Стаття 13. Соціальний і правовий захист особи, яка залучається до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності Особа, яка залучається до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, перебуває під захистом держави.

Співробітництво особи з оперативним підрозділом зараховується до її загального трудового стажу в разі укладення з нею трудової угоди. Якщо у зв'язку з виконанням такою особою завдань оперативно-розшукової діяльності настала її інвалідність або смерть, на неї поширюються пільги, передбачені у таких випадках для працівників оперативних підрозділів.

У разі виникнення загрози життю, здоров'ю або майну особи, яка залучається до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, її захист забезпечується в порядку, передбаченому частиною третьою статті 12 цього Закону.

Захист особи, яка залучається до виконання завдань оперативно- розшукової діяльності.

Цілий ряд злочинів неможливо виявити, розкрити чи розслідувати без залучення окремих осіб до виконання оперативно-розшукових завдань. Криміналізація всіх основних сфер соціально-економічного життя, підвищення організованості і озброєння злочинців визначають все більше загострення їх конфронтації з правоохоронною системою. Криміногенна ситуація вимагає відповідного реагування правоохоронних органів на злочинні посягання відносно законослухняних громадян. Виходячи із того, що одним із основних завдань оперативно-розшукової діяльності являється захист життя і здоров'я громадян, необхідний пошук все нових і нових шляхів для боротьби із злочинністю. І такі шляхи знаходяться через залучення осіб до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності. Адже цілий ряд злочинів неможливо виявити, розкрити чи розслідувати без залучення окремих осіб до виконання оперативно-розшукових завдань. Криміналізація всіх основних сфер соціально- економічного життя, підвищення організованості і озброєння злочинців визначають все більше загострення їх конфронтації з правоохоронною системою.

Стаття 3 Конституції України зазначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Захист держави гарантується тим, що співробітництво особи з оперативними підрозділами у виконанні спеціальних завдань оперативно- розшукової діяльності є державною таємницею, яка охороняється законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», «Про державну таємницю» та рядом інших законів. Захист держави поширюється на всіх осіб, залучених до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, незалежно від форм такого співробітництва, чи то на постійній основі, чи тимчасово, як на основі угоди, так і за усною домовленістю, за винагороду чи безоплатно. Тому, під захист держави береться особа (конфідент), що:

- по-перше - у тій або іншій формі надає допомогу оперативному підрозділу (гласно або негласно);

- по-друге - поза залежністю від тривалості надання сприяння (короткочасно, довгостроково);

- по-третє - поза залежністю надання сприяння (допомога в цей час або співробітництво в минулому).

Правовий і соціальний захист особи, залученої для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності здійснюється з урахуванням характеру виконуваних ними завдань, пов'язаних в ряді випадків з ризиком для життя і здоров'я, з фізичними і нервово-психічними перевантаженнями, особливим режимом діяльності, виконанням завдань в неробочий час, включаючи нічний час, вихідні і святкові дні та конфіденційність такої роботи.

При такому широкому застосуванні оперативно-розшукової діяльності, яка передбачена законодавством України виростає необхідність і значимість соціального і правового захисту осіб, які залучаються до виконання оперативних завдань. ^[147]Слід зазначити, що соціальний і правовий захист осіб, залучених до співробітництва є важливим фактором розв'язання складного комплексу проблем підвищення активності громадян в боротьбі зі злочинністю, їх взаємодії з органами внутрішніх справ. В той же час підвищується ступінь ризику таких осіб, ускладнюється завдання самозбереження і забезпечення їх безпеки в процесі оперативно-розшукової діяльності.

Держава забезпечує таким особам не тільки виконання взятих ними на себе зобов'язань, а й надає правовий захист, пов'язаний з правомірним виконанням такими особами громадського обов'язку. Закон передбачає, що співробітництво особи з оперативними підрозділами за угодою зараховується до її трудового стажу. При особливій важливості виконуваних завдань, підвищеній небезпеці, ризику для життя і здоров'я їм може встановлюватись пільгове обчислення трудового стажу, як для окремих категорій оперативних працівників. Так, особі яка залучається до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, як працівник оперативного підрозділу, який впроваджений у злочинне угрупування, кожен день знаходження в угрупуванні зараховується за три дні до вислуги років, відносно до цього розмір виплат за посадовим окладом, за цей час, нараховується в трикратному розмірі.^[148] Керівники правоохоронних органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, мають право в межах асигнувань, виділених на утримання цих органів, встановлювати, додатково до всіх належних виплат, оперативним працівникам, які постійно співпрацюють з особами, що залучаються до участі в оперативно-розшуковій діяльність і мають позитивні результати, додаткову оплату Особи, які взяли на себе обов'язки по виконанню оперативних завдань за угодою, мають право на пенсійне забезпечення.

При одержанні особою, що співробітничає за контрактом з оперативними підрозділами, травми, поранення, каліцтва, що наступили у зв'язку з його участю в проведенні ОРД і, що виключають для його можливість подальшого співробітництва, зазначеній особі виплачується одноразова допомога певного розміру й у встановленому законом порядку призначається пенсія за інвалідністю.

Якщо у зв'язку з виконанням завдань оперативно-розшукової діяльності настала інвалідність або смерть особи, на неї поширюються пільги, передбачені у таких випадках для працівників оперативних підрозділів, що випливає з п. 2 цієї статті (у разі виникнення загрози, життю, здоров'ю або майну особи, яка залучається до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, її захист забезпечується в порядку, передбаченому частиною третього статті 12 цього Закону, що розглядалося у попередньому розділі). Тобто, враховуючи те що особи, які залучаються до виконання оперативно-розшукової діяльності під час виконання своїх обов'язків постійно перебувають у стані підвищеної небезпеки їх здоров'ю, їм гарантується, як працівникам і працівникам ОРД, обов'язкове державне страхування, на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою. В разі інвалідності яка виникла під час виконання завдань, або не пізніше трьох місяців після звільнення від співпраці, або після цього терміну (строку), але в наслідок захворювання або нещасного випадку, який мав місце під час виконання завдань, а також отримання при виконанні службових обов'язків каліцтва, зазначені особи отримують одноразову допомогу в розмірі від трьох- до п'ятирічного грошового утримання та їм призначається пенсія за інвалідністю.¹

В разі загибелі особи, що залучається до виконання завдань ОРД, його родині або особам, які перебували на його утриманні виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового утримування по останній посаді і призначається пенсія в зв'язку з втратою годувальника в розмірі посадового окладу загиблого оперативного працівника.

Також в повному обсязі, оперативному працівнику, компенсується шкода, заподіяна його майну в зв'язку з виконанням ним службових обов'язків (ст.23 ЗУ «Про міліцію»).^[149] При досягненні пенсійного віку або за вислугою років згідно чинного законодавства особам, що залучаються до виконання завдань ОРД надається пенсія.

Оперативні підрозділи можуть залежно від характеру й виду надаваного їм сприяння, установлювати й здійснювати видачу конфідентам щомісячного грошового утримання, разових винагород, допомоги і інших заохочувальних виплат.

При необхідності організації переїзду конфідентів, що співробітничають за контрактом, на постійне проживання в інший район (населений пункт) їм у встановленому порядку може бути видана допомога у межах сум відшкодування витрат, передбачених законодавством для робітників та службовців при їхньому переїзді на роботу в іншу місцевість.

На негласних працівників поширюється й положення про звільнення від відповідальності за нанесений збиток право охоронюваним інтересам. Особа з числа членів злочинного угрупування, яка вчинила протиправне діяння, що не спричинило тяжких наслідків і залучена до співробітництва з оперативним підрозділом, може бути звільнена від кримінальної відповідальності повністю або частково. При цьому співробітництво має бути реальним, воно може проявлятись у сприянні особи у розкритті тяжкого злочину, допомозі правоохоронним органам у виявленні всіх обставин, протиправної поведінки членів злочинного угрупування, пошуку доказів їх злочинної діяльності, місць переховування засобів і знарядь вчинення злочину, грошових цінностей, майна інших матеріальних благ. Крім того, звільнення від кримінальної відповідальності настає лише за умови, що вони діяли в стані необхідної оборони або крайньої необхідності.

151

Забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» перебувають під захистом. Адже, забезпечення безпеки зазначених осіб, означає здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров'я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя.

До осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві та мають право на забезпечення безпеки відносяться:

- особи, які заявили до правоохоронного органу про злочини або в іншій формі брали участь чи сприяли у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів;

- потерпілі та їх представники у кримінальних справах;

- підозрювані, обвинувачені, захисники і законні представники;

- цивільні позивачі, цивільні відповідачі та їх представники у справах про відшкодування шкоди, завданої злочином;

- свідки;

- експерти, спеціалісти, перекладачі і поняті;

- члени сімей та близьку родичі осіб, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства.^[150]

Відповідно до органів, які забезпечують безпеку осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, належать державні органи, які:

а) приймають рішення про застосування заходів безпеки;

б) здійснюють заходи безпеки.

Рішення про застосування заходів безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, приймається органом дізнання, слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких знаходяться кримінальні справи про злочини у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали, або беруть участь такі особи, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів.^[151] Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу і майну. Приводом для вжиття заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:

- заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича;

- звернення керівника відповідного державного органу;

- отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

Спеціальні заходи по забезпеченню безпеки осіб, які залучені до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, і членів їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України. У ст. 13 ч. З цього закону вказано, що у разі виникнення загрози життю, здоров'ю або майну особи, яка залучається до виконання оперативно-розшукової діяльності, її захист забезпечується в порядку, передбаченому для соціального і правового захисту працівників оперативних підрозділів, правоохоронні органи, на які покладено захист, зобов'язані вжити спеціальних заходів для забезпечення їх безпеки - зміна даних про осіб, зміна місця проживання, роботи і навчання, інших даних у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Особи, взяті під захист, мають право:¹

- подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування;

- знати про застосування щодо них заходів безпеки;

- вимагати від органу дізнання, слідчого, прокурора, суду застосування додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів;

- подати скаргу про незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурору або суду.

Заходами забезпечення безпеки, які здійснюються відповідними органами, можуть бути:¹

- особиста охорона, охорона житла і майна;

- видача спеціальних засобів індивідуального захисту і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

- зміна документів та зміна зовнішності;

- зміна місця роботи або навчання;

- переселення в інше місце проживання;

- поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення;

- забезпечення конфіденційності відомостей про особу;

- закритий судовий розгляд.

З урахуванням характеру і ступеню небезпеки для життя, здоров'я, життя та майна осіб, взятих під захист, можуть здійснюватися й інші заходи безпеки; такі як: маскування джерел інформації, легендування поведінки, встановлення протипожежної та охоронної сигналізації при охороні житла і майна осіб, взятих під захист, заміна номерів їх квартирних телефонів і державних номерних знаків транспортних засобів, що їм належать. В разі наявності небезпеки для життя і здоров'я осіб, взятих під захист, їм можуть видаватися з додержанням вимог чинного законодавства спеціальні засоби індивідуального захисту та сповіщення про небезпеку.

Такі ж заходи правомірно проводити також із метою забезпечення безпеки осіб, що співробітничають з оперативно-розшуковими підрозділами на безоплатній основі, без укладання відповідної угоди про виконання спеціальних завдань оперативно-розшукової діяльності.

Забезпечення безпеки осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або у місцях із спеціальним режимом, відбувається у відповідності до ст. 19 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» з урахуванням вимог, передбачених режимом їх перебування у таких установах. Додатково до них можуть застосовуватися також такі заходи:

- переведення до іншої установи виконання покарань чи слідчого ізолятора або в інше місце із спеціальним режимом тримання;

- окреме тримання.

Зміна запобіжного заходу, виду установи виконання покарань чи режиму відбування покарання здійснюється з додержанням вимог, передбачених чинним кримінальним, кримінально-процесуальним та кримінально-виконавчим законодавством.

Рішення органів, що забезпечують безпеку, прийняті у межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання відповідними органами, підприємствами, установами та їх посадовими особами.

Заходи безпеки стосовно осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, здійснюються конфіденційно. Розголошення відомостей про заходи безпеки особами, які їх здійснюють, або особами, які прийняли рішення про ці заходи, тягне за собою дисциплінарну відповідальність, а у випадках, коли розголошення таких відомостей спричинило тяжкі наслідки, - кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. Законом передбачена відповідальність і особи, взятої під захист, якщо вона розголосила відомості про заходи безпеки, або втратила майно, видане для забезпечення безпеки. Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» встановлена система особливих заходів державного захисту працівників суду і правоохоронних органів від перешкод виконанню покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв'язку із службовою діяльністю цих працівників.

Контроль за забезпеченням безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів здійснюють відповідно Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України чи центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань.^[152]

Відповідно до цього Закону (ст. 2) захисту підлягають працівники суду і правоохоронних органів, якими являються органи внутрішніх справ, органи прокуратури, служби безпеки, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції, а також працівники Антимонопольного Комітету України, які беруть безпосередню участь відповідно у:....

- розгляді судових справ у всіх інстанціях;

- провадженні і розслідуванні кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення;

- оперативно-розшуковій діяльності;

- охороні громадського порядку і громадської безпеки;

- виконанні вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і попереднього слідства та прокурорів;

- контролі за переміщенням людей, транспортних засобів, товарів та інших предметів чи речовин через державний кордони і митний кордон України;

- нагляді і контролі за виконанням законів.

Особи, залучені до співробітництва як гласні чи негласні штатні працівники, або з якими встановлене конфіденційне співробітництво на засадах добровільності (ст. 8 Закону про ОРД), як бачимо, мають правовий і соціальний захист і на підставі Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів». У відповідності до ст. 5 цього закону для забезпечення працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів, недоторканності житла, а також збереження їх майна з урахуванням конкретних обставин на основі чинного законодавства, яке регламентує захист прав і свобод людини, можуть застосовуватись такі заходи:

- особиста охорона, охорона житла і майна;

- видача зброї, засобів індивідуального захисту і оповіщення про небезпеку;

- встановлення телефону за місцем проживання;

- використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

- тимчасове розміщення у місцях, що забезпечують безпеку;

- забезпечення конфіденційності даних про об'єкти захисту;

- переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зміна зовнішності, переселення в інше місце проживання.

У разі відмови особи, яка бере участь у кримінальному судочинстві, від захисту заходи безпеки щодо такої особи, передбачені статтями 9, 11­16 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» не проводяться.^[153] За наявності загрози настання тяжких наслідків за санкцією прокурора або за ухвалою суду стосовно цих осіб можуть здійснюватися заходи щодо особистої охорони, охорони житла і майна, використовуватися технічні засоби контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів. Про застосування заходів, передбачених частиною другою ст. 17 цього Закону, а також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від захисту.

Підставою для скасування заходів безпеки, що здійснюються може бути:¹

- закінчення строку конкретного заходу безпеки;

- усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, взятих під захист;

- систематичне невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, що забезпечують безпеку, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасування.

Приводом для скасування заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути:

-заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича, щодо якого були застосовані заходи безпеки;

- отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.

Орган, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнання, слідчий, прокурор, суд, одержавши заяву або повідомлення про загрозу безпеці особи, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках - негайно прийняти рішення про застосування або про відмову у застосуванні заходів безпеки. На своє рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язковою для виконання вказаними органами. В разі наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці особи, відомостей про злочин орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, приймає рішення про порушення чи відмову у порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за підслідністю чи підсудністю. Про прийняте рішення терміново в письмовій формі повідомляється заявник.

Орган, якому доручено здійснення заходів безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому

конкретними обставинами справи і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється особа, взята під захист. Про вжиті заходи безпеки та їх результати орган, який здійснює заходи, інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, а в разі усунення загрози подає відповідному органу за місцем перебування особи, взятої під захист, клопотання про скасування заходів безпеки.

Орган, який здійснює заходи безпеки, і особа, яка береться під захист, можуть укласти договір про умови застосування цих заходів та відповідальність сторін. За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки органом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, дізнання, слідчим, прокурором, судом виноситься мотивована постанова чи ухвала про їх скасування, яка письмово доводиться до відома особи, щодо якої застосовуються заходи безпеки. Це рішення може бути оскаржено зацікавленою особою прокурору або до відповідного вищого органу, що забезпечує безпеку. ¹⁵⁶