Стаття 16. Презумпція правомірності дій і вимог особи

1. Дії та вимоги особи вважаються правомірними, поки інше не буде дове­дено під час розгляду та/або вирішення справи.

Предмет регулювання

1. Предметом регулювання коментованої статті є закріплення презумпції правомірності дій і вимог особи, та розкриття змісту цієї презумпції.

Цілі статті (мета норми)

2. Метою регулювання коментованої статті є захист прав та законних інтересів особи від необґрунтованих вимог адміністратив­ного органу щодо необхідності доведення правомірності своєї позиції.

Варто також наголосити, що ця норма свого часу була запро­понована до законопроекту видатним українським вченим-адміні- стративістом професором В.Б. Авер’яновим, який тривалий час був і науковим керівником Робочої групи Мін’юсту з підготовки цього законопроекту.

Місце коментованого положення у цілісному механізмі

3. Принцип (презумпція) правомірності дій і вимог особи означає, що «адміністративний орган визнає дії та вимоги особи правомір­ними, поки інше не буде доведено в результаті розгляду адміністра­тивної справи». Такий підхід спрямований на визначеність правового становища приватної особи у відносинах з адміністративними орга­нами, коли не особа повинна доводити правомірність свої позиції, а саме адміністративний орган повинен вжити заходів, щоб всебічно з’ясувати обставини справи.

Деякі фахівці вважають презумпцію правомірності дій та пра­вової позиції громадянина не власне принципом, а юридичною гарантією прав і свобод особи у адміністративному процесі (в його управлінському значенні); принципом же пропонується вважати «неухильну реалізацію правових презумпцій невинуватості і право­мірності дій громадян»^[47].

Дії та вимоги особи в адміністративному провадженні, їх право­мірність знайшли чітке визначення у частинах 1 та 2 статті 29 ЗАП, де йдеться про права та обов’язки особи.