Поняття та сутність оперативно-розшукової діяльності

Оперативно-розшукова діяльність {далі — ОРД) - це система гласних і негласних заходів, які провадяться спеціально уповноваженими на це державними органами, та результати якої використовуються (реалізуються) у:

- котррозвідувальній діяльності;

- розвідувальній діяльності;

- боротьбі зі злочинністю;

- діяльності по розшуку безвісно відсутніх осіб;

- діяльності по перевірці осіб у зв’язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках (оперативно- перевірочній діяльності).

Під контррозвіду вальною діяльністю відповідно до ст. 1 Закону України “Про контррозвідувальну діяльність”^[1] розуміється спеціальний вид діяльності у сфері забезпечення державної безпеки, яка здійснюється з викорис­танням системи контррозвідувальних, пошукових, режимних, адміністративно-правових заходів, спрямованих на попере­дження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та вну­трішнім загрозам безпеці України, розвідувальним, терорис­тичним та іншим протиправним посяганням спеціальних служб іноземних держав, а також організацій, окремих груп та осіб на інтереси України.

Під розвідувальною діяльністю згідно зі ст. 1 Закону України “Про розвідувальні органи України”^[2] ро­зуміється діяльність спеціальних органів державної влади, яка спрямована на захист національних інтересів України від зо­внішніх загроз і сприяє формуванню і реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони.

Діяльність у сфері боротьби зі зло­чинністю може розглядатися за декількома напрямами:

1. Запобігання, припинення, профілактика злочинів шляхом проведення ОРД. Оперативно-розшукова профілакти­ка злочинів - це система оперативно-розшукових заходів {далі — ОРЗ), спрямованих на виявлення, вивчення та вплив на кри­міногенні фактори й ситуації, а також осіб, які замислюють і готують учинення злочинів, з метою запобігання та припи­нення.

Разом з тим законодавець поставив в обов’язок опера- тивно-розшуковим органам {далі — ОРО) застосовувати необ­хідні ОРЗ запобігання злочинам або для їх припинення. Ці форми попередження злочинів зумовлені двома стадіями не- закінченого злочину: 1) готування до злочину і 2) замаху на злочин (ст. 13 KK України).

2. Проведення ОРЗ з метою виявлення злочинів. Вирі­шення цього завдання припускає попередній збір, накопичен­ня та систематизацію відомостей про осіб, які становлять опе­ративний інтерес, тобто відрізняються станом кримінальної небезпеки, і фактичних даних, що вказують на симптоми та різні ознаки таємної, з елементами маскування, протиправної діяльності. Відомості, що збираються, потрібні для контролю за злочинним потенціалом суспільства та своєчасного розпі­знання й нейтралізації злочинної активності, а якщо необхід­но, то й збір даних для притягнення до відповідальності. З урахуванням такої ознаки, як кримінальна небезпека, форму­ється контрольний перелік цих об’єктів ОРД. Орієнтуючись на зазначений перелік, оперативні підрозділи збирають вихід­ні дані про осіб, які представляють оперативний інтерес. По­чаткова інформація деталізується за допомогою заходів, які забезпечують дослідження особистості, і даних, що деталізу­ють поведінку зазначеної категорії об’єктів ОРД.

3. Проведення OP3 при розслідуванні злочинів. Вжиття необхідних ОРЗ з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили, відповідно до ст. 103 КПК України покладаєть­ся на органи дізнання.

Безпосереднє виявлення органом дізнання ознак зло­чину є приводом до порушення кримінальної справи (п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК України). Крім того, прийняття рішення про по­рушення кримінальної справи може бути наслідком перевірки заяв та повідомлень про вчинені злочини або злочини, що го­туються. Відповідно до ч. 5 ст. 97 КПК України заява або по­відомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення ОРД.

У справах про злочини, що не є тяжкими, орган ді­знання порушує кримінальну справу і проводить слідчі дії та ОРЗ до встановлення особи, яка його вчинила.

Подальше проведення органами дізнання розшукових дій можливе лише за дорученням слідчого, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, яке надається в поряд­ку, передбаченому ч. З ст. 114 КПК України.

У разі порушення органом дізнання справи про тяж­кий або особливо тяжкий злочин він зобов’язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слід­чих дій у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи (ч. 2 ст. 104, ч. 2 ст. 108 КПК України).

Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слід­чому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх результати (ч. З ст. 104 КПК України).

Проведення ОРЗ під час розслідування кримінальних справ має на меті, насамперед, отримання орієнтовної інфор­мації, пов’язаної з перевіркою всіх можливих версій учинення злочину, виявленням осіб, причетних до його вчинення, та осіб, яким можуть бути відомі обставини справи або факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та встановленням їх місця знаходження, а також пошуком предметів та документів, які мають значення у справі.

Відповідно до ст. 137 КПК України, коли місце пере­бування обвинуваченого невідоме, а також коли він ухиляєть­ся від слідства, слідчий зобов’язаний щодо цього вжити всіх необхідних заходів до встановлення місця перебування обви­нуваченого. З цією метою він вправі провести комплекс слід­чих дій, найпоширенішими серед яких є допити родичів, бли­зьких та знайомих обвинуваченого, а також направити запити до відповідних установ та організацій.

У ході цієї діяльності слідчий має зібрати максимум матеріалів про обвинуваченого, зокрема його дані (прізвище, ім’я, по батькові; день, місяць, рік та місце народження; гро­мадянство; національність; освіта; місце постійного чи тимча­сового проживання; місце роботи чи вид занять; судимість тощо), відомості про зовнішність, особливі прикмети, родин­ні, особисті та інші зв’язки, фотографії та інші дані, які мо­жуть сприяти його розшуку.

Якщо ж встановлення місця знаходження обвинуваче­ного слідчим шляхом не дало позитивних результатів, слідчий згідно зі ст.

Доручаючи проведення розшуку, слідчий не вправі визначати методи, за допомогою яких повинен здійснюватися такий розшук.

Водночас, якщо слідчий дійде висновку про необхід­ність застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, він повинен внести до місцево­го суду за місцем провадження досудового слідства відповід­не подання, яке попередньо погоджується з прокурором. Таке ж подання до суду може внести і сам прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законності при провадженні досудо­вого слідства (ст. 165² КПК України).

Оскільки за чинним кримінально-процесуальним за­конодавством України участь обвинуваченого при вирішенні в суді питання про застосування щодо нього запобіжного за­ходу у вигляді тримання під вартою є обов’язковою, суддя, який одержав подання про взяття під варту особи, яка перебу­ває на волі, не вирішуючи питання про обрання цього запобіж­ного заходу, вправі своєю постановою лише дати дозвіл на за­тримання обвинуваченого і доставку його в суд під вартою (ч. 4 ст. 165² КПК України)^[3].

Окремим аспектом ОРД у сфері боротьби зі злочинні­стю є забезпечення безпеки працівників суду та правоохорон­них органів, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві.

Коло суб’єктів, щодо яких можуть бути застосовані заходи безпеки, визначені ст. 52^і КПК України, Законом України “Про державний захист працівників суду і правоохо­ронних органів”^[4] та Законом України “Про забезпечення без­пеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”^[5].

Закон України “Про державний захист працівників су­ду і правоохоронних органів” встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників суду і правоохорон­них органів від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов’язків і здійсненню наданих прав, а також від посягань на життя, здоров’я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв’язку зі службовою діяльністю цих працівників.

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про забезпечення без­пеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті або розслідуванні злочинів, а також у судовому роз­гляді кримінальних справ, - це здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров’я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхід­них умов для належного відправлення правосуддя.

Оперативно-розшукові заходи щодо розшуку безвісно відсутніх осіб, як правило, провадяться за заявами родичів, знайомих або посадових осіб. Саме інформація, яка міститься в таких заявах, є достатньою підставою, що дає можливість говорити про факт зникнення людини.

Оперативно-перевірочна діяльність по­лягає в проведенні спеціальної перевірки у зв’язку із допус­ком до особливих робіт. Ця діяльність провадиться в адмініс­тративно-режимних цілях. Іншими словами, оперативно- перевірочна робота - це забезпечення адміністративно- правових режимів за допомогою оперативно-розшукових сил, засобів і методів шляхом збору про осіб відомостей, необхід­них для прийняття юридично значущого рішення про допуск до особливих видів робіт.

Відповідно до ст. 64 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку”^[6] допуск осіб до роботи на ядерних установках з ядерними матеріалами і об’єктах, призна­чених для поводження з радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання, надає керівник під­приємства, установи, організації за наявності позитивних виснов­ків спеціальної перевірки всіх відомостей, що подають про себе особи, які бажають виконувати роботи на ядерних установках з ядерними матеріалами і об’єктах, призначених для поводження з радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого ви­промінювання, згідно з вимогами цього Закону.

Спеціальну перевірку виконують на підставі відповід­ного запиту державні органи, які здійснюють ОРД згідно з чинним законодавством.

Згідно зі ст. 24 Закону України “Про державну таєм­ницю”^[7] перевірка громадян у зв’язку з їх допуском до держав­ної таємниці здійснюється органами Служби безпеки України у місячний строк у порядку, встановленому цим Законом і За­коном України “Про оперативно-розшукову діяльність”.

Мотивований висновок органу Служби безпеки України, який здійснював перевірку, про неможливість надання громадя­нинові допуску до державної таємниці є обов’язковим для вико­нання посадовими особами, уповноваженими приймати рішення про надання допуску до державної таємниці, але не виключає повторного запиту із цього приводу в разі зміни обставин, за яких допуск до державної таємниці визнано неможливим.

Посадові особи, уповноважені приймати рішення про надання допуску до державної таємниці, зобов’язані у п’ятиденний термін письмово повідомити громадянина про причини й підстави відмови в наданні допуску.

Громадянин має право оскаржити цю відмову в по­рядку підлеглості посадовій особі вищого рівня чи до суду (ст. 25 Закону України “Про державну таємницю”).

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття ОРД та розкажіть про її завдання й основні напрями реалізації результатів.

2. Визначте поняття, завдання, суб’єктів та підстави проведення контррозвідувальної діяльності.

3. Охарактеризуйте сутність розвідувальної діяльно­сті та назвіть розвідувальні органи України.

4. Розкажіть про ОРД як один із засобів боротьби зі злочинністю.

1.2.