4.2. Право змінювати свої релігійні чи інші переконання

Загальна характеристика права людини змінювати свої релігій­ні чи інші переконання. Механізм юридичного забезпечення. Право людини змінювати свої релігійні або інші переконання включають до свободи віросповідання не всі дослідники.

81

ширеним серед мусульманських учених-юристів поглядом, цей злочин належить до правопорушень, за вчинення котрих встановлена смертна кара [169]211. Наприклад, суд міста Адена - столиці Ємену - засудив на смерть 27-річного сомалійського біженця, який два роки тому перейшов з ісламу у християнство. Правда, вирок може бути не виконаний, якщо він відречеться від Христа і тричі заявить суддям, що повертається до ісламу [295]212. Заборона змінювати свої релігійні чи інші переконання, безумовно, стимулює прояви релігійної нетерпимості і міжконфесійні конфлікти. Такі факти, на жаль, мають місце і в державах, де прого­лошується свобода віросповідання, в тому числі право змінювати свої релігійні чи інші переконання. У зв'язку з цим, Парламентською Асамб­леєю Ради Європи була прийнята Рекомендація № 1202 "Щодо релігій­ної терпимості в демократичному суспільстві" (1993), в якій, зокрема, зазначено, що:

- міграційні потоки в Європі і рухливість їх мешканців уже призве­ли до зіткнень різноманітних світоглядів, релігійних вірувань, а також концепцій людського буття (п.

- такі зіткнення різноманітних релігійних вірувань здатні також сприяти кращому взаєморозумінню і піднесенню, проте можуть при­звести до посилення сепаратистських тенденцій та живити фундамен-талізм (п. 5);

- Західна Європа створила модель світської демократії, всередині якої теоретично можуть мирно співіснувати різноманітні релігійні віру­вання. Проте історія засвідчила можливість такої терпимості і за клери­кального уряду (наприклад, арабські емірати в Іспанії або Оттоманська імперія) (п. 6);

- світська держава не повинна накидати своїм громадянам жодних релігійних зобов'язань. Вона має сприяти шануванню всіх визнаних ре­лігійних спільнот та "пом'якшувати" їхні відносини із суспільством у цілому (п. 15) [279]213.

Право змінювати свою релігію або переконання, як уже зазначалося, закріплене в низці міжнародних актів з прав людини. Зокрема в Загаль­ній декларації прав людини проголошено, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання..." (ст. 18). Слід зауважити, що деякі дер­жави (мусульманські) заперечували проти закріплення в цій декларації

211 [169] Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право: Курс лекцій. - К., 1997. - С. 191.

212 [295] Релігія в сучасному світі. (Мусульманський світ) // Релігійна панорама. - 2000. - № 3.

- С. 44.

213 [279] Права людини в Україні. Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-Американ­ського Бюро захисту прав людини: Вип. 15. - К.- Харків, 1996. - С. 68 - 69.

82

права людини змінювати свою релігію або переконання. Проте, попри весь опір, вказана свобода була підтримана 27 голосами проти 5 при 12 таких, що утрималися. Право змінювати свою релігію або переконання включене також у зміст свободи думки, совісті і релігії, яка проголоше­на в ст. 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Міжна­родний пакт про громадянські і політичні права передбачає, що "кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії.

Право змінювати свою релігію або переконання закріплене і в консти­туціях деяких держав. Так, у Конституції Словацької Республіки (1992) передбачено, що "свобода думки, совісті, релігії і віросповідання гаран­тується. Це право дозволяє змінювати релігію чи віросповідання." (ст. 24). У Конституції Чехословацької Республіки (1992) закріплено, що "свобода думки, совісті і віросповідання гарантується. Кожна людина має право змінити свої релігійні переконання." (ч. 1 ст. 15). Право змі­нювати свою релігію чи віросповідання закріплене також у конституці­ях Нігерії (ст. 23, 1960), Кенії (ст. 22, 1963), Замбії (ст. 21, 1964) [118]214. Хоча у вказаних африканських країнах трапляються порушення свобо­ди віросповідання, однак можливість змінювати свою релігію дозволяє поширення в цих країнах різних віросповідань. Наприклад, у Нігерії іс­ламу дотримується 45 % населення країни, 18 % зберігає традиційні вірування, 2 % - представники синкретичних християнсько-тубільних церков, незначний вплив мають також Свідки Єгови. Серед християн­ських течій переважає протестантизм, представлений різними напрям­ками (так, створені англіканська, методистська, баптистська, п'ятиде­

214 [118] Конституции государств Африки / Под ред.

83

230.

сятницька, лютеранська, адвентистська та інші церкви). Суттєвий вплив у країні зберігає римо-католицька церква (18 % населення) [203]215.

У Конституції України право людини змінювати свої релігійні або інші переконання не згадується, що, вважаємо, все-таки звужує зміст свободи світогляду й віросповідання (ст. 35) [388]216. Проте право гро­мадян змінювати релігію або переконання як складник свободи вірос­повідання закріплене в Законі України "Про свободу совісті та релігійні організації" (ст. 2).

Як уже зазначалося, дане право повинно гарантуватися для кожної людини, а не лише громадянам держави. Юридичні засоби реалізації права людини змінювати свої релігійні або інші переконання в Україні не встановлені, оскільки дане право людина може здійснювати особис­то власними діями.

Одним із юридичних засобів охорони розглядуваного права є закрі­плена у законодавстві України заборона здійснювати будь-який примус при визначенні громадянином свого ставлення до релігії (ч. 2 ст. 3 За­кону України "Про свободу совісті та релігійні організації"). З указаним юридичним засобом тісно пов'язане поняття прозелітизму. У релігій­них довідкових виданнях зазначається, що "прозеліт (від грецького рг-озеїуїоз - буквально: "приходько") - новонавернений у яку-небудь віру, новий прибічник релігії; прозелітизм - 1) намагання навернути у свою релігію послідовників інших віровчень; 2) глибока відданість прозе­літа обраній вірі" [288]217. В окремих джерелах знаходимо дещо інше розуміння прозелітизму. Так, М. Маринович зазначає, що в сучасному "Словнику синонімів" Вебстера розрізняються такі поняття, як "навер­нення" (тобто щира й добровільна зміна віри) і "прозелітизм" (процес змушування когось до прийняття іншої віри) [174] 218. В. Єленський в одній зі своїх статтей посилається на "Католицький енциклопедичний словник" (1943), в якому термін "прозелітизм" визначений як дія, спря­мована на навернення особи до певної віри, але навернення, що здій­снюється недобросовісними методами [61]219.

215 [203] Павлов С.В., Мезенцев К.В., Любіцева О.О. Географія релігій: Навч. посібник для сту­дентів географічних і філософських факультетів вищих навчальних закладів. - К.:.АртЕк, 1999.

- С. 278-280.

216 [388] Ярмол Л. Право змінювати релігію як складник свободи вибору світогляду та віроспо­відання // Права людини і Україна: Праці Львівської лабораторії прав людини Академії правових наук України (Серія І. Дослідження і реферати: Вип. 2). - Львів: Світ, 1999. - С. 80-83.

217 [288] Релігієзнавчий словник / За ред. проф. А. Колодного і Б. Лобовика. - К.: Четверта хвиля, 1996. -С. 262.

218 [174] Маринович М. Окреслити неокреслюване. (Один каже: «релігійна свобода», інший твердить: «прозелітизм») // Людина і світ. - 1998. - № 8. - С. 37.

219 [61] Єленський В. Прозелітизм // Людина і світ. - 1999. - № 3 - 4. - С. 38.

84

закінчується місія і починається прозелітизм?" У зв'язку з цим, досить цікавим видається документ "Виклик прозелітизму й заклик до спіль­ного свідчення" (1995), який підготували спільна робоча група Всесвіт­ньої Ради Церков та Римо-католицька Церква. У ньому стверджується, що прозелітизм суперечить екуменічним зусиллям церков, спрямова­ний на те, щоби примусити особу змінити свою належність до певної церкви, і вбирає в себе наступні методи. Насамперед, це несправедли­ва й образлива критика віровчення та практики іншої (інших) Церкви (Церков), яка часом перетворюється на відверте висміювання. Це також порівняння двох християнських Церков, при якому досягнення однієї всіляко підносяться, а проблеми іншої гіпертрофуються. У документі беззастережно засуджуються фізичне насильство, моральний примус, психологічний тиск так само, як і використання рекламних технологій у мас-медіа, котрі здатні впливати на свідомість читачів або глядачів. Прозелітичними методами також вважається використання політичної, соціальної чи економічної влади з метою здобуття "нових душ" для тієї чи іншої Церкви.

М. Маринович порушив ще одне цікаве питання стосовно прозелі­тизму, а саме: примусове проповідування в "замкнутій аудиторії"- ма­ється на увазі, в такому місці, яке не можна добровільно покинути, на­приклад, у лікарні, в електричці, в черзі за хлібом [174] 220. На наш по­гляд, якщо справді відбуватиметься примусове проповідування чи на­вернення до віри, наприклад, психологічне нав'язування розмови, якої ви не хочете провадити в такій аудиторії, то цей факт можна розцінити як порушення громадського порядку. Однак не можемо погодитися, що

220 [174] Маринович М. Окреслити неокреслюване. (Один каже: «релігійна свобода», інший твердить: «прозелітизм») // Людина і світ. - 1998. - № 8. - С. 38-39.

85

самі розмови між декількома людьми з питань віри в так званій замкну­тій аудиторії можна розглядати як примусове навернення до віри, адже тоді обмежується свобода людського спілкування.

У деяких державах прозелітизм заборонений на законодавчому рівні (як правило, у тих країнах, де встановлена державна релігія). Напри­клад, у Конституції Королівства Непал (1959) закріплено: "Гарантується свобода віросповідання. Кожен громадянин може з дотриманням існую­чих традицій сповідувати релігію, встановлену з давніх часів. При цьо­му жодна особа не має права навертати іншу особу у свою віру" (ст. 5). Слід зазначити, що пануючою релігією в Непалі є індуїзм, якому надано офіційного статусу. У Конституції Греції також закріплено, що "прозе­літизм забороняється" (ч. 2 ст. 13). Ще наприкінці 1930-х рр. у Греції було роз'яснено, що "під терміном "прозелітизм" потрібно розуміти, зокрема, прямі або опосередковані спроби нав'язати релігійні погляди особі з іншими релігійними віруваннями з метою підірвати її релігійні переконання так само, як і за допомогою будь-якого примусу чи під за­грозою примусу, або ж неправдивими засобами, або скориставшись із недосвідченості особи, її довірливості, потреб, низького інтелекту чи наївності" [61] 221. Таке розуміння прозелітизму, на наш погляд, може призводити до порушення свободи віросповідання людини. Так, пере­шкоджання в поширенні релігійних переконань та наверненні до своєї релігії послідовників інших віровчень є порушенням прав людини, що підтверджується фактами криміналізації таких діянь. Наприклад, кіль­ка років тому у Греції був засуджений до трьох років позбавлення волі свідок Єгови, який, відвідуючи свого сусіда, вів разом із ним розмови на релігійні теми, зрозуміло, бажаючи навернути його у свою віру. За­суджений звернувся в Міжнародний суд у Гаазі, який скасував рішення національного суду й зажадав виплатити засудженому компенсацію за заподіяну йому моральну й матеріальну шкоду [284, 338, 58]222. Однак примусове навернення до своєї віри повинно бути заборонене законо­давством держави. Слід зауважити, що примус у даній ситуації може бути як фізичним, так і психологічним. Безперечно, наявність психоло­гічного примусу визначити важче. Тому для його встановлення повинні залучатися відповідні спеціалісти.

221 [61] Єленський В. Прозелітизм // Людина і світ. - 1999. - № 3 - 4. - С. 40.

222 [284] Справа Кокінакіса проти Греції (Коккіпакіз V. Огеесе). Рішення від 25 травня 1993 року // Религиозньїе обьединения. Свобода совести и вероисповедания. Нормативньїе актьі. Судебная практика / Сост. А.В. Пчелинцев, В.В. Ряховский. - М.: Юриспруденция, 2001. - С. 260.; Див. також: [338] Табакару Д. Межконфессиональньїе отношения в постсоциалистических условиях. (Окремий відбиток доповіді на Міжнародній науковій конференції "Релігія і церква в постсоціалістичних кра­їнах". - Київ, 19-21 вересня 1996 р.).; [58] Єленський В. Найдавніше з визнаних прав. (Релігія в сучасному світі) // Людина і світ. - 1998. - № 4. - С. 2-8.

86

Варто відзначити, що примусовим залученням до віри можна вважа­ти й навернення до неї неповнолітніх дітей без згоди їхніх батьків, адже саме батьки здійснюють моральне та релігійне виховання своїх дітей. Так, у законодавстві Російської Федерації передбачено заборону втяг-нення малолітніх у релігійні об'єднання, а також навчання малолітніх релігії всупереч їхній волі і без згоди батьків чи осіб, які їх замінюють. Коли ж самі батьки чи особи, які їх замінюють, застосовують примус щодо своїх дітей задля навернення їх до певної віри та її сповідування, діти повинні мати право на захист від такого примусу.

Застосування психологічного примусу, так званих "промивання моз­ку" чи "контролю над свідомістю", дуже часто приписують так званим новітнім релігійним рухам (НРР). Однак таке припущення (твердження) було піддано ґрунтовній критиці багатьма дослідниками й експертами [59, 195]223. Щоправда, деякі з них викликали у світі серйозні занепо­коєння, оскільки їхні члени здійснювали суїцид та ставали жертвами зіткнень із владою. До них, зокрема, належать: Народний храм, Соняч­ний храм, Гілка Давидова, Небесна Брама, рух Джефрі Лундгрена, Рух за відновлення десяти заповідей.

Занепокоєння появою НРР громадськості, перш за все батьків, чиї діти ставали членами цих рухів, вимагало ґрунтовного дослідження їх суті та діяльності. Результатом одного з таких досліджень є доповідь, підготована Комітетом Європарламенту у справах молоді, культури, освіти і спорту, "Про активність деяких новітніх рухів у країнах Євро­пейської співдружності" (1984) [261]224. У ній пропонується 13 критері­їв, котрі країнам-членам Євросоюзу варто взяти за основу при встанов­ленні легітимних меж релігійної активності. Хоча Україна не є членом Європейського Союзу, врахування цих критеріїв було б доцільним і для нашої держави. До них віднесено, зокрема, наступні:

1. Неповнолітні не повинні примушуватися до членства в русі і при­ймати урочисті обітниці, які б визначали спосіб їхнього життя на три­валу перспективу.

2. Слід надавати необхідний період для роздумів про майбутню участь у релігійній організації.

3. Після приєднання до організації новонаверненому повинна дава­тися можливість контактувати з родиною і друзями.

223 [59] Єленський В. Новітні релігійні рухи - зони занепокоєння // Людина і світ. - 2000. - № 8.

- С. 7.; [195] Новітні релігії в сучасній Україні: Збірник матеріалів / За ред. В.Д. Бондаренка та інш.

- К.: V і Р, 2000. - С. 43.

224 [261] Проблема новітніх релігійних рухів в Європарламенті // Людина і світ. - 1998. - № 8.

- С. 30 - 31.

87

4. Члени організації, які вже розпочали курс релігійного навчання, не повинні примушуватися до його продовження.

5. Повинні поважатися такі індивідуальні права, як право залишати організацію, право контактів із оточенням (персонально або поштою чи телефоном), право на незалежну пораду стосовно участі в русі, право в будь-який час звернутися за медичною допомогою.

6. Ніхто не може бути примушений до порушення законів, у тому чис­лі й до збирання грошей для організації, жебракування чи проституції.

7. Рухи не повинні домагатися постійних зобов'язань від потенцій­них рекрутів, наприклад, студентів або туристів, які завітали до тієї чи іншої країни.

8. Під час рекрутування до організації її назва і принципи повинні бути негайно правдиво повідомлені.

9. На запит компетентних органів рухи повинні повідомити адресу чи приблизне місцезнаходження своїх членів.

10. Новітні релігійні рухи повинні страхувати тих, хто живе на їхньо­му утриманні, а на тих, хто працює на НРР, повинні поширюватися всі закони про соціальне страхування відповідної країни.

11. Якщо особа подорожує за кордоном в інтересах релігійної орга­нізації, остання повинна взяти на себе відповідальність за повернення людини додому, особливо у випадку захворювання.

12. Листи, а також інформація про телефонні дзвінки від рідних чле­нам рухів повинні передаватися негайно.

13. Якщо рекрутований до організації має дітей, вона повинна зроби­ти все від неї залежне для подальшого навчання й охорони здоров'я цих дітей, уникаючи обставин, що загрожують їхньому добробуту.

Вищевказані критерії можна враховувати при визначенні випадків примусового навернення або (та) сповідування тієї чи іншої віри.