Воля переселювання

Ця «вольність» проявляється в ріжних напрямах. Під нею треба розуміти волю виселення, так з дотеперішнього місця осілости, як і з меж держави, далі «вольність» переноситися, «мандрувати» з місця на місце в межах держави, врешті «воль­ність» поселюватися по власній вподобі в межах держави.

Історія цеї, «вольности» показує наглядно, що не абстрак­тний прінціп, але конкретні, історично дані лиха і реакція проти них були джерелом всіх «вольностий». Первісно ця воль- ність була в дійсности «вродженим» правом в тім значінню, що вона існувала силою факту, якого ніхто не оспорював. Щойно, коли наслідком суспільно-господарського розвою селянин став привязаннм до землі кріпаком, заіснувало питаннє про воль- ність переселювання. Конкретні причини викликали в ріжних напрямах обмеження цеї вольности. Були це причини ріжного роду. Так пр. політичні мотиви викликали обмеженнє з огляду на вільні, безконтрольні зносини з чужиною. В першу чергу проявилося таке обмеженнє в звязку з боротьбою між церквою та державою, що виповнювала собою історію европейського середновічча. В міру, як росла в силу держава, вона мусіла звертатися проти нічим необмеженого впливу церковного цен­тру на своїй области, для чого вільні особисті зносини з Римом мали чимале практичне значіннє. Анґлія, яка перша почала визволятися практично спід власти римського престола, оспо­рила перша отсю волю своїх духовних. В т.зв. «Кларендонських постановах» з 1164. р. помістив Генрик II. заборону духовним прямих зносин з Римом, та заборону комунебудь виїздити, з Анґлії без дозволу короля.

В міру, як скріплялася державна влада, і разом з тим як повставали для неї нові соперники в виді ріжних суспільних кляс, поширювалися обмеження вільного мандрування. Коли в часи освіченого абсолютизму дійшов розвій державного абсолютизму до свого вершка, в XVIII. ст. заняв місце первіс­ної волі мандрування загальний пашпортовий примус, як вірний вислів пануючих тоді відносин.

Побіч цих політичних мотивів становили передусім при­чини економічної натури основу, на якій виростали обмежен­ня волі мандрівки та переселювання. А власне були це при­чини, звязані з одного боку з торговлею, з другого боку з землеволодіннєм.

На тлі торговлі виростали всілякого роду обмеження: забо­рона вїзду, переїзду, іноді виїзду перед означеним речинцем, обовязок задержуватися в означених місцях і т.д. Політика торговельних міст та міщанства взагалі на всім протязі середних віків оберталася в великій мірі около питання волі торговлі. Міста виступали з одного боку проти обмежень цеї «вольности», з другого вимагали обмежень для чужих купців.

В звязку з землеволодіннєм причиною обмежень пересе- лювання був перше всего факт заняття вільних земель так, що для дальшої займанщини не оставало нічого. Реакцією на це було, що громади стали боронитися перед новими «присе- ленцями, які вже не помагали побільшувати їх земельного фонду, а ставали соперниками в користуванню існуючою зем­лею з иншими громадянами. Це сталося в Німеччині в ХІ. ст. Це період, коли устала воля переселення поміж громадами, а власне з огляду на волю приселювання. Згодом пішли даль­ші обмеження наслідком цего економічного процесу, в тракті якого зродився інтерес феодальних землевласників в цім, щоби задержати на своїх землях робочі руки, і звязав врешті селянина з землею. Наслідком цего являється обмеженнє волі виселення. Ішло про конкуренцію з одного боку з други­ми землевласниками, що приманювали до себе селян лекши- ми умовинами, з другого про конкуренцію з містами, які в добу свого розцвіту старалися притягнути до себе як найбіль­ше число приселенців. Починаючи з ХІІІ. ст. в Німеччині стрічаємо заборони містам приймати до себе пришельців, які не могли виказатися дозволом від «пана» на виселеннє. За пановання меркантильної системи в КУП. та КУШ. ст. були в цім напрямі полекші. Відтак, після знесення панщини з огляду на тягар, яким ставали для громад їхні незаможні громадяни, зявилися знову обмеження.

Окрема була причина обмежень що до робітників зі стано- виска підприємців. Ішло про дійсне звязаннє робітників службовим контрактом, відняттє робітникам можливости кинути передчасно господаря. Ішло теж про те, щоби робітни­ки не могли шляхом вільного переселювання зменшувати «подажі» на ринку праці.

«Конституційний рух» виніс домагання волі пересолюван­ня, і дійсно прінціп був визнаний. Практично він обмежений численними «адміністраційними приписами».

3.