Стаття 91. Строки ведення оперативно-розшукових справ
Ведення оперативно-розшукових справ здійснюється:
1) щодо невстановлених осіб, які готують або вчинили злочин, а також осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, - до їх встановлення або розшуку, але не більше строків давності притягнення до кримінальної відповідальності чи строків давності виконання обвинувального вироку;
2) щодо осіб у зв'язку з розслідуванням стосовно них кримінальної справи - до набрання законної сили винесеним щодо них вироком, до винесення постанови суду про закриття справи, ухвали (постанови) суду про застосування заходів медичного чи виховного характеру або до закриття кримінальної справи судом, прокурором, слідчим, органом дізнання;
3) щодо осіб безвісно відсутніх - до їх розшуку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або про оголошення їх померлими;
4) щодо осіб, стосовно яких є дані про участь у підготовці або вчиненні злочину, - до шести місяців;
5) щодо здійснення розвідувальних заходів в інтересах безпеки суспільства і держави - до завершення розвідувальних заходів або вичерпання можливостей для їх здійснення;
(частину першу статті 91 доповнено пунктом 5 згідно із Законом України від 07.03.2002р.
N 3111-III)6) щодо осіб, стосовно яких є дані про їх участь або причетність до терористичної діяльності, терористичної групи чи терористичної організації, а так само до матеріального, організаційного чи іншого сприяння створенню терористичної групи чи терористичної організації, -
до 5 років.
(частину першу статті 91 доповнено пунктом 6 згідно із Законом України від 19.06.2003 р. N 965-IV)
За наявності даних, отриманих у ході ведення оперативно-розшукової справи, про участь особи у підготовці або вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочину строк ведення справи може бути продовжений до 12 місяців начальниками головних, самостійних управлінь Міністерства внутрішніх справ України, Центрального управління Служби безпеки України, головних управлінь, управлінь Міністерства внутрішніх справ України та податкової міліції Державної податкової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, регіональних органів та органів військової контррозвідки Служби безпеки України, розвідувального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, Головою Державної прикордонної служби України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, керівником розвідувального органу Міністерства оборони України або їх заступниками.
(частина друга статті 91 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 19.06.2003 р. N 965-IV, від 31.05.2005р. N 2600-IV, від 15.12.2005р. N 3200-IV)
Подальше продовження строку ведення оперативно-розшукової справи, але не більш як до 18 місяців, може бути здійснено Міністром внутрішніх справ України, Головою Служби безпеки України, першим заступником Голови Державної податкової адміністрації України - начальником податкової міліції, а також Головою Державної прикордонної служби України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, керівником розвідувального органу Міністерства оборони України та начальником Управління державної охорони України.
(частина третя статті 91 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 31.05.2005р. N 2600-IV, від 15.12.2005р. N3200-IV)
Продовження строків ведення оперативно-розшукових справ щодо іноземців та осіб без громадянства, які підозрюються у розвідувально- підривній діяльності проти України, підготовці або вчиненні терористичного акту, понад 18 місяців здійснює Голова Служби безпеки України, Голова Служби зовнішньої розвідки України, Голова Державної прикордонної служби України, керівник розвідувального органу Міністерства оборони України за погодженням з Генеральним прокурором
України.
(частина четверта статті 91 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 19.06.2003 р. N 965-IV, від 15.12.2005р. N 3200-IV)
Обчислення строку ведення оперативно-розшукової справи починається з дня затвердження начальником відповідного органу або його заступником постанови про заведення справи та закінчується в день затвердження постанови про закриття оперативно-розшукової справи.
Обчислення строку може припинятися, якщо особа, щодо якої заведено оперативно-розшукову справу, тимчасово вибула за межі України або тяжко захворіла і можливість проводити щодо неї оперативно-розшукову діяльність відсутня.
Про припинення та поновлення обчислення строку ведення оперативно-розшукової справи виноситься мотивована постанова, яка затверджується начальником відповідного органу або його заступником.
(Закон доповнено статтею 91 згідно із
Законом України від 18.01.2001 р. N 2246-III)
1. Щодо ведення оперативно-розшукових справ, то, думку Л.М. Дудник, було передчасно вносити доповнення в 2001 році в цей Закон статтею 9-1 «Строки ведення оперативно-розшукових справ» і статтею 9-2 «Закриття оперативно-розшукових справ». Вказане доповнення, не відповідає змісту основного контексту інших статей Закону, не зовсім пов’язане з ними. Наприклад, у ст. 6 цього Закону вказані підстави проведення оперативно- розшукової діяльності, але нічого не говориться, за яких умов і на підставі яких документів заводяться оперативно-розшукові справи. Не дається в законі ні понять, ні видів оперативно-розшукових справ, на яку категорію осіб вони заводяться, до порушення кримінальної справи,після чи одночасно з кримінальною справою, на кожний виявлений злочин чи тільки на тяжкі злочини, на особу чи групу осіб тощо. Будь-які недоліки у заведенні оперативними працівниками оперативно-розшукових справ прокурорськими працівниками розцінюються як порушення законності. Крім того, ведуться оперативно-розшукові справи в режимі таємного діловодства, що обмежує правильність і контроль за їх веденням особами, які не мають доступу до режиму таємності[82]. В свою чергу зазначимо, що у зв’язку з цим доцільно було б зазначити в цьому Законі поняття, види оперативно-розшукових справ тощо. Але все-таки, зміни 2001 року були необхідними.
Так, у ст. 9 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" зазначається, що в кожному разі за наявності підстав для здійснення ОРД заводиться оперативно-розшукова справа. Законодавець, як уже зазначалось, не дає чіткої класифікації цих справ, однак, визначаючи строки їх ведення (ст. 9
1), він диференціює їх стосовно різних об'єктів ОРД, виділяючи, зокрема:
- невстановлених осіб, які готують або вчинили злочин;
- осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання;
- осіб у зв'язку з розслідуванням стосовно них кримінальної справи;
- осіб безвісно відсутніх;
- осіб, стосовно яких є дані про участь у підготовці або вчиненні злочину;
- осіб, стосовно яких є дані про їх участь або причетність до терористичної діяльності, терористичної групи чи терористичної організації, а так само до матеріального, організаційного чи іншого сприяння створенню терористичної групи чи терористичної організації.
Відповідно до наведеного розподілу в різних органах, що здійснюють ОРД, допускається класифікація оперативно-розшукових справ з використанням умовних найменувань. В оперативних підрозділах системи МВС, зокрема, ведуться оперативно-розшукові справи, що мають такі найменування:
- «Злочин» - відносно невстановлених осіб, які вчинили злочин;
- «Захист» -відносно відомих осіб, що підготовляють або здійснюють злочинні дії;
- «Розшук» - щодо конкретних розшукуваних осіб.
Наведена диференціація оперативно-розшукових справ хоча і є умовною, однак вона відповідає головним завданням і функціям ОРД, а також основним обов'язкам оперативних підрозділів, викладеним у ст. 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (запобігання, припинення, розкриття злочинів, розшук злочинців та ін.)
Як бачимо, Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність", визначивши в якості загальної форми проведення оперативно-розшукової діяльності оперативно-розшукову справу, одночасно заклав і правові передумови для диференціації таких справ по двох визначальним критеріям: функціональному і предметно-діяльнісному.
За першим критерієм підставами розрізнення справ служать диференційовані цілі, завдання, напрями ОРД. Зокрема, можна говорити про сформованв на сьогодні певнв самостійні функції ОРД, кожній з яких відповідає своя процесуальна форма проведення оперативно-розшукових заходів.
За другим критерієм визначаються конкретизовані інформаційно- пізнавальні, аналітичні, і організаційні заходи, а також відповідні згаданим цілям, завданням, напрямкам і функціям заходи та засоби ОРД.
Такий критерій служить для опредметнення об'єктів оперативно- розшукової діяльності, конкретизації їх вивчення, пізнання характеру, спрямованості та змісту їх злочинної діяльності, вибору найбільш доцільних, економних та ефективних оперативно-розшукових заходів, засобів і тактики їх застосування тощо.
У ОРД існує ще відомче так зване «оперативне забарвлення» оперативно- розшукових справ («крадії», «грабіжники», «шахраї», «ґвалтівники» і т.д.), що має в основному оперативно-тактичне значення для розробки відповідних об'єктів.
Поняття оперативно-розшукових строків включає певні періоди часу, протягом яких можуть і повинні діяти рішення та (або) відбуватися ті або інші дії.
Більшість оперативно-розшукових строків призначені для правового регулювання своєчасності дій і рішень працівників оперативних підрозділів. Частина строків визначає тимчасові рамки діяльності інших суб'єктів ОРД. Ці строки встановлені для подачі скарг на дії й рішення, що стосуються законних прав і інтересів учасників ОРД і ін.
Призначення всіх оперативно-розшукових строків єдине - забезпечити :
- оперативність і ефективність дій суб'єктів ОРД;
- дотримання конституційних прав і свобод людини й громадянина.
- Відомі різні критерії систематизації оперативно-розшукових строків. Так, ці строки розрізняють залежно від:
- безпосереднього відображення в Законі України «Про оперативно- розшукову діяльність» або їхні визначення іншим способом;
- суб'єкта, що їх визначає;
- віднесення до оперативно-розшукових заходів або інших дій і рішенням;
- вирахування строків.
Всі строки в ОРД умовно можна розділити на дві категорії:
1) строки, частково передбачені в Законі України «Про оперативно- розшукову діяльність» і розраховані на всі випадки виникнення однорідних правовідносин, включаючи оперативно-розшукові (наприклад, згідно ч. 2 ст. 13 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» співробітництво особи з оперативним підрозділом зараховується в його загальний виробничий стаж у випадку укладання з ним трудової угоди);
2) строки, що встановлюються оперативним підрозділом (опер. працівником), що здійснює оперативно-розшукове провадження, а також іншими посадовими особами (наприклад, слідчий, прокурор, суддя) у рамках конкретних правовідносин.
Ведення оперативно-розшукових справ здійснюється щодо невстановлених осіб, які готують або вчинили злочин, а також осіб, які переховуються від органів розслідування, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання, - до їх встановлення або розшуку, але не більше строків давності притягнення до кримінальної відповідальності чи строків давності виконання обвинувального вироку.
Згідно з положеннями статті 49 Кримінального кодексу України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;
3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Тобто залежно від тяжкості вчиненого злочину передбачається певний строк можливості ведення оперативно-розшукової справи.
Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.
Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.
Давність не застосовується уразі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439(планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни; порушення законів та звичаїв війни; застосування зброї масового знищення) і частині першій статті 442 (геноцид) цього Кодексу.
Стаття 80 Кримінального кодексу України встановлює наступні строки давності виконання обвинувального вироку. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:
1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;
4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;
5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 (два, три, п’ять років), подвоюються.
Перебіг давності переривається, якщо до закінчення вищезазначених строків, засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового злочину.
Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі. Також давність не застосовується у разі засудження за вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 (планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни; порушення законів та звичаїв війни; застосування зброї масового знищення) і частині першій статті 442 (геноцид) цього Кодексу.
Ведення оперативно-розшукових справ здійснюється щодо осіб у зв'язку з розслідуванням стосовно них кримінальної справи - до набрання законної сили винесеним щодо них вироком, до винесення постанови суду про закриття справи, ухвали (постанови) суду про застосування заходів медичного чи виховного характеру або до закриття кримінальної справи судом, прокурором, слідчим, органом дізнання, а також щодо осіб безвісно відсутніх - до їх розшуку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або про оголошення їх померлими.
Згідно з положеннями статті 43 Цивільного кодексу України, фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року.
Стаття 46 Цивільного кодексу гласить, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
Порядок оголошення фізичної особи безвісно відсутньою або померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України (статті 246 - 250).
Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.
У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.
Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.
Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено.
Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.
Після набрання законної сили рішенням про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідного органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна.
У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою. Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть.
Ведення оперативно-розшукових справ здійснюється щодо осіб, стосовно яких є дані про участь у підготовці або вчиненні злочину, - до шести місяців;
Готуванням до злочину,згідно зі статтею 14 Кримінального кодексу України, є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.
Ведення оперативно-розшукових справ здійснюється щодо здійснення розвідувальних заходів в інтересах безпеки суспільства і держави - до завершення розвідувальних заходів або вичерпання можливостей для їх здійснення;
Проблеми ефективності протидії організованій злочинності, поліпшення якості роботи правоохоронних органів, спрямованої на своєчасне попередження, припинення, розкриття злочинів, що вчиняються злочинними групами та організаціями, набувають все більшої актуальності, адже аналіз практичної діяльності правоохоронних органів свідчить про високу технічну оснащеність злочинних угруповань, наявність у них власної розвідки й контррозвідки, володіння новітніми формами й методами протидії правоохоронним органам України. Все це ускладнює, а іноді й унеможливлює виявлення ознак вчинюваних ними злочинів лише гласними методами. Тому на особливу увагу заслуговують негласні методи роботи підрозділів органів, уповноважених на здійснення оперативно-розшукової діяльності. За допомогою цих методів здобувається оперативно-розшукова інформація, що утаємничується злочинцями, ретельно охороняється від витоку і розповсюдження. Ця інформація може бути використана для вдалого планування і проведення подальших оперативно-розшукових заходів та слідчих дій, а відповідно ефективної організації протидії злочинності в цілому.
В сучасному законодавстві України наявні суттєві проблеми із співвідношенням та розмежуванням оперативно-розшукової, розвідувальної та контррозвідувальної діяльності.У відповідних законах певні види діяльності розглядаються, як засоби здіснення державною окремих своїх функцій через відповідні органи. Так, функція забезпечення державної безпеки від зовнішніх загроз покладається на розвідувальні органи, що чітко визначені у Законі України “Про розвідувальні органи України”. Однак, коли мова йде про проведення окремих заходів, у основі яких лежить діяльність працівників оперативних підрозділів по отриманню соціальної інформації, то є всі підстави визначити ці заходи, як такі, що мають розвідувальний характер.
Заходи розвідувального характеру проводяться зазначеними підрозділами при впровадженні оперативного працівника у злочинну групу або організацію, при проведенні негласного зашифрованого оперативного опитування, під час негласного проникнення у житлові приміщення тощо. Дійсно, відповідно до законодавства, всі ці заходи проводяться в рамках оперативно-розшукової, а не розвідувальної діяльності. Однак це не змінює їх розвідувальної сутності.
Досліджуючи оперативно-розшукову діяльність, наприклад, органів внутрішніх справ, науковці постійно вживають термін “розвідка” та похідні від нього. У працях С.І. Пічкуренка, присвячених впровадженню оперативних працівників в організовані злочинні групи та організації, як у текстах, так і у назвах широко вживається термін «кримінальна розвідка». Цей же термін вживається і у відповідних нормативних актах МВС України, а також використовується у результатах правотворчості органів державної влади зарубіжних країн (Великобританії, Німеччини, США) та міжнародних організацій (Генеральний секретаріат Інтерполу). У Великобританії державна структура, яка негласно здійснює збір інформації, необхідної для боротьби із злочинністю, має назву «Національна кримінальна розвідувальна служба».
На розгляд Верховної Ради України народним депутатом України С.А. Жижком вносився проект Закону України «Про кримінальну розвідку», де було визначено, що метою кримінальної розвідки є своєчасне запобігання, виявлення і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам України від організованої злочинності, поширення корупції в органах державної влади, зрощення бізнесу та політики шляхом використання системи розвідувальних, пошукових, інформаційно-аналітичних заходів, у т. ч. із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів[83].
Розвідувальні заходи являють собою інструментальні засоби здіснення як розвідувальної, так і оперативно-розшукової діяльності відповідними органами. Тобто відповідні органи в межах оперативно-розшукової діяльності можуть проводити розвідувальні заходи, що власне опосередковано закріплено у діючому законодавстві. Так, виходячи зі змісту статті 2 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, можна зробити висновок, що розвідувальні заходи є одним із різновидів оперативно-розшукових заходів. Однак у цьому Законі не формулюється поняття оперативно-розшукових заходів, на що вже неодноразово звертали увагу науковці. Така невизначеність унеможливлює юридичне розуміння і розвідувальних заходів органів внутрішніх справ. Зараз існує багато різноманітних точок зору з приводу теоретичного та нормативного формулювання оперативно-розшукових заходів. На думку М.В, Грібова, оптимальним шляхом вирішення зазначеного питання є визначення оперативно-розшукових заходів як заходів, що проводяться з метою виконання завдань оперативно-розшукової діяльності оперативними підрозділами відповідно до прав, наданих їм Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність”, з подальшою їх диференціацією на ті, які можуть проводитись лише за умови заведення оперативно-розшукової справи (у тому числі ті, що виходячи зі змісту Конституції України, потребують дозволу суду) та ті, котрі можуть бути проведені без заведення такої справи. Зазначене визначення дає можливість зрозуміти правовий статус розвідувальних заходів органів внутрішніх справ України, як складової оперативно-розшукових заходів. Однак воно не дає можливості зрозуміти їх сутність, а тому існує необхідність у проведенні подальшого теоретичного аналізу[84]. Використання гласних шляхів отримання відомостей, що свідомо приховуються, полягає у проведенні відкритих інформаційно-пізнавальних заходів, які за своєю формою наближуються до слідчих дій і не можуть бути визнані розвідувальними. Тобто, розвідувальні заходи в оперативно-розшуковій діяльності органів внутрішніх справ України носять виключно негласний характер. З цих причин не можна віднести до числа розвідувальних заходів скажімо відкрите опитування осіб та ознайомлення з документами, проведення перевірок фінансово-господарської діяльності, операції по захопленню злочинців, припиненню злочинів тощо. Комплексне проведення цих заходів у поєднанні з діяльністю негласного працівника у злочинному середовищі дає змогу вчасно отримувати необхідну оперативно-розшукову інформацію, у тому числі й доказового характеру, вчасно і максимально ефективно проводити інші оперативно-розшукові заходи.
Ведення оперативно-розшукових справ здійснюється щодо осіб, стосовно яких є дані про їх участь або причетність до терористичної діяльності, терористичної групи чи терористичної організації, а так само до матеріального, організаційного чи іншого сприяння створенню терористичної групи чи терористичної організації, - до 5 років.
Проблеми збереження національної безпеки та боротьби із загрозою тероризму є на даний час одними з найбільш актуальних для більшості країн Європи та України. Блок питань, пов’язаний з цими проблемами, широко дискутується у наукових колах Європейського Союзу та Америки і привертає увагу всього світового співтовариства. Тероризм як кримінальне явище, давно представляє собою глобальну загрозу для людства, тому боротьба з ним набуває загальносвітового значення. На сьогоднішній день акти тероризму, як зазначається в Резолюції Генеральної Асамблеї та Ради безпеки організації Об’єднаних Націй № 49/60 від 09.12.1994,ведуть до порушення прав людини, основних свобод та демократичних основ суспільства. Тероризму можливо протидіяти лише шляхом застосування у відповідності з міжнародним правом, стійкого усеосяжного підходу, включаючи активну участь та співробітництво усіх держав, міжнародних та регіональних організацій, а також шляхом активізації зусиль на національному рівні. Організована злочинність і тероризм є взаємодіючими соціальними явищами, крім того вони схожі за структурою побудови організованих та терористичних груп, і відповідно злочинних та терористичних організацій.
У зв’язку з вищезазначеними обставинами в Україні вжиті заходи протидії тероризму, зокрема Законом України від 17 січня 2002 року «Про ратифікацію Європейської конвенції про боротьбу з тероризмом» ратифікована Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом 1977 року, підписана від імені України 8 червня 2000 року, а в 20 березня 2003 року прийнятий Закон України «Про боротьбу з тероризмом». У ньому містяться наступні визначення.
Тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.
Терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України (стаття, відповідно, має назву «Терористичний акт»). Уразі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112 (посягання на життя державного чи громадського діяча), 147 (захоплення заручників), 258- 260 (терористичний акт, втягнення у вчинення терористичного акту, публічні заклики до вчинення терористичного акту, загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів створення терористичної групи чи терористичної організації, сприяння вчиненню терористичного акту, фінансування тероризму, завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності, створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань), 443 (посягання на життя представника іноземної держави), 444 (злочини проти осіб та установ, що мають міжнародний захист), а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України;
Технологічний тероризм - злочини, що вчиняються з терористичною метою із застосуванням ядерної, хімічної, бактеріологічної (біологічної) та іншої зброї масового ураження або її компонентів, інших шкідливих для здоров'я людей речовин, засобів електромагнітної дії, комп'ютерних систем та комунікаційних мереж, включаючи захоплення, виведення з ладу і руйнування потенційно небезпечних об'єктів, які прямо чи опосередковано створили або загрожують виникненням загрози надзвичайної ситуації внаслідок цих дій та становлять небезпеку для персоналу, населення та довкілля; створюють умови для аварій і катастроф техногенного характеру.
Терористична діяльність - діяльність, яка охоплює:
- планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів;
- підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях;
- організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах;
- вербування, озброєння, підготовку та використання терористів;
- пропаганду і поширення ідеології тероризму;
- фінансування та інше сприяння тероризму.
Фінансування тероризму - надання чи збір активів будь-якого роду з усвідомленням того, що їх буде використано повністю або частково для організації, підготовки і вчинення окремим терористом або терористичною організацією визначеного Кримінальним кодексом України терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, створення терористичної групи чи терористичної організації, сприяння вчиненню терористичного акту, будь-якої іншої терористичної діяльності, а також спроба здійснення таких дій;
Міжнародний тероризм - здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов'язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров'ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об'єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження.
Терорист - особа, яка бере участь у терористичній діяльності;терористична група - група з двох і більше осіб, які об'єдналися з метою здійснення терористичних актів;терористична організація - стійке об'єднання трьох і більше осіб, яке створене з метою здійснення терористичної діяльності, у межах якого здійснено розподіл функцій, встановлено певні правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів. Організація визнається терористичною, якщо хоч один з її структурних підрозділів здійснює терористичну діяльність з відома хоча б одного з керівників (керівних органів) усієї організації.
Стаття 4. Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначає суб’єктів боротьби з тероризмом. Організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами. Суб’єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є, зокрема Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю та Міністерство внутрішніх справ України.
Служба безпеки України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності, у тому числі міжнародної; збирає інформацію про діяльність іноземних та міжнародних терористичних організацій; провадить у межах визначених чинним законодавством повноважень виключно з метою отримання упереджу вальної інформації у разі загрози вчинення терористичного акту або при проведенні антитерористичної операції оперативно-технічні пошукові заходи у системах і каналах телекомунікації, які можуть використовуватися терористами; забезпечує через Антитерористичний центр при Службі безпеки України організацію і проведення антитерористичних заходів, координацію діяльності суб'єктів боротьби з тероризмом відповідно до визначеної законодавством України компетенції; здійснює досудове слідство у справах про злочини, пов'язані з терористичною діяльністю; забезпечує у взаємодії з розвідувальними органами України безпеку від терористичних посягань установ України за межами її території, їх співробітників та членів їхніх сімей.
Міністерство внутрішніх справ України здійснює боротьбу з тероризмом шляхом запобігання, виявлення та припинення злочинів, вчинених з терористичною метою, розслідування яких віднесене законодавством України до компетенції органів внутрішніх справ; надає Антитерористичному центру при Службі безпеки України необхідні сили і засоби; забезпечує їх ефективне використання під час проведення антитерористичних операцій.
На Антитерористичний центр при Службі безпеки України покладається:
- розроблення концептуальних засад та програм боротьби з тероризмом, рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності заходів щодо виявлення та усунення причин та умов, які сприяють вчиненню терористичних актів та інших злочинів, здійснюваних з терористичною метою;
- збирання в установленому порядку, узагальнення, аналіз та оцінка інформації про стан і тенденції поширення тероризму в Україні та за її межами;
- організація і проведення антитерористичних операцій та координація діяльності суб'єктів, які ведуть боротьбу з тероризмом чи залучаються до конкретних антитерористичних операцій;
- організація і проведення командно-штабних і тактико-спеціальних навчань та тренувань;
- участь у підготовці проектів міжнародних договорів України, підготовка і подання в установленому порядку пропозицій щодо вдосконалення законодавства України у сфері боротьби з тероризмом, фінансування проведення суб'єктами, які ведуть боротьбу з тероризмом, антитерористичних операцій, здійснення заходів щодо запобігання, виявлення та припинення терористичної діяльності;
- взаємодія із спеціальними службами, правоохоронними органами іноземних держав та міжнародними організаціями з питань боротьби з тероризмом.
Антитерористичний центр при Службі безпеки України складається з Міжвідомчої координаційної комісії та штабу, а також координаційних груп та їх штабів, які створюються при регіональних органах Служби безпеки України.
Міжвідомча координаційна комісія Антитерористичного центру при Службі безпеки України формується з керівника Антитерористичного центру та його заступників; заступників державних секретарів Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України; заступників керівників Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань; заступника Державного секретаря Міністерства внутрішніх справ України - начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві; командувача Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України; начальника Управління Служби безпеки України в місті Києві, заступника голови Київської міської державної адміністрації; заступників керівників інших центральних органів виконавчої влади. Положення про Антитерористичний центр при Службі безпеки України, персональний склад Міжвідомчої координаційної комісії затверджуються Президентом України. Керівник Антитерористичного центру при Службі безпеки України призначається Президентом України.
Поточну роботу з виконання завдань, покладених на Антитерористичний центр при Службі безпеки України, організовує його штаб.
До складу координаційних груп при регіональних органах Служби безпеки України входять керівники регіональних органів Служби безпеки України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь (управлінь) Міністерства внутрішніх справ України в областях, містах Києві та Севастополі, відповідних органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Автономної Республіки Крим, обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, у регіонах, де дислоковано органи охорони державного кордону, підрозділи Управління державної охорони України, - їх керівники, а також представники інших місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій.
Координаційні групи при регіональних органах Служби безпеки України очолюють відповідно начальник Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим, начальник управління Служби безпеки України в області, містах Києві та Севастополі.
Склад координаційних груп при регіональних органах Служби безпеки України затверджується відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, головою обласної державної адміністрації, головою виконавчого органу Київської чи Севастопольської міської ради.
Організаційне забезпечення роботи координаційних груп здійснюється регіональними органами Служби безпеки України.
Антитерористичний центр при Службі безпеки України утримується за рахунок коштів, передбачуваних окремим рядком у Державному бюджеті України.
Згідно з положеннями статті 8 цього Закону, суб'єкти, які згідно з цим
Законом безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, зобов'язані:
1) взаємодіяти з метою припинення злочинної діяльності осіб, причетних до тероризму, в тому числі міжнародного, фінансування, підтримки чи вчинення терористичних актів та злочинів, які скоєні з терористичною метою;
2) здійснювати обмін інформацією щодо:
- заволодіння чи виникнення загрози заволодіння терористичними групами (терористичними організаціями) зброєю, вибуховими речовинами, іншими засобами масового ураження;
- перетинання державного кордону України її громадянами, іноземцями та особами без громадянства з метою вчинення терористичних актів;
- виявлених у пасажирів проїзних документів, що дають право на проїзд у транспортних засобах міжміського та міжнародного сполучення, з ознаками підроблення;
- використання чи загрози використання терористами, терористичними групами чи терористичними організаціями засобів зв'язку та комунікаційних технологій;
3) сприяти забезпеченню ефективного прикордонного контролю, контролю за видачею документів, що посвідчують особу, та проїзних документів з метою запобігання їх фальсифікації, підробленню або незаконному використанню;
4) запобігати діям або пересуванню терористів, терористичних груп чи терористичних організацій, а також осіб, які підозрюються у вчиненні терористичних актів або причетності до міжнародних терористичних груп чи організацій;
5) припиняти спроби іноземців, щодо яких є дані про їх причетність до міжнародних терористичних груп чи організацій, здійснювати транзитний проїзд через територію України.
Кримінальний кодекс України встановлює відповідальність за наступні злочини проти громадської безпеки, які є терористичними за своєю суттю.
Стаття 258. Терористичний акт.
Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків, -
караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.
Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що призвели до загибелі людини, -
караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
Стаття 258-1. Втягнення у вчинення терористичного акту.
Втягнення особи у вчинення терористичного акту або примушування до вчинення терористичного акту з використанням обману, шантажу, уразливого стану особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства - карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.
Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, -
караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.
Стаття 258-2. Публічні заклики до вчинення терористичного акту.
Публічні заклики до вчинення терористичного акту, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів з такими закликами -
караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.
Ті самі дії, вчинені з використанням засобів масової інформації, - караються обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Стаття 258-3. Створення терористичної групи чи терористичної організації.
Створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації -
караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.
Звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, особа, крім організатора і керівника терористичної групи чи терористичної організації, яка добровільно повідомила правоохоронний орган про відповідну терористичну діяльність, сприяла її припиненню або розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку із створенням або діяльністю такої групи чи організації, якщо в її діях немає складу іншого злочину.
Стаття 258-4. Сприяння вчиненню терористичного акту.
Вербування, озброєння, навчання особи з метою вчинення терористичного акту, а так само використання особи з цією метою -
караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
Ті самі дії, вчинені щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.
Стаття 258-5. Фінансування тероризму.
Фінансування тероризму, тобто дії, вчинені з метою фінансового або матеріального забезпечення окремого терориста чи терористичної групи (організації), організації, підготовки або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, сприяння вчиненню терористичного акту, створення терористичної групи (організації), -
караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років та з конфіскацією майна.
Ті самі дії, вчинені повторно або з корисливих мотивів, або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі, або якщо вони призвели до заподіяння значної майнової шкоди, -
караються позбавленням волі на строк від восьми до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі, або якщо вони призвели до інших тяжких наслідків, -
караються позбавленням волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Особа, крім організатора або керівника терористичної групи (організації), звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені цією статтею, якщо вона добровільно до притягнення до кримінальної відповідальності повідомила про відповідну терористичну діяльність або іншим чином сприяла її припиненню або запобіганню злочину, який вона фінансувала або вчиненню якого сприяла, за умови, що в її діях немає складу іншого злочину.
Фінансування тероризму визнається вчиненим у великому розмірі, якщо розмір фінансового або матеріального забезпечення перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Фінансування тероризму визнається вчиненим в особливо великому розмірі, якщо розмір фінансового або матеріального забезпечення перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Якщо ж при вчиненні оперативно-розшукових дій, були отримані відповідні данні, які підтверджують участь певної особи у підготовці або вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочину то строк ведення справи може бути продовжений до 12 місяців.
Питання щодо продовження вищезгаданого строку ведення справи вирішується:
- начальниками головних управлінь Міністерства внутрішніх справ України;
- начальниками самостійних управлінь Міністерства внутрішніх справ України;
- начальником Центрального управління Служби безпеки України
- начальниками головних управлінь податкової міліції Державної податкової адміністрації України в Автономній Республіці Крим
- начальниками управлінь податкової міліції Державної податкової адміністрації України в Автономній Республіці Крим
- начальниками головних управлінь податкової міліції Державної податкової адміністрації України в областях
- начальниками управлінь податкової міліції Державної податкової адміністрації України в областях
- начальниками головних управлінь податкової міліції Державної податкової адміністрації України в м. Києві
- начальниками управлінь податкової міліції Державної податкової адміністрації України в м. Києві
- начальниками головних управлінь податкової міліції Державної податкової адміністрації України в м. Севастополі
- начальниками управлінь податкової міліції Державної податкової адміністрації України в м. Севастополі
- начальниками регіональних органів Служби безпеки України
- начальниками органів військової контррозвідки Служби безпеки України
- начальником розвідувального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону,
- начальниками територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону,
- Головою Державної прикордонної служби України,
- Головою Служби зовнішньої розвідки України,
- керівником розвідувального органу Міністерства оборони України (або їх заступниками).
Також коментованої статтею, при необхідності, передбачена можливість подальшого продовження строку ведення оперативно-розшукової справи.
Проте існує обмеження строку ведення оперативно-розшукової справи - до 18 місяців.
Продовження до строку 18 місяців може бути здійснено:
- Міністром внутрішніх справ України;
- Головою Служби безпеки України:
- першим заступником Голови Державної податкової адміністрації України - начальником податкової міліції;
- Головою Державної прикордонної служби України;
- Головою Служби зовнішньої розвідки України;
- керівником розвідувального органу Міністерства оборони України;
- начальником Управління державної охорони України.
Також, існують певні винятки щодо строків ведення оперативно- розшукових справ.
Коментованою статтею передбачена можливість продовження строків ведення оперативно-розшукових справ.
Така можливість передбачена у випадку, якщо мова іде про строки ведення оперативно-розшукових справ щодо іноземців та осіб без громадянства, які підозрюються у розвідувально-підривній діяльності проти України, підготовці або вчиненні терористичного акту.
До вищезгаданих осіб строки ведення оперативно-розшукових справ можуть бути понад 18 місяців.
Продовження строків понад 18 місяців щодо вищевказаних осіб здійснюють:
- Голова Служби безпеки України;
- Голова Служби зовнішньої розвідки України;
- Голова Державної прикордонної служби України;
- керівник розвідувального органу Міністерства оборони України (за погодженням з Генеральним прокурором України).
Іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Визначення понять відповідно до положень Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994р. № 3929-XII.