Воля зборів та стоваришування

Насбах (ст. 269.) каже, що хтось дивувався, чому ані в Petition ані в Bill of Rights нема згадки про волю преси, і додає, що ще більше здивованнє повинно викликати це, що там нема згадки про волю зборів та стоваришування.

В дійсности причиною цеї мовчанки не так згадана теорія, як існуючі і склавшіся на протязі століть відносини, а з окре­ма обставина, що «вольність» обєднуватися фактично одна з найстарших вольностий, які знаємо. — Правда, колись висту­пає вона в зовсім инших формах та в обмеженій области. На тлі старої конструкції держави як правного двосторонного стосунку між представником влади, пануючим і станами. На тлі такого відношення виринає конечність дати обом сторо­нам змогу виступати як цілість. З одного боку це ставалося в парляменті, де були «репрезентовані» «стани». Парляментарні зібрання були орґанізацією, що переговорювала та договорю­валася з пануючим. Де ця форма ставала недостаточною, там була дана «станам» можність орґанізуватися для означеної ціли і поза парляментом. Ця можність — не тільки фактич­на. Вона бувала і правно визнавана і то так далеко, що обі­ймала собою навіть право спротиву і то збройного наказам влади. Характеристичний приклад становить відома англій­ська хартія з 1215. р.

В Польщі було по сути право стоваришування визнане у т.зв. праві «конфедерації», себ то праві обєднатися для пере­ведення якоїсь означеної ціли, причім обовязувала в конфе­дерації засада більшости, яка в польськім соймі не обовязува- ла.

Отсе право стоваришування, що було в середні віки часто й обовязком, прислугувало тоді тільки деяким, привілейова­ним суспільним ґрупам. При творенню модерної держави проголошено її як загальний прінціп. В практиці і в модерній державі це «право», ця «вольність» була проведена однобоко.

Взагалі треба сказати, що ця воля є в модерних державах в прінціпі скрізь визнана, але в дійсности залежить її здій­снення від конкретних законних постанов, що містяться зви­чайно в оквемих законах «про зібрання та стоваришення». Ці закони побудовані на двох ріжних прінціпах. Або- як в Анґлії — приймається, що відносно зібрань та стоваришень дозволене є все, чого не заборонено законом. Або — як в був­шій Австро-Угорщині — навпаки дозволеним визнавалося то тільки, що передбачував закон.

При цій другій системі користування волею зібрань та стоваришування поставлено в залежність від додержання ріжних умовин, зголошення до уряду, іноді окремого дозво­лу і т.п.

5.