Воля віри і переконання

І отся «вольність» виросла на ґрунті конкретних утисків, що зробили потрібним проголошеннє її. Ці утиски плили від церкви або держави в її відношенню до церкви.

Первісно панувала повна одноманітність політичної орґа- нізації з точки погляду віроісповідання.

Реліґійна нетерпимість була спільна всім течіям доби реформації. її метафізичне оправдання в цім: «Cuius regio, illius religio». Кальвін.

Навіть у світських мислителів думка про повну реліґійну волю тільки поволі пробивалася. (Spinoza). Взагалі кладено для терпимости межі: віри в бога — це було minimum, якого вимагалося від горожанина. (Т. Морус). Не теорія, але прак­тика і потреби життя зродили думки про реліґійну толєран- цію. Вишельство реліґійне наслідком переслідувань зродило думку про толєранцію. Проповідує її в 30-х рр. XVII. ст. Roger Wiliams. Він заснував 1634. р. кольонію в Providence, в якій запоручено повну волю віри. З цеї кольонії повстала держава (стан) Rhode Island (ст. 42), якого «Грамота про свободу» про­голошує, що ніхто не сміє бути переслідуваним ізза своїх релі- ґійних переконань, оскільки це не порушує горожанського мира. Инші «стани» пішли ріжними шляхами. Приміром заселений переважно католиками Maryland проголосив в р. 1663. волю віри для всіх, хто вірує в Христа, — Квекорська Pennsylvania для віруючих в Бога. Хоч згодом, стала реліґій- на рівноправність загально признаним прінціпом, то навіть в ХІХ.

В самій Анґлії щойно в ХІХ. ст. зрівнано правно католиків з протестантами (1829.), а аж 1858. р. переведено повну еман- ципацію Жидів.

В Франції проголошено толєранцію супроти протестантів в 1787. р. Деклярація прав з 1789. р. проголосила волю віри. 24. грудня 1789. р. допущено протестантів до всіх урядів, а законом з 27. вересня 1791. р. Жидів. Конституція з 1793. р. проголошує «le libre exercice des cultes». Волю віри та розділ церкви і держави проголошують закони з 18. вересня 1794., з 21. лютого 1795. та з 30. мая 1795. рр.

Що до самого прінціпу волі віри, то він сьогодня загально визнаний, хоч не все переведений послідовно. Росія до рево­люції не визнавала його.

Що до конкретного змісту, то реліґійна воля ростягається в трех напрямах:

1) воля віри — визнавати якунебудь віру,

2) сумління — поступати відповідно до приписів свого віро- ісповідання, на примір в справах присяги, військової служби, свят,

3) культу.

Воля проявляється: 1) неґативно в цім, що ніхто не може бути переслідуваний по причині своїх реліґійних переконань, та 2) позитивно тим, що приналежність до якогось віроіспо- відання не може нікому шкодити у виконуванню загально- горожанських прав, а з окрема бути комусь перешкодою в доступі до публичних урядів.

Поза реліґійною становить: а) воля досліду та б) воля «слова» зміст — «вольности», про яку річ. Що до волі досліду, то вона тісно звязана зі становищем церкви. Що до волі слова, то вона проявляється головно т.зв. волею преси.

Обмеження преси проявлялися головно:

1) превенційною цензурою,

2) редакторською кавцією,

3) стемплевими належитостями,

4) пресовим судоводством.

З виїмком Анґлії, де воля слова існує, фактично на основі практики, вона є скрізь проголошена конституційно. Поміж особливими установами для береження цеї волі треба вказа­ти на Швецію. Там мається в парляменті окремий «пресовий виділ», що має стояти на сторожі цеї волі.

Розуміється, воля слова може бути порушена не тільки прямими атаками. її можна обмежити посередно також, шля­хом ріжних адміністраційних, скарбових і т.п. постанов. В цім лежить величезна вага пресових законів, які щойно ріша­ють про те, чи та в якій мірі є воля слова здійснена. І неза­лежно від правових обмежень, ця «воля» є залежна від питан­ня економічної сили та орґанізації. Особливо що до періодич­ної преси є загально відомим фактом, що вона находиться скрізь в руках фінансових консорцій. В таких умовинах оче­видно не можна говорити про «волю слова».

4.