Національні вольности
До ряду вольности «людини та горожанина» треба дочис- лити як особливий рід «вольности», що відносилися до людини як члена нації. Ці вольности появилися історично в державах, що охоплювали своїми межами ріжні нації, а власне в Австрійській монархії, Угорщині та в Бельгії признання цих вольностий — це була перша спроба розвязки «національного питання».
Конкретний зміст цих вольностий був ріжний. Взагалі вони ішли в таких напрямах: 1) давали правне запевнення, що всі горожани держави будуть однаково трактовані незалежно від їхньої національности. З окрема вони зоповідали, що доступ до публичних урядів відкритий однаково для всіх горожан всіх національностий. 2) Вони давали правну можливість уживати рідної мови перед урядами та в «публичнім життю». 3) Вони давали можливість засновувати національні школи або висказувати обовязок держави засновувати їх в означених випадках, — на пр. на домагання якоїсь скількости горожан, або і без такого домагання, коли в даній місцевости находиться означена скількість мешканців якоїсь національности, або коли вони представляють собою означений процент людности в цій місцевости.Це були три головні напрями, в яких ішли «вольности» з огляду на національність. Як сказано, то ріжним був зміст цих «вольностий» чи «прав». Він був ріжний так з огляду на законні приписи, як і на дісне їх виконування. Взагалі треба сказати, що цей метод розвязки «національного питання» ніде не виявив себе успішним, не заспокоював домагань підношених як національні, не вирішав ані в части національної боротьби. Характеристика цего методу в цім, що він основувався виключно на атомістичнім розумінню нації. Він бачив тільки якусь скількість горожан держави, що уживали однакової мови. Тому він не приймав нічого иншого, як тільки індивідуальні інтереси цих одиниць, зглядно тотожні індивідуальні інтереси якоїсь скількости цих одиниць. Щойно при кінци ХІХ. ст., передусім в много-національній бувшій Австро-Угорщині зродилася свідомість, що такий метод недо- статочний. Вона проявилася і в теорії (головно праці Бавера та Реннера) і в практичних змаганнях. Став перемогами погляд, що нація це не проста сума одиниць, але колектив, якого становище як цілости мусить бути улаштоване. Такі стремління, — дарма, що вони мали характер тільки реформ, — зверталися в дійсности проти самої істоти цего типу держави, про який тут мова. Він вимагав таких глибоко- істотних змін державної будівлі, що здійснення їх порушило би основи, на яких здвигнено «конституційну» державу після французької та англійської революцій.