Метод переконання у поліцейській діяльності

Метод переконання є основним засобом здійснення поліцейсь­кої діяльності. Незважаючи на те, що саме можливість застосуван­ня заходів примусу є визначальною рисою цієї діяльності, така можливість передбачається лише для тих випадків, коли методи переконання не дозволяють поліції або іншим суб'єктам поліцей­ської діяльності досягти поставлених перед ними цілей.

У практичній діяльності суб'єктів поліцейської діяльності ме­тод переконання реалізується у різноманітних формах. На відміну від заходів, пов'язаних із застосуванням примусу, точний перелік та класифікація методів переконання у законодавстві не закріп­люються. Так, Р. М. Ляшук указує, що метод переконання ґрунту­ється на нормативно-правових актах і застосовується без доклад­ного та спеціального регулювання^[57]. У зв'язку із цим у науковій літературі не існує єдиного усталеного переліку форм, у яких реа­лізуються методи переконання. Так, серед заходів переконання найчастіше виділяють такі:

- правове виховання населення;

- постійне інформування населення про стан правопорядку і боротьби із злочинністю;

- агітаційно-роз'яснювальна робота серед населення;

- критика антигромадських проявів;

- роз'яснення завдань і функцій поліції;

- обмін передовим досвідом;

- стимулювання ініціативи громадськості у справі надання правоохоронним органам допомоги у боротьбі з правопорушен­нями^[58].

Різноманіття конкретних форм реалізації відображає універ­сальний характер методу переконання; у поліцейській діяльності він використовується для досягнення широкого спектру цілей, а саме:

- формування правової свідомості громадян, їх переконанос­ті в доцільності виконання правових розпоряджень;

- виховання внутрішньої потреби і звички дотримуватись законів;

- впливу на правопорушників;

- профілактики правопорушень^[59].

У контексті реформування Національної поліції слід звернути увагу на один з аспектів застосування методів переконання у полі­цейській діяльності, значення якого наразі суттєво зростає: нала­годження партнерських відносин із громадськістю та забезпечення підвищення довіри до поліції.

Додатково стаття 89 Закону України «Про Національну полі­цію» передбачає взаємодію з громадськістю шляхом підготовки та виконання спільних проектів, програм і заходів для задоволення потреб населення та покращення ефективності виконання поліці­єю покладених на неї завдань.

Що стосується сфери забезпечення довіри населення, то відпо­відно до частини 3 ст. 11 Закону України «Про Національну полі­цію» рівень довіри населення до поліції є основним критерієм оці­нки ефективності діяльності органів і підрозділів поліції, що обу­мовлює надзвичайну важливість цього напряму діяльності.

Незважаючи на те, що застосування методів переконання не врегульовано настільки докладно, як застосування методів приму­су, слід звернути увагу на низку положень законодавства, які вста­новлюють загальні засади щодо їх використання у діяльності Наці­ональної поліції.

Правова освіта і правове виховання населення. Відповідно до пункту 3 ст. 89 Закону України «Про Національну поліцію» полі­ція надає підтримку програмам правового виховання, пропагує правові знання в освітніх закладах, засобах масової інформації та у видавничій діяльності.

Постійне інформування населення про стан правопорядку і боротьби із злочинністю. Відповідно до частини 1 ст. 86 Закону України «Про Національну поліцію» з метою інформування гро­мадськості про діяльність поліції керівник поліції та керівники територіальних органів поліції раз на рік готують та опублікову­ють на офіційних веб-порталах органів поліції звіт про діяльність поліції.

Роз'яснювальна робота серед населення. На Національну поліцію покладаються обов'язки щодо сприяння поширенню сус­пільно корисних знань серед населення у різних сферах суспільно­го життя. Так, відповідно до частини 4 ст. 20 Закону України «Про дорожній рух» Національна поліція надає допомогу у проведенні профілактичних заходів і в навчанні різних груп населення Прави­лам дорожнього руху. Іншим прикладом є покладення на підрозді­ли ювенальної превенції Національної поліції проведення ознайо- млювальних, попереджувальних і виховних бесід із дітьми та їхні­ми батьками, законними представниками, членами сім'ї з метою усунення причин та умов, які сприяли вчиненню адміністративного чи кримінального правопорушення дитиною (відповідно до Ін­струкції з організації роботи підрозділів ювенальної превенції На­ціональної поліції України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 19.12.2017 № 1044).

Стимулювання ініціативи громадськості у справі надання правоохоронним органам допомоги у боротьбі з правопору­шеннями. Базовим законом у сфері залучення громадськості до надання Національній поліції допомоги у боротьбі з правопору­шеннями є Закон України «Про участь громадян в охороні громад­ського порядку і державного кордону». Зокрема, стаття 18 цього Закону передбачає можливість застосування заходів заохочення щодо членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону (оголошення подяки, видача цінно­го подарунка чи грошової винагороди, переважне право на вступ до навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, прийняття на службу до органів Національної поліції або Державної прикордонної служби України).

Підсумовуючи викладене, можна зробити такі узагальнюючі висновки.

1. Методи переконання використовуються для досягнення чи­сленних цілей поліцейської діяльності, зокрема для формування правової свідомості громадян, їх переконаності в доцільності вико­нання правових розпоряджень, виховання внутрішньої потреби і звички дотримуватись законів, впливу на правопорушників, про­філактики правопорушень, налагодження партнерських відносин із громадськістю та забезпечення підвищення довіри до поліції.

2. На відміну від заходів примусу, процедури застосування ме­тодів переконання законодавчо не регламентовано, що обумовлено відсутністю необхідності обмеження прав людини під час їх засто­сування. Водночас законодавство містить низку положень, що на­голошують на необхідності застосування поліцією методів переко­нання у своїй діяльності.

2.3.