Стаття 1. Завдання оперативно-розшукової діяльності

Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

(стаття 1 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 13.01.2000р. N1381-XIV, від 18.01.2001 р. N 2246-III)

Визначальним для прийняття будь-якого нормативно-правового акта є визначення кінцевої цілі, на реалізацію якого спрямоване прийняття такого нормативно-правового акта. Поряд з кінцевою ціллю, яку переслідує суб’єкт, який наділений правом прийняття нормативно-правових актів, останній має передбачити завдання цього нормативно-правового акта, у даному разі - Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Адже, завдання, мабуть, становить не меншу, якщо не більшу вагу за ціль, оскільки ціль визначає кінцеву мету, а завдання - шлях її досягнення.

Взагалі, під «завданням» розуміють обсяг роботи, який необхідно виконати для досягнення поставленої мети, цілі, замислу^[1]. Як слушно наголошує дана стаття, завданнями оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також: отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

Слід зазначити, що оскільки оперативно-розшукова діяльність є складовою частиною правоохоронної системи, то і завдання оперативно-розшукової діяльності є складовою частиною завдань правоохоронних органів, здійснюючих оперативно-розшукову діяльність.

- забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів;

- запобігання правопорушенням та їх припинення;

- охорона і забезпечення громадського порядку;

- виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили;

- забезпечення безпеки дорожнього руху;

- захист власності від злочинних посягань;

- виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень;

- участь у наданні соціальної допомоги громадянам, сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.

Загалом, завдання оперативно-розшукової діяльності органів внутрішніх справ можна умовно поділити на стратегічні і тактичні.¹ Стратегічні полягають у забезпеченні оперативно-розшуковою діяльністю (головної цілі органів внутрішніх справ) виявлення, попередження, розкриття та розслідування злочинів, умов та причин, які сприяють їх звершенню, тактичні - у пошуку і фіксації конкретних фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою припинення їх правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки конкретних громадян, суспільства і держави.

Необхідність оперативно-розшукової діяльності викликається, насамперед, небезпекою здійснюваного правопорушення, формою умислу чи таємним способом їх вчинення. Але наслідки багатьох протиправних дій, що сталися через необережність, халатність, непрофесійність часто бувають більш тяжкими, ніж умисні злочини (наприклад, загибель людей при виробничих аваріях, отруєннях, транспортних катастрофах і та ін.). В таких випадках винуватці можуть вдаватись до маскування своєї причетності, реальних фактів, використовують хитромудрі засоби для приховування істини, ліквідації слідів злочину і навіть самого факту того, що сталося. В подібних ситуаціях для «пошуку і фіксації фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп», поряд із кримінально-процесуальними заходами, слід також здійснювати заходи оперативно-розшукової діяльності.

Протиправна діяльність визначається суспільною небезпечністю, кримінальною карністю та винністю. Злочином є передбачене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Суспільно-небезпечні дії полягають у посяганні на об'єкти, що охороняються законом і вчиненні їх особою усвідомлено, з проявленням волі на досягнення певної мети шляхом протиправної поведінки. Кримінальна караність наступає лише за дії, у яких є склад злочину, тобто за порушення юридичних ознак, характер якого кримінальним законом визначається як суспільно- небезпечне діяння за яке передбачено кримінальне покарання.

Важливим питанням щодо завдання оперативно-розшукової діяльності залишається проблема стратегічного завдання у процесі оперативно-розшукової діяльності. Воно полягає у досягненні кінцевої мети, наприклад, розкритті злочину чи розшуку і затриманні злочинця, що переховується. Щоправда у криміналістиці вирішення даного питання є неоднозначним. Існує ряд концепцій, одна з яких, наприклад, полягає в тому, що розслідування злочинів не обов’язково пов’язане з їх розкриттям, оскільки у деяких випадках вже під час розгляду матеріалів, що містять ознаки злочину, або на початковому етапі розслідування є досить доказової інформації, яка вказує на певну особу, причетну до вчинення злочину. ^[2]У зв’язку з цим й виник термін «очевидні» злочини, який є умовним і відображає конкретну ситуацію, коли особа, яка проводить розслідування, приходить до ймовірного знання про конкретну особу, яка вчинила злочин.

Визначення поняття розкриття злочину має істотне значення для побудови об’єктивної системи статистики боротьби зі злочинністю, що здійснюється правоохоронними органами. Розкриття злочинів тісно пов’язане з розшуковою діяльністю і значною мірою залежить від ефективності розшукових дій слідчого і оперативно-розшукових заходів, що здійснюються органами дізнання за його дорученням, а також заходів, що проводяться цими органами при виконанні ними функціональних обов’язків відповідно до цього Закону, та законів України «Про міліцію, «Про Службу безпеки України», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю».

Розмежування функцій слідчого, органів дізнання та оперативно- розшукових органів у цій діяльності проводиться залежно від характеру і особливостей об’єктів розшуку. Наприклад, щодо обвинуваченого, якщо місце перебування його не встановлено, оголошується розшук (статті 138, 139 КПК України) або коли не встановлено особу, яка вчинила злочин, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії (ч.

Оперативно-розшуковий аспект розкриття злочинів пов’язаний з діяльністю органів дізнання, у зв’язку з чим на них покладається вжиття необхідних заходів з метою виявлення ознак злочину і особи, яка його вчинила (ст. 103 КПК України).Як свідчить практика (на основі так званої неліченої статистики) та експертні оцінки криміналістів, початковий етап (приблизно перші десять днів розслідування) інтенсивної роботи з розкриття злочину значною мірою визначає успіх розслідування в подальшому. У цей період має застосовуватися комплекс криміналістичних методів і засобів розкриття злочину, слідчих і організаційних дій, оперативно-розшукових заходів.

Слід також наголосити, що оперативно-розшукова діяльність становить функцію оперативно-розшукових органів, органів дізнання та досудового слідства. Одна частина розшуку належить до оперативно-розшукової діяльності та має на меті встановлення і виявлення об’єктів розшуку, а друга його частина, притаманна органам досудового слідства, пов’язана з вирішенням завдання виявлення вже встановлених об’єктів розшуку. За цією лінією проводиться розмежування функціональних обов’язків правоохоронних органів.

Оперативно-розшукова діяльність при розслідуванні різних видів злочинів передбачає комплекс дій, спрямованих на:

1) створення умов, що ускладнюють перебування особи, яка переховується, на нелегальному становищі, перешкоджають їй перебувати у певному місці, вільно переміщатися (проживати, оформлюватися на роботу, навчатися та ін.);

2) створення обстановки, що змушує того, хто переховується, шукати зв’язків зі своїм оточенням, змінювати місце перебування і тим самим демаскувати себе;

3) створення в особи, яку розшукують, суб’єктивного уявлення про хід розслідування і розшукову діяльність шляхом суворого дотримання вимог про недопустимість розголошення даних досудового слідства (ст.

4) використання можливостей впливу на особу, яку розшукують, через її оточення з метою схилити до явки з повинною.

Розшукові дії проводяться у різних ситуаціях. Залежно від виду об’єкта розшуку, ступеня його встановлення, індивідуалізації, наявності інформаційного матеріалу, реєстраційних даних та інших чинників слідчий здійснює різні дії. Слід мати на увазі, що орган дізнання відповідно до ст. 104 КПК України проводить слідчі дії щодо встановлення особи, яка вчинила злочин (що не є тяжким), і невідкладні слідчі дії у справах про тяжкі злочини.

Невідкладні й первісні слідчі дії є криміналістичними поняттями. У більшості випадків вони здійснюються на початковому етапі розслідування. Водночас невідкладного характеру набувають відповідні слідчі дії й на наступних етапах розслідування.

До оперативно-розшукових заходів, що вживаються, для затримання • 3

злочинця належать такі:

а) переслідування і затримання злочинця за запаховими слідами за допомогою службово-розшукового собаки;

б) організація загороджувальних заходів та перекриття шляхів відходу злочинця;

в) організація пошуково-розшукового патрулювання за участю потерпілого або свідків-очевидців;

г) організація засідок у місцях ймовірної появи злочинця;

ґ) спостереження за місцями значного скупчення людей (ринки, вокзали,

³ Криміналістика, - заред. В. Ю. Шепітька. — 2-ге вид., переробл. і допов. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. — 728 с.

магазини та ін.);

д) «прочісування» території, прилеглої до місця події;

е) організація по квартирного опитування осіб, які проживають поблизу місця події.

На даному етапі великого значення набуває проведення тактичної операції «Розшук», яка проводиться для пошуку особи за ознаками зовнішності і містить:

1) допит потерпілих, свідків-очевидців;

2) складання словесного портрета, малюнків по пам’яті, фотороботів та ін.;

3) пред’явлення потерпілим, свідкам-очевидцям фотознімків з оперативних обліків;

4) здійснення оперативних заходів з метою впізнання злочинця;

5) перевірку даних за криміналістичними обліками картотек осіб, які зникли безвісти, невпізнаних трупів та ін.;

6) призначення портретно-криміналістичної, комплексної судово- медичної та криміналістичної експертиз для ідентифікації невпізнаного трупа.

Затримання - короткочасне позбавлення волі особи, підозрюваного у здійсненні злочину, без санкції прокурора і постанови суду. Затримання заподіює певні моральні страждання та істотні обмеження у правах (обмеження у спілкуванні, розпорядженні майном, пересування, підтвердження обшуку, підрив репутації, як у трудовому колективі, так і у суспільстві).Враховуючи все це, необхідно пам'ятати, що до затримання треба вдаватися тільки у виняткових випадках і на вагомих підставах. Іншими словами затримання повинно бути законним і обґрунтованим. При затриманні, протягом 72 годин господарем положення є міліція. Підозрюваний, позбавлений юридичної допомоги з боку захисника, не може отримати тямущу юридичну пораду, дух його зломлений, нерідко людина знаходиться у повній розгубленості, особливо якщо він дійсно не винний. А в результаті він дасть неточні показання, часто оговорює себе або подає неправдиву інформацію, яка перекручує обставини справи.

У ст. 1 Положення про короткочасне затримання осіб, що підозрюються в здійсненні злочину, зазначені мета затримання:

1) З'ясування причетності затриманого до злочину;

2) Розв'язування питання про застосування до нього запобіжних заходів.

Мета затримання у деяких аспектах співпадають з цілями запобіжних заходів:

- Запобігання ухилення від дізнання, попереднього слідства і суду, припинення його злочинної подальшої діяльності та інше.

Поняття «обмеження свободи» складається з:

1) Покарання за здійснене правопорушення (позбавлення волі, як кримінальне покарання, адміністративний арешт, дисциплінарний арешт);

2) Превентивна процесуальна міра;

3) Примусове приміщення особи до медичного або виховної трудової установи, як міра захисту;

4) Примусове приміщення осіб у психіатричні установи для проведення експертиз по кримінальним і цивільним справам;тримання під вартою;

Для виконання стратегічного завдання оперативний працівник встановлює свідків, виясняє окремі обставини події, перевіряє адреси, проводить опитування, застосовує різноманітні оперативні прийоми і засоби для виявлення фактичних даних, які містять відомості про дії будь-якого протиправного характеру, і необхідні для встановлення слідством і судом винності особи за конкретні протиправні дії.

Здійснюючи оперативно-розшукову діяльність, оперативні працівники зобов'язані постійно враховувати те, що, незважаючи на її, переважно, негласний характер і різноманітність завдань, всі оперативно-розшукові заходи мають здійснюватись виключно у рамках чинного законодавства.

У процесі оперативно-розшукової діяльності оперативні підрозділи здійснюють пошук, фіксацію фактичних даних про події і насамперед, про осіб, які мають відношення до злочину. Оперативні працівники спочатку ведуть широкий пошук фактичних даних про обставини скоєного, свідків, потерпілих підозрюваних, наслідків події. В орбіту пошуку включається значне число об'єктів, які можуть не мати ніякого відношення до протиправної дії. Оцінка ознак протиправного діяння, що містить склад злочину не є сферою діяльності оперативних підрозділів, це є компетенцією слідства і суду. Але оперативно- розшукова діяльність не зводиться лише до виявлення фактичних даних і осіб, •4 отримання первинних даних кримінального характеру, а включає і їх перевірку.

У цьому зв'язку завданнями оперативно-розшукової діяльності є виявлення конкретних об'єктів, які становлять оперативний інтерес, аналіз конкретних ознак кримінального зв'язку осіб, предметів, чи фактів зі злочином, визначення підстав правомірності і доцільності вжиття тих чи інших оперативно- розшукових заходів, встановлення допустимих меж втручання у правосуб'єктність особи, навіть якщо її причетність до протиправного діяння встановлена, визначення необхідних заходів для захисту прав особи, що задіяна в кримінальному судочинстві.

Тактичні завдання оперативно-розшукової діяльності виконуються шляхом:

- вивчення, аналізу і оцінки оперативної ситуації та визначенні оперативно- розшукових заходів для виконання завдання;

- прийняття оперативно-тактичного рішення, яке забезпечує виконання завдання;

- реалізації прийнятого рішення;

- вивчення, оцінки і використання результатів виконання прийнятого рішення.

Тактичні завдання вирішуються сукупністю дій оперативного працівника, залученням сил і застосуванням засобів оперативно-розшукової діяльності. Тактичні завдання оперативно-розшукової діяльності полягають у:

- виявленні, розкритті і сприянні розслідуванням злочинів та дій осіб, які причетні до їх вчинення;

- попередженні і припиненні конкретних злочинів;

- здійсненні розшуку осіб, які ухиляються від слідства, суду та відбуття кримінального покарання;

- здійснення розшуку безвісно зниклих осіб, встановлення

⁴ Бандурка О.М. Б23 Оперативно-розшукова діяльність. Частина І: Підручник - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. - 244 с.

місцезнаходження та розшук об'єктів, майна, предметів, які вже відомі і можуть бути доказами у кримінальній справі.

Вказані завдання можуть бути самостійними, але для виконання кожного із них необхідне застосування саме йому притаманних специфічних сил, засобів та методів оперативно-розшукової діяльності.

Таким чином, тактичні завдання оперативно-розшукової діяльності відтворюють завдання, які визначає держава у сфері протидії злочинності, забезпечення національної безпеки та оборони, реалізації національних інтересів країни у внутрішній та зовнішніх політиці.

В етимологічному значенні «пошук» тлумачиться через терміни «шукання», «розшукування». Без урахування його військового і творчого значення, поняття «пошук» визначають як шукання, розшукування чого- небудь; спеціально організоване розшукування когось, чого-небудь. У російській мові «пошук» (поиск) тлумачиться як дії того, хто шукає, здійснює розшук кого-, чого- небудь; розвідувальні роботи з виявлення чого-небудь. Водночас шукання означає намагання знайти, виявити кого-, що-небудь (сховане, загублене, прикрите, невідоме і т. ін.); розшукувати, намагатися дізнатися про наявність, місцезнаходження когось, чого-небудь; домагатися, прагнути чого-небудь.

Основні ознаки оперативного пошуку,: оперативний пошук передує оперативній профілактиці та оперативній розробці; об'єктами оперативного пошуку є особи, предмети та події (факти), які є джерелами оперативної інформації; основним критерієм віднесення певної особи, предмету та події до об'єктів оперативного пошуку є те, що вони становлять оперативний інтерес для оперативних підрозділів правоохоронних органів, а первинна інформація про них є оперативно значущою для цих підрозділів; оперативний пошук здійснюється поза зв'язком з конкретною особою або фактом; конкретною справою, виконанням окремих завдань, розкриттям та розслідуванням окремих злочинів; вже відомими фактами та особами; здійснення оперативного пошуку ґрунтується на потенційній можливості розпізнання об'єкту пошуку за попередньо відомими ознаками, що властиві саме цим ще невідомим конкретним об'єктам пошуку (особі, предмету, події (факту), які підлягають встановленню в ході його здійснення; основними завданнями оперативного пошуку є отримання первинної інформації про осіб, предмети, події (факти), які становлять для оперативних підрозділів оперативний інтерес, а також перевірка цієї інформації для встановлення ознак злочину чи спростування інформації про нього; зміст оперативного пошуку становить постійна, активна цілеспрямована пошукова робота, яка являє собою систему розвідувально- пошукових заходів, що здійснюються як особисто суб'єктами пошуку (особистий пошук), так і з залученням до нього відповідних сил і засобів, у тому числі інформаційних систем, відео- та аудіозапису, кіно- та фотозйомки тощо; підставою для початку пошуку первинної оперативно значущої інформації слугує законодавчий припис: пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень і в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави; для проведення розвідувально-пошукових заходів достатньо лише припущення щодо підготовки чи вчинення злочину за наявністю окремих ознак, що вказують на такі діяння або на осіб, які готують, вчиняють чи вчинили злочин, причому таке припущення може мати характер версії, що ґрунтується на певних фактах; оперативний пошук здійснюється у місцях найімовірнішого виявлення об'єктів пошуку, а саме: там, де криміногенні процеси мають тенденцію до повторюваності, регулярності проявів у часі та просторі, де ймовірною є поява осіб, які готують, вчиняють чи вже вчинили злочин, та спостерігається концентрація криміногенного контингенту; час і місце оперативного пошуку залежно від обставин визначаються суб'єктами пошуку та відповідними приписами (функціональними обов'язками, вказівками, планами тощо).