Стаття 11. Сприяння здійсненню оперативно-розшукової діяльності

Органи державної влади, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності зобов'язані сприяти оперативним підрозділам у вирішенні завдань оперативно-розшукової діяльності.

(частина перша статті 11 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.06.2003 р. N 965-IV)

За бажанням осіб їх співробітництво з оперативним підрозділом може бути оформлено письмовою угодою з гарантуванням конфіденційності співробітництва. Угоду про сприяння оперативним підрозділам в оперативно-розшуковій діяльності може бути укладено з дієздатною особою. Порядок укладання угоди визначається Кабінетом Міністрів України.

Особи, які залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, зобов'язані зберігати таємницю, що стала їм відома. Розголошення цієї таємниці тягне за собою відповідальність за чинним законодавством, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини.

Забороняється залучати до виконання оперативно-розшукових завдань медичних працівників, священнослужителів, адвокатів, якщо особа, щодо якої вони мають здійснювати оперативно-розшукові заходи, є їх пацієнтом чи клієнтом.

Загальні засади сприяння здійсненню оперативно-розшукової діяльності; конфіденційність співробітництва з органами оперативно- розшукової діяльності

Несприятлива криміногенна ситуація, що характеризується, насамперед, аналізованими нами елементами, з урахуванням серйозних проблем у правоохоронній діяльності, дає підстави для висновку, що органи внутрішніх справ, незалежно від наявного несприятливого становища у сфері боротьби зі злочинністю, мають уживати всіх дозволених законом заходів для активної протидії її виявам. Серед цих заходів, на наше переконання, важливим елементом має бути створення та функціонування системи сприяння громадян оперативним підрозділам. Про це свідчить, наприклад, такий (актуальний і нині) вислів: «Участь громадськості в охороні громадського порядку та її співробітництво з апаратами міліції...

громадськості».

Сприяння громадян органам внутрішніх справ є соціально значущим і необхідним. Доказом цього є, насамперед, визнання досліджуваного виду діяльності державою. Для з’ясування соціальної значущості, необхідності й зумовленості розглядуваної галузі оперативно-розшукової діяльності слід сформулювати загальні положення, що характеризують соціальну обумовленість сприяння громадян органам внутрішніх справ загалом. Участь громадян у боротьбі зі злочинністю соціально виправдана й слугує важливим державно-правовим інструментом охорони людини, її прав і свобод, власності, громадських та державних інтересів. Підставами для цього висновку можуть бути такі судження.

По-перше, суспільство та держава як цивілізовані системи основною соціальною цінністю конституційно визначили людину, її права і свободи. Таким чином, перед державними структурами, у тому числі й правоохоронними органами, постали чіткі орієнтири, що дозволяють різними засобами забезпечувати встановлені Конституцією України завдання. У галузі ж оперативно-розшукової діяльності цілі охорони людини, її прав і свобод досягаються переважно специфічними засобами й методами, в тому числі й за допомогою сприяння громадян. Захист органами внутрішніх справ інших правоохоронюваних сфер, закріплених у Конституції, також є неможливим без використання спільних для оперативно-розшукової діяльності особливих сил, засобів і методів, а отже, й участі громадян, залучених оперативними підрозділами до сприяння в боротьбі зі злочинністю. Законом України «Про міліцію» у зв’язку з цим передбачено, що діяльність міліції будується у взаємодії з іншими державними органами, громадськими об’єднаннями, трудовими колективами та громадянами.

По-друге, сприяння громадян є соціально виправданим, оскільки виправданими є будь-які законні дії, спрямовані на охорону і захист особистих, суспільних і державних інтересів.

¹¹⁷ Соціальна обумовленість сприяння громадян оперативним підрозділам органів внутрішніх справ,науковий вісник КНУВС, [електронний ресурс/

Режим доступу:[http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc Gum/Nvknuvs/2010 5/kisliy.htm].

суб’єктів оперативно-розшукової діяльності (у тому числі й використання сприяння громадян) і мета, яку вони мають досягти, досить чітко визначені в оперативно-розшуковому законодавстві, що надає абсолютну легітимність оперативно-розшуковому процесові.

По-третє, сприяння громадян є однією зі специфічних форм вияву соціальної активності населення у сфері правоохоронної діяльності, визначається загалом позитивними мотивами і спрямована на задоволення життєво необхідних суспільних потреб у забезпеченні законності та правопорядку як необхідної умови нормального розвитку суспільства. Така активність становить не лише практичний, а й науковий інтерес, і тому її необхідно досліджувати докладніше.^[99]

Безумовно, надання (або ненадання) громадянами допомоги органам внутрішніх справ пов’язане з відповідною мотивацією. Тому можна припустити, що бажання полегшити долю близьких людей, притягнутих до кримінальної чи іншої відповідальності, є позитивним мотивом (із позиції загальнолюдських цінностей). Можливість використання сприяння громадян у боротьбі зі злочинністю визнано законодавцем шляхом закріплення відповідних норм у нормативних правових актах держави. Так, у ст. 1 цього Закону зафіксовано можливість реалізації громадянами їх конституційних прав на захист від протиправних посягань шляхом надання органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність (а отже, і органам внутрішніх справ), сприяння в підготовці та проведенні оперативно-розшукових заходів. До того ж законодавець надає громадянам право вибору форм такого сприяння.

Це не означає обов’язкову реалізацію ініціативи громадян у всіх випадках виявлення ними такого бажання. У такій ситуації налагодження зазначеного вище зв’язку між громадянином і правоохоронною системою належить виключно до компетенції органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність.

Сприяння громадян органам внутрішніх справ має соціально обумовлений характер. Об’єктивна потреба такого сприяння кореспондується з необхідністю здійснення оперативно-розшукової діяльності загалом. Наявний кількасот літній досвід здійснення розшукової діяльності переконливо доводить неможливість повноцінно боротися зі злочинністю без активної участі в цьому процесі громадян, які сприяють правоохоронним службам як на гласній, так і на конфіденційній основі. Через це видається доцільним активне використання громадян, які сприяють оперативним підрозділам, для своєчасного виявлення таких осіб і обставин, пов’язаних зі злочинною діяльністю, до того ж не тільки в період їх кримінальної активності, а й напередодні та після неї. “Констатація величезної значущості взаємодії органів внутрішніх справ і громадськості як найважливішого чинника підвищення ефективності боротьби зі злочинністю - давно вже аксіоматичне положення правничої науки. Однак практика органів внутрішніх справ свідчить про нагальну необхідність розроблення всіх аспектів їх взаємодії із середовищем функціонування”.^[100]

Виокремлення наукової теорії сприяння оперативним підрозділам органів внутрішніх справ дає змогу вивчати й реалізовувати в практичній діяльності концептуальні положення, що характеризують галузь сприяння. Зокрема Кислий А.М. виокремлює такі положення сприяння оперативно-розшуковій діяльності:

- Сприяння оперативним підрозділам органів внутрішніх справ реалізується за допомогою використання конституційних прав вільно шукати, одержувати, передавати, продукувати й поширювати інформацію будь-яким законним способом, вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати рід діяльності та професію, захищати свої права й свободи будь-якими способами, не забороненими законом.

- Сприяння оперативним підрозділам є соціально значущим і необхідним. Об’єктивна потреба такого сприяння кореспондується з необхідністю здійснення оперативно-розшукової діяльності (ОРД) загалом. Багатовіковий досвід здійснення розшукової діяльності переконливо свідчить про неможливість повноцінно протидіяти злочинності без активної участі в цьому процесі громадян, які сприяють правоохоронним службам як на гласній, так і на конфіденційній основі. Сприяння окремих осіб правоохоронній діяльності визнано законодавцем шляхом закріплення відповідних норм у правових актах держави. Так, у ст. 11 Закону України “Про оперативно- розшукову діяльність” (Закон про ОРД) зафіксовано можливість реалізації громадянами їх конституційного права на захист від протиправних посягань шляхом надання органам, які здійснюють ОРД (а отже, й оперативним підрозділам органів внутрішніх справ), сприяння в підготовці та проведенні оперативно-розшукових заходів. Ми підтримуємо позицію видатного вченого І. П. Козаченка, згідно з якою надання такої можливості не означає обов’язкову реалізацію названого права громадян у всіх випадках виявлення ними такого бажання. У такій ситуації вирішення питання про налагодження зазначених вище відносин між громадянином і правоохоронною системою на підставі Цього закону віднесено безпосередньо до компетенції органу, що здійснює ОРД.

- Сприяння оперативним підрозділам має винятковий характер. Таке сприяння відповідно до Цього закону можна застосувати лише для виконання завдань, сформульованих у його ст. 1. Заборону на сприяння оперативним підрозділам в інших цілях конкретизовано в ч. 4 ст. 11 цього Закону, що визначає неприпустимість проведення оперативно-розшукових заходів в інтересах політичних партій, громадських і релігійних об’єднань; негласної участі в роботі органів державної влади та діяльності легітимних політичних партій, громадських і релігійних об’єднань з метою впливу на характер їх діяльності. Аналізовані норми свідчать про винятковий характер використання можливостей сприяння оперативним підрозділам, що обмежені завданнями ОРД.

- Сприяння оперативним підрозділам органів внутрішніх справ має нормативний правовий характер, виражений за допомогою регламентації в Конституції України чітко визначених прав громадян. Крім того, ст. 2 Закону України “Про міліцію” зазначає, що органи внутрішніх справ виконують завдання, які стоять перед ними, у взаємодії з громадянами, п. 2 ст. 6 надає право залучати громадян за їх згодою до співпраці; за сприяння в розкритті злочинів і затриманні осіб, які їх вчинили, виплачувати винагороду громадянам й організаціям; заохочувати громадян, які надали допомогу міліції у виконанні інших покладених на неї обов’язків. Конкретні норми Закону про ОРД, а саме ст. 8 “Права підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність”, однозначно характеризують законність сприяння оперативним підрозділам. Законодавчі правові акти фіксують і частково розкривають лише базові положення аналізованого виду діяльності. Конкретизовано таке сприяння у відомчих нормативних актах, які згідно з ч. 1 ст. 5 Цього закону видають органи, що здійснюють ОРД, у межах їх повноважень і відповідно до законодавства України. Однак законодавчими та підзаконними нормативно- правовими актами не окреслено або не конкретизовано низку питань, що потребують вирішення, насамперед, у галузі організації сприяння, охорони громадян, які надають допомогу оперативним підрозділам, а також використання результатів такого сприяння в кримінальному процесі, забезпечення за цих умов захисту осіб указаної категорії.

- Сприяння оперативним підрозділам органів внутрішніх справ має певну мету, що збігається з метою ОРД загалом. Головні (стратегічні) цілі ОРД визначено у ст. 1 цього закону, де зазначено, що ця діяльність провадиться з метою захисту життя, здоров’я, прав і свобод людини та громадянина, власності, забезпечення безпеки суспільства й держави від протиправних посягань. Тактичні цілі, що збігаються із завданнями, викладеними у ст. 7 Закону про ОРД, можна об’єднати в три групи:

1) запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів, а також виявлення й установлення осіб, які їх готують, учиняють або вчинили;

2) розшук осіб, які переховуються від органу дізнання, слідства й суду, ухиляються від кримінального покарання; розшук зниклих безвісти;

3) добування інформації про події чи дії, що становлять загрозу державній, військовій, економічній або екологічній безпеці України.

На правильність використаного підходу вказують твердження X. Адлера, згідно з якими “без правильно поставленої мети будь-яка діяльність виявиться малопродуктивною - адже успішною чи неуспішною вона може бути лише щодо якогось критерію. Якщо ви не знаєте, куди йдете, то будь-яка дорога виявиться довгою”; “усі зусилля мають сенс тоді, коли мету поставлено конкретно і вона піддається спостереженню”. З огляду на це, варто зазначити:

1) у формулюванні першої з названих цілей немає завдання виявлення осіб, які замислюють учинення злочинів;

2) друга ціль не зафіксувала як одне із завдань установлення особи невпізнаних трупів і хворих, які не можуть повідомити про своє місцеперебування;

3) зміст останньої з тактичних цілей не може обмежуватися лише добуванням інформації, оскільки сприяння оперативним підрозділам як вид діяльності ґрунтується на безперервності процесу добування та використання оперативно значущих відомостей.

- Сприяння оперативним підрозділам органів внутрішніх справ має морально-етичний характер, що зумовлено метою такого сприяння, його об’єктивною необхідністю та соціальною значущістю за сучасних умов. Використання сприяння для охорони особи, захисту її життя та здоров’я, прав, свобод і власності від злочинних посягань, захисту інтересів держави та високих цілей подальшого розвитку суспільства з етичного погляду є цілком виправданим і високоморальним. Допомогу громадян у підготовці та проведенні оперативно- розшукових заходів, виконанні інших оперативно-службових завдань регламентовано нормами чинного законодавства. Закон як акт вищої юридичної сили містить, за однією з концепцій права, найвищу доцільність і, водночас, найвищу мораль. Таким чином, використання сприяння оперативним підрозділам і його практичне застосування з метою боротьби зі злочинністю є моральними, насамперед, тому, що передбачені чинними нормативно- правовими актами.

- Сприяння оперативним підрозділам здійснюють на індивідуальній основі. Цю норму визначено цим Законом, де зазначено, що окремі особи можуть за їх згодою залучатися до підготовки та проведення оперативно-розшукових заходів. Тож законодавець підкреслює індивідуальність і, відповідно, неприпустимість групових форм сприяння у правозастосовній практиці. Конфіденційне сприяння не може набувати групових форм у зв’язку з конспіративною сутністю такої роботи, що значною мірою зорієнтована на забезпечення охорони осіб, які сприяють, від впливу з боку кримінального

120

середовища

У ст. 8 цього Закону, сказано, що підрозділи, як здійснюють оперативно-розшукову діяльність мають право мати гласних і негласних штатних та позаштатних

працівників; встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добровільності. Головною особливістю співробітництва з особами, є те, що воно здійснюється саме на засадах добровільності, оскільки Конституція передбачає, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується» (ст. 43 Конституції).

Конфіденційне співробітництво особи з оперативним підрозділом повинно мати виключно добровільний, усвідомлений характер за умови обопільної згоди. Співробітництво на інших засадах таких як залякування, погроза, обман і тому подібне неможливе, і є не правовим.. Мотивація співробітництва з оперативним підрозділом може мати різноманітну основу

¹²⁰ Соціальна обумовленість сприяння громадян оперативним підрозділам органів внутрішніх справ,науковий вісник КНУВС, [електронний ресурс/

режим доступу:[http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc Gum/Nvknuvs/2010 5/kisliy.htm].

(почуття патріотизму, виконання громадського обов'язку, пошук справедливості, матеріальна зацікавленість). Залучення до співробітництва з оперативним підрозділом відбувається індивідуально і може бути довгостроковим або разовим для виконання окремого завдання оперативно-розшукової діяльності залежно від термінів вирішення конкретних завдань. Державні органи зобов'язані сприяти оперативним підрозділам у вирішенні завдань оперативно- розшукової діяльності. Таке сприяння проявляється у тому, що співробітництво особи з оперативним підрозділом, здійснюючим оперативно-розшукову діяльність, носить узаконений характер, особам гарантується конфіденційність співробітництва, держава надає соціальний і правовий захист особі, яка залучається до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності. Так, у багатьох країнах світу, зокрема в Німеччині, таке сприяння здійснюється на принципах:

- вільної організації розшукової діяльності;

- суворого забезпечення конфіденційності;

- безумовного дотримання прав та інтересів громадян;

- співрозмірності вживаних ОРЗ і заподіяної шкоди інтересам, що охороняються законом.

Сприяння оперативним підрозділам може бути короткостроковим і довготривалим. Короткостроковість відносин у сфері сприяння характеризується їх незначною тривалістю. До таких відносин слід віднести разові контакти. Їх установлюють з особами, які надають сприяння у виконанні окремих оперативно-службових завдань і беруть участь у проведенні цільових оперативно-розшукових заходів. Залучення таких осіб на гласній основі може полягати, наприклад, у використанні допомоги під час проведення контрольних закупівель, отримання довідок, надання органам внутрішніх справ приміщень, транспортних засобів тощо. До конфіденційних короткострокових контактів слід віднести відносини у сфері анонімного інформування й оперативні контакти, що за своїм характером можуть бути разовими або багаторазовими. Довготривалі відносини припускають здійснення сприяння протягом значного періоду. Цей період може бути різним (від декількох місяців до декількох років) і залежить від доцільності тривалого сприяння, а також його мотивації. До категорій осіб, які надають довготривале сприяння на гласній основі, належать окремі представники громадськості (позаштатні співробітники, а також члени різних громадських формувань, які сприяють оперативним підрозділам).

Сприяння оперативним підрозділам може бути безпосереднім і опосередкованим. Сприяння оперативним підрозділам надають громадяни шляхом здійснення певних дій, спрямованих на виконання завдань ОРД. Це збирання інформації, створення обстановки або умов, що полегшують оперативним підрозділам досягнення поставлених перед ними цілей, надання послуг тощо. Критерієм безпосередності таких дій є адресація допомоги саме оперативному підрозділу: участь у правоохоронній діяльності на гласній основі, надання послуг як за контрактом, так і без нього. Опосередковане сприяння (як запропонована автором нова форма відносин окремих осіб та оперативних підрозділів) полягає у використанні засобів масової інформації, новітніх інформаційних технологій (наприклад мережі Інтернет) тощо для

розголошення оперативно значущих фактів і причетних до них осіб без адресації відомостей правоохоронним органам. За таких умов особа, яка ініціює поширення інформації, розуміє, що розголошені нею відомості за сприятливого збігу обставин можуть бути виявлені й затребувані правоохоронними органами, але з певних міркувань (страх викриття, морально-етичні проблеми тощо) не бажає надавати безпосереднє сприяння оперативним підрозділам.

Сприяння оперативним підрозділам органів внутрішніх справ поділяють за критерієм відкритості на гласне та конфіденційне. Гласне сприяння надають особи у процесі підготовки чи проведення оперативно-розшукових заходів, виконання інших оперативно-службових завдань, протягом яких ці особи не вимагають збереження в таємниці їх участі в правоохоронній діяльності й надалі за необхідності можуть дати свідчення в кримінальних справах. Особою, яка надає гласне сприяння оперативним підрозділам, може бути позаштатний співробітник цього структурного утворення, інший громадянин, який відкрито бере участь у проведенні окремих оперативно-розшукових заходів, фахівець, який проводить дослідження з ініціативи правоохоронних органів тощо. Конфіденційне сприяння теоретично припускає виключення бажання особи та можливості її використання надалі як свідка в кримінальному судочинстві. Певні зміни кримінально-процесуального законодавства та дотримання спеціально розроблених процедур уможливлюють участь особи в кримінальному процесі. За видами конфіденційні відносини поділяють на анонімне сприяння, оперативний контакт, сприяння довірених осіб і співробітництво негласного апарату. З огляду на зазначене, досить сумнівною є наведена нижче класифікація осіб, які надають сприяння: За формою надання сприяння оперативно-розшуковим органам залучувані особи класифікуються на тих, хто сприяє тільки негласно (джерело), тільки гласно (довірена особа, дружинник тощо) і в змішаній формі (спеціаліст, перекладач тощо). ¹²¹Залучення громадян до підготовки чи проведення ОРД на гласній основі здійснюється для наведення довідок, ототожнення особи тощо. Щоразу зміст співробітництва носить конспіративний характер. Конфіденційність негласного співробітництва зумовлюється:

- наявністю реальних загроз державній, військовій, економічній безпеці;

- потаємним характером підготовки й вчинення злочину та приховування його слідів;

- специфічним змістом завдань, які вирішують органи, що здійснюють ОРД стосовно виявлення прихованих загроз безпеці України, ознак підготовлюваних, вчинюваних злочинів, своєчасного попередження та припинення.

- Волевиявлення громадян України у встановленні співробітництва з органами, що здійснюють ОРД, може оформлятися письмово у вигляді угоди.

До негласного співробітництва з оперативними підрозділами можуть залучатися громадяни України, особи, які мають подвійне громадянство, особи без громадянства та іноземні громадяни. Угода про співробітництво може

¹²¹ Теоретичні та правові положення сприяння оперативним підрозділам органів внутрішніх справ, - Кислий А.М. Науковий вісник КНУВС, [електронний ресурс] /

режим досутпу [http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc Gum bozk 2007 17text g17 24.htm]. укладатись з особою, яка досягла 18 років. Ст. 14 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» дозволяє використання учасників організованих злочинних угруповань у боротьбі з організованою злочинністю. Для здійснення заходів боротьби з організованою злочинністю спеціальні підрозділи органів внутрішніх справ і Служби безпеки України отримали право залучати до співробітництва учасників організованих злочинних угруповань на підставі письмової угоди і відповідно до нормативних актів Міністерства внутрішніх справ та Служби безпеки України. Учасник організованого злочинного угруповання може бути частково або повністю звільнений від кримінальної відповідальності та покарання, якщо він у процесі оперативно-розшукової діяльності, попереднього розслідування чи судового розгляду справ сприяє викриттю організованих злочинних угруповань та вчинених ними злочинів, притягненню винних до відповідальності, відшкодуванню шкоди фізичним та юридичним особам і державі. Оперативні підрозділи, залучаючи окремих громадян до негласного співробітництва, вступають з ними в специфічні правові відносини, на які поширюється трудове і цивільно-правове законодавство. Угода, як договір про трудові відносини, накладає обов'язки на обидві сторони, вказує на характер і форми співпраці, вид, розмір і порядок винагороди та підстави для припинення негласного співробітництва.

Залучення до негласного співробітництва з оперативним підрозділом може здійснюватись лише з метою виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, а саме для пошуку і фіксації фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

Необхідність негласного співробітництва оперативних підрозділів з громадянами викликається:

- особливою небезпекою діяльності організованих злочинних угруповань;

- таємним характером підготовки, вчинення злочину і приховування слідів злочину;

- неможливістю, інакше як проникненням в злочинне середовище і таємними оперативно-розшуковими Заходами, зібрати необхідну інформацію для виявлення, розкриття, попередження і припинення злочину;

- реальною загрозою державній, військовій, економічній та екологічній безпеці України, що проявляється через протиправну конспіративну діяльність.^[101]

Угоду про сприяння оперативним підрозділам в оперативно-розшуковій діяльності може бути укладено з гарантуванням конфіденційності співробітництва, з дієздатною особою. Порядок укладання угоди визначається Кабінетом Міністрів України. (ч. 2 ст. 11 Закону)

Слід також зазначити, що взагалі собою представляє конфіденційне співробітництво. Конфіденційне співробітництво - це відносини між уповноваженими на те законом державними органами, їх посадовими особами та громадянами, які виявили згоду співробітничати на негласній основі й за визначених умов. Використання інституту конфіденційного співробітництва в боротьбі зі злочинністю мало місце на всіх історичних етапах становлення та розвитку суспільства, державності та правової системи. Потреба протистояти злочинному середовищу обумовлює соціальну необхідність, корисність і моральність цієї роботи й у наш час. Слід також звернути увагу на тлумачення основних термінів, що вживаються у цій сфері: конфіденційний - такий, що не підлягає розголосові; довірчий; таємний; довірочний; секретний; конфіденційне співробітництво - це відносини між уповноваженими на те законом державними органами, їх посадовими особами та громадянами, які виявили згоду співробітничати на негласній основі й за визначених умов. Використовується виключно для виконання встановлених законодавством завдань і обов'язків, покладених на органи, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність.

Суб’єктами сприяння є, з одного боку, органи, уповноважені на здійснення ОРД, та їх працівники, а з другого - окремі громадяни. Суб’єктами сприяння з боку органів внутрішніх справ як представники державної влади є керівники зазначених органів, їх оперативних підрозділів, а також працівники (уповноважені на здійснення ОРД), які забезпечують сприяння громадян у боротьбі зі злочинністю. Особами, які використовують конфіденційне сприяння в боротьбі зі злочинністю, є начальник органу внутрішніх справ, начальник структурного підрозділу кримінальної міліції та його працівники, керівники та працівники забезпечувальних оперативних служб. Громадянами, які сприяють оперативним підрозділам, можуть бути будь-які особи, що надають допомогу у виконанні завдань ОРД як на гласній, так і на конфіденційній основі.

Конфіденти - це приватні фізичні особи, з якими оперативні підрозділи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, встановили на платній або безоплатній основі відносини співробітництва, що передбачають сприяння цими особами на конфіденційних засадах діяльності оперативних підрозділів у виконанні покладених на них завдань. Конфідент - узагальнена назва категорії фізичних осіб, учасників ОРД, які вступили на підставах і в порядку, передбаченому законодавством в області ОРД, у відносини таємного співробітництва з ОВС в особі його представника - оперативного співробітника, що виступає від імені й з доручення держави, для надання йому сприяння в рішенні конкретних завдань ОРД. Слово «конфідент» прийшло в російську мову на початку 18 століття із французької мови в значенні «довірена особа, людина, якій довіряють усякі секрети, таємниці». І вже тоді це слово використовувалося в офіційних документах органів розвідки. Всі категорії негласного апарата залучаються до негласного співробітництва на добровільних началах для виконання спеціальних завдань. По цільовому призначенню негласних працівників (конфідентів) можна умовно розділити на дві групи. Першу групу становлять ті, діяльність яких носить розвідувально- інформативний характер. До них відносяться конфіденти, яким виплачується грошове утримання, а також конфіденти без виплати грошового утримання.

Другу групу становлять особи, що забезпечують необхідні умови співробітництва оперативних працівників із представниками першої групи.^[102]

За цільовим призначенням негласних працівників (конфідентів) можна умовно розділити на дві групи. Першу групу становлять ті, діяльність яких носить розвідувально-інформативний характер. До них відносяться конфіденти, яким виплачується грошове утримання, а також конфіденти без виплати грошового утримання. Другу групу становлять особи, що забезпечують необхідні умови співробітництва оперативних працівників із представниками першої групи.

Конфіденти із грошовим утриманням - це особи, що негласно співробітничають із оперативними підрозділами на підставі письмової угоди. Конфідентом може бути дієздатна, повнолітня особа, що по особистих, ділових якостях і розвідувальних можливостях може без розшифрування своєї приналежності до оперативного підрозділу встановлювати й підтримувати контакти з особами, що представляють оперативний інтерес і їхні зв'язки для одержання інформації про протиправні дії останніх, а також вирішувати інші оперативні завдання. Розвідувальна інформація даної категорії працівників полягає у формі впровадження їх у кримінальне середовище, установлення довірчих відносин з особами, що представляють оперативний інтерес, і одержання від них відповідної інформації.

Конфіденти без грошового утримання - це особи, що негласно співробітничають із оперативними підрозділами на підставі усного договору. До конфідентів даної категорії пред'являються такі ж вимоги, як і до конфідентів раніше розглянутої категорії, а їхня розвідувальна функція проявляється, відповідно, у тій же формі.

При проведенні оперативно-розшукових заходів позаштатні співробітники можуть залучатися лише до тих з них, які не розкривають методику й тактику оперативної роботи. Спектр їхньої участі досить широкий, починаючи від участі в профілактиці, попередження й розкриття злочинів і до зашифровки джерел оперативної інформації.

Співробітництво з конфідентами може бути припинене в тих випадках, коли останні утратили розвідувальні можливості, виїхали за межі України, померли, запідозрені в дезінформації, а також якщо останні відмовилися від подальшого співробітництва з ОВС. Представники громадських формувань, що залучаються для рішення оперативно-розшукових завдань. Представники громадських формувань правоохоронної спрямованості (позаштатні співробітники, члени оперативних загонів, добровільних народних дружин та інші) становлять один із трьох блоків сил ОРД.

Однієї з найбільш значимих фігур, поєднуваних поняттям «громадськість» виступають громадяни, що беруть участь у підготовці й проведенні оперативно- розшукових заходів, за умови надання їм як би статусу громадського помічника оперативного підрозділу. У діяльності оперативно-розшукових установ для даної категорії учасників ОРД використовується термін «позаштатний співробітник», який на сьогодні, на жаль, не має належного нормативного забезпечення. При проведенні оперативно-розшукових заходів позаштатні співробітники можуть залучатися лише до тих з них, які не розкривають методику й тактику оперативної роботи. Спектр їхньої участі досить широкий, починаючи від участі в профілактиці, попередження й розкриття злочинів і до зашифровки джерел оперативної інформації.

Можливості використання представників громадськості в боротьбі зі злочинністю мають сувору правову основу. У законах і інших нормативних актах передбачена їхня участь у такого роду діяльності. Однак, слід зазначити, що їхня участь у заходах ОРД носить чітко обмежений характер, що знаходить вираження в наступних моментах:

- залучення здійснюється в суворо обмежених рамках законів і правил, установлених нормативними актами;

- вони залучаються до рішення обмеженого кола завдань;

- перед ними не розшифровуються негласні методи ОРД і джерела одержання інформації, що послужило підставою для вживання заходів оперативно-розшукового характеру;

- вони залучаються для участі в ОРД тільки з ініціативи органів внутрішніх справ і винятково з їхньої добровільної згоди.

Незважаючи на очевидні обмеження участі громадськості в ОРД, у цілому, воно підвищує ефективність боротьби зі злочинністю. Використання сил громадськості розширює розвідувальні можливості оперативних підрозділів, тому що значно збільшує коло одержання інформації, необхідної для рішення перед ОВС завдань. Залучення громадськості до участі в ОРД дозволяє скоротити витрати часу й особового складу ОВС, надавши тим самим можливість використовувати останніх у проведенні інших, найбільш складних оперативно-розшукових заходів. За допомогою громадськості забезпечується дотримання принципу сполучення негласних заходів з гласними, шляхом легалізації отриманої в ході розвідувальних заходів інформації. Так, присутність представників громадськості при здійсненні пошукових заходів, безпосередня фіксація ними злочинної діяльності створюють можливість їхнього використання як свідків при процесуальному оформленні отриманих результатів. Створюються умови й забезпечуються можливості за допомогою громадськості зашифрувати негласні джерела інформації, що послужило підставою для викриття злочинців. Так, припинення громадськими працівниками злочинів іноді дозволяє створити в затриманого ілюзію випадкового збігу обставин, що привели до його викриття, у той час, як останнє з'явилося результатом реалізації отриманої оперативної інформації. Забезпечуються умови для використання спеціальних пізнань представників громадськості, без наявності яких вирішити завдання, що виникло в ході оперативно-розшукової роботи важко або навіть неможливо. Як правило, представники громадськості беруть участь у проведенні окремих оперативно- розшукових заходів разом з оперативними працівниками й під їхнім безпосереднім керівництвом. У той же час, можливі варіанти, коли, виконуючи завдання оперативних підрозділів, вони діють і самостійно.^[103]

Конфіденційні відносини можуть встановлюватись з фізичними особами, незалежно від їх громадянства, національності, статі, посадового, соціального і майнового стану, належності до громадських об'єднань, політичних, ідеологічних і релігійних переконань за винятком випадків, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність». Негласне співробітництво оговорюється в угоді про сприяння оперативному підрозділу. Особи, які залучаються до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, зобов'язані зберігати таємницю, що стала їм відома. Розголошення цієї таємниці тягне за собою відповідальність за чинним законодавством, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини.

Принципи конфіденційного співробітництва - це провідні ідеї, вихідні положення, вироблені практикою, закріплені в законодавчих і нормативних актах, що регулюють суспільні відносини у сфері ОРД та відображають політичні, економічні, соціальні закономірності розвитку суспільства, а також моральні й етичні уявлення громадян стосовно змісту, мети, завдань і механізму здійснення ОРД.

Сутність принципу законності конфіденційного співробітництва полягає в тому, що суб'єкти оперативно-розшукової діяльності, здійснюючи його, керуються нормами оперативно-розшукового законодавства та інших законів, які визначають ОРД легітимною правоохоронною діяльністю і є її равовою основою. Стаття 6 Закону України «Про міліцію» визначає, що «міліція має право для виконання покладених на неї завдань залучати громадян за їх згодою до співробітництва в порядку, встановленому законами, що регулюють профілактичну й оперативно-розшукову діяльність. Примусове залучення громадян до співробітництва з міліцією забороняється». Згідно з п. 13 ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» підрозділи, які здійснюють цю діяльність, мають право «встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добровільності». Це означає, що під час здійснення конфіденційного співробітництва відносини між його суб'єктами не мають виходити за межі окресленого законодавцем правового поля.

Принцип дотримання прав і свобод людини означає, що в процесі конфіденційного співробітництва не можуть бути допущені порушення прав і свобод людини та юридичних осіб, а окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер та допускаються лише із санкції суду відносно осіб, у діях яких є ознаки злочину, та у випадках, передбачених законодавством України, згідно з ч. 5 ст. 9 Закону України «Про оперативно- розшукову діяльність».

Принципи взаємодії з органами управління та населенням у процесі конфіденційного співробітництва стосується сприяння громадян і органів управління оперативним підрозділам у виконанні завдань ОРД,

реалізації Кабінетом Міністрів України своїх особливих повноважень щодо регулювання трудових відносин на конкретній основі, а також щодо забезпечення соціального захисту осіб, які залучаються до конфіденційного співробітництва, їх пенсійного забезпечення тощо. Водночас, сутність цього принципу полягає у звітності та підконтр- ольності суб'єктів ОРД органам державної влади й управління, але в межах встановлених законом повноважень.^[104]

Важливу роль у практиці конфіденційного співробітництва відіграють також відповідні галузеві принципи цієї діяльності, тобто такі, що притаманні лише оперативно-розшуковій діяльності й закріплені в оперативно- розшуковому законодавстві та відомчих нормативних актах, на яких базується здійснення негласних заходів. Найважливішими для конфіденційного співробітництва є такі принципи: а) конспірації, який забезпечує зберігання в таємниці від об'єктів ОРД та їх оточення фактичних цілей, завдань, заходів і засобів здійснюваної оперативно-розшукової діяльності; б) добровільності залучення осіб до виконання завдань ОРД; в) конфіденційності в довірчих стосунках оперативних підрозділів із такими особами; в) забезпечення безпеки, а також правового й соціального захисту осіб, які сприяють оперативно- розшуковій діяльності

Конспірація - це заходи, яких вживає негласна організація для збереження таємниці своєї діяльності; суворе дотримання таємниці. Стосовно осіб, які сприяють проведенню ОРД (конфідентів), використовується близький за змістом термін «конфіденційність». Принцип конспірації означає, що всі оперативно-розшукові заходи, за необхідності, можуть проводитися негласно, тобто таємно від інших осіб, насамперед, від осіб, які готують або вчиняють злочини. При цьому відомості про організацію і тактику оперативно- розшукових заходів, використані при їх проведенні сили, засоби, методи, джерела, плани та результати становлять державну таємницю. Недотримання принципу конспірації може спричинити для громадян, які виконують завдання оперативного підрозділу, а також для органу, що здійснює ОРД, тяжкі й особливо тяжкі наслідки.

Принцип добровільності забезпечує залучення громадян до виконання завдань ОРД з їх власного бажання, доброї волі, без насилля і примусу. Конфіденційний характер взаємовідносин у процесі співробітництва не виключає, не зменшує і не обмежує будь-яких прав і свобод конфідента, крім випадків, прямо передбачених законом. Спеціальний і правовий захист таких осіб здійснюється відповідно до ст. 13 цього Закону

Одним із найважливіших принципів конфіденційного співробітництва, на нашу думку, є принцип доцільної необхідності (раціональності) використання негласної допомоги конфідентів. Оперативні підрозділи МВС, СБУ та інших суб'єктів оперативно-розшукової діяльності, а також аналогічні правоохоронні структури за кордоном, спираючись на різні категорії (види) конфідентів, створюють розгалужену їх мережу на об'єктах і територіях, де здійснюється збір інформації. Формування мережі конфідентів, які є природним складником кримінального середовища і кримінальних об'єктів, має здійснюватися з урахуванням оперативної обстановки, конкретної оперативно- розшукової ситуації, а у зв'язку з цим також інтересів відповідних служб, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, на основі визначення оптимальної достатності конфідентів. їх недостатня кількість не забезпечить надходження необхідної інформації, а надмірна кількість таких осіб не завжди дає позитивний результат, а, навпаки, знижує ефективність їх використання. Дедалі більшого практичного значення в сучасних умовах запровадження системи прокурорського нагляду, обов'язкового позавідомчого санкціонування окремих оперативно-розшукових заходів і т.д. набувають інші спеціальні принципи конфіденційного співробітництва.

Але слід зауважити, що така заборона до встановлення конфіденційного співробітництва відображає лише одну з конкретних ситуацій, які трапляються у практиці оперативно-розшукової діяльності. Крім цього, можливі й інші ситуації, пов'язані зі схильністю кандидата в конфіденти до провокаційних дій, дезінформації та дворушництва, що також є запереченням до встановлення конфіденційного співробітництва. Обов'язковою вимогою підбору конфідентів є вік особи (не молодше 18 років), відповідні особисті, ділові якості та розвідувальні можливості, що дозволяють особі виконувати завдання оперативно-розшукової діяльності. Всі ці вимоги є принципово важливими й належним чином ураховані в чинному відомчому нормативному документі МВС України. Необхідність залучення до роботи з конфідентами професійно придатних для цього оперативних працівників без перебільшення можна назвати головним принципом конфіденційного співробітництва, враховуючи сучасні проблеми кадрового забезпечення оперативних підрозділів.^[105]

Важливим напрямом у забезпеченні негласного співробітництва є конфіденційне спілкування, суть якого зумовлена необхідністю спілкування з метою встановлення істини за кримінальною справою. Оперативний працівник, плануючи провести спілкування, повинен пам’ятати, що успіх цього заходу залежатиме від його вміння, а не від того, що перед ним стоїть завдання швидко розкрити тяжкий злочин, знайти склади зі зброєю, вибухівкою або наркотиками. Виділяють такі етапи спілкування:

- формування першого враження та (або) уточнення актуального емоційного стану співбесідника;

- усунення (нейтралізація, послаблення) психологічних бар’єрів та встановлення психологічного контакту;

- завершення спілкування;

- оцінка та коригування процесу взаємодії.

Відносини конфіденційного співробітництва з громадянами встановлюються тільки уповноваженими на те посадовими особами. Працівники, наділені правом встановлювати конфіденційне співробітництво з громадянами і проводити роботу з ними, несуть відповідальність за законне й цілеспрямоване використання конфіденційної допомоги громадян у боротьбі зі злочинністю. Працівник оперативного підрозділу у разі незгоди із вказівками безпосереднього начальника, що стосуються роботи з громадянами, залученими на конфіденційній основі до співробітництва з правоохоронними органами, має право оскаржити дії та рішення керівника у встановленому порядку. При порушенні особою взятих на себе зобов’язань працівник підрозділу, що здійснює ОРД, має право вносити пропозиції про зміни визначених раніше умов співробітництва або про його припинення. Безпосередні керівники оперативних працівників, які працюють з громадянами, зобов’язані і мають право контролювати діяльність своїх підлеглих і надавати їм допомогу. Поведінка оперативного працівника визначається її складністю. Ця сторона життя працівника закрита для всіх, окрім безпосереднього керівника. Саме завдяки конспіративності цієї роботи і забезпечується сутність негласного співробітництва. Особи, яких залучають до виконання завдань ОРД, перебувають під захистом держави. На осіб, які конфіденційно співробітничають з оперативними підрозділами, поширюються соціальні і правові гарантії.^[106]

У той же час, закон забороняє залучати до конфіденційного співробітництва недієздатних осіб, які мають психічні захворювання або за станом свого здоров'я не спроможні виконувати завдання оперативно-розшукової діяльності. Не дозволяється встановлювати негласне співробітництво з особами, які не досягли повноліття. З неповнолітніми оперативні працівники можуть вступати в контакти з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства. Дана стаття, також забороняє оперативним підрозділам залучати до виконання оперативно- розшукових завдань медичних працівників, адвокатів, священнослужителів, якщо особа, щодо якої вони мають здійснювати оперативно-розшукові заходи, є їх пацієнтом чи клієнтом. В цьому проявляється гуманізм і етичність національного оперативно-розшукового законодавства. Саме з етичних норм неприпустимо використання оперативними підрозділами, що здійснюють оперативно-розшукові заходи, специфічних трудових і цивільно-правових відносин, морально- психологічних обставин спілкування медичних працівників, священнослужителів і адвокатів з особами, які їм довірились при виконанні обов'язків вказаних професій. Заборона стосується тих випадків, коли оперативно-розшукові заходи мають бути направлені проти осіб, які стали пацієнтами, клієнтами чи довірились таємниці сповіді віруючого. Як конфідентів до співробітництва з оперативними підрозділами не можна залучати осіб, виключених зі складу негласного апарату за дворушництво, дезінформацію й провокаційні дії.

В інших випадках не включається залучення медичних працівників, адвокатів, священнослужителів за їх добровільної згоди до виконання ними завдань оперативно-розшукової діяльності, не пов'язаних з «обслуговуванням» підопічних їм осіб оперативно-розшуковими заходами.

Оперативно-розшукове законодавство передбачає, що конфідент має бути під соціальним і правовим захистом держави. Соціальний і правовий захист конфідента забезпечується трудовим законодавством, Кримінально- процесуальним і Кримінальним кодексами, законом України «Про міліцію» та іншими законами, що регламентують оперативно-розшукову діяльність.¹²⁸