Стаття 10. Використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності

Матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються:

1) як приводи та підстави для порушення кримінальної справи або проведення невідкладних слідчих дій;

2) для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі;

3) для попередження, припинення і розслідування злочинів, розвідувально-підривних посягань проти України, розшуку злочинців та осіб, які безвісно зникли;

4) для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, а також співробітників розвідувальних органів України та їх близьких родичів, осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей;

(статтю 10 доповнено новим пунктом 4 згідно із Законом України від 13.01.2000р.

Закону України від 07.03.2002р. N3111-III)

5) для взаємного інформування підрозділів, уповноважених здійснювати оперативно-розшукову діяльність, та інших правоохоронних органів;

6) для інформування державних органів відповідно до їх компетенції.

Аналіз даної норми показує, що матеріали оперативно-розшукової діяльності (далі ОРД) використовуються як приводи та підстави для порушення кримінальної справи або проведення невідкладних слідчих дій та для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі. Необхідність використання матеріалів ОРД виникає, як правило, при провадженні досудового слідства, коли слідчому самотужки, без допомоги оперативних працівників важко встановити, наприклад, осіб, що вчинили злочин, а також провести їх своєчасну затримку. Оскільки розшук у широкому значенні — це діяльність, яка проводиться з метою з'ясування суті злочинної події, встановлення злочинця, його виявлення й затримання, висвітлення різноманітних обставин справи, пошук очевидців (свідків), постраждалих (потерпілих), знаряддя вчинення злочину (речових доказів), об'єктів злочину та ін.

100

діяльності неможливо.

Як вказано у ст. 1 цього закону ОРД здійснюється в інтересах кримінального судочинства. Використання слідчим даних, які отримані від оперативних підрозділів, істотно підвищує обґрунтованість рішень, які приймаються, як з кримінальних справ, так і про проведення слідчих дій, прийнятті важливих процесуальних рішень. Це жодною мірою не стосується процесуальної самостійності слідчого, що відповідно до ч. 1 ст. 114 КПК всі рішення про спрямованість слідства й про проведення слідчих дій приймає самостійно. Одночасно, оперативні працівники орієнтуються на підвищення надійності наданої інформації. Що стосується критеріїв оцінки ступеня готовності конкретних матеріалів і порядок її передачі слідчому для прийняття рішень по них, то це щодня вирішується в практичній роботі. Необхідність визначення підстав для проведення ОРД обумовлена існуючими особливостями

Г32 Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. /А. П.

Гель, Г. С. Семаков, С. П. Кондра-кова. — К.: МАУП, 2004. — 272 с. — Бібліогр.: с. 261-264. й можливостями одержання інформації оперативними підрозділами. Крім роботи «від факту», тобто від злочину, що уже вчинений, пошук інформації йде й по іншому каналу - «від імені», тобто, при здійсненні ОРД серед кримінально-активних категорій осіб. Найбільш наочним прикладом роботи «від імені» є одержання інформації за рахунок проникнення в злочинну групу негласного співробітника оперативного підрозділу або особи, що співробітничає з ним.

Однак, при всій важливості дотримання принципу конспіративності це правило не повинно трактуватися як заборона на передачу інформації з оперативних підрозділів (що не рівнозначно передачі від безпосереднього джерела) у слідчі органи або в суд, оскільки абсолютна заборона робить більшу частину зібраних даних марними.

Незважаючи на те, що фіксація фактичних даних, отриманих у результаті проведення оперативно-розшукових заходів у більшості випадків орієнтована на подальше їхнє використання в кримінальному процесі, це поняття безпосередньо пов'язане із саме документуванням, що стає органічною частиною змісту ОРД. У випадку передачі інформації з таких документів у розпорядження органу розслідування або суду вони можуть бути з повною підставою віднесені до одного з видів джерел доказів - інших документів (ч. 2 ст. 65 КПК). Питання про перевірку їхньої вірогідності вирішується в процесуальному порядку, як і щодо інших фактичних даних, які одержали статус доказів з кримінальної справи.

Переваги, які характерні для ОРД при зборі інформації про злочин, більш успішно можуть бути реалізовані тільки в межах процесу доказування, що встановлено законом, тобто, за рахунок послідовного їх «включення» у процедури, які передбачені кримінально-процесуальним законом. Оперативні підрозділи вирішують завдання надання юридичного значення якому-небудь факту або діянню за рахунок тих дій, які здійснюються до моменту передачі його слідчому (а у відповідних випадках - і прокуророві або суду), а слідчий від моменту надходження до нього таких даних і до закінчення розслідування.

Поняття матеріалів оперативно-розшукової діяльності.

Поняття матеріалів оперативно-розшукової діяльності, що є єдиним об'єктом оперативної і правової оцінки, нормативно не визначене. Водночас, як справедливо підкреслюється у процесуальних джерелах, під матеріалами оперативно-розшукової діяльності слід розуміти не усі матеріали, що сфор­мовані у ході оперативно-розшукової діяльності, а лише фактичні результати оперативних або розшукових заходів — фактичні дані щодо самого зло чину й осіб, які його скоїли.

Разом з тим, деякі проекти законів про внесення змін до цього Закону все ж передбачають визначення матеріалів ОРД. Наприклад:

Матеріали оперативно-розшукової діяльності - це документи й предмети, що містять дані, які входять до предмету дослідження в оперативно-розшуковій справі й отримані в ході проведення оперативно- розшукових заходів уповноваженими на це особами.

Матеріали оперативно-розшукової діяльності - документи і предмети, отримані уповноваженими особами в ході оперативно-розшукової діяльності, які містять відомості, які входять до предмету дослідження в оперативно- розшуковій справі.^[89]

Отже, вказані матеріали є результатом оперативного документування, яке фахівці розуміють як процес здійснення під час оперативно-розшукової діяльності комплексу заходів і збирання розвідувальної інформації за трьома основними напрямками: встановлення осіб, які можуть бути свідками у кримінальній справі; виявлення предметів і документів, що можуть бути джерелами доказів; фіксація діяльності злочинців.

Матеріали оперативно-розшукової діяльності можуть бути призначені:

- для внутрішнього використання в оперативному підрозділі;

- для використання іншими оперативними підрозділами свого відомства;

- для використання оперативними підрозділами інших правоохоронних органів;

- для використання уповноваженими органами державної влади і управління;

- для інформування місцевих органів влади і органів самоврядування;

- для інформування громадськості і засобів масової інформації.

Необхідно відзначити, що на момент одержання даних від оперативних підрозділів складається наступна ситуація:

1. є значима для кримінальної справи інформація;

2. інформація отримана уповноваженим на то особою із числа співробітників відповідного підрозділу;

3. факт її одержання за рахунок оперативно-розшукових заходів, які передбачені законом, відомий слідчому (а в деяких випадках - прокуророві, ^суду).

Наявність зазначених умов знімає питання про законність походження, одержання даних, оскільки одна зі сторін виконала необхідні вимоги в тій частині, що ґрунтується на законі. При цьому виникають випадки, коли неможливо або недоцільно легалізувати оперативно-розшукові дані, маючи через міркування оперативності й таємності, у тому числі й особистій безпеці джерел інформації. Оцінка правильності такого рішення визначається в кожному випадку індивідуально й, як у будь-якій роботі, при цьому трапляються помилки.

101

- законність підстав;

- достатність доказів;

- доцільність порушення кримінальної справи в цей момент.

Для рішення питання про порушення кримінальної справи опер. працівники можуть направити в слідчі підрозділи протоколи огляду місця події, заяви й повідомлення громадян, довідки (акти) судового медогляду, висновки державних і відомчих інспекцій, бухгалтерські документи й інші матеріали. Реальна дійсність, явища, що мають кримінальний характер, обставини (зміни в середовищі), що виникають у зв'язку із суспільно небезпечним поводженням, існують об'єктивно. Установлювані за допомогою спеціальних засобів і методів, а отже, включені до системи спеціальних знань і оцінок, вони стають оперативно-розшуковою інформацією.

Класифікація

З питання класифікації матеріалів оперативно-розшукової діяльності слід звернутися до праць В.Я.Дорохова, який розподіляв їх на оперативно-службові та інші документи. Оперативно-службовими документами є усі матеріали, які отримані з негласних джерел. У разі проведення оперативно-технічних заходів результати оперативно-розшукової діяльності можуть також бути зафіксовані на матеріальних (фізичних) носіях інформації (фонограмах, відео-, кінозаписах, фотоплівках, фотографіях, магнітних, лазерних дисках, зліпках і т. ін.). До інших матеріалів відносять усі документи й матеріали, які отримані оперативно-розшуковими підрозділами з офіційних джерел і не містять відомостей щодо негласних методів оперативно-розшукової діяльності (заяви громадян; витребувані акти ревізій і відомчих перевірок, аудиту; матеріали адміністративного провадження, документи щодо планової діяльності установ, підприємств, організацій, довідки тощо).^[90]

Використання матеріалів ОРД як приводу та підстави для порушення кримінальної справи або проведення невідкладних слідчих дій.

Порушення кримінальної справи є першою, початковою стадією кримінального процесу. Суть її полягає в тому, що компетентні органи повинні встановити наявність чи відсутність передбачених законом приводів і підстав для того, щоб прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. У цій стадії також по можливості встановлюється наявність чи відсутність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, а також інших обставин, які є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи. Своєчасне та обгрунтоване порушення кримінальної справи є необхідною передумовою для швидкого й повного розкриття злочинів, викриття й покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань кримінального судочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальної справи ( ст. 113 КПК). Як виняток до її порушення у невідкладних випадках дозволяється провести огляд місця події, причому за наявності для цього підстав кримінальна справа порушується негайно після огляду (ч. 2 ст. 190 КПК). Стадія порушення кримінальної справи не зводиться тільки до відповідного процесуального акта — постанови або ухвали про її порушення чи відмову в цьому. Вона включає в себе систему процесуальних дій і правовідносин, зокрема прийняття, розгляд і перевірку заяв і повідомлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочинів, прийняття рішень про порушення кримінальної справи або про її відмову, прокурорський нагляд за законністю та обґрунтованістю вказаних дій, перевірку судом за скаргами заінтересованих осіб законності та обґрунтованості постанови прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи.

Необхідною передумовою для порушення кримінальної справи є наявність законних приводів і підстав. Приводи — це передбачені законом джерела, з яких органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд, уповноважені порушити кримінальну справу, одержують відомості про вчинені або підготовлювані злочини. Законодавець визначає, що підставами для порушення кримінальної справи є: 1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; 2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; 3) явка з повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч. 1 ст. 94 КПК). Цей перелік є вичерпним. Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб були викладені в письмовій формі (ч. З ст. 95 КПК). Всі інші заяви або повідомлення можуть бути усними або письмовими.

На стані реалізації оперативної інформації однією з найважливіших умов ефективного проведення оперативних та слідчих дій є належна організація взаємодії оперативних та слідчих підрозділів та дотримання конспірації, що забезпечується виконанням наступних правил:

- використання оперативно-розшукової інформації гласним шляхом допускається тільки у випадках належної зашифровки істинного джерела інформації, засобів і методів її отримання;

- легалізація матеріалів оперативно-розшукової діяльності допускається тільки шляхом проведення процесуальних дій для такої цілі;

- до реалізації потрібно приступити лише у разі забезпечення безпеки конфідентів, що беруть участь у роботі по оперативно-розшуковій справі.

З метою повного використання матеріалів ОРД на стадії порушення кримінальної справи проводяться різні оперативні заходи, які направлені на спонукання осіб, що перевіряються і розробляються, до дій в несприятливій для них обстановці, забезпечення умов, що перешкоджають досягненню підозрюваними злочинних результатів; створення обстановки, що сприяє документуванню злочинних і інших протиправних дій підозрюваних (негласне фотографування, відеозйомка епізодів і фактів злочинної діяльності, візуальне спостереження і т.п.), дезорієнтація і дезінформація учасників злочинної організації, створення серед них конфліктної обстановки, забезпечення належного шифрування джерел оперативно-розшукової інформації, закріплення додаткової інформації, створення умов для проведення процесуальних дій і забезпечення їх результативності.

Не будучи процесуальною, оперативно-розшукова діяльність поєднується з нею при провадженні дізнання і попереднього слідства. Завдяки використанню оперативно-розшукових заходів можуть бути одержані предмети, документи і відомості, що мають важливе інформаційне значення і можуть бути використані як докази у кримінальній справі після їх оформлення і перевірки в порядку, 103

визначеному кримінально-процесуальним кодексом.

Для ухвалення рішення про використання матеріалів ОРД як приводів і підстав для проведення слідчих дій необхідно, щоб у них були зафіксовані дані про зміст підстав для проведення відповідної слідчої дії, а також дані, які вказують на можливість встановлення обставин предмета доказування в конкретній кримінальній справі, або інших обставин, які мають значення для вирішення кримінальної справи. Зокрема, це відомості щодо характеру і місцезнаходження можливих джерел доказів, осіб, яким відомі обставини, що мають значення для розслідування кримінальної справи, а також інших обставин, що дозволяють визначити обсяг і послідовність проведення слідчих дій, обрати найефективнішу тактику їх проведення та оптимальну методику розслідування конкретної кримінальної справи. Кримінально-процесуальне законодавство допускає використання як підстави для проведення деяких слідчих дій оперативну й інформацію, тобто таку, що отримана в процесі застосування оперативно-розшукових негласних методів, наприклад, контрольована закупка товару, оперативна закупівля наркотичної сировини тощо. Підставою для виклику свідка на допит можуть бути оперативні дані про те, що йому відомі факти, які стосуються даної справи, або відомості про особу підозрюваного або обвинуваченого чи потерпілого. Підставами для проведення таких слідчих дій, як обшук і виїмка, можуть бути достатні дані оперативної інформації, що знаряддя злочину, речі і цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлювання істини у справі, заховані в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи. Підставою для затримання підозрюваного у вчиненні злочину може бути повідомлення про його місце переховування після розшуку, проведеного оперативним підрозділом. Інформація, отримана оперативно-розшуковими заходами, дозволяє не тільки

¹⁰³ Бандурка О.М. Б23 Оперативно-розшукова діяльність. Частина І: Підручник - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. - 244 с.

провести невідкладні слідчі дії, а й своєчасно та ретельно підготуватися до них, що забезпечить успішне їх виконання.

Використовуючи матеріали оперативно-розшукової діяльності як приводи та підстави для порушення кримінальної справи та для проведення невідкладних слідчих дій, з метою отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі, необхідно дотримуватись певних вимог, що забезпечить ефективне досягнення завдань оперативно-розшукових заходів, для чого необхідно:

- дотримуватись законності;

- своєчасно реалізовувати інформацію, не перетримати її зволіканням;

- підтримувати взаємодію з слідчим, органом дізнання, судом;

- забезпечувати конспірацію походження інформації;

- раптово та наступально проводити оперативні та слідчі дії по виявленню і затриманню злочинців, оформленню доказів;^[91]

Використання матеріалів ОРД для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі.

Для використання фактичних даних, отриманих у процесі ОРД, як доказів у кримінальному процесі необхідно, щоб вони були належно оформлені у відповідних оперативно-розшукових документах, містили фактичні дані, які мають значення для встановлення обставин предмета доказування у справах відповідної категорії, дозволяли формувати відповідні види кримінально- процесуальних доказів, містили джерело отримання цих фактичних даних, а також дані, які дозволяють перевірити засобами кримінального процесу докази, сформовані на підставі матеріалів ОРД.

Слід зазначити, в кримінальному процесі всі необхідні обставини встановлюються за допомогою кримінально-процесуальних доказів. Так, об'єктивна істина в цілому і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими органами, прокурором і судом лише шляхом кримінально- процесуального доказування, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються й обґрунтовуються процесуальні рішення. Цим зумовлюється те, що доказування має найбільшу питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких вони залучають до цієї діяльності, а також те, що нормативне регулювання й теоретичне дослідження проблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесуальному праві, найважливішою складовою якого є дока­зове право, і в науці кримінального процесу, де провідну роль відіграє теорія доказів (її ще називають ученням про докази). Відповідно до ст. 65 КПК України доказами в кримінальній справі є "будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи"}¹⁰ Доказування являє собою сплав практичних дій і мислення, фізичної і розумової діяльності суб'єктів кримі­нального процесу. Його елементами є збирання (формування), перевірка та оцінка доказів та їх джерел. На практиці ці елементи злиті воєдино, тісно й нерозривно переплітаються один з одним. Виділяються ж вони з єдиного процесу доказування в наукових, навчальних, нормотворчих і практичних цілях.

Досить довго у юридичній літературі ведуться суперечки з приводу визнання фактичних даних, отриманих оперативно-розшуковим шляхом, доказами і за яких умов. Деякі науковці заперечують таку можливість, стверджуючи, що «дані, добуті в результаті проведення оперативно- розшукових заходів, не знаходять відображення в кримінальній справі і не мають доказового значення »; інші виходять з поняття доказу як єдності змісту і форми. У даному випадку змістом є фактичні дані, отримані оперативно- розшуковим шляхом, а формою — процесуальний порядок їх встановлення і введення в кримінальний процес. Захопленість диференціацією оперативно- розшукових і кримінально-процесуальних заходів призвела деяких дослідників до висновку, що поділ процесуальної і не процесуальної роботи повинен існувати й безпосередньо в органі дізнання. Так на думку А.Я. Дубинського, «Зрощування цих двох функцій неприпустиме, оскільки це може негативно позначитися на оцінці доказів, що збираються, об'єктивності розслідування і формуванні висновків по кримінальній справі». Однак чимало науковців- процесуалістів вітали саме синтез оперативно-розшукових і кримінально- процесуальних повноважень органу дізнання. Положення закону, що покладають на органи дізнання прийняття необхідних методів, розглядалися як вказівка на необхідність зближення процесуальних і не процесуальних методів (так, за твердженням Л. М. Карнєєвої, дані, отримані з оперативного джерела, стають доказами, якщо будуть підтверджені процесуальним шляхом — допитами, оглядом, обшуком, тобто отримані зі зазначеного законом джерела).

Разом з тим, як зазначає більшість науковців, розглядаючи докази, на основі яких вирішуються кримінальні справи, неважко побачити в них два боки, два моменти. Насамперед, докази виступають як джерела відомостей про факти. У багатьох випадках доказ виступає як встановлений з певного джерела факт, що слугує підставою для висновку про інший такий, що підлягає встановленню факт. Звідси й випливає подвійне значення самого поняття доказу: доказ означає джерело відомостей про такий, що підлягає встановленню факт, і доказ означає той факт, з якого робиться висновок про інший факт. Однак, фактичні дані не можуть існувати самі по собі без відповідного джерела та носія. Перетворення інформації в самостійну суб­станцію — це наївний ідеалізм. Джерело дає імпульс інформації, але не завжди утворює з нею єдність. Так, для забезпечення можливості використання в доказуванні особливостей слідів знарядь злочину з них можуть бути зняті копії, зліпки, відбитки, зроблені фотознімки тощо, за якими може бути

105

Кримінально-процесуальний кодекс України Затверджений Законом від 28.12.60, - ВВР, 1961, N 2 ст.15

ідентифіковане знаряддя. Отже, зміст доказів — фактичні дані, отримані з належних джерел, а їх матеріальною основою слугує вже не саме джерело, а штучно створений відповідний процесуальний носій. Розуміння “фактичних даних” як одержуваних з указаних у законі (ч. 2 ст. 65 КПК) процесуальних джерел відомостей про факти, обставини справи є нині, мабуть, чи не найбільш плідними. Факти — це події, явища дійсності, які не можна «приєднати до справи». Через те при доказуванні в кримінальній справі слідчий, прокурор і судді оперують відомостями про ці події та явища дійсності, зафіксовані в показаннях допитаних осіб, документах та інших джерелах доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим або суддями фактів і обставин у ході провадження слідчих і судових дій ( наприклад огляд) вони в кінцевому підсумку оперують як кримінально-процесуальними доказами не цими фактами, а тільки відомостями про них, зафіксованими в установленому • • 106

законом порядку в протоколах слідчих дій і судового засідання.

Розкриттю поняття доказів значною мірою сприяє їх наукова класифікація. Класифікація доказів означає їх наукове групування за певними ознаками, які притаманні змісту або формі. На підставі об'єктивних розбіжностей докази у кримінальному процесі можуть бути класифіковані:

а) за джерелом інформації:

— такі, що походять від осіб;

— такі, що походять від матеріальних об'єктів;

б) за особливостями відображення події злочину та за характером взаємодії з ним:

— первинні;

— похідні;

в) стосовно обвинувачення

— обвинувальні;

— виправдувальні;

г) стосовно факту вчинення злочину конкретною особою:

— прямі;

— непрямі.

Первинні докази — це докази, які (як єдність змісту і форми) виникли безпосередньо в результаті розслідуваної події (залишки крові, слід пальця руки на віконному склі тощо).

Похідні докази — це докази, які являють собою результати "вторинного відображення" слідів злочину, що походять від первинних доказових джерел інформації (зліпок сліду взуття, який залишив злочинець на снігу, копія сліду знаряддя злому, виготовлена за допомогою спеціальної пасти, дактилоплівка з відбитком пальця руки, ксерокопія документа тощо).

Обвинувальні докази підтверджують обвинувачення, чи обтяжуючі його обставини.

Виправдувальні докази — спростовують обвинувачення чи вказують на пом'якшуючі обставини.

^10e «Кримінально-процесуальний кодекс України». Науково-практичний коментар. За загальною редакцією В.Т.Маляренка, В.Г.Гончаренка — К., — "ФОРУМ", 2003

Прямі докази — докази, які дають пряму однозначну відповідь на запитання про те, хто вчинив злочин, або ж вказують на те, що певна особа не могла його вчинити. Наприклад, показання свідка вчиненого розбійного нападу, показання потерпілого, відеозапис, що зафіксував подію злочину та дії осіб, які його вчинили. Прямі докази вказують па наявність чи відсутність обставин головного факту — складу злочину. Непрямі докази вказують на окремі факти, на основі логічного аналізу сукупності яких встановлюються окремі елементи складу злочину та інші обставини предмета доказування. Вони можуть вказувати на проміжні факти, які підтверджують предмет доказування у сукупності з іншими доказами.

Погляди різних вчених-процесуалістів стосовно класифікації доказів різні:

1. Відповідно до ст. 65, а також положень ст. 68, 72, 73, 74, 75, 78, 82, 83 КПК України можна назвати такі вісім видів доказів:

- показання свідка;

- показання потерпілого;

- показання підозрюваного;

- показання обвинуваченого;

- висновок експерта;

- речові докази;

- протоколи слідчих та судових дій;

- протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів;

- інші документи.

Використання матеріалів ОРД для попередження, припинення і розслідування злочинів та інших протиправних діянь.

Найперше завдання оперативно-розшукової діяльності - на виявленні та розкритті злочинів, більшу частину яких складають тяжкі та особливо тяжкі злочини. Це грабіж, розбій, умисне вбивство, бандитизм, злочини вчинені злочинним угрупуванням, тероризм, захоплення людей з метою викупу тощо.

До підстав для здійснення оперативно-розшукової діяльності 107 належать:

- наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів:

- про злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами;

- про осіб, які готують або вчинили злочин;

- про осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання;

- про безвісно відсутніх осіб;

- про розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України;про реальну загрозу життю, здоров’ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв’язку з їх службовою діяльністю, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членам їх сімей та близьким родичам з метою створення

¹⁰⁷ Г32 Судові та правоохоронні органи України: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. /А. П. Гель, Г. С. Семаков, С. П. Кондра-кова. — К.: МАУП, 2004. — 272 с. — Бібліогр.: с. 261-264.

необхідних умов для належного відправлення правосуддя; співробітників розвідувальних органів України у зв’язку із службовою діяльністю цих осіб, їх близьких родичів, а також осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей з метою належного здійснення розвідувальної діяльності;

- запити повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв’язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках;

- потреба в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави.

Вказані підстави можуть міститися в заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах суду у кримінальних справах, що перебувають у його провадженні, матеріалах органів дізнання, інших правоохоронних органів, у запитах оперативних підрозділів міжнародних правоохоронних органів та організацій інших держав, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв’язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках. Забороняється приймати рішення про здійснення оперативно-розшукових заходів за відсутності вказаних підстав. Матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються:

- як приводи та підстави для порушення кримінальної справи або виконання невідкладних слідчих дій;

- для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі;

- для попередження, припинення і розслідування злочинів, розвідувально- підривних посягань проти України, розшуку злочинців та осіб, які безвісно зникли;

- для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, а також співробітників розвідувальних органів України та їх близьких родичів, осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей;

- для взаємного інформування підрозділів, уповноважених здійснювати оперативно-розшукову діяльність, та інших правоохоронних органів;

- для інформування державних органів відповідно до їх компетенції.

Слід зазначити, що під час розкриття злочину завжди, оперативний працівник перед тим, як проводити той чи інший оперативно-розшуковий захід, повинен проаналізувати наявну інформацію, оцінити ситуацію, щоб з найбільшою ймовірністю вибрати саме той, який би привів до виконання завдань.¹⁰ Безумовно, для вжиття того чи іншого оперативно-розшукового заходу, необхідно мати відповідні підстави, проектувати оперативно-розшуковий захід на досягнення певної цілі у виконанні завдання. Не можна встановлювати візуальне

¹⁰⁸ Бандурка О.М. Б23 Оперативно-розшукова діяльність. Частина І: Підручник - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. - 244 с.

спостереження за особою, причетність якої до скоєння злочину виключається, не можна здійснювати контроль поштових відправлень без достатніх підстав для цього, Ґрунтуючись на одних міркуваннях що тут щось може бути. Особливо ретельним має бути аналіз підстав для проведення таких оперативно-розшукових заходів, що обмежують конституційні права громадян (проникнення до житла, прослуховування телефонних переговорів, обшук і виїмка предметів і т.п.). Тому ми ще раз переконуємось у важливості використанні матеріалів оперативно- розшукової діяльності, зокрема для розкриття злочину. Так, оперативно- розшукова інформація отримана навіть з одного приводу може бути підставою для здійснення інших оперативно-розшукових заходів.

З метою попередження, припинення і розслідування злочинів, різних протиправних посягань на інтереси суспільства і держави, розшуку злочинців та осіб, які безвісно зникли, оперативні підрозділи збирають найрізноманітнішу оперативну інформацію, яку ретельно аналізують, відбирають серед неї «раціональне зерно» і продовжують над ним працювати. Корисна інформація про ознаки злочину та протиправну поведінку може бути в повідомленнях громадських помічників і інформаціях конфідентів, в листах, заявах і повідомленнях громадян, посадових осіб підприємств, установ і організацій, у виступах засобів масової інформації. Оперативну інформацію працівник може отримати і безпосередньо, здійснюючи оперативно-розшукові заходи, наприклад, спостерігаючи за об'єктом перевірки, здійснюючи оперативний пошук, опитуючи громадян, вивчаючи документи, знайомлячись з завданнями інших оперативних підрозділів, виконуючи запити повноважних державних органів влади і управління.

Використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та осіб - учасників кримінального судочинства.

Проблема забезпечення безпеки суддів, працівників суду i правоохоронних органів та осі6, які беруть участь у кримінальному судочинстві, в останні роки набула особливого значення у зв'язку із загостренням криміногенної ситуації у державі, появою нових небезпечних форм злочинності, зокрема організованої злочинності. Під поняттям забезпечення безпеки слід розуміти виконання уповноваженими на те правоохоронними органами правових, організаційно- технічних та інших заходiв, спрямованих на захист життя, здоров'я та майна осіб, що взяті піД державний захист, від противоправних посягань з метою створення необхідних умов для належного здійснення правосуддя. У зв'язку з цим постала нагальна потреба створення таких умов для здійснення судочинства і виконання правоохоронними органами їх повноважень, а також участі у кримінальному судочинстві суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, які б забезпечували їх надійний захист від тиску, погроз та посягань на життя, здоров'я, житло чи майно при виконанні ними своїх обов'язків.

Умовою для прийняття спеціальних заходів безпеки є наявність приводів та підстав для їх застосування. Приводом для забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства є: заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича. Приводом для застосування заходів без­пеки відносно неповнолітнього — письмова заява його батьків (осіб, які заміняють батьків) або їх згода, виражена в письмовій формі. У випадках, коли у неповнолітнього відсутні батьки або особи, які їх заміняють, вказані заходи безпеки відносно цього неповнолітнього правомірно застосовувати на підставі письмової заяви уповноважених представників органів опіки чи піклування або за їхньою письмовою згодою. Якщо застосування заходів безпеки порушує інтереси повнолітніх членів сім'ї особи, яка потребує захисту кримінального судочинства, або інших осіб, які проживають разом з ними, то їх можливо застосовувати лише за письмовою згодою даних осіб. Як приводи для застосування заходів безпеки можливі і такі випадки: а) звернення керівника відповідного державного органу. Таке звернення він вправі заявляти, у випадках коли є носієм інформації про реальну загрозу безпеці особи, яка потребує захисту; б) отримання оперативної чи іншої інформації про наявність реальної загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, або членів їхніх сімей та близьких родичів. У цьому випадку мова йде про отримання відповідними державними органами повідомлень від органів і посадових осіб, які вправі здійснювати заходи безпеки, оперативно-розшукову, кримінально-виконавчу чи іншу правоохоронну діяльність; повідомлення інших організацій, посадових чи інших осіб; статті, листи, замітки, опубліковані в засобах масової інформації.

Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки є фактичні дані, що свідчать про необхідність у застосуванні заходів безпеки, тобто достатні дані про те, що особі, яка бере участь у кримінальному судочинстві чи сприяє йому, дійсно погрожують вбивством, застосуванням насилля, знищенням або пошкодженням її майна чи вимаганням, іншими злочинними або небезпечними, протиправними діями. Ці дані правомірно розглядаються як підстави застосування заходів безпеки за умови, що вони встановлені державним органом, уповноваженим приймати рішення про здійснення державного захисту потерпілих, свідків, підозрюваних або інших осіб, які потребують захисту. Спосіб вираження погрози може бути будь-яким: усним, письмовим, за допомогою телеграми чи телефону, при особистому спілкуванні чи через третіх осіб і т. п. Погроза вбивством особі, яка потребує захисту, або здійснення відносно неї іншого злочину чи іншого небезпечного протиправного діяння повинна бути реальною, тобто сприйматися особою, яка потребує захисту, як дійсний намір певної особи здійснити свою погрозу. Про реальність можуть свідчити об'єктивні обставини, за яких відповідна особа висловлювала свої погрози на адресу учасника кримінального процесу (наприклад, злісні випади, погрозливі жести, демонстрація зброї чи інших знарядь вбивства, спричинення тілесних ушкоджень та ін.). На практиці зустрічаються випадки, коли погроза особистої чи іншої небезпеки учаснику кримінального процесу не відома або стала відомою суду (судді), прокурору, слідчому, начальнику органу дізнання в процесі здійснення ними провадження по кримінальній справі чи доведена до їх відома органами, які здійснюють оперативно-розшукову чи іншу правоохоронну діяльність, зокрема, адміністрацією місць тримання під вартою чи місць відбування покарання у виді обмеження волі, арешту, позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні.^[92]

При отриманні оперативної інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну працівників суду, правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, орган, уповноважений на прийняття рішення, зобов'язаний перевірити і в строк не більше трьох діб, а в невідкладних випадках - негайно прийняти рішення про застосування або відмову у застосуванні заходів безпеки. Рішення оформляється мотивованою постановою або ухвалою, яка передається для виконання підрозділу, на який покладено здійснення безпеки. Така постанова чи ухвала є обов'язковою для виконання тими посадовими особами, чи підрозділом яким вона адресована. У випадках коли в оперативній інформації чи у заяві (повідомленні) містяться відомості про злочин, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, приймає рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або передачу заяви, (повідомлення) за підслідністю чи підсудністю.^[93]

Рішення про вжиття спеціальних оперативно-розшукових заходів приймають:

- керівники органів внутрішніх справ - щодо захисту працівників відповідного органу внутрішніх справ, державної лісової охорони, рибоохорони, митних органів та їх близьких родичів;

- керівники органів служби безпеки - щодо захисту працівників служби безпеки та органів системи управління державноїохорони, їх близьких родичів;

- керівники прокуратури - щодо захисту працівників прокуратури та їх близьких родичів;

- голови суду - щодо захисту працівників відповідного суду та інших органів зазначених у ст.2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та їх близьких родичів;

- керівники органів охорони державного кордону України - щодо захисту працівників цих органів та їх близьких родичів.

Оперативна інформація про таку загрозу може поступити як до прийняття рішення про забезпечення безпеки так і під час здійснення оперативно- розшукових заходів щодо забезпечення безпеки.^[94] В таких випадках, враховуючи додаткову інформацію, приймається рішення про адекватні заходи безпеки про що має бути проінформована особа, що охороняється. Нереагування на оперативну інформацію, неприйняття, або несвоєчасне прийняття рішення, невжиття, несвоєчасне вжиття, або невжиття достатніх заходів щодо безпеки працівників суду, правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві тягне за собою дисциплінарну або кримінальну відповідальність винних у цьому посадових осіб. Оперативна інформація про загрозу безпеці та вжиті оперативно-розшукові заходи щодо забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів та учасників кримінального судочинства та близьких їх родичів розголошенню не підлягає, вона є конфіденційною.

У разі відмови особі, яка бере участь у судочинстві від захисту потрібно керуватися ст. 17 Закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». Згідно з цим законом при відмові особи, яка бере участь у кримінальному судочинстві, від захисту засоби безпеки відносно такої особи не здійснюються. При наявності загрози настання тяжких наслідків із санкції прокурора або ухвали суду відносно таких осіб можуть застосовуватися заходи щодо особистої охорони, охорони житла й майна, використовуватися технічні засоби контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів. Про застосування цих засобів, а також про право їх оскарження повідомляється особа, яка відмовилася від захисту.^[95]

Використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності для взаємного інформування оперативних підрозділів та державних органів.

Головним напрямком в оперативно-розшуковій діяльності є збирання оперативної інформації та її доцільне ефективне використання. Так, наприклад стаття 11 цього Закону, передбачає, що державні органи зобов'язані сприяти оперативним підрозділам у вирішенні завдань оперативно-розшукової діяльності. Це означає, що вищевказані державні органи, повинні своєчасно інформувати найвищі органи державної влади України про відомі їм факти і дані, що свідчать про загрозу безпеці суспільства і держави, взаємно інформувати підрозділи, уповноважені здійснювати оперативно-розшукову діяльність, та інших правоохоронних органів, виявляти та усувати або нейтралізувати негативні соціальні явища, причини та умови, що породжують злочинність та сприяють їй. Для ефективної боротьби зі злочинністю оперативним підрозділам необхідно мати відповідну оперативну інформацію відносно діяльності кримінальних структур, процесів, які відбуваються в злочинному середовищі, лідерів і авторитетів організованих злочинних груп. Для протидії насильницької злочинності, захисту особи від кримінальних зазіхань оперативним підрозділам необхідно, у першу чергу, підвищити ефективність негласної розшукової роботи на основі використання можливостей наданих оперативно-розшуковим законодавством, використання можливостей підрозділів оперативно-технічних заходів.

Взагалі інформація, це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.^[96]

Один же із засновників сучасної кібернетики Н. Вінер писав: "Інформація— це позначення змісту, отриманого із зовнішнього світу, в процесі пристосування до нього наших почуттів. Одержання і використання інформації є процесом нашого пристосування до випадків зовнішнього середовища і нашої життєдіяльності в цьому середовищі"

113

Серед основних видів інформації можна виділити: статистичну, масову, правову, соціологічну, а також інформацію про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування, інформацію про особу та інформацію довідково-енциклопедичного характеру. ¹

У теорії оперативно-розшукової діяльності є власне визначення інформації. Так, вчені звернулися спочатку до терміна "інформація", вважаючи його аксіоматичним. А тому, під інформацією розумілися дані, відомості, факти, події, обставини, які мають місце в практиці боротьби зі злочинністю. Насамперед, це сукупність даних про осіб, причетних до підготовки і вчинення злочинів, про факти злочинних виявів, стан оперативно-розшукових сил і засобів, а також умови, в яких відбувається діяльність правоохоронних органів, спрямована на боротьбу зі злочинністю. Однак як компонент соціальної інформації ці відомості не мають ознак оперативно-розшукової інформації (ні за джерелами їх отримання, ні за цілями використання в оперативно- розшуковій діяльності). В.А. Лукашов, розкриваючи зміст оперативно- розшукової інформації, перелічує такі її компоненти: відомості, які характеризують оперативно-тактичну обстановку; психологічні риси осіб, підозрюваних у підготовці та вчиненні злочинів; поточні профілактичні й оперативно-розшукові заходи; види і способи вчинення злочинів; прикмети злочинців, характерні ознаки викрадених речей; відомості про злочини, які замислюються і готуються, про "обставини, які мають безпосереднє чи потенційне значення для планування і здійснення оперативно-розшукових заходів, проведення оперативно-аналітичної роботи, а також сприяння попередньому розслідуванню. Слід також зазначити, що якщо врахувати ще й специфіку методів і тактичних прийомів отримання інформації, то стане зрозумілим, що власне відрізняє оперативно-розшукову інформацію від інших видів соціальної інформації.

Так, оперативно-розшукова інформація являє собою сукупність первинних і аналізованих даних про осіб, причетних до підготовки й вчинення злочинів, фактах злочинних проявів, стану оперативно-розшукових сил і засобів, а також умов, у яких відбувається діяльність - боротьба зі злочинністю. Трохи пізніше до змісту поняття оперативно-розшукової інформації були віднесені й відомості, що свідчать про задумані, підготовлювані або вчинені злочини, про осіб, що представляють оперативний інтерес, а також про причини й умови, що сприяють вчиненню злочинів. Надалі ряд авторів включили в дане поняття також відомості, що характеризують: оперативну обстановку; психологічні риси осіб, підозрюваних у підготовці й вчиненні злочинів; поточні профілактичні й оперативно-розшукові заходи; види й способи вчинення злочинів; прикмети злочинців, викрадених речей; дані про задумані й підготовлювані злочини і інші компоненти. У розповсюджених наукових положеннях про поняття й сутність оперативно-розшукової інформації її головна цінність справедливо вбачається в тому, що вона є об'єктивним відображенням соціального середовища, що змінюється, і обстановки, у яких здійснюється ОРД. Але варто вказати й на те, що дана інформація відображає також наслідки постійного впливу на це середовище особливої за своєю спрямованістю й змістом діяльності (як правомірної, так і протиправної) різних соціальних суб'єктів.

Оперативно-розшукова інформація є різновидом соціальної інформації, специфічної по меті одержання (боротьба зі злочинністю), методам одержання й режиму використання, що забезпечує конспірацію, надійну Призначення оперативно-розшукової інформації полягає в тому, щоб пізнати прихований механізм розвитку злочинного поводження, отже, зміст інформації повинний виходити за рамки очевидних фактів, заглиблюючись до пізнання ретельно маскуємих учинків, поводження, спілкувань, поглядів, намірів. У системі «соціальне середовище - особистість» оперативно-розшукова інформація дозволяє з'ясувати, яким чином соціальне оточення впливає на особистість, формує її, і, навпаки, у якій формі, яким шляхом, при яких обставинах що цікавлять опер. працівників особи створюють «штучне середовище», до яких спілкувань вони тяжіють, яку ставлять перед собою мету. Контакти й взаємний негативний вплив, групові антигромадські установки й злочинні задуми - все це пізнається не в результаті одержання разових характеристик, а в складних інформаційних процесах, через різні джерела, на основі проникнення в сфери, приховані від зовнішнього спостереження й звичайного пізнання.

Зміст оперативно-розшукової інформації відрізняється широкою розмаїтістю відомостей, що відносяться також до характеристики оперативно- тактичної обстановки, основних сил ОРД, до оцінки результатів їхнього використання. Оперативно-розшукова інформація відображає не тільки ті явища, події, обставини, зміни в середовищі, які виникають у результаті злочинів, але й широке коло явищ, подій, обставин, що впливають на злочинне поводження окремих осіб. Призначення оперативно-розшукової інформації полягає в тому, щоб пізнати прихований механізм розвитку злочинного поводження, отже, зміст інформації повинний виходити за рамки очевидних фактів, заглиблюючись до пізнання ретельно замаскованих учинків, поводження, спілкувань, поглядів, намірів. У системі «соціальне середовище - особистість» оперативно-розшукова інформація дозволяє з'ясувати, яким чином соціальне оточення впливає на особистість, формує її, і, навпаки, у якій формі, яким шляхом, при яких обставинах що цікавлять опер. працівників особи створюють «штучне середовище», до яких спілкувань вони тяжіють, яку ставлять перед собою мету. Контакти й взаємний негативний вплив, групові антигромадські установки й злочинні задуми - все це пізнається не в результаті одержання разових характеристик, а в складних інформаційних процесах, через різні джерела, на основі проникнення в сфери, приховані від зовнішнього спостереження й звичайного пізнання.

Оперативно-розшукова інформація є різновидом соціальної інформації, специфічної по меті одержання (боротьба зі злочинністю), методам одержання й режиму використання, що забезпечує конспірацію, надійну зашифровку джерел, можливість перевірки повідомлюваних відомостей і їхнє застосування тільки зацікавленими оперативними працівниками.

Оперативна інформація може бути:^[97]

- первісною;

- перевіреною (достовірною);

- тотальною (повною, вичерпною) або частковою;

- поточною;

- конкретною;

- загальною або деталізованою;

- відкритою (доступною);

- закритою (секретною, цілком секретною, конфіденційною, для службового користування);

- оціночною;

- програмною;

- прямою і непрямою.

Говорячи про раціональну класифікацію інформації, поклавши в основу принцип співвіднесення цілей ОРД, можна виділити три типи інформації^⁵

- інформація, що має універсальне значення для прогнозування індивідуального поводження, профілактики й розкриття злочинів. Цей вид інформації утворюється навколо факторів, що впливають на оперативну обстановку і характеристик особистості тих, хто при певному збігу обставин може вчинити злочини (особи, що представляє оперативний інтерес). Він виникає у зв'язку із соціальними явищами, що мають криміногенний характер, але поряд з ними відображає об'єктивні явища, що залишаються до пори до часу нейтральними для ОРД (наприклад, опис зовнішності, захоплень, інтересів, кола спілкувань осіб, що досліджуються);

- інформація, що забезпечує кримінальне судочинство - доказування. Ця інформація породжується обставинами злочину й наступних дій злочинців, їхніх співучасників та інших осіб. Її зміст - фактичні дані, що вказують на подію злочину, дії злочинців, обставини, що обтяжують або пом'якшують їхню провину, і інші категорії, охоплювані предметом доказування. Якщо цільове призначення першого виду інформації стосовно до розкриття злочинів розглядає в тому, щоб заздалегідь визначити коло осіб, які можуть виявитися злочинцями, то призначення другого виду інформації - забезпечити виявлення осіб, що вчинили або вчинюють конкретні злочини, одержання доказів їхньої вини. До другого виду варто також віднести інформацію, що забезпечує розшук осіб, які ухиляються від слідства, суду й втекли з-під варти;

- інформація, мета одержання якої визначається потребами оперативно- розшукової тактики. Слід також відзначити те, що матеріали ОРД можуть бути зосереджені як в кримінальній сфері, так і в інших сферах, причому матеріали можуть бути різного характеру (політичного, соціального, військового, економічного, наукового, технічного, розвідувального і контррозвідувального характеру). Оперативно-розшуковій інформації властива відносна достовірність про причетність окремих осіб до підготовки і вчинення злочинів, осіб, які ухиляються від слідства і суду, втікачів із місць відбування покарання, про факти латентної злочинності. Така інформація, має бути доведена до

¹¹⁵ Кримінальний процес : підручник / за ред. Ю. М. Грошевого та О. В. Кап-К20 ліної. — Х. : Право, 2010. —608 с.

зацікавлених оперативних підрозділів і використана ними як для оперативно- розшукових заходів, так і для проведення слідчих дій. Мова йде про оперативно- розшукове супроводження порушеної кримінальної справи, а для його забезпечення необхідне взаємне інформування оперативного і слідчого підрозділів.

Оперативно-розшукова інформація може бути використана оперативними підрозділами і в профілактичних цілях, коли окремі громадяни проявляють схильність до протиправної поведінки, претендують на певного роду заняття, допуск до яких вимагає передбачення їх поведінки, коли виникає потреба усунення причин і умов, здатних привести до правопорушення.

Матеріали оперативно-розшукової діяльності можуть бути основою для аналітичної роботи, оцінки ситуації, розробки управлінських рішень. Інколи отримані матеріали можуть не стосуватись безпосередньо завдань, над якими працює оперативний підрозділ, або не входити до його компетенції. Оперативний підрозділ може бути зацікавлений у залученні до розв'язання поставлених перед ним завдань інших оперативних підрозділів, в отриманні від них інформації, яка може бути корисною для його діяльності. Разом з тим, оперативно-розшуковим законодавством допускається використання результатів оперативно-розшукової діяльності для інформування державних органів у відповідності з їх компетенцією. Результати оперативно-розшукової діяльності за українським законодавством можуть використовуватись не тільки для попередження, припинення і розслідування злочинів, але і для боротьби з розвідувально-підривними діями проти України, що є компетенцією органів служби безпеки, військової розвідки і контррозвідки. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» встановлює спеціальний порядок взаємного інформування між підрозділами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю. Обмін оперативною інформацією між спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України щодо спеціальних заходів здійснюється за письмовим розпорядженням керівників відповідних спеціальних підрозділів. Умови і порядок обміну інформацією між спеціальними підрозділами органів внутрішніх справ і Служби безпеки України регулюються спільними нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України. Передача оперативної інформації спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю територіальним та іншим органам внутрішніх справ і Службі безпеки України допускається тільки за згодою і за письмовим розпорядженням керівника відповідного спеціального підрозділу. Територіальні та інші органи внутрішніх справ і Служба безпеки України (у межах відомств) зобов'язані передавати відповідним спеціальним підрозділам оперативну інформацію, документи та інші матеріали, пов'язані з організованою злочинністю, а також кримінальні справи через відповідного прокурора на письмову вимогу спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю. Керівники територіальних та інших органів внутрішніх справ, Служби безпеки України забезпечують взаємодію із спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю і сприяють виконанню поставлених перед спеціальними підрозділами завдань.^[98]

Матеріали оперативно-розшукової діяльності можуть бути використані для інформування органів влади і місцевого самоврядування, населення і засобів масової інформації. Такі інформації можуть нести в собі відомості про стан злочинності взагалі і по окремим її видам, рекомендації по усуненню причин і умов, які сприяють злочинності, рекомендації населенню по поведінці в тій чи іншій ситуації, повідомлення про розшук злочинців, які ухиляються від слідства і суду, про розшук безвісно зниклих, про розкриття злочинів, про заходи безпеки і охорони громадського порядку, які вживаються правоохоронними органами. Досить поширеними є звернення оперативних підрозділів через засоби масової інформації до населення за допомогою в розкритті злочину чи розшуку злочинця. Формою інформування населення про результати оперативно- службової діяльності є звіти Міністерства внутрішніх справ України і його органів перед населенням, які публічно оголошуються через засоби масової інформації та програма взаємодії з населенням «міліція і народ - партнери».¹