладу і створює реальну небезпеку оточу­ючим або собі, - поліцейський повинен передати їх відповідному закладу. Щодо особи, яка перебуває у публічному місці і внаслідок сп’яніння втратила здатність самостійно пересуватися чи створює реальну небезпеку оточуючим або собі, поліцейський повинен пере­дати її у спеціальний лікувальний заклад чи до місця проживання.

Поліцейський зобов’язаний негайно повідомити особі зрозумі­лою для неї мовою підставу застосування поліцейського заходу, а також роз’яснити право отримувати медичну допомогу, давати по­яснення, оскаржувати дії поліцейського, негайно повідомити інших осіб про її місце перебування. Водночас, повідомлення про права і їх роз’яснення поліцейським може не проводитися у випадку, якщо є достатні підстави вважати, що особа не може усвідомлювати свої дії і керувати ними.

При здійсненні поліцейського піклування поліцейський уповно­важений вилучити в особи зброю чи інші предмети, якими особа може завдати шкоди оточуючим чи собі, незалежно від того, чи заборонені вони в обігу. В той же час, поліцейському заборонено здійснювати обшук особи, щодо якої здійснюється поліцейське пік­лування.

Про застосування поліцейського піклування складається прото­кол, в якому зазначаються: місце, дата і точний час (година і хвили­ни) застосування поліцейського заходу; підстави застосування; опис вилученої зброї чи інших предметів; клопотання, заяви чи скарги особи, якщо такі надходили, наявність чи відсутність видимих ті­лесних ушкоджень. Протокол підписується поліцейським і особою. Копія протоколу негайно під розпис вручається особі. Протокол може не надаватися особі для підписання, а його копія - вручатися особі у випадку, коли є достатні підстави вважати, що вона не може усвідомлювати свої дії і керувати ними. У такому випадку протокол надається батькам або усиновителям, опікунам, піклувальникам, органам опіки та піклування.

Про кожне застосування поліцейського заходу поліцейський од­разу повідомляє за допомогою технічних засобів відповідального поліцейського в підрозділі поліції. У разі наявності достатніх під­став вважати, що передання особи тривало довше, ніж це необхідно, відповідальний поліцейський в підрозділі поліції зобов’язаний про­вести перевірку для вирішення питання про відповідальність вину­ватих у цьому осіб^{[DCCCLXXVIII]}.

Поліцейський зобов’язаний надати особі можливість негайно по­відомити про своє місце перебування близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи, а у випадку здійснення піклу­вання щодо неповнолітньої особи - особисто повідомити батьків або усиновителів, опікунів, піклувальників, орган опіки та піклування про місце перебування неповнолітньої особи.

24.2.