Стаття 12. Соціальний і правовий захист працівників оперативних підрозділів

На працівників, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, поширюються гарантії правового і соціального захисту, передбачені законами України про ці органи.

Працівникам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, надаються додаткові пільги в питаннях соціально-побутового та фінансового забезпечення в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При наявності даних про загрозу життю, здоров'ю або майну працівника та його близьких родичів у зв'язку із здійсненням ним оперативно-розшукової діяльності в інтересах безпеки України, або по розкриттю тяжкого та особливо тяжкого злочину, або викриттю організованої злочинної групи оперативний підрозділ зобов'язаний вжити спеціальних заходів для забезпечення їх безпеки - зміна даних про осіб, зміна місця проживання, роботи і навчання, інших даних у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

(частина третя статті 12 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.06.2003 р. N 965-IV)

Не несе відповідальності працівник оперативного підрозділу, який заподіяв шкоду правам, свободам людини, інтересам держави під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, перебуваючи у стані необхідної оборони, крайньої необхідності або професійного ризику, а так само у зв'язку із затриманням особи, в діях якої є ознаки злочину.

Гарантії соціального і правового захисту працівників оперативних підрозділів

Гарантії соціального і правового захисту працівників оперативних підрозділів забезпечуються Конституцією України, законами, що регулюють діяльність оперативних підрозділів, а також іншими відомчими актами. Так, оскільки працівники оперативних підрозділів є громадянами України, на них розповсюджуються загальні гарантії правового та соціального захисту. Ці положення мають своє нормативне закріплення в Конституції України. Зокрема Конституція України гарантує працівникам оперативних підрозділів, як громадянам України, такі невід'ємні права, як право на життя; захист свого, а також інших людей життя і здоров'я від протиправних посягань (ст.27), право на повагу їх гідності (ст.28); право на свободи та особисту недоторканність (ст.29); право на недоторканність житла (ст.3О); право на працю, яку вільно обирають або на яку вільно погоджуються (ст.43); право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової непрацездатності, пенсійне забезпечення та інші види соціальних виплат та допомоги (ст.46); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст.49).

• • 129

гарантованих нею інтересів інших громадян.

Відповідно до ст. 46 Конституції України усі громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Крім того, ст. 17 Основного Закону встановлює, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на військовій службі, а також членів їхніх сімей. Проте питання соціального захисту працівників правоохоронних органів не слід зводити лише до питань їх соціального забезпечення. Як уже було вище вказано, соціальні права цих працівників включають право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, на захист від незаконного звільнення, на своєчасне одержання винагороди за працю (ст.

47 Конституції України), на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст.

48 Конституції України), на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Конституції України), на освіту (ст. 53 Конституції України) тощо. Як зазначено у ст. 47 Основного Закону, громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Безперечно, працівники правоохоронних органів

належать до категорії саме таких громадян, що знаходить своє підтвердження у

130 відповідних законах.

Щодо правового захисту працівників правоохоронних органів, то на сьогодні можна з впевненістю сказати, Що нормативні акти (Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України, Митний кодекс України) прямо передбачають:

1) адміністративну відповідальність за: а) злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції або військовослужбовця, який бере участь в охороні громадського порядку (наприклад, військовослужбовця Військової служби правопорядку у Збройних Силах України), військовослужбовця Прикордонних військ (статті 185, 185-10 КУпАП); б) прояв неповаги до суду (ст. 185-3 КУпАП); в) публічні заклики до невиконання розпоряджень або вимог працівника міліції (ст. 185-7 КУпАП); г) невиконання законних вимог прокурора (ст. 185-8 КУпАП); д) невиконання законних розпоряджень чи приписів посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища (ст. 188-5 КУпАП); є) непокору законному розпорядженню або вимозі працівника митного органу, образу працівника митного органу та погрозу щодо нього (статті 158-160 Митного кодексу України);

2) кримінальну відповідальність за: а) втручання в діяльність судді, погрозу або насильство щодо судді, умисне знищення або пошкодження його майна, посягання на життя судді (статті 376-379 КК); б) опір працівникові правоохоронного органу, втручання в діяльність працівника правоохоронного органу, погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу, умисне знищення або пошкодження його майна, посягання на життя працівника правоохоронного органу, захоплення його як заручника (статті 342-343, 345, 347-349 КК).

Крім того, відповідними законами встановлено, що збитки, заподіяні знищенням або пошкодженням майна працівників правоохоронних органів (крім органів Прикордонних військ), членів їх сімей і близьких родичів у зв'язку з виконанням працівниками службових обов'язків, відшкодовуються в повному обсязі за рахунок державного бюджету. Збитки, завдані працівниками міліції, Служби безпеки України, Управління державної охорони при виконанні своїх обов'язків відповідно до наданих законодавством повноважень та у межах закону, компенсуються за рахунок держави. За рахунок держави відшкодовуються навіть збитки, завдані неправомірними діями працівників податкових органів.¹

Частково питання соціального і правового захисту працівників правоохоронних органів регулюються актами про відповідні правоохоронні органи та про окремі напрямки правоохоронної діяльності. Зокрема це стосується працівників міліції, податкової міліції, державної митної служби, працівників, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, боротьбу з організованою злочинністю і корупцією та ін. Стаття 20 Закону України «Про міліцію» визначає правове становище працівників міліції і відповідно

¹³⁰ Мельник М. Л, Хавронюк М. І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність. Навчальний посібник.-К.: Атіка, 2002.- 576 с.

працівників оперативних підрозділів (працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади; законні вимоги працівників міліції є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами; працівник міліції при виконанні покладених на нього обов'язків керується тільки законом; ніхто не має права покласти на працівника міліції виконання обов'язків, не передбачених чинним законодавством; втручання в діяльність міліції тягне за собою відповідальність за законом). В ст.21 цього закону говориться, що працівник міліції знаходиться під захистом законодавства, яким гарантується захист життя, здоров'я, честі, гідності його і членів його родини від злочинних посягань та інших протиправних дій.

Кримінальне законодавство (Кримінальний кодекс України) гарантує працівникам оперативних підрозділів, як працівникам правоохоронних органів, захист їхнього та їх близьких родичів життя, здоров'я, майна. Так ст. 345 передбачає кримінальну відповідальність за умисне заподіяння зазначеним особам, легких, середньої тяжкості тілесних ушкоджень та тяжкого тілесного ушкодження; ст. 347 за умисне знищення або пошкодження їхнього майна; ст. 348 за вбивство або замаху на вбивство; ст. 349 за захоплення або тримання як заручника у зв'язку з виконанням працівниками правоохоронних органів взагалі, а працівниками оперативних підрозділів зокрема, службових обов'язків. Кримінальним законодавством передбачена також відповідальність за дії, які перешкоджають належному виконанню службових обов'язків працівниками оперативних підрозділів, як представників правоохоронних органів - опір їм під час виконання покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку (ст.342 КК України), та вплив на них у будь якій формі з метою перешкодити виконанню ними службових завдань або добитися прийняття незаконних рішень (ст. 343 КК України). Крім того, п.3 цього закону гарантує також працівникам оперативних підрозділів не притягнення до кримінальної відповідальності за заподіяну шкоду правоохоронним інтересам, якщо вони знаходились у стані необхідної або уявної оборони, крайньої необхідності, під час затримання особи, що вчинила злочин, фізичного або психічного примусу, виконання незаконного наказу або розпорядження, виконання спеціального завдання з попередженням злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, а також за діяння, пов'язані з ризиком, зокрема професійним (ст.

Закон України «Про міліцію» гарантує також органам, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність особисту безпеку. Так, ст. 12 закону передбачає, що Міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом. Ст. 13 вказує, що працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов'язків. Ст. 14 передбачає застосування застосування спеціальних засобів оборони (наручники, гумові кийки, засоби зв'язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні і транспортні засоби), а також використовувати службових собак випадку захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю. Ст. 15 закону передбачає застосування працівником міліції вогнепальної зброї, як крайній захід зброю у випадку для самозахисту, тобто відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім'ї, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека. Порядок застосування вогнепальної зброї закріплюється ст. 15-1 цього закону. Так, спочатку працівник міліції має право оголити вогнепальну зброю і привести її у готовність, якщо вважає, що в обстановці, яка склалася, можуть виникнути підстави для її застосування, а спроба особи, яку затримує працівник міліції із вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому визначену ним відстань, чи доторкнутись до зброї, дають працівникові міліції право застосувати вогнепальну зброю.^[132]

131

Акти про відповідні правоохоронні органи та про окремі напрямки правоохоронної діяльності регулюють також питання і про соціальний захист працівників оперативно-розшукової діяльності. Як працівникам міліції їм мають надаватись при розподілі житла, встановленні телефонів у квартирах, влаштуванні дітей в дошкільні заклади, знижки по оплаті житла і комунальних послуг, палива, отриманні кредитів для індивідуального чи кооперативного житлового будівництва, придбання житла та деякі інші пільги. Законодавством передбачено збереження пільг за працівниками міліції, звільненим зі служби за віком, по хворобі або за вислугою років.

Крім цього працівникам оперативних підрозділів надаються і деякі інші пільги в питаннях соціально-побутового та фінансового забезпечення. Так, зокрема працівнику оперативного підрозділу, який впроваджений у злочинне угрупування, кожен день знаходження в угрупуванні зараховується за три дні до вислуги років, відносно до цього розмір виплат за посадовим окладом, за цей час, нараховується в трикратному розмірі (п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.1992 р. № 256-04 «Про заходи щодо виконання Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»). Керівники правоохоронних органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, мають право в межах асигнувань, виділених на утримання цих органів, встановлювати, додатково до всіх належних виплат, оперативним працівникам, які постійно співпрацюють з особами, що залучаються до участі в оперативно-розшуковій діяльність і мають позитивні результати, додаткову оплату згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.1992 р. «Про заходи щодо виконання Закону України «Про оперативно- 133

132

розшукову діяльність».

Враховуючи те що працівники оперативних підрозділів під час виконання своїх службових обов'язків постійно перебувають у стані підвищеної небезпеки їх здоров'ю, їм гарантується, як працівникам міліції, обов'язкове державне страхування, на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою. В разі інвалідності яка виникла під час проходження служби, або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або після цього терміну (строку), але в наслідок захворювання або нещасного випадку, який мав місце під час проходження служби, а також отримання при виконанні службових обов'язків каліцтва, оперативні працівники отримують одноразову допомогу в розмірі від трьох- до п'ятирічного грошового утримання та їм призначається пенсія за інвалідністю.

В разі загибелі оперативного працівника при виконанні службових обов'язків, його родині або особам, які перебували на його утриманні виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового утримування по останній посаді і призначається пенсія в зв'язку з втратою годувальника в розмірі посадового окладу загиблого оперативного працівника. За ним зберігається право на отримання житла, яке надається в трьохмісячний строк з дня загибелі працівника оперативного підрозділу. За дітьми загинувшого працівника до досягання ними повноліття, а також непрацездатними членами його родини, які були на його утриманні зберігається право на пільги по оплаті житла, комунальних послуг, палива.

Також в повному обсязі, оперативному працівнику, компенсується шкода, заподіяна його майну в зв'язку з виконанням ним службових обов'язків (ст.23 ЗУ «Про міліцію»).^{[133] [134] При досягненні пенсійного віку або за вислугою років згідно чинного законодавства працівникам оперативних підрозділів надається пенсія.}

Спеціальними ж актами, які присвячені виключно питанням соціального захисту працівників оперативно-розшукової діяльності, як працівників правоохоронних органів є закони України:^[135]

а) «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (поширюється на військовослужбовців - працівників таких правоохоронних органів, як військові суди, військові прокуратури, окремі органи та підрозділи Служби безпеки України, Управління державної охорони, оперативно-розшукові підрозділи Прикордонних військ, Військова служба правопорядку у Збройних Силах України);

б) «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» (крім перелічених вище військовослужбовців - працівників правоохоронних органів поширюється також на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, осіб начальницького складу органів податкової міліції, осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи);

в) «Про статус ветеранів військової служби та їх соціальний захист» (поширюється на ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ).

Законом України «Про державні нагороди України» встановлено, що державними нагородами є: звання Герой України; орден; медаль; відзнака «Іменна вогнепальна зброя»; почесне звання України; Державна премія України; президентська відзнака.

В Україні встановлюються такі ордени:

- орден князя Ярослава Мудрого І, II, III, IV, V ступеня - для нагородження громадян за видатні заслуги перед Україною в галузі державного будівництва, зміцнення міжнародного авторитету України, розвитку економіки, науки, освіти, культури, мистецтва, охорони здоров'я, за визначні благодійницьку, гуманістичну та громадську діяльність;

- орден «За заслуги» І, II, ІІІ ступеня - для відзначення видатних заслуг громадян в економічній, науковій, соціально-культурній, військовій, державній, громадській та інших сферах суспільної діяльності;

- орден Богдана Хмельницького І, II, ІІІ ступеня - для нагородження громадян України за особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності, у зміцненні обороноздатності та безпеки України;

- орден «За мужність» І, II, III ступеня - для відзначення військовослужбовців, працівників правоохоронних органів та інших осіб за особисті мужність і героїзм, виявлені при рятуванні людей, матеріальних цінностей під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у боротьбі зі злочинністю, а також в інших випадках при виконанні військового, службового, громадянського обов'язку в умовах, пов'язаних з ризиком для життя;

- орден княгині Ольги І, II, III ступеня - для відзначення жінок за визначні заслуги в державній, виробничій, громадській, науковій, освітянській, культурній, благодійницькій та інших сферах суспільної діяльності, вихованні дітей у сім'ї.

Медалями України є такі:

- «За військову службу Україні» - для нагородження військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, інших осіб за мужність і відвагу, самовіддані дії, виявлені у захисті державних інтересів України;

- «За бездоганну службу» І, II, III ступеня - для нагородження осіб офіцерського складу і прапорщиків Збройних Сил України, рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, військ Цивільної оборони, які досягли високих показників у бойовій і професійній підготовці, є взірцем вірності присязі та виконання військового (службового) обов'язку, успішно керують підлеглими, зразково виконують інші військові обов'язки;

Відзнаки:

- «Іменна вогнепальна зброя» встановлюється для нагородження офіцерського складу Збройних Сил України, Прикордонних військ України, інших військових формувань, Служби безпеки України, органів МВС України та державних службовців, які мають офіцерське звання, за визначні заслуги у забезпеченні обороноздатності України, недоторканності її державного кордону, підтримці високої бойової готовності військ, зміцненні національної безпеки, боротьбі зі злочинністю, захисті конституційних прав і свобод громадян, за бездоганну багаторічну службу, зразкове виконання військового та службового обов'язку, виявлені при цьому честь і доблесть.

- Серед почесних звань, передбачених цим Законом, є, зокрема, звання «Заслужений юрист України».

Президент України відповідно до Конституції України встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними. Наприклад, указом Президента України від 21 серпня 1996р. № 720/96 встановлено відзнаку Президента України - орден 350

- «За мужність» І, II, НІ ступеня, яким нагороджуються військовослужбовці, працівники правоохоронних органів та інші особи за особисту мужність і героїзм, виявлені при рятуванні людей, матеріальних цінностей під час ліквідації наслідків стихійного лиха, пожеж, за інших надзвичайних обставин, у боротьбі зі злочинністю, а також при виконанні військового, службового, громадянського обов'язку в умовах, пов'язаних з ризиком для життя.

Особи, нагороджені державними нагородами, користуються пільгами, передбаченими законами України. Пенсії за особливі заслуги встановлюються виходячи з розміру пенсії за віком, по інвалідності тощо, на яку має право особа згідно з законом, але до неї встановлюється надбавка у розмірі від 50 до 80 відсотків відповідної пенсії.

Фінансове та матеріальне забезпечення органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність

Фінансове та матеріальне забезпечення будь-якого суб’єкта суспільства є однією з конкретних форм реалізації фінансових відносин, тому для з’ясування правового і економічного змісту цієї категорії необхідно визначити зміст такого поняття, як фінансове забезпечення, матеріальне забезпечення а також роль держави та інших суб’єктів суспільства в процесі їх розвитку і функціонування. Під матеріально-технічним та фінансовим забезпеченням органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність слід розуміти систему товарно- грошових і господарських відносин, які виникають між органами внутрішніх справ і їх підрозділами, з одного боку, й органами влади, підприємствами, організаціями та установами, з другого боку, в процесі централізованого постачання матеріальних, технічних і військових ресурсів (сировина, паливо, обладнання, речове майно, матеріали, зброя та боєприпаси); виконання договорів купівлі-продажу (оптова торгівля), реалізацію фондів комісійного й роздрібного продажу продуктів та засобів виробництва; подання матеріально-технічної допомоги та фінансування їх діяльності^[136] Слід зазначити, що питання фінансових відносин і фінансового забезпечення органів що здійснюють оперативно-розшукову діяльність завжди були надзвичайно гострими, їх корені лежать в характері системи господарювання і обмеженості бюджетних коштів. В науці поняттю «фінансування органів внутрішніх справ» надавалося широке тлумачення: воно охоплювало всі етапи фінансового забезпечення, у тому числі - обчислення потреби в кредитах і грошових коштах, їх витребування, отримання і розподіл, витрачання, облік, звітність і контроль. Із часом зазначений термін поступився своїм місцем поняттю «фінансове забезпечення органів внутрішніх справ», під яким розуміється система заходів, що організовуються і проводяться з метою своєчасного та повного задоволення потреб ОРД в грошових коштах. Окремими дослідниками фінансове забезпечення розглядається, перш за все, як сукупність фінансових органів, а в якості похідних - здійснювані ними заходи. Зміст фінансового забезпечення органів що здійснюють ОРД витікає з його мети: наділення органами, що здійснюють ОРД відповідними матеріально-технічними ресурсами, необхідними для виконання основних обов’язків і завдань, передбачених законодавством.

Фінансове і матеріальне забезпечення працівників підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність регламентується рядом нормативних актів, а саме: Законами України «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про Державну податкову адміністрацію», рядом інших законів та указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, підзаконними нормативними актами, такими як Положення про порядок комплектування, матеріально-технічного, військового та соціально- побутового забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, затвердженим Постановою Верховної Ради України, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, Постановою Кабінету Міністрів України «Про умови служби працівників органів внутрішніх справ», а також відповідними наказами та розпорядженнями МВС України, іншими відомчими нормативними актами.

Органи що здійснюють ОРД як органи державного управління, виконуючи свої основні

завдання і функції, здійснюють фінансову діяльність, беручи участь у створенні й використовуванні певних фондів грошових коштів, за допомогою яких забезпечуються фінансовими ресурсами різноманітні потреби суспільства і держави. Фінансову діяльність органів внутрішніх справ можна визначити як здійснення ними функцій щодо створення, розподілу і використовування фондів грошових коштів в конкретній сфері. правоохоронної діяльності. Фінансове забезпечення органів що здійснюють ОРД являє собою систему фінансових відносин, строго визначену державними та відомчими (Міністерства внутрішніх справ України) нормативними правовими актами, в цьому значенні його доцільніше розглядати як категорію правову, яка відноситься до галузі фінансового права. Органи що здійснюють ОРД, як органи державної влади і управління, а також - бюджетні установи, є суб’єктами фінансового права.¹ Найважливішими напрямами їх фінансової діяльності можна визначити наступні:

1) участь в формуванні й використовуванні бюджетних коштів різних рівнів;

2) участь в створенні й використовуванні фондів обов’язкового особистого страхування працівників міліції;

3) участь в створенні й використовуванні коштів різних державних позабюджетних фондів (пенсійного, соціального страхування тощо);

4) участь у відносинах з приводу отримання й використовування банківських позик і компенсаційних виплат для будівництва індивідуального житла і житлово-будівельних кооперативів, державних допомог, інших соціальних компенсаційних виплат; кредитні відносини;

5) залучення і використовування коштів, які одержують ці органи в суб’єктах держави від фінансово-господарської діяльності.

Використання фінансових ресурсів необхідне для забезпечення належної матеріально-технічної бази органів ОРД, щоб вони могли з максимальною ефективністю відповідати своїй меті та вирішувати поставлені завдання. Проте, ефективність використання фінансових ресурсів планування і розподілу органами внутрішніх отриманих з казни держави і органів місцевого залучення коштів від їх господарської діяльності.

залежить від правильного справ фінансових коштів, самоврядування, а також

що здійснюють ОРД, як

Здійснюючи фінансову діяльність, органи суб’єкти фінансового права, вступають у різні економічні й правові відносини, значення та роль яких зростають в умовах становлення ринкової економіки. При 137 розподілі державних грошових коштів використовуються два основні методи:

- фінансування, тобто безоплатна та безповоротна їх виплата;

- кредитування, яке означає виділення коштів на умовах їх повернення.

Форми і розміри грошового забезпечення оперативних працівників на підставі відповідних законів встановлюються Кабінетом Міністрів України і складаються із:

- посадового окладу, у відповідності з встановленим, коефіцієнтом згідно з посадою на день призначення;

- окладу згідно з персональним спеціальним (військовим званням);

- процентної надбавки за вислугу років на посадовий оклад по спеціальному (військовому званню);

- додаткових видів грошового утримання, сума яких визначається процентним відношенням до посадового окладу до яких відносяться доплати:

а) за наукове звання і вчений ступінь;

6) за особливі та шкідливі умови праці;

в) за шифрувальну роботу; ^[137]

г) за знання іноземних мов;

д) за роботу в нічний час, у святкові дні;

є) інші надбавки й доплати, які можуть вводитись начальниками органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, у межах фонду заробітної плати;

ж) надбавки і доплати, встановлені місцевими органами влади.

Надбавки і доплати можуть вводитися для окремих працівників за високу ефективність в службовій діяльності щодо попередження та розкриття злочинів, охорони громадського порядку, професійного досвіду, передові прийоми роботи. Можуть встановлюватись також доплати працівникам оперативних підрозділів (до 50% посадового окладу) за ефективну індивідуальну оперативно-розшукову діяльність.

Чинним законодавством України передбачено і ряд інших заходів щодо фінансово-матеріального забезпечення працівників органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Але в цілому рівень доходів, отримуваних оперативними працівниками, не компенсує належним чином зусиль, не відповідає рівневі високопродуктивної службової діяльності працівників, не задовольняє потреб утримання їх сімей. Діюча нині система оплати праці породжує цілий ряд протиріч, які керівники, організовуючи оперативно-розшукову діяльність, мусять враховувати в роботі з кадрами. Закон України «Про міліцію» (ст. 19) вказує: «Форми і розміри грошового утримання працівників міліції... повинні забезпечувати матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності й компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати».

Матеріально-технічне забезпечення ОВС, а відповідно й органів що здійснюють ОРД В.М. Тесленко^[138] визначив як «організовуваний державою та її органами процес обігу матеріальних благ (засобів виробництва та предметів споживання) та найбільш раціональне їх доставляння від виробників до споживачів МВС». В цілому, погоджуючись з точкою зору В.М. Тесленка, більш вдалим, є визначення О.М. Бандурки:^[139] «під матеріальним, технічним та фінансовим забезпеченням органів внутрішніх справ слід розуміти систему товарно-грошових і господарських відносин, які виникають між службами Міністерства внутрішніх справ, органами влади, підприємствами, організаціями, фізичними особами з одного боку, та органами внутрішніх справ та їх підрозділами, з іншого, в процесі централізованого постачання матеріальних, технічних і військових ресурсів (сировина, паливо, обладнання, речове майно, зброя, боєприпаси і матеріали); виконання договорів купівлі- продажу (оптова торгівля), реалізації фондів, комісійного й роздрібного продажу продуктів і засобів виробництва; надання матеріально-технічної допомоги та фінансування їх діяльності»

Як відомо, матеріально-технічне забезпечення є складним соціально- економічним процесом: при ринковій формі господарювання підприємства- виробники стають вільними у здійсненні господарської діяльності, функціонуючи за принципами самоокупності, самофінансування, вільного підприємництва та конкуренції. Цей процес складається з кількох етапів: підготовка, укладання договорів, отримання ресурсів, передача їх споживачам. Ресурси ОВС - це джерела, запаси матеріально-технічних засобів, необхідні для виконання основних обов'язків і завдань, передбачених ст.2 Закону України «Про міліцію». Матеріально-технічне забезпечення органами, що здійснюють ОРД багатьма вченими і практиками розглядається як ресурсне; в такому випадку ресурси, що використовуються, можна класифікувати за декількома видами, залежно від їх ролі, матеріального уявлення і особливостей впливу на процес функціонування ОРД, при цьому кожний з видів ресурсів додатково деталізується на підвиди:

1. Фінансові ресурси (сукупність всіх цільових фондів грошових коштів органів ОРД, необхідних для їх функціонування; надходження грошових коштів і здійснювані виплати): централізовані та децентралізовані.

2. Матеріальні ресурси:

- будівлі (дахи, фасади, службові та допоміжні приміщення, гуртожитки і службові квартири);

- територія (дороги, стоянки автомашин паркова зона, огорожа, полігони);

- забезпечуюча господарська структура (майстерні, господарський інвентар, транспорт, телефонні станції, вузли теплопостачання, теплові, електричні та комунальні мережі, водовід, котельні, підстанції і розподільні електропристрої);

- соціальні структури (їдальні, буфети, актові зали, відомчі установи охорони здоров’я та санаторії, дитячі оздоровчі табори, бази відпочинку, бібліотеки, музеї, дома культури);

- спортивні установи (клуби, стадіони, бази);

- меблі, інвентар, будматеріали, канцтовари, пальне, запчастини;

- формений одяг.

3. Технічні ресурси:

- охорона (системи контролю і сигналізації, технічні забезпечуючі пристрої);

- комп’ютери та інша оргтехніка, спецтехніка, засоби зв’язку тощо.

Слід також зазначити, що питаннями фінансового, матеріально-технічного забезпечення та військового постачання в системі МВС України в межах відведеної їм компетенції займається ряд служб, а саме: Департамент фінансових ресурсів та економіки, Департамент ресурсного забезпечення, Господарський департамент Управління капітального будівництва та інвестицій. Діяльність зазначених структурних підрозділів організовується у відповідності з діючим законодавством України, Указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України, вказівками Міністерство економіки України, Міністерства фінансів, наказами МВС України, положеннями про департаменти, а також - про самостійні служби МВС України, на які покладено функції забезпечення ОРД окремими видами спеціальної техніки, обладнання і матеріалів. Головну роль у фінансовому та матеріально-технічному забезпеченні органів зо здійснюють ОРД виконує Департамент фінансових ресурсів та економіки МВС України, на який покладено обов’язки щодо організації роботи в системі ОВС з питань фінансування, виплати заробітної плати, економічного прогнозування бухгалтерського обліку й звітності, контрольно-ревізійної роботи, експертизи проектів і кошторисів, пенсійного забезпечення працівників ОВС. Департамент фінансових ресурсів та економіки (згідно наказу МВС України від 31 жовтня 2003 року N 1276) розробляє проекти планів, наказів, штатів і інших документів, пов’язаних з витратами коштів, забезпечує фінансовими ресурсами оперативно-службову діяльність, контролює дотримання планово-фінансової дисципліни в органах внутрішніх справ, на підприємствах, в установах і організаціях системи МВС України. Для здійснення фінансово-економічної діяльності безпосередньо в структурних підрозділах центрального апарату МВС України, головних управліннях й управліннях МВС України в областях, Автономній Республіці Крим, та на транспорті (далі - ГУМВС, УМВС, УМВСТ), вищих навчальних закладів МВС України, внутрішніх військ та інших структурах функціонують підрозділи фінансово-економічної служби. Фінансово-економічні підрозділи забезпечують організацію обліку і звітності в органах внутрішніх справ, проводять контрольно-ревізійну роботу, інвентаризацію, роботу з пенсійного забезпечення, готують пропозиції щодо дотримання режиму економії, організують і контролюють якість та достовірність звітності з питань фінансового забезпечення та матеріально- технічного постачання, займаються питаннями соціальної роботи серед особового складу та створенням належних побутових умов праці співробітників органів внутрішніх справ. Вирішення завдань фінансового забезпечення, матеріально-технічного та військового постачання вимагають взаємодії між відповідними службами органів внутрішніх справ і постійного удосконалення. 140

Функції централізованого матеріально-технічного забезпечення і військового постачання органів внутрішніх справ виконує Департамент ресурсного забезпечення, який є єдиним у системі МВС України практично діючим підрозділом з централізованого матеріально-технічного забезпечення органів і підрозділів внутрішніх справ, у першу чергу оперативно-технічних служб, а також військових частин МВС України.^[140] Департаментом здійснюється методичне керівництво підрозділами ресурсного забезпечення в частині організації військового та матеріально-технічного забезпечення структурних підрозділів центрального апарату МВС України, головних управлінь й управлінь МВС України в областях, Автономній Республіці Крим, та на транспорті, вищих навчальних закладів МВС України, внутрішніх військ та інших структур. На Департамент ресурсного забезпечення покладено виконання обов’язків єдиного в структурі МВС України підрозділу,

уповноваженого: здійснювати централізовану закупівлю матеріально-

технічних та військових

ресурсів на тендерній основі; забезпечувати юридичні експертизи угод з суб’єктами господарювання, інших документів, що стосуються закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти відповідно вимог чинного законодавства; забезпечувати підготовку відповідних документів для здійснення зовнішньоекономічних операцій ОВС з державними установами та фірмами інших держав, а також здійснювати поставки на експорт товарів, продукції виробничо-технічного та спеціального призначення, закупівлю товарів для підрозділів МВС України за рахунок валютних коштів; розробляти проекти нормативно-правових актів МВС України з питань матеріально- технічного забезпечення, вносити пропозиції керівництву МВС України до проектів законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України щодо вдосконалення чинного законодавства із зазначених питань.

В оперативному підпорядкуванні Департаменту ресурсного забезпечення МВС України знаходяться: Науково-дослідний інститут спеціальної техніки, казенне науково-виробниче об’єднання «Форт», Центральна база ресурсного забезпечення МВС України разом з Харківською і Миколаївською філіями.

Господарський департамент здійснює речове, житлове, матеріальне, комунально-експлуатаційне, соціально-побутове та транспортне забезпечення працівників центрального апарату МВС України; спільно з Департаментом медичного забезпечення та реабілітації і об’єднаним комітетом профспілок МВС України організовує оздоровлення працівників центрального апарату МВС України та членів їх сімей у відомчих оздоровчих закладах МВС України; проводить квартирний облік, підготовку відповідних документів щодо розподілу житла для працівників центрального апарату МВС України, а також підпорядкованих йому підрозділів, які потребують поліпшення житлових умов; організовує охорону адміністративних будівель і території центрального апарату МВС України та інших підрозділів, визначених керівництвом МВС України. Такі ж самі функції виконують господарські відділи ГУМВС, УМВС України та інших структурних підрозділів на регіональному рівні.

Управління капітального будівництва та інвестицій реалізовує одну з основних функцій соціального захисту працівників ОВС - забезпечення належних умов проживання, роботи та відпочинку - шляхом будівництва житла, адміністративних будівель, об’єктів охорони здоров’я та освіти, а також спеціальних об’єктів МВС України; координує діяльність відділів капітального будівництва ГУМВС, УМВС України в регіонах, вищих навчальних закладів, МВС України та інших структурних підрозділів МВС, які ведуть капітальне будівництво. В оперативному підпорядкуванні Управління капітального будівництва та інвестицій МВС України знаходяться: Державний спеціалізований проектний інститут та відділи капітального будівництва ГУМВС, УМВС України в регіонах, вищих навчальних закладів, МВС України та інших структурних підрозділів. Органи внутрішніх справ, а відповідно і органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність забезпечують матеріально-технічне постачання на підставі договорів про постачання окремих товарів, договорів про комплексне постачання, договорів купівлі-продажу, договорів про оренду майна, договорів про комісійний продаж матеріальних цінностей. Близько 30 % всіх обсягів постачання МВС України здійснюється централізовано і планово через державне замовлення шляхом розподілу, все інше постачання організується безпосередньо шляхом укладання договорів між суб’єктами постачання і органами внутрішніх справ. Належне функціонування структури договірних зв’язків залежить від багатьох факторів, зокрема: форм постачання (транзитна або складська), системи органів матеріально- технічного і військового постачання; правосуб’єктності учасників товарообігу; форм і методів планування розрахунків тощо. Матеріальні цінності, які надходять у розпорядження ОВС різними каналами постачання, являють собою державну власність та мають бути належним чином оприбутковані, на облік, передані на збереження чи в експлуатацію матеріально-відповідальним особам. В органах внутрішніх справ постійно проводяться заходи щодо підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів, їх бережливого і раціонального використання, вишукуються нові резерви для розвитку і зміцнення матеріальної бази складського господарства та його технічного оснащення, вивчається, узагальнюються і застосовуються передові форми й методи роботи з питань матеріально-технічного і військового забезпечення. Щорічно проводяться інвентаризації матеріальних цінностей і фінансові ревізії, а в разі необхідності вони можуть проводитись позапланово.

Забезпечення захисту працівників оперативних підрозділів та їх близьких родичів

Службова діяльність працівників оперативних підрозділів в окремих випадках, викликає загрозу життю, здоров'ю як самих оперативних працівників так і їх близьких родичів з боку злочинців. Тому виникає нагальна необхідність нормативно закріпити і розробити спеціальні заходи по забезпеченню захисту працівників оперативних підрозділів.

Правовою основою захисту працівників оперативних підрозділів органів внутрішніх справ є Конституція України, Закони України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів». Враховуючи те, що в деяких випадках працівники оперативних підрозділів та їх близькі родичі можуть виступати в якості осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві, що не пов'язана з їх службовою діяльністю, в зв'язку з чим може виникати небезпека їх життю, здоров'ю, майну, до нормативної бази їх захисту слід віднести і Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві», також Кримінальний та Кримінально-процесуальний Кодекси України та Кодекс України «Про адміністративні правопорушення», Постанова Кабінету Міністрів України від 20.05.1992 р. №256-04 «Про заходи щодо виконання Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Крім перелічених законодавчих актів, які передбачають умови застосування спеціальних заходів захисту та їх перелік, до нормативної бази слід віднести і відомчі підзаконні нормативні акти правоохоронних відомств, в яких викладені організаційні засади таких заходів, визначені суб'єкти, які їх здійснюють, завдання та функції цих підрозділів. До таких нормативних актів слід віднести Положення «Про порядок придбання, видачі, обліку, зберігання та застосування вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, спеціальних засобів індивідуального захисту працівниками суду і правоохоронних органів, а також особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (оголошено наказом МВС України №523 від 24.07.1996р.); Тимчасове положення «Про спеціальні підрозділи міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів» (оголошено наказом МВС України №467 від 23.07.1997р.); Наказ МВС України № 130 від 26.02.1998 р. «Про затвердження Тимчасової інструкції про порядок забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів та порядок супроводження осіб, взятих під державний захист, під час забезпечення заходів особистої охорони».

Законодавством передбачено досить широке коло осіб, які мають право на забезпечення безпеки (ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів»). Підлягають захисту органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції, їх близькі родичі, до яких відносяться: батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестра, дідусі, бабусі, онуки, посягання на життя, здоров'я, житло і майно яких перешкоджає виконанню працівником правоохоронного органу взагалі, а оперативного підрозділу, зокрема, покладених на них законом обов'язків і здійснення наданих прав. Так, ст. 3 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» вказує, що зазначені суб’єкти мають право:

а) застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю з метою забезпечення виконання правомірних наказів і усних вимог, що добровільно не виконуються, для захисту особистої безпеки, безпеки близьких родичів, а також свого житла і майна;

б) вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених на них обов'язків, а в разі необхідності - для особистого захисту, а також свого житла і майна з боку відповідних правоохоронних та інших державних органів;

в) здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки;

г) отримувати матеріальну компенсацію в разі загибелі працівника, каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, знищення чи пошкодження його житла і майна у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Обов'язки по забезпеченню безпеки зазначених об'єктів охорони покладаються на оперативні підрозділи з дозволу та під контролем керівників правоохоронних органів, згідно постанова КМУ № 256-04 від 20.05.1992 р., та на спеціальні підрозділи міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів. Тимчасове положення, про які оголошено наказом МВС України № 467 від 23.07.1997 р. Основним завданням спеціального підрозділу є забезпечення безпеки, зокрема працівників правоохоронних органів, в тому числі працівників оперативних підрозділів системи МВС, членів їх сімей та їх близьких родичів.

Для забезпечення безпеки працівників оперативних підрозділів та їх близьких родичів законодавством передбачено ряд спеціальних заходів:^[141]

- особиста охорона;

- видача зброї, засобів індивідуального захисту і оповіщення про небезпеку;

- встановлення телефону за місцем проживання;

- використання технічних засобів контролю та прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;

- тимчасове розміщення в місцях, які забезпечують безпеку;

- забезпечення конфіденційності даних про об'єкт захисту;

- перевід на іншу роботу, направлення на навчання, заміна документів, зовнішності, переселення у друге місце проживання.

Слід зазначити, що такі заходи здійснюються лише за умов наявності даних про загрозу життю, здоров'ю або майну працівника оперативного підрозділу та його близьких родичів у зв'язку із здійснення ним оперативно- розшукової діяльності в інтересах безпеки України, або по розкриттю тяжкого злочину, чи викриттю організованою злочинною групою.¹ Крім того, стаття 12 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» вказує, що приводом для вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки працівника суду або правоохоронного органу та його близьких родичів може бути:

а) заява працівника або його близького родича;

б) звернення керівника відповідного державного органу;

в) отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, які підлягають захисту.

Органи, які приймають рішення про забезпечення безпеки відповідно до статті 14 Закону «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», одержавши заяву (повідомлення) про загрозу безпеці вищевказаних осіб, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках - негайно, прийняти рішення про застосування або про відмову у застосуванні заходів безпеки. Про прийняте рішення виноситься мотивована постанова з зазначенням конкретних заходів щодо забезпечення безпеки і строків їх здійснення, про що письмово повідомляється заявник. Якщо заходи безпеки застосовуються не на прохання особи, яка береться під захист, то на це має бути одержана її згода. У разі, коли є достатньо даних, що вказують на ознаки злочину, в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, приймається рішення про порушення чи відмову у порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) про злочин за підслідністю чи підсудністю. ¹

Особиста охорона, охорона житла та майна передбачає, зокрема, обладнання житла засобами протипожежної і охоронної сигналізації, заміну номерів квартирних телефонів, державних номерних знаків транспортних засобів, що їм належать, використання оперативно-технічних засобів. В залежності від ступеня загрози для життя і здоров'я працівникам оперативних підрозділів та їх близьким родичам (об'єктам охорони) можуть видаватись зброя, спеціальні засоби захисту в порядку передбаченому Положенням, що затверджено наказом МВС України № 523 від 24.07.1996 р.

По узгодженню з об'єктами охорони може проводитись прослуховування їх телефонних та інших переговорів, тимчасове розміщення в місцях, які гарантують їх безпеку, в тому числі в дошкільних виховних закладах або в закладах органів соціального захисту населення України.

За рішенням органів, які забезпечують безпеку, в межах їх компетенції, може бути накладена тимчасова або постійна заборона видавати довідки про місце проживання об'єктів охорони, та інші відомості адресними бюро, паспортними службами, підрозділами ДАІ, довідками служби АТЗ та іншими офіційними інформаційно-довідковими службами.

За клопотанням або за згодою об'єктів охорони, якщо їх безпека не може бути забезпечена іншими заходами, вони можуть тимчасово або постійно переводитись на іншу роботу, направлятись на навчання, переселятися на інше місце проживання, можуть змінювати їх зовнішність, анкетні дані з видачею відповідних документів. Зазначені заходи повинні здійснюватись без якого-будь ущемлення житлових, трудових, пенсійних і інших прав взятих під охорону осіб. Вищезазначені заходи безпеки здійснюються в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України у відповідності ст. 12 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронними органів».

Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки приймають:^[142]

а) керівники органів внутрішніх справ - щодо захисту працівників відповідного органу внутрішніх справ, державної лісової охорони, рибоохорони, митних органів, персоналу органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та їх близьких

родичів;

б) керівники органів служби безпеки - щодо захисту працівників служби безпеки та органів системи Управління державної охорони, їх близьких родичів;

в) керівники прокуратури - щодо захисту працівників прокуратури та їх близьких родичів;

г) голова суду - щодо захисту працівників відповідного суду та інших органів, зазначених у статті 2 цього Закону, та їх близьких родичів;

д) керівники органів охорони державного кордону України - щодо захисту працівників цих органів та їх близьких родичів;

е) керівники розвідувальних органів України - щодо захисту співробітників цих органів та їх близьких родичів;

є) керівники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - щодо захисту військовослужбовців і працівників цієї служби та їх близьких родичів.

Здійснення спеціальних заходів забезпечення безпеки працівників правоохоронних органів та їх близьких родичів покладається:

а) щодо працівників служби безпеки і органів системи Управління державної охорони - на органи служби безпеки;

б) щодо працівників органів охорони державного кордону - на органи охорони державного кордону України;

в) щодо співробітників розвідувальних органів України та їх близьких родичів - на відповідні розвідувальні органи України;

г) щодо інших працівників, зазначених у статті 2 Закону «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», - на органи внутрішніх справ;

ґ) щодо військовослужбовців і працівників Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - на органи управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. З цією метою у структурі зазначених органів створюються спеціальні підрозділи.

Рішення органів, які приймаються згідно із Законом «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», про вжиття спеціальних заходів щодо працівників суду, правоохоронних органів та їх близьких родичів є обов'язковими для виконання відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами.

Підстави звільнення оперативного працівника віл кримінальної відповідальності

Оперативний працівник, виконуючи свої обов'язки по боротьбі з злочинністю і охороні громадського порядку, може заподіяти шкоду правам, свободам іншої людини, інтереси держави і суспільства. Якщо працівник оперативного підрозділу заподіяв шкоду людині, інтересам держави і суспільства в стані необхідної оборони, то така шкода не підлягає відшкодуванню за умови, що ним не були перевищені межі необхідної оборони.^[143] «Необхідною обороною визначаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільного небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони».¹

Не є перевищенням меж необхідної оборони і є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності застосування зброї, або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає. Не визнаються протиправними дії оперативного працівника, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин і доставляється ним у відповідний орган влади, навіть якщо він при затриманні вжив насильницькі дії, чи застосував спеціальні засоби, включно до вогнепальної зброї, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.^[144]

Оперативний працівник звільняється від кримінальної відповідальності і при заподіянні шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала особі чи охороняємим законом правам цієї людини, або інших осіб, а також суспільним інтересам держави, якщо цю небезпеку не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.^[145] Закон не вважає злочином діяння (дію або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільної корисної мети. Ризик визнається виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди правоохоронюваним інтересам.

Оперативний працівник в силу своїх повноважень не тільки завжди знаходиться при виконанні службових обов'язків, але й в умовах підвищеного ризику та небезпеки.¹⁴⁶ В статті 10 Закону «Про міліцію» говориться, що «працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу, у разі звернення до нього громадян або службових осіб із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особі чи громадській безпеці, або в разі безпосередньо виявлення таких, зобов'язаний вжити заходи до попередження та припинення правопорушень, врятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події та повідомити про це в найближчий підрозділ міліції». В силу цих та інших обставин, які викладені в законодавстві та зустрічаються в практичній ситуації, професія оперативного працівника входить до найбільш небезпечних. М.І. Ануфрієв, у своїй роботі вказав на те, що діяльність, яка пов'язана з ризиком, має бути врегулювана в правовому відношенні. Ризик, який виправданий необхідний для виконання оперативних завдань, має бути протиставлений ризику неправомірному і суспільно небезпечному. При такому підході окремі прояви неадекватної поведінки оперативного працівника не будуть кваліфікуватися як вчинки, які хоч і мають ознаки злочину у відповідності з Кримінальним кодексом, але вчинені у зв'язку із застосуванням виправданого службового ризику з метою одержання суспільно- потрібного досягнення, якщо цього досягнення не можна одержати за даних обставин звичайними не ризикованими засобами.

Виконуючи покладені на нього державою обов'язки, оперативний працівник прибігає до оперативного ризику не як приватна особа, а з обов'язку служби. Тому питання, пов'язані з відповідальністю за допущення оперативного ризику, повинні втілюватися не тільки в теорії оперативно-розшукової діяльності і підзаконних актах, що регламентують конкретні оперативно- розшукові заходи, а й у кримінальному праві.¹

Стосуючись кримінально-правової регламентації оперативного ризику, необхідно виділити щонайменше два основних напрямки, що становлять безпосередній інтерес для працівників оперативних підрозділів зв'язаних із практикою ОРД. Ці напрямки можна сформулювати в такій спосіб: 1) якою мірою (чи в яких межах) з погляду кримінального права можна ризикувати (удаватися до оперативного ризику); 2) яка відповідальність може наступити у випадках небажаного результату (не досягнення мети) під час правомірного звертання до оперативного ризику. Острах нанести шкоду (іноді неминучу) у процесі проведення оперативно-розшукової діяльності сковує ініціативу оперативних працівників, часто заважає ефективності проведених оперативних заходів. Оперативно-розшукова діяльність спрямована, крім розкриття злочинів, на їхнє запобігання. Ці задачі обумовлені діючим кримінальним законодавством, що передбачає можливість заподіяння шкоди тому, хто зазіхає на інтереси суспільства, держави.¹

Маються на увазі інститути крайньої необхідності і необхідної оборони в кримінальному праві. Застосування цих інститутів містить у собі правомірне заподіяння шкоди злочинцю, чітко обумовлюючи при цьому обставини при яких це допускається. Правомірна шкода може бути заподіяна в результаті дій по затримці злочинця. Тому необхідна оборона, крайня необхідність, дії по затриманню злочинців такими обставинами, що включають суспільну небезпеку дій громадянина, хоча вони зовні і підпадають під ознаки дії, передбаченого статтями 36, 42, 41, 43, 44 Кримінального кодексу. Дії, здійснені з дотриманням умов необхідної оборони, крайньої необхідності і затримання злочинця, є суспільно корисними і знаходяться під захистом закону. Серед юристів існують різні думки стосовно групи обставин, що можуть бути підставами, які виключають суспільну небезпеку. В цю групу входить: виконання закону, виконання наказу, здійснення свого права, згода потерпілого, виконання професійних функцій. Не можна не відзначити, що ця група обставин може мати саме безпосереднє відношення до діяння, що виключає суспільну небезпеку. Тому Бандурка А.М. акцентує увагу на деяких теоретичних питаннях кримінального права що мають безпосереднє відношення до проблем оперативного ризику і їхньої нормативної регламентації.

У кримінальному праві України кримінальну відповідальність тягне в необхідних випадках не тільки факт заподіяння збитку об'єктам, охоронюваним законом, але і передбачувана небезпека заподіяння шкоди (небезпека зараження венеричними захворюваннями, підготовка до злочину, і т.п.). Крім того, кримінальна відповідальність, як за здійснення конкретних дій, так і за ухилення від їхнього виконання може мати місце в умовах, коли діяти необхідно. Якщо в першому випадку для притягнення до відповідальності досить встановити факт здійснення визначеного діяння (зґвалтування, крадіжка і т.п.), то в другому необхідно установити, що в даних конкретних умовах бездіяльність оперативного працівника сприяла заподіянню шкоди (наприклад, оперативний працівник залишив когось у небезпеці, виявив безтурботність, недбайливість). Тому при кримінально-правовій оцінці дій, що піддають небезпеці охоронювані законом права і свободи громадянина, питання про розуміння небезпеки як можливості настання збитку в залежності від дій чи бездіяльності оперативного співробітника набувають важливого значення.

Суб'єктивне розуміння можливості настання шкідливих наслідків ґрунтується на недостатності знань про те, чи настануть такі наслідки. Ця оцінка частково ґрунтується на власному досвіді особи, що її робить, частково на сформованих уявленнях про протиправний хід і послідовність аналогічних подій, але відірваних від конкретних особливостей даного випадку. У сфері оперативно-розшукової діяльності допускається припущення, що у випадках оперативного ризику в складній ситуації може бути нанесений збиток, оскільки оперативний працівник не може вірогідно знати, що такі наслідки неминуче настануть. При цьому оцінка ризикованої ситуації буде залежати від суб'єктивних якостей працівника, його особистого досвіду, інформування, емоційної настроєності, психічних переживань, правової культури і т.п.^[146]

Якщо розуміти можливість ризику як об'єктивну категорію, як це робить Бандурка О.М., це буде сприяти дотриманню законності при визначені відповідальності за поставлення в небезпеку. Ризикуючи, оперативний працівник, зобов'язаний уважно досліджувати й оцінювати всі конкретні обставини сформованої ризикованої ситуації, всі існуючі реальні умови, наскільки б нетиповими (нештатними, нешаблонними) вони не були. Умови, дотримання яких виправдує застосування ризику, випливають з наявності інтересів, що охороняються законом; нанесення шкоди при запобіганні небезпеки має бути меншим можливої шкоди, якої вдалося уникнути; шкода не повинна наноситися третім особам, їх інтересам (на відміну від стану необхідної оборони, де збиток причиняється нападаючому).

Для гарантій виправданості звернення до оперативного ризику треба знати істотні розходження між необхідною обороною і крайньою необхідністю. Відповідно до кримінального права України, вони виявляються насамперед у наступному: при необхідній обороні заподіяння шкоди спрямоване на особу, що зазіхає, тоді як у стані крайньої необхідності джерелом небезпеки може бути тварина, психологічний та фізіологічний стан особи, незламні сили. У процесі звернення до крайньої необхідності завжди установлюється факт неможливості запобігти шкоді в небезпечній ситуації іншим, не ризикованим шляхом, а у випадку звернення до необхідної оборони це ні до чого, оскільки є право на заподіяння шкоди особі, що незаконно посягає на охоронювані інтереси громадян. Що ж стосується співвідношення інтересів, то в стані необхідної оборони шкода, нанесена особі, що зазіхає, може не тільки прирівнюватися, але і перевищувати можливу шкоду від вчиненого злочинцем, тоді як у стані крайньої необхідності припинена шкода повинна бути значно менша. Варто пам'ятати: перевищення меж необхідної оборони карно, тоді як меж крайньої необхідності 148

не існує.

Виступаючи специфічним суб'єктом суспільних відносин оперативний працівник, будучи громадянином України і прирівняним до державного службовця, як і всі громадяни України потребує відповідного соціально-правового захисту збоку держави. Так, Конституція України поширює свою дію стосовно захисту прав і свобод громадянина і на оперативних працівників органів внутрішніх справ. В Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність», в ст. 12 чітко визначено, що особа, яка залучається до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, перебуває під захистом держави. ст.ст. 36-42 розділу VIII «Обставини, що виключають злочинність діяння» Кримінального кодексу України дають правові підстави звільнити від кримінальної відповідальності оперативного працівника у випадках, передбачених законом. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань» вказує, що суди зобов'язані суворо додержуватися законів, спрямованих на захист працівників правоохоронних органів при виконанні ними службових обов'язків. У пункті 9 цієї ж постанови говориться про те, що необхідно відрізняти необхідну оборону від мнимої оборони, коли особа, помиляючись щодо реальності посягання і вважаючи, що вона захищає правоохоронні інтереси, заподіює шкоду іншій особі.

В постанові «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та честь суддів і працівників правоохоронних органів» вказано, що правомірне застосування працівником міліції до правопорушника фізичного впливу, спеціальних засобів або зброї виключає відповідальність за заподіяння шкоди (п.4). В пункті 5 цієї постанови говориться про те, що працівники правоохоронних органів можуть визнаватись потерпілим в тих випадках, коли вони вжили зазначених заходів в межах своїх повноважень з власної ініціативи, а не тільки за наказом чи розпорядженням.

Закон передбачає, що виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, пов'язане з вимушеним заподіянням шкоди правоохоронним інтересам, не є злочином і звільняється від карного переслідування, якщо при такому причиненні шкоди не наступило тяжких або особливо тяжких наслідків.

Подібні проблеми виникають у зв'язку з причетністю оперативного негласного працівника до злочину скоєного учасниками злочинної групи, організації. Правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності як вже вказувалось, регламентуються у ст. 43 Кримінального кодексу. Думки, пов'язані з визначенням меж правової активності в злочинному середовищі осіб, які здійснюють негласне проникнення, серед вчених розділилися. Окремі автори вважають, що негласний працівник може приймати участь тільки на етапі замислу антигромадських елементів, що не являється порушенням кримінального законодавства, оскільки замисел сам по собі не карається. Інші вчені вважають, що негласний працівник в своїй активності може йти далі. Вони в тій чи іншій мірі, можуть навіть приймати участь у злочині. При цьому пропонують прийняти таку норму права, яка дозволяла би не притягати до кримінальної відповідальності осіб, дії яких забезпечили своєчасне запобігання та розкриття злочинів. Для вирішення цього питання пропонують також використовувати інститут звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку крайньою необхідністю.

Оперативний працівник може вдатись до участі в протиправних діях, якщо це не спричиняє значної шкоди охороняємим інтересам особи і держави з метою;

- отримати інформацію та докази, які мають першорядне значення для притягнення підозрілих до кримінальної відповідальності;

- для того щоб підтвердити достовірність «легенди» в очах осіб, діяльність котрих розслідується;

- попередити небезпеку для життя та здоров'я людей, або запобігти цієї безпеки.