Стаття 9. Г арантії законності під час здійснення оперативно- розшукової діяльності

У кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно- розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. Постанова про заведення такої справи підлягає затвердженню начальником органу внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, охорони вищих посадових осіб, Служби зовнішньої розвідки України, оперативного підрозділу податкової міліції, органу, установи виконання покарань чи слідчого ізолятора, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону або його уповноваженим заступником.

(частина перша статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 05.02.98 р. N 85/98-ВР, від 11.12.98р. N312-XIV, від 18.01.2001 р. N2246-III, від 07.03.2002р. N3111-III, від 03.04.2003 р. N 662-IV, від 15.12.2005р. N 3200-IV, від 14.04.2009р. N1254-VI)

Контроль за оперативно-розшуковою діяльністю здійснюється Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Управлінням державної охорони України, Державною податковою адміністрацією України, центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, розвідувальним органом Міністерства оборони України.

(частина друга статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 05.02.98 р. N 85/98-ВР, від 11.12.98р. N312-XIV, від 07.03.2002р. N3111-III, від 03.04.2003 р. N 662-IV, від 15.12.2005р. N 3200-IV, від 14.04.2009р. N1254-VI)

На особу, яка підозрюється в підготовці або вчиненні злочину, переховується від органів розслідування, суду або ухиляється від відбування кримінального покарання, безвісти зникла, ведеться тільки одна оперативно-розшукова справа. Без заведення оперативно-розшукової справи проведення оперативно-розшукових заходів, крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті, забороняється.

(частина третя статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 18.01.2001 р. N2246-III,

від 07.03.2002р. N3111-III, від 03.04.2003 р. N 662-IV, від 15.12.2005р. N 3200-IV, від 14.04.2009р. N1254-VI)

При перевірці осіб у зв'язку з допуском їх до державної таємниці, а також до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках оперативно-розшукова справа не заводиться. Така перевірка повинна тривати не більш як один місяць.

(частина четверта статті 9 в редакції Закону

України від 18.01.2001 р. N2246-III)

Під час здійснення оперативно-розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер і можуть застосовуватись лише за рішенням суду щодо особи, в діях якої є ознаки тяжкого або особливо тяжкого злочину, та у випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і свобод інших осіб, безпеки суспільства.

(частина п 'ята статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 18.01.2001 р. N2246-III,

від 19.06.2003 р. N 965-IV, від 11.07.2003р. N1130-IV)

При наявності достатніх підстав дозвіл на проведення оперативно- розшукової діяльності дає керівник відповідного оперативного підрозділу, який несе відповідальність за законність здійснюваних заходів відповідно до чинного законодавства.

При застосуванні оперативно-розшукових заходів працівники оперативних підрозділів зобов'язані враховувати їх відповідність ступеню суспільної небезпеки злочинних посягань та загрозі інтересам суспільства і держави.

У випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб в процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, щодо якої здійснювались оперативно-розшукові заходи, не підтвердилась, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Управління державної охорони України, Державна податкова адміністрація України, центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань або розвідувальний орган Міністерства оборони України, розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Служба зовнішньої розвідки України зобов'язані невідкладно поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки в повному

обсязі.

(частина восьма статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 05.02.98р. N85/98-ВР, від 11.12.98р. N312-XIV, від 18.01.2001 р. N 2246-III, від 07.03.2002р. N3111-III, від 03.04.2003 р. N 662-IV, від 15.12.2005р. N 3200-IV, від 14.04.2009р. N1254-VI)

Громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку одержати від органів, на які покладено здійснення оперативно-розшукової діяльності, письмове пояснення з приводу обмеження їх прав і свобод та оскаржити ці дії.

Забороняється передавати і розголошувати відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, нерозкриті злочини або такі, що можуть зашкодити слідству чи інтересам людини, безпеці України.

Забороняється оприлюднювати або надавати зібрані відомості, а також інформацію щодо проведення або непроведення стосовно певної особи оперативно-розшукової діяльності до прийняття рішення за результатами такої діяльності. Питання оприлюднення або надання такої інформації після прийняття рішення регулюється законом.

(частина десята статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 13.01.2000р.

Підрозділи, що використовують автоматизовані інформаційні системи в оперативно-розшуковій діяльності, повинні забезпечити можливість видавати дані про особу на запит органів розслідування, прокуратури, суду. В місцях зберігання інформації повинна бути гарантована її достовірність та надійність охорони.

Одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені. Відомості, одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності, щодо підготовки до терористичних актів чи їх вчинення окремими особами та групами, зберігаються до 5 років.

(частина дванадцята статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.06.2003 р. N 965-IV)

Не підлягають передачі і розголошенню результати оперативно- розшукової діяльності, які відповідно до законодавства України становлять державну таємницю, а також відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини. За передачу і розголошення цих відомостей працівники оперативних підрозділів, а також особи, яким ці відомості були довірені при здійсненні оперативно-розшукової діяльності чи стали відомі по службі або роботі, підлягають відповідальності згідно з чинним законодавством, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини.

(частина тринадцята статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 18.01.2001 р. N2246-III)

Оперативно-розшукові заходи, пов'язані з тимчасовим обмеженням прав людини, проводяться з метою запобігання тяжким або особливо тяжким злочинам, їх припинення і розкриття, розшуку осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання або безвісти зникли, захисту життя, здоров'я, житла і майна працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, припинення розвідувально-підривної діяльності проти України.

(частина чотирнадцята статті 9 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 13.01.2000р. N1381-XIV, від 18.01.2001 р. N 2246-III, від 19.06.2003 р. N 965-IV, від 11.07.2003р. N1130-IV)

Візуальне спостереження може проводитися з метою встановлення даних про особу та про її зв 'язки у разі, коли є факти, які підтверджують, що нею готується або вчинено тяжкий злочин, для отримання відомостей, які вказують на ознаки такого злочину, а також для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів цих осіб.

(частина п 'ятнадцята статті 9 у редакції Закону України від 13.01.2000р. N1381-XIV)

Для одержання інформації забороняється застосовувати технічні засоби, психотропні, хімічні та інші речовини, які пригнічують волю або завдають шкоди здоров'ю людей та навколишньому середовищу.

1. Практично на кожне положення про права оперативних підрозділів, які зазначені в статті 8, в законі приводяться відповідні гарантії захисту прав і свобод особи, обмеження повноважень оперативних підрозділів в певному випадку. У кожному випадку наявності підстав для проведення оперативно- розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. Постанова про заведення такої справи підлягає затвердженню начальником органу внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, охорони вищих посадових осіб, Служби зовнішньої розвідки України, оперативного підрозділу податкової міліції, органу, установи виконання покарань чи слідчого ізолятора, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону або його уповноваженим заступником.

2. Контроль за оперативно-розшуковою діяльністю здійснюється Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Управлінням державної охорони України, Державною податковою адміністрацією України, центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, розвідувальним органом Міністерства оборони України.

Контроль виступає засобом організації зворотного зв’язку, завдяки якому суб’єкт управління отримує інформацію про об’єкт, який він контролює, та про виконання свого рішення. Від інших функцій відомчий контроль відрізняється особливою цільовою спрямованістю, самостійним характером та об’єктивною необхідністю для ефективного здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Важливу роль при здійсненні оперативно-розшукової діяльності відіграє гласність контролю. Гласність безпосередніх стосунків органів, що контролюють і контрольованих органів охоплює поінформованість виконавців про:

- наявність системи контролю взагалі;

- доцільність несподіваного контролю;

- форми, методи й засоби контролю. Вимога гласності контролю за оперативно-розшуковою діяльністю передбачає ознайомлення осіб, щодо яких проводилася контрольна перевірка, з результатами такої перевірки.

Основоположним моментом з’ясування ефективної діяльності оперативних працівників є те, що контроль спрямовано не лише на виявлення негативних явищ, а й наявних позитивних фактів. Якщо контроль оперуватиме лише фактами порушень у діяльності цих працівників, то вони не будуть зацікавлені в наданні всієї інформації, що характеризує реальне становище. Від правильного визначення і дотримання вимог контролю залежить ефективність його проведення. Щоб уникнути дублювання контрольних функцій між різноманітними суб’єктами управління, необхідно скоординувати їх контрольну діяльність з чітким розмежуванням об’єктів і суб’єктів контролю. Окрім того, на дієвість контролю істотно впливає надання практичної допомоги оперативним підрозділам особами, які перевіряють^[66].

Результативність контролю залежить від ефективності організації його проведення, а саме:

- розробки програми, плану підготовки до відрядження працівників, які входять до складу комісії, визначення персонального складу комісії;

- своєчасного виїзду членів комісії на місце проведення перевірки;

- забезпечення постійного контролю керівників за роботою членів комісії, надання їм методичної та практичної допомоги зі збирання, узагальнення й аналізу зібраних у процесі контролю матеріалів, розробки заходів для покращання роботи контрольованих органів.

Провідний показник результативності відомчого контролю в оперативно- розшуковій діяльності - підвищення рівня її ефективності, зміцнення дисциплінованості оперативних працівників, підвищення відповідальності за прийняті рішення^[67].

Контроль за оперативно-розшуковою діяльністю має бути достовірним. Для цього контролюючим органам необхідно досягти досить глибокого проникнення в суть справи, використовувати документальний та реальний види відомчого контролю. Документальний відомчий контроль заснований на вивченні різноманітних документів - довідок, звітів, справ оперативного обліку, тобто всього того, що характеризує управлінську діяльність. Реальний відомчий контроль охоплює безпосереднє спостереження за роботою тих, кого перевіряють на місці.

Документальний контроль має доповнюватися реальним станом справ, оскільки прискорює здійснення перевірки, підвищує її об’єктивність, дозволяє негайно ознайомитися з новими матеріалами, надає безпосередню допомогу в усуненні виявлених недоліків.

Відомчий контроль повинен охоплювати всі сторони діяльності оперативних підрозділів, усі аспекти застосування ними спеціальних сил, засобів і методів та всіх осіб, які реалізують оперативно-розшукову функцію (тобто бути всебічним). Всебічність охоплює вивчення організації виконання законодавчих актів, Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України та інших нормативно-правових актів органів державної влади з питань протидії злочинності, аналіз оперативної обстановки - прогноз та здійснення заходів реагування на її зміни, методи управління оперативними підрозділами тощо.

Контроль за оперативно-розшуковою діяльністю має бути універсальним, заснованим на розробленій єдиній методиці оцінки такої діяльності в органах внутрішніх справ. Матеріали перевірок оформляються відповідно до порядку, встановленого нормативними актами МВС України. Він має охоплювати всі без винятку оперативні підрозділи з періодичністю, тривалістю й обсягом перевірки, встановленими відомчими нормативними актами.

Залежно від того, на якій стадії управлінської діяльності проводиться перевірка - до чи після прийняття й реалізації управлінського рішення, розрізняють попереджувальний, поточний і подальший контроль^[68].

Попереджувальний контроль за оперативно-розшуковою діяльністю здійснюють під час підготовки різноманітних рішень, що вимагають затвердження керівництвом, наприклад, плани роботи оперативних підрозділів, які вивчає й затверджує керівництво ГУ-УМВС України, УМВСТ України. Це дозволяє призупинити реалізацію несвоєчасного або недостатньо обґрунтованого рішення. Такий контроль, однак, збільшує часові затрати на процедуру прийняття рішення, але, водночас дозволяє визначити законність поставлених завдань, обраних сил, засобів і методів тощо й уникнути заходів щодо недопущення негативних наслідків.

Поточний контроль є головним елементом організаторської роботи керівників, його здійснюють постійно під час виконання управлінських рішень. Внаслідок проведення такого контролю регулюється система управління, коригуються управлінські рішення. Не порушуючи режиму роботи, він дозволяє усунути недоліки в діяльності оперативних підрозділів і конкретних виконавців (порушення законності, принципів конспірації, режиму таємності тощо).

Подальший контроль здійснюється після виконання рішення. Його широко використовують в органах внутрішніх справ, оскільки він дозволяє досить повно вивчити діяльність системи управління. Водночас, цей вид контролю суттєво не впливає на процес виконання окремих завдань оперативно- розшукової діяльності, оскільки здійснюється занадто пізно й не потребує коригування рішень, що виконуються. Його метою є аналіз загального стану роботи й усунення недоліків, що були виявлені під час перевірки. За допомогою подальшого контролю виявляються вже вчинені порушення законності, а також винні оперативні працівники. Отже, він забезпечує невідворотність відповідальності, а також дозволяє реалізувати пізнавальну й регулятивну функції, причому на рівні не конкретних фактів, а на рівні окремих напрямів діяльності оперативних підрозділів.

Загальною умовою ефективності кожного виду контролю є визначення виду, найбільш оптимального для конкретної ситуації.

Визначальною специфікою контролю є ступінь і характер нормативної урегульованості фактичних стосунків, у які вступають контрольовані суб’єкти. Відповідно до цього можна виділити окремі напрями контрольної роботи в оперативних підрозділах: стосунки керівників з підлеглими; працівників оперативних підрозділів із громадянами та негласними співробітниками.

За обсягом перевірки прийнято розрізняти загальний, спеціальний і галузевий контроль. Стосовно оперативно-розшукової діяльності інтерес становить загальний і спеціальний характер контролю, оскільки галузевий від самого початку заданий сферою його здійснення. Розмежування загального та спеціального контролю необхідно проводити відповідно до компетенції суб’єктів, які його здійснюють, кола контрольованих об’єктів і наявних завдань. Отже, в оперативно-розшуковій діяльності найбільш часто застосовують загальний контроль, який здійснюється компетентними особами органів внутрішніх справ та їх оперативних підрозділів^[69].

Відповідно до вимог, яким має відповідати контроль за оперативно- розшуковою діяльністю, необхідно розглядати роль керівників у організації та здійсненні контролю, адже його ефективність залежить не лише від інструкцій і методик порядку організації та проведення перевірок, а й від компетенції та підготовленості осіб, які перевірять, тобто від їх кваліфікації^{[70] [71].}

Відомчий контроль здійснюється з метою:

1) дотримання законності і обґрунтованості оперативно-розшукових заходів у відповідності до вимог законів та відомчих нормативних актів з питань організації оперативно-розшукової діяльності;

2) своєчасного виявлення та усунення недоліків під час здійснення оперативно-розшукових заходів та попередження можливих відхилень від вимог законів і відомчих нормативних актів;

3) реагування на порушення законності під час проведення оперативно- розшукових заходів, відновлення порушених прав і свобод особи, відшкодування моральних і матеріальних збитків, притягнення винних до

•79

відповідальності.

3. На особу, яка підозрюється в підготовці або вчиненні злочину, переховується від органів розслідування, суду або ухиляється від відбування кримінального покарання, безвісти зникла, ведеться тільки одна оперативно- розшукова справа. Без заведення оперативно-розшукової справи проведення оперативно-розшукових заходів, крім випадку, передбаченого частиною четвертою цієї статті, забороняється. Про заведення оперативно-розшукової справи виноситься постанова, яка затверджується начальником або уповноваженим заступником начальника органу внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, розвідувального органу Міністерства оборони України, Служби зовнішньої розвідки України, оперативного підрозділу податкової міліції, органу або установи виконання покарань чи слідчого ізолятора. У постанові зазначаються місце та час її складання, посада особи, яка виносить постанову, її прізвище, підстава та мета заведення оперативно-розшукової справи.

Особи, затримані за підозрою у вчиненні злочину, мають право оскаржити своє затримання в суді. Рішення суду про звільнення є обов'язковим до виконання для оперативного підрозділу. Такі звернення розглядаються судами першої інстанції. Громадяни можуть відстоювати свої права і в апеляційних судах, до яких відносятьсяАпеляційнийсуд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, а також військові суди регіонів і Військово-морських сил України. Апеляційні суди переглядають справи, що розглянуті в судах першої інстанції, а також розглядають найбільш значущі кримінальні справи, по яким може бути встановлена найвища міра покарання згідно з Кримінальним кодексом України - довічне ув'язнення. При розгляді рішень, які не вступили в законну силу, апеляційні суди мають право досліджувати нові докази і приймати нові рішення по справі. Кожен громадянин може захищати свої права у вищих судових інстанціях - апеляційному і касаційному судах. У системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ (Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України). В касаційному порядку можуть оскаржуватись як рішення судів першої інстанції, так і апеляційних судів. Верховний Суд України переглядає справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (стаття 55 Конституції), зокрема до Європейського Суду з прав людини, який є однією з найбільш ефективно діючих установ у галузі захисту прав і свобод людини. В Україні засоби національного захисту прав людини досі є недосконалими, про що свідчить постійне зростання кількості розглянутих Європейським судом з прав людини справ, де Україна є відповідачем.

4. При перевірці осіб у зв'язку з допуском їх до державної таємниці, а також до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках оперативно- розшукова справа не заводиться. Така перевірка повинна тривати не більш як один місяць.

Державна таємниця - вид таємної інформації, які охоплює відомості про галузі оборони, економіки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення яких може причинити шкоду життєво важливим інтересам України і які визнані в порядку встановленому законом державною таємницею і підлягають охороні державою (Закон України «Про державну таємницю»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1997 р. № 1471 затверджено Порядок проведення спеціальної перевірки для надання фізичним особам допуску до виконання особливих робіт на ядерних установках з ядерними матеріалами, радіоактивними відходами, іншими джерелами іонізуючого випромінювання. Цей Порядок регулює відносини між фізичними і юридичними особами та державними органами, які відповідно до своїх повноважень забезпечують проведення спеціальної перевірки.

5. Організований характер злочинності, поява нових форм і способів вчинення злочинів,законспірований характер злочинних груп та організацій, система їх організованої протидії та інші обставини примушують державу використовувати найбільш дієві негласні засоби і методи протидії, які спричиняє у певних випадках обмеження конституційних прав громадян.

За загальним правилом, під час здійснення оперативно-розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Але, як уже було зазначено, допускаються певні винятки. Окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер і можуть застосовуватись лише за рішенням суду щодо особи, в діях якої є ознаки тяжкого або особливо тяжкого злочину, та у випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і свобод інших осіб, безпеки суспільства. У частині 5 цієї статті йдеться про оперативно-розшукові заходи проти конкретної особи.

Розглядаючи питання про співвідношення оперативно-розшукової діяльності і конституційних прав людини і громадянина в цілому, варто,на думку В.В. Назарова, враховувати наступне. Втручання правоохоронних органів в приватне життя людини може вважатися правомірним лише за наявності реального контролю за законністю і обґрунтованістю оперативно- розшукової діяльності. Саме тому законодавець увів судовий і відомчий контроль, а також прокурорський нагляд (специфічний вид діяльності уповноважених державою на її провадження посадових осіб (прокурорів),спрямований на контроль за дотриманням і правомірним застосуванням суб’єктами оперативно-розшукової діяльності норм чинного законодавства) за цією діяльністю. Крім того, таке втручання повинне бути винятково вибірковим і не носити загального характеру. Межі втручання в приватне життя необхідно порівнювати з тими цінностями, що захищаються Конституцією України^[72].

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, наголошує стаття 67 Конституції України. Конституція встановлює гарантії дотримання принципу законності при здійсненні оперативно-розшукової діяльності: особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду;підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист; засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

У зв’язку з неоднозначним застосуванням судами норм законодавства при наданні оперативним підрозділам дозволів на проведення оперативно- розшукових заходів, які тимчасово обмежують права і свободи людини та громадянина а також обшуків та примусових виїмок Верховний суд України оприлюднив Постанову Пленуму ВС від 28.03.2008 № 2 «Про деякі питання застосування судами України законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства».

В цій Постанові зазначається, що Конституцією і законами України передбачається можливість тимчасового обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 30, 31, 32 Конституції України (недоторканність житла; таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; заборона втручання в особисте та сімейне життя), під час проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства. Підстави і порядок здійснення заходів, пов'язаних із тимчасовим обмеженням цих конституційних прав і свобод людини і громадянина, визначені Кримінально-процесуальним кодексом України, законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про контр розвідувальну діяльність, «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю».

Відповідно до пунктів 7, 9 ч. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про оперативно- розшукову діяльність», п. 6 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», ст. 15 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» за вмотивованим рішенням суду можуть бути застосовані такі обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 30, 31, 32 Конституції України:

- негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи;

- зняття інформації з каналів зв'язку;

- контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією;

- застосування інших технічних засобів одержання інформації.

Кримінально-процесуальним кодексом України передбачено можливість застосування таких обмежень зазначених конституційних прав і свобод людини і громадянина:

- огляд та обшук житла чи іншого володіння особи (ст. 14-1, ч. 5 ст. 177; ч. 4 ст. 190 КПК України);

- примусова виїмка із житла чи іншого володіння особи (ст. 14-1, ч. 4 ст. 178 КПК України);

- арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (ст. 14-1, ч. 4 ст. 187 КПК України);

- огляд і виїмка кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку (ст. 187-1 КПК України).

Обмеження вказаних конституційних прав і свобод людини і громадянина під час проведення оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства допускається лише за вмотивованим рішенням суду (крім невідкладних випадків, передбачених ч. 3 ст. 30 Конституції України, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку і носять винятковий та тимчасовий характер. До порушення кримінальної справи вони застосовуються з метою запобігання тяжкого чи особливо тяжкого злочину, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. Надання дозволу на проведення оперативно-розшукових заходів після порушення кримінальної справи не залежить від тяжкості злочину.

Постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року № 1669 «Про затвердження Порядку отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, та використання добутої інформації» була прийнята Кабінетом Міністрів України на виконання Указу Президента України від 7 листопада 2005 року № 1556 «Про додержання прав людини під час проведення оперативно-технічних заходів». Вказаний Порядок визначає процедуру отримання дозволу суду на здійснення заходів, які тимчасово обмежують права людини, зокрема на негласне проникнення до житла чи іншого володіння особи, застосування технічних засобів добування інформації, зняття її з каналів зв'язку, установлення контролю за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією особи, а також використання інформації, добутої під час здійснення заходів.

Порядок застосовується в разі, коли інше не передбачено законом, і не регулює питання здійснення правосуддя. Отримання дозволу та використання інформації здійснюються відповідно до вимог режиму секретності.

Заходи, які тимчасово обмежують права людини можуть здійснювати тільки ті підрозділи, яким відповідно до закону надано право на провадження оперативно-розшукової діяльності (далі - підрозділ). Для отримання дозволу керівник підрозділу, у провадженні якого перебуває оперативно-розшукова чи контррозвідувальна справа (далі - справа), або його заступник вносить на розгляд суду подання про отримання дозволу, погоджене у визначених законом випадках прокурором (далі - подання).

У поданні зазначаються:

- гриф секретності, дата та реєстраційний номер;

- найменування суду, до якого вноситься подання;

- найменування підрозділу, який вносить подання, та підрозділу, працівники якого залучаються до здійснення заходу;

- вид, категорія, номер справи та дата її заведення;

- вид заходу, строки і місце його здійснення (житло чи інше володіння особи, інші приміщення, земельна ділянка, транспортний засіб тощо);

- обґрунтування необхідності здійснення заходу;

- дані про особу, стосовно якої передбачається здійснення заходу, місце проживання чи тимчасового перебування такої особи, а також залежно від виду заходу абонентні номери споживача телекомунікаційних послуг і міжнародний ідентифікатор мобільного обладнання;

- інші відомості, що можуть мати значення для суду.

Подання складається у трьох примірниках і підписується керівником підрозділу, у провадженні якого перебуває справа, або його заступником та погоджується у визначених законом випадках з прокурором, який здійснює нагляд за дотриманням закону органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність. Уразі здійснення заходу стосовно кількох осіб подання складається на кожну особу. Перший примірник подання з гербовою печаткою органу, у складі якого діє підрозділ, реєструється без розкриття відомостей про особу і змісту заходу у відповідному режимно-секретному органі та доставляється в суд з дотриманням вимог режиму секретності. Другий примірник додається до справи, а третій - видається підрозділу, працівники якого залучаються до здійснення заходів, у разі видачі дозволу. Якщо суд відмовив у видачі дозволу, третій примірник подання знищується.

Подання вноситься на розгляд голови апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим або уповноваженого ним заступника за місцем провадження справи. Подання та постанова суду про надання дозволу на здійснення заходу реєструються в апараті суду без розкриття відомостей про особу та змісту заходу, який передбачається здійснити. Два примірники постанови суду (у разі його здійснення стосовно кількох осіб - щодо кожної особи) передаються уповноваженому представникові підрозділу. Один примірник додається до справи, а другий - видається підрозділу, працівники якого залучаються до здійснення заходу. Якщо суд відмовив у видачі дозволу, один примірник постанови суду видається уповноваженому представникові підрозділу. Про видачу дозволу чи відмову в його видачі керівник підрозділу або його заступник повідомляє протягом доби прокуророві, який здійснює нагляд за дотриманням закону органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність. Постанова суду про відмову у видачі дозволу на здійснення заходу не позбавляє підрозділ права на повторне звернення до суду за наявності додаткових обґрунтованих підстав.

За результатами здійснення заходу, який тимчасово обмежуює права людини складається протокол з відповідними додатками. У протоколі зазначаються дата його складення, посада, прізвище та ініціали особи, у провадженні якої перебуває справа, номер справи, за якою здійснювався захід, номер постанови, дата її прийняття та найменування суду, яким видано дозвіл на здійснення заходу, вид заходу та строки його здійснення, найменування підрозділу, працівники якого залучалися до здійснення заходу, дані про особу, стосовно якої здійснювався захід, результати здійснення заходу, відомості про матеріальні носії інформації (матеріали аудіо- чи відеозапису, фото- і кінозйомки, магнітні накопичувачі тощо) та місце їх зберігання. Протокол підписує працівник оперативного підрозділу, у провадженні якого перебуває справа. Протокол додається до справи. Матеріальні носії інформації зберігаються в підрозділі, працівники якого залучалися до здійснення заходу.

Забороняється зазначати в протоколі та зберігати в будь-якій іншій формі відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, крім інформації про вчинення заборонених законом дій. Уразі використання протоколу з відповідними додатками як джерела доказів у кримінальному судочинстві їх передача органом досудового слідства чи суду здійснюється в установленому кримінально-процесуальним законодавством порядку.

Інформація, добута під час здійснення заходів використовується виключно для запобігання скоєнню злочину чи встановлення істини під час розслідування кримінальної справи, запобігання, своєчасного виявлення і припинення розвідувальних, терористичних та інших посягань на національну безпеку, в інтересах контррозвідки, для забезпечення безпеки під час здійснення розвідувальних заходів, захисту сил, засобів та інформаційних систем і облікових даних розвідувальних органів та джерел розвідувальної інформації, а також з метою її доведення до підрозділів, правоохоронних органів, органів державної влади та інших заінтересованих органів у випадках, передбачених законом.

У разі коли запобігання скоєнню чи припинення злочину та/або затримання особи, яка перебуває в розшуку, потребує здійснення невідкладних заходів, інформація може негайно передаватися засобами зв'язку з дотриманням правил конспірації.

6. При наявності достатніх підстав дозвіл на проведення оперативно- розшукової діяльності дає керівник відповідного оперативного підрозділу, який несе відповідальність за законність здійснюваних заходів відповідно до чинного законодавства.

Повсякденний і поточний контроль за дотриманням законності в проведенні оперативно-розшукової діяльності здійснює керівник оперативного підрозділу. Керівники органів здійснюючих оперативно-розшукову діяльність можуть мати заступників, відповідальних за організацію оперативно- розшукової діяльності. В органах внутрішніх справ в містах і районах у начальників органів є заступники - начальники міліції кримінального блоку, які відповідають за роботу оперативних підрозділів. В ГУМВС -УМВС областей, міст Києва і Севастополя - перші заступники начальників УМВС - начальники міліції кримінального блоку і перші заступники - начальники управлінь по боротьбі з організованою злочинністю^[73].

Начальник (керівник) оперативного підрозділу несе персональну відповідальність за виконання оперативно-розшукових завдань.

Для цього він:

1) організовує своєчасне отримання оперативно-розшукової інформації;

2) забезпечує здійснення оперативної перевірки і провадження по справам оперативного обліку;

3) координує діяльність оперативного підрозділу з іншими підрозділами і правоохоронними органами, органами управління,громадськими організаціями і населенням;

4) забезпечує проведення оперативно-розшукових заходів;

5) направляє керівникам вищестоящих оперативних підрозділів повідомлення, звіти і документацію, яка необхідна для виконання поставлених завдань;

6) забезпечує виконання на основі договорів про правову допомогу запитів відповідних міжнародних правових організацій іправоохоронних органів іноземних держав;

7) організовує проведення заходів в інтересах безпеки співробітників оперативного підрозділу і членів їх сімей;

8) доручає посадовим особам оперативного підрозділу виконання письмових доручень слідчого, вказівок прокурора, затримання осіб, які підозрюються у вчиненні злочину;

9) забезпечує вирішення інших завдань, які покладені на нього нормативними актами, що регламентують організацію та тактику проведення оперативно-розшукових заходів, а також оперативно-службову діяльність органу та ін.

Таким чином, начальник (керівник) оперативного підрозділу для успішного виконання поставлених перед підрозділом завдань повинен мати досвід оперативної діяльності на рівні рядового оперативного співробітника^[74].

Керівник оперативного підрозділу може виступати і як керівник органу дізнання і в межах своєї компетенції виконувати всі вимоги кримінально- процесуального законодавства:

- розглядати скарги та інші заяви про протиправні дії, а у випадках, передбачених законом - порушувати кримінальні справи;

- затримувати осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, і тримати їх під вартою на підставах і в порядку, передбачених кримінально-процесуальним і оперативно-розшуковим законодавством;

- звільняти із під варти осіб, затриманих без достатніх на те підстав;

- організовувати та контролювати виконання письмових доручень слідчого, вказівок прокурора, постанов і рішень суду про провадження окремих процесуальних дій;

- перевіряти достовірність і надавати слідчому, прокурору, суду за їх вимогою необхідну для них інформацію, в порядку встановленому законом;

- затверджувати рішення особи, яка проводить дізнання з найважливіших питань розслідування, в першу чергу про спрямування справи (її порушення, зупинення, відновлення, закриття, передачу слідчому), про застосування заходів процесуального примусу (затримання, арешт, привід, обшук, накладення арешту на майно);

- в порядку контролю вивчати матеріали кримінальної справи, заслуховувати звіти про стан її проводження, давати обов'язкові для їх виконання дізнавачем вказівки по справі. Названі та інші повноваження дають можливість керівнику оперативного підрозділу здійснювати реальний контроль за проведенням оперативно-розшукових заходів та їх відповідності вимогам закону і відомчих нормативних актів з питань оперативно-розшукової діяльності^[75].

Одним з аспектів такого контролю є специфічний порядок відображення оперативної інформації. Так, отримана працівником оперативного підрозділу інформація має бути відповідно оформлена, зареєстрована та подана на доповідь керівникові з долученням зібраних матеріалів. Керівник, розглянувши матеріали, приймає одне з таких рішень:

- про заведення оперативно-розшукової справи (ОРС) та проведення відповідних оперативно-розшукових заходів;

- про проведення попередньої перевірки згідно з вимогами ст. 97 КПК України;

- про долучення матеріалів до відповідної номенклатурної справи у разі не підтвердження отриманої інформації.

Участь керівника оперативного підрозділу на цьому етапі є певним стимулюючим психологічним чинником, оскільки передусім він відповідає за

84 законність ужитих заходів підлеглими працівниками.

7. При застосуванні оперативно-розшукових заходів працівники оперативних підрозділів зобов'язані враховувати їх відповідність ступеню суспільної небезпеки злочинних посягань та загрозі інтересам суспільства і держави. Також у процесі проведення оперативно-розшукових заходів мають бути вжиті заходи, які виключають провокування громадянина здійснення злочинів.

8. У випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб в процесі здійснення оперативно-розшукової діяльності, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, щодо якої здійснювались оперативно- розшукові заходи, не підтвердилась, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Управління державної охорони України, Державна податкова адміністрація України, центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань або розвідувальний орган Міністерства оборони України, розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Служба зовнішньої розвідки України зобов'язані невідкладно поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки в повному обсязі. Це положення витікає із ст. 56 Конституції України, у якій зазначається, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, при здійсненні ними своїх повноважень. У статті 62 Конституції України зазначається, що у разі скасування вироку суду як неправосудного, держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Проведення оперативно-розшукових заходів часто пов'язане з ризиком завдання шкоди особам, стосовно яких вони здійснюються. Інколи виникають ситуації, коли є достатні підстави і дотримані всі умови для проведення оперативно-розшукових заходів, але після їх виконання виявляється, що винність особи у вчиненні злочину не доведена, в порушенні кримінальної справи відмовлено, або кримінальна справа припинена у зв'язку з відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину та інших підставах, передбачених ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу. В такому випадку особа може стверджувати, що порушені її конституційні права і вимагати відшкодування збитків, якщо вважає, що такі були їй спричинені^{[76] [77].}

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Необхідними умовами для відшкодування збитків у відповідності до положень чинного законодавства є:

- наявність матеріального (реальні збитки чи упущена вигода) чи морального збитку, спричиненого фізичній чи юридичній особі;

- шкода повинна бути заподіяна незаконними діями, тобто такими, що суперечать Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»;

- наявність причинно-наслідкового зв'язку між вчиненням незаконних дій при проведенні оперативно-розшукових заходів і настанням шкоди;

- наявність вини посадової особи оперативного підрозділу або органу, який здійснював оперативно-розшукову діяльність.

На підставі вище перелічених умов, згідно з положеннями статті 16 ЦК України, можуть бути використані наступні способи захисту порушених прав:

- припинення дії, яка порушує право;

- відновлення становища, яке існувало до порушення;

- зміна право відношення;

- припинення право відношення;

- компенсація моральної (немайнової) шкоди;

- відновлення становища, яке існувало до порушення;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб;

- інші способи захисту, передбачені законом.

Зазначені способи захисту зазвичай застосовуються судами, але це не виключає можливості здійснювати їх добровільно оперативними підрозділами чи за рішенням вищих посадових осіб органів, які здійснюють оперативно- розшукову діяльність.

Конституція України встановлює, що кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

9. Громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку одержати від органів, на які покладено здійснення оперативно- розшукової діяльності, письмове пояснення з приводу обмеження їх прав і свобод та оскаржити ці дії. Це положення закону М.В. Карчевський називає спірним через те, що воно швидше є легальним засобом протидії правоохоронним органам ніж гарантією законності такої діяльності. У законодавстві повністю відсутні законодавчі обмеження термінів зберігання правоохоронними органами інформації про особу^[78].

10. Забороняється передавати і розголошувати відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, нерозкриті злочини або такі, що можуть зашкодити слідству чи інтересам людини, безпеці України.

Під ситуацією нерозкритих злочинів слід розуміти сукупність умов та обставин, що склалися на момент зупинення досудового слідства у зв’язку з не встановленням особи, яка вчинила злочин і залежать від поінформованості слідчого про подію злочину і сукупності зібраних доказів при розслідуванні кримінальної справи.

На погляд М.О. Яковенка, типові слідчі ситуації нерозкритих злочинів припустимо розподілити на три групи:

1) у матеріалах справи відсутня достатня кількість даних, що дозволяли б вести розшук

конкретної особи;

2) у наявності є дані для розшуку і ототожнення особи, яка вчинила грабіж або розбій,

але їх використання не призвело до її встановлення;

3) у справі є підозрюваний (обвинувачений), але його винність не була встановлена зібраними доказами^[79].

11. Важливою гарантією законності під час здійснення ОРД є те, що підрозділи, що використовують автоматизовані інформаційні системи в оперативно-розшуковій діяльності, повинні забезпечити можливість видавати дані про особу на запит органів розслідування, прокуратури, суду. В місцях зберігання інформації повинна бути гарантована її достовірність та надійність охорони.

12. Здійснення оперативними підрозділами органів внутрішніх справ гласних і негласних оперативно-технічних заходів пов’язане з обмеженням прав людини і громадянина, одним із яких є збір конфіденційної інформації про особу, що є безпосереднім втручанням в приватне життя. Підставою для збору персональних даних про особу є дозвіл суду на проведення такого заходу. Нагляд за дотриманням законності під час збору конфіденційної інформації в ході оперативно-розшукових заходів покладається на прокуратуру та суди.

Суди повинні вимагати, щоб у поданні про дозвіл на збирання конфіденційної інформації про особу було наведено обґрунтування необхідності проведення зазначеної дії, а також зазначено про те, яке саме доказове значення матимуть дані документи чи предмети і чи немає можливості отримати їх іншим шляхом. Суд, отримавши подання, вивчає матеріали справи, надані йому ініціатором подання, при необхідності вислуховує думку слідчого, прокурора, працівника підрозділу, який проводить оперативно-розшукову діяльність, і виносить умотивовану постанову про задоволення подання або відмову в такому задоволенні, якщо для цього немає підстав. У разі, коли надається не вся справа, а лише її частина, або коли надаються лише окремі копії процесуальних документів, суди можуть повертати такі подання без розгляду.

Одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені. Відомості, одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності, щодо підготовки до терористичних актів чи їх вчинення окремими особами та групами, зберігаються до 5 років.

З метою перевірки отриманої інформації (залежно від її змісту)працівник оперативного підрозділу уповноважений:

- проводити перевірку за оперативними, криміналістичними й іншими обліками;

- спілкуватися з особами для отримання та (або) перевірки інформації щодо події, особи;

- з дозволу керівника проводити інші оперативно-розшукові заходи;

- порушувати клопотання про проведення негласних заходів, що передбачають тимчасове обмеження прав і свобод громадян;

- ініціативно отримувати дані про достовірність інформації;

- доручати проведення конкретних дій, необхідних для перевірки інформації, іншим оперативним підрозділам тощо.

13. Не підлягають передачі і розголошенню результати оперативно- розшукової діяльності, які відповідно до законодавства України становлять державну таємницю, а також відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини. Ця гарантія законності під час здійснення витікає з Конституції України. За передачу і розголошення цих відомостей працівники оперативних підрозділів, а також особи, яким ці відомості були довірені при здійсненні оперативно-розшукової діяльності чи стали відомі по службі або роботі, підлягають відповідальності згідно з чинним законодавством, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини.

14. Оперативно-розшукові заходи, пов'язані з тимчасовим обмеженням прав людини, проводяться з метою:

1) запобігання тяжким або особливо тяжким злочинам;

2) припинення і розкриття тяжких чи особливо тяжких злочинів;

3) розшуку осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання або безвісти зникли;

4) захисту життя, здоров'я, житла і майна працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві;

5) припинення розвідувально-підривної діяльності проти України.

В частині 14 цієї статті йдеться про оперативно-розшукові заходи, які не є обов’язково прив’язаними до конкретної особи (на відміну від ч. 5).

15. У разі оперативної необхідності невідкладного здійснення цих заходів оперативно-розшукові підрозділи зобов'язані протягом 24 годин повідомити суд або прокурора про застосування та підстави для їх проведення.

Правомірне обмеження конституційних прав громадян під час проведення оперативно-розшукових заходів полягає у тому, що це не применшення, не дискримінація, не порушення прав і свобод людини і громадянина, а це зменшення обсягу прав, що надаються, і свобод. При цьому будь-яке обмеження прав і свобод людини і громадянина ґрунтується на законі, повинно мати легітимну ціль та бути необхідним для суспільства^[80].

16. Візуальне спостереження - це здійснюване в процесі оперативно- розшукової діяльності цілеспрямоване, безпосереднє візуальне чи опосередковане (з використанням оперативно-технічних засобів) сприйняття й фіксація явищ, подій та фактів, які становлять оперативний інтерес. Візуальне спостереження може здійснюватися безпосередньо оперативним працівником або за його завданням співробітниками спецпідрозділів правоохоронних органів чи особами, що співпрацюють з ними, зокрема й на конфіденційній основі. Результати візуального спостереження оформляються довідкою, до якої додаються фотознімки, відео й аудіо плівки, отримані в процесі його здійснення.

Особлива увага має приділятися наявності ознак тяжкого або особливо тяжкого злочину. Від визначення ступеня тяжкості злочину, фактичні дані про який можуть бути об’єктом пошуку і фіксації при здійсненні оперативно- розшукової діяльності, залежить перелік дозволених до застосування оперативно-розшукових заходів.

Візуальне спостереження може проводитися з метою встановлення даних про особу та про її зв'язки у разі, коли є факти, які підтверджують, що нею готується або вчинено тяжкий злочин, для отримання відомостей, які вказують на ознаки такого злочину, а також для забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів цих осіб.

17. Суб’єкти ОРД мають бачити в людині, що обирається об’єктом оперативно-розшукового впливу, особистість, інтереси якої охороняються державою загалом і оперативно-розшуковою діяльністю зокрема^[81].Томуля одержання інформації забороняється застосовувати технічні засоби, психотропні (речовини природні чи синтетичні, препарати, природні матеріали, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів), хімічні та інші речовини, які пригнічують волю або завдають шкоди здоров'ю людей та навколишньому середовищу.

Постановою Кабінету Міністрів від 6 травня 2000 р. N 770 Київ «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» затверджуються наступні списки.

- Особливо небезпечні наркотичні засоби, обіг яких заборонено.

- Особливо небезпечні психотропні речовини, обіг яких заборонено.

- Рослини, які містять наркотичні засоби та психотропні речовини і обіг яких допускається для промислових цілей.

- Наркотичні засоби, обіг яких обмежено.

- Психотропні речовини, обіг яких обмежено.

- Наркотичні засоби, обіг яких обмежено і стосовно яких допускаються виключення деяких заходів контролю.

- Прекурсори, обіг яких обмежено і стосовно яких встановлюються заходи контролю.

- Прекурсори, стосовно яких встановлюються заходи контролю.