10.2. Характеристика та порядок застосування окремих заходів процесуального примусу

Розглянемо окремі види заходів процесуального примусу в адміністративному судочинстві. Застосування такого заходу процесуального примусу як попередження регламентоване ст. 270 КАС України.

Попередження може здійснюватися щодо будь-якої особи, яка присутня в судовому засіданні та в діях якої є підстави для його застосування. Підставами застосування попередження є порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпо-

ряджень головуючого. Відзначимо, що КАС України не містить вказівок на конкретні дії, що можуть бути охоплені поняттям таких підстав. Отже суд, застосовуючи попередження, виходить зі своєї внутрішньої правосвідомості та суб’єктивної оцінки дій особи- правопорушника, що цілком укладається в розуміння дискреційних повноважень суду.

Наступний захід процесуального примусу в адміністративному судочинстві, також передбачений ст. 270 КАС України - це видалення із зали судового засідання. Під видаленням із зали судового засідання розуміють примусове позбавлення особи можливості перебувати у залі судового засідання під час розгляду адміністративної справи у суді^[116]. Видалення із зали судового засідання є досить суворим заходом процесуального примусу за порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого. Цей захід застосовується судом до осіб, які вже попереджалися про недопустимість порушення порядку та повторно порушили порядок під час судового засідання або не виконали розпоряджень головуючого.

видалення із зали судового засідання, може прийняти рішення про видалення особи на одне судове засідання, декілька судових засідань або, взагалі, на весь час розгляду справи в суді. Застосування видалення із зали судового засідання оформлюється ухвалою суду.

Частиною 2 ст. 270 КАС України встановлені особливості застосування видалення із зали судового засідання до перекладача. У разі, якщо перекладач буде видалений із зали судового засідання, його послугами не зможуть скористатись особи, яким це необхідно, тим самим можуть бути істотно порушені їх процесуальні права. Тому законодавець встановив, що у разі необхідності накладення на перекладача такого заходу процесуального примусу як видалення із зали судового засідання, суд своєю ухвалою оголошує перерву і надає час для заміни перекладача. В літературі вказують також на доцільність застосування такого ж механізму у випадку видалення із зали судового засідання законного представника, оскільки таким чином можуть бути порушені інтереси особи, яку він представляє^[117].

Необхідно зазначити, що в законодавстві не визначено конкретного виконавця рішення суду про видалення із зали судового засідання. У разі, якщо в розгляді справи приймає участь судовий розпорядник, то відповідно до п. п. З та 7 ст. 64 КАС України, на нього покладено виконання рішення суду про видалення із зали судового засідання. У випадку, коли судовий розпорядник відсутній в судовому засіданні, на практиці виконання рішення суду про видалення із зали судового засідання покладається на працівників органів внутрішніх справ, до повноважень яких належить підтримання громадського порядку в адміністративному суді.

Наступним заходом процесуального примусу, що застосовується судом в адміністративному процесі є тимчасове вилучення доказів для дослідження судом. Застосування цього здходу має на меті забезпечення ефективного дослідження доказів та повного і всебічного вивчення обставин справи. Галузевий принцип адміністративного процесу — принцип офіційного з’ясування всіх обставин у справі відбивається в тому, що суд вживає передбачеці законом заходи,

необхідні для з’ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, а також він повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає (ч. ч. 4 та 5 ст. 11 КАС України). У відповідності до ч. З ст. 71 КАС України суд, у встановлених законом випадках, сприяє в реалізації обов’язку особи, яка бере участь у справі, надати докази і витребовує необхідні докази, про що постановляє ухвалу. У разі, якщо письмові чи речові докази, що витребувані судом, не надані адміністративному суду без поважних причин та невідомі причини їх неподання, суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження. Отже, тимчасове вилучення доказів для дослідження судом це захід процесуального примусу, що відбивається у тимчасовому вибутті з володіння за ухвалою суду документа, акта, листа, телеграми, будь-якого іншого письмового запису чи іншого предмету матеріального світу, якій містить інформацію про обставини, що мають значення для справи і може бути доказом в адміністративній справі, від його володільця з метою його дослідження в суді.

Підставою застосування цього заходу процесуального примусу є ненадання письмових чи речових доказів, витребуваних судом, без поважних причин або без повідомлення суду про такі причини. Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом застосовується не тільки до учасників адміністративного процесу, а й до інших осіб, у яких знаходяться письмові або речові докази, що було витребувано судом. Про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом останній постановляє ухвалу, обов’язковими реквізитами якої є: ім’я (найменування) особи, в якої знаходиться доказ, її місце проживання (перебування, знаходження), назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення, кому доручається вилучення. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» така ухвала є виконавчим документом, та підставою для здійснення примусових дій державним виконавцем щодо тимчасового вилучення відповідних доказів. При цьому, ця ухвала повинна відповідати загальним вимогам, які висуваються до виконавчих документів (ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження»).

Зважуючи на те, що вилучення доказів для дослідження судом є тимчасовим заходом процесуального примусу, постає питання про строки, на які можуть бути вилучені докази. Згідно до ч. 4 ст. 79 КАС України, оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. Що ж стосується речових доказів, то вони повертаються судом після їх дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. В інших випадках речові докази повертаються після набрання рішенням суду законної сили за клопотанням осіб, яким належать ці докази (ч. З ст. 80 КАС України). З останнього правила є виключення, передбачені ч. 4 ст. 80 КАС України, що стосуються речових доказів, які є об’єктами, що вилучені з цивільного обороту або обмежено обороноздатні.

Останнім заходом процесуального примусу в адміністративному процесі є привід. Привід є заходом процесуального примусу, що полягає у примусовому доставленні визначеної особи, особисту участь якої визнано судом обов’язковою, до суду у випадках, якщо ця особа була належним чином викликана, проте вона без поважних причин не прибула у судове засідання або не повідомила причини неприбуття. Нагадаємо, що застосування приводу, також як і інших заходів процесуального примусу, відноситься до дискреційних повноважень суду, тобто рішення про його застосування приймається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Фактичними підставами застосування цього заходу процесуального примусу є, перш за все, наявність самого правопорушення у вигляді неприбуття без поважних причин, або не повідомлення про причини неприбуття в судове засідання особи, яка була викликана належним чином. Другою підставою є ухвала суду, що передбачає застосування приводу до конкретного адресату.

Привід може бути застосований до осіб, які відповідають наступним ознакам^[118]. По-перше, це особи, особисту участь яких визнано судом обов’язковою або свідки. Згідно до ст. 120 КАС України суд може постановити ухвалу про обов’язковість особистої участі сторін чи третіх осіб у судовому засіданні, навіть у тому випадку, коли у судовому розгляді беруть участь їхні представники. Суд апеляційної інстанції також може визнати обов’язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі (ч. 4 ст. 196 КАС України). Крім того, закон може встановлювати спеціальні вимоги щодо обов’язкової участі учасників адміністративного процесу в окремих категоріях справ, наприклад, ч. З ст. 183-5 КАС України закріплено, що адміністративні справи, за адміністративними позовами з приводу видворення іноземців та осіб без громадянства, розглядаються судом за обов’язкової участі сторін.

Приводу в адміністративному процесі може бути піддано також свідків. До основних процесуальних обов’язків свідка, відповідно до ч. 5 ст. 65 КАС України, належить прибуття до суду у визначений час і надання правдивих показань про відомі йому обставини. Отже, привід до свідка може бути застосовано у разі невиконання цього обов’язку. Відповідно до ст. 129 КАС України, якщо в судове засідання не прибули експерт та спеціаліст, суд може вирішити питання про їх привід.

Необхідно зазначити, що ч. 2 ст. 272 КАС України встановлено перелік осіб, до яких не може бути застосовано привід. До них відносяться:

- малолітні особи;

- неповнолітні особи;

- вагітні жінки;

- інваліди першої і другої груп;

- жінки, які мають дітей віком до шести років або дітей- інвалідів;

- особи, які не можуть бути допитані як свідки (ч. 2 ст. 65 КАС України);

- фізичні особи, які відмовились від давання показань щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім’ї або близький родич цих осіб).

Наступною ознакою особи, необхідною для накладення такого заходу процесуального примусу як привід, є її належна оповіще- ність. Це означає, що особа має бути належно викликаною до суду. Загальні правила щодо належного виклику осіб встановлено главою З КАС України.

Останньою ознакою особи, що може підлягати приводу - є неприбуття без поважних причин у судове засідання або неповідомлення причини неприбуття (проте законом не передбачено яким саме способом можна повідомити суд). Поважність причин неявки в судове засідання визначається судом з урахуванням усіх обставин справи, характеру причини, яка стала перешкодою для явки^[119]. Хоча в законодавстві не існує переліку поважних причин, проте, за загальним правилом, до них можуть бути віднесені: тяжка хвороба особи, або членів її сім’ї, знаходження у відрядженні, надзвичайні події природного або іншого характеру тощо.

Про привід суд постановляє ухвалу (ч. З ст. 272 КАС України), в якій зазначає:

- ім’я фізичної особи, яка підлягає приводу;

- місце проживання (перебування), роботи, служби чи навчання;

- підстави застосування приводу;

- коли і куди ця особа повинна бути доставлена;

- якому органу внутрішніх справ доручається здійснення приводу.

Здійснення приводу доручається за розсудом суду органами внутрішніх справ за місцем провадження у справі або за місцем проживання (перебування), роботи, служби чи навчання особи, яку

належить привести (ч. 4 ст. 272 КАС України). Ухвала про привід до суду оголошується учаснику адміністративного процесу, до якого застосовується привід, особою, яка її виконує (ч. 5 ст. 272 КАС України). Службовець органу внутрішніх справ повинен встановити особу, яка підлягає приводу, та після цього оголосити їй ухвалу про привід під розписку. Потім їй оголошуються строки прибуття до місця виклику, а також правила оплати витрат. Згідно ч. 1 статті, що розглядається, особа, до якої застосовано привід, відшкодовує у дохід держави витрати на його здійснення.

У разі неможливості здійснення приводу особа, яка виконує ухвалу про привід до суду, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання (ч. 6 ст. 272 КАС України).