Стаття 101. Застосування заходів примусу

1. У разі, коли зобов’язана особа чинить опір під час виконання дій або застосування безпосереднього примусу, щодо неї можуть бути застосовані заходи примусу в установлених законом порядку та межах і у передбачений законом спосіб.

2. Примусове виконання адміністративного акта закінчується, коли в ре­зультаті виконання досягнуто поставленої мети.

Предмет регулювання

1. Коментована стаття спрямована на забезпечення застосування передбачених попередніми статтями цього Розділу заходів примусу.

Вона визначає подальші дії органу виконання у разі невиконання зобов’язань, які були покладені на зобов’язану особу адміністратив­ним актом, не зважаючи на доведення їй як самого адміністратив­ного акта і строків його виконання, так і вручення їй попередження (погрози) про застосування заходів примусу. Передусім йдеться про забезпечення застосування заходів примусу у разі опору з боку зобов’язаної особи, зокрема шляхом залучення в установленому законодавством порядку інших органів.

Цілі статті (мета норми)

2. Метою статті є забезпечення через безпосереднє застосування примусу виконання зобов’язань, покладених на особу адміністратив­ним актом.

Норми спрямовані на те, щоб забезпечити належною підтрим­кою орган виконання, а також визначити мету повноважень у сфері виконання адміністративних актів.

Правова основа коментованого положення

3. Правовою основною коментованого положення є насамперед принцип законності (стаття 6 ЗАП), а також у застосуванні за ана­логією — принцип пропорційності (стаття 12 ЗАП) та принцип вико­ристання повноважень з належною метою (стаття 8 ЗАП).

Визначення термінів

4.

Місце коментованого положення у цілісному механізмі, умови й особливості застосування

5. Дії щодо застосування примусу не є адміністративним актом, оскільки їм передують відповідні акти органу виконання, які вже були коментовані в попередніх статтях. Таким чином, безпосереднє застосування заходів примусу є реальною дією із виконання, яка допускається, і є правомірною за умов дотримання органом вико­нання всіх вимог і передумов попередніх етапів із прийняття відпо­відних адміністративних актів.

6. Зміст частини першої цієї статті є одночасно уповноваженням органу виконання на безпосереднє і реальне застосування заходу примусу, а з іншого боку, містить обмеження, що орган виконання може застосувати тільки той захід примусу, яким він попередньо попереджав і який призначав.

7. Опір зобов’язаної особи під час виконання дій або застосування заходів примусу може проявлятись як у вигляді словесної суперечки з представником органу виконання, так й у вигляді фактичного фізичного опору з боку зобов’язаної особи. Тому орган виконання в кожному випадку застосування заходів примусу повинен попередньо роз’яснити зобов’язаній особі актуальне правове становище та пра­вові наслідки, а залежно від обставин конкретної справи, зокрема попередніх дій, намірів та особистості зобов’язаної особи, заздалегідь залучити компетентні органи для забезпечення публічної безпеки та порядку і, звісно, для подолання опору при виконанні. Такі дії орган виконання, зокрема, повинен здійснити у тому разі, якщо він не наділений повноваженнями на застосування безпосереднього при­мусу (див. також коментар до статті 99 ЗАП). Лише присутність представників правоохоронного органу може сприяти безперешкод­ному виконанню адміністративного акта.

8. З огляду на короткий зміст частини 2 цієї статті можна зазна­чити, що ідеальним результатом застосування заходів примусу є досягнення мети виконання — виконані зобов’язання, які були покладені на особу адміністративним актом. Ідеальним може бути випадок, коли зобов’язана особа виконує покладені на неї обов’язки ще до або із початком застосування заходів примусу. В будь-якому разі, орган виконання повинен припинити застосування заходу при­мусу, якщо зобов’язана особа більше не чинить опір і добровільно виконує покладене на неї зобов’язання.