2,7. Особи, що беруть участь у виконавчому провадженні та залучаються до проведення виконавчих дій
До учасників виконавчого провадження належать сторони виконавчого провадження, тобто стягувач та боржник, представники сторін, органи державної влади та місцевого самоврядування.
Сторони є головними та обов\'язковими учасниками виконавчого провадження, що мають особисту заінтересованість у наслідках виконавчих дій. П. П. Заворогько
1 Фурса С. Я. Теоретичні аспекти правового та процесуального положення прокурора в цивільному судочинстві // Право України.-1998.-№12.-С.67-70.
111
та М. Й. Штефан1 розуміють під сторонами таких осіб у судовому виконанні громадян чи юридичних осіб, спір яких був розглянутий компетентними органами і які мають суб\'єктивний матеріально-правовий інтерес у наслідках виконання.
Саме по собі рішення суду чи іншого органу про стягнення з однієї особи на користь іншої не свідчить про те, що ці особи стають сторонами виконавчого провадження автоматично. Особи (стягувач та боржник) стають сторонами лише після відкриття виконавчого провадження, що обов\'язково оформляється винесенням державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.
Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. У Законі «Про виконавче провадження» (ст. 11) стягувач визначається як фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ, а боржник - як фізична або юридична особа, яка зобов\'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов\'язки, передбачені рішенням), або утриматися від їхнього вчинення. Крім того, поняття сторони виконавчого провадження в залежності від змісту акту, що підлягає виконанню, може включати кілька стягувачів або боржників. Передбачена у виконавчому провадженні й участь неповнолітніх як однієї із сторін, а також правонаступників та представників сторін.
Стягувачем, на думку авторів навчального посібника, «Виконання судових рішень» , є сторона, право якої визнане рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу й реалізується проведенням на її користь виконання.
Отже, згідно Закону, стороною виконавчого провадження є фізична або юридична особа. Але не врахованим є положення щодо того, що однією із форм підприємництва є її здійснення громадянами без створення юридичної особи, правовий режим якої суттєво відрізняється і має певні особливості порівняно з такими суб\'єктами виконавчого провадження, як фізичні та юридичні особи.
1 Заворотько П. П., Штефан М. И. Судове виконання: Для викладачів і студентів юрид. ВУЗів, працівників суду, прокуратури,; юрисконсультів підприємств, установ, організацій.- К.: Вид-во Київ-, ського ун-ту, 1967.- С. 75.
Штефан М. Й., Омельченко М. П., Штефан С. М. Виконання су-дозих рішень: Навчальний посібник,- К.: Юрінком Інтер, 2001- С. 19.
112
З цього випливає, що у випадку, коли виникає спір між фізичної особою і так званим «приватним підприємцем», він підвідомчий суду загальної юрисдикції. Якщо ж спір виник між приватним підприємцем та юридичною особою, він підвідомчий господарському суду. На підставі винесених рішень видаються, відповідно, виконавчий лист або наказ господарського суду, які у випадку звернення стягувача у Державну виконавчу службу підлягають примусовому виконанню, Але приватний підприємець - суб\'єкт підприємницької діяльності чомусь не охоплюється рамками ст.
11 Закону «Про виконавче провадження» і тому виглядає абсурдною ситуація, що він не може бути ні стягувачем, ні боржником у виконавчому провадженні, оскільки не є ні фізичною, ні юридичною особою.Як правило, боржник - це особа, яка в цивільному процесі займала становище відповідача, а стягувач - позивача. Однак у випадках відмови у задоволенні позову позивач може бути боржником у виконавчому провадженні щодо стягнення судових витрат. Можливі випадки, коли у виконавчому провадженні немає чітко визначеного боржника і стягувача, наприклад, при укладанні мирової угоди, коли кожна із сторін взаємно зобов\'язується здійснити визначені позитивні дії на користь іншої сторони (передати майно, гроші, виконати роботу). При цьому кожна із сторін може бути боржником і стягувачем одночасно. Щодо другої сторони - це стягувач, а відносно до прав тієї ж сторони - боржник. Не можна не враховувати того, що у виконавчому провадженні поняття «стягувач» значно ширше поняття «позивач». Пояснюється це тим, що виконуються не тільки судові акти, але й акти інших органів (постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, постанови державного виконавця та інші).
Отже, для складних правовідносин, коли, наприклад, у рішенні зазначається про взаємні зобов\'язання стягувача і боржника та коли важко встановити стягувача в конкретному виконавчому провадженні, то в цьому випадку необхідно надавати такий статус особі, яка звернулась першою до Державної виконавчої служби. Тому поняття «стягувач» слід трактувати як особу (фізичну чи юридичну та громадянина-підприємця), яка має право вимагати від інших осіб певних підтверджених
113
виконавчим документом дій або утримання від вчинення правопорушень і яка першою заявила про порушення виконавчого провадження.
Щодо уточнення поняття «боржник», можна зробити висновок, що фактично в законодавчому понятті боржника зроблена термінологічна помилка. Вона полягає в тому, що визначаючи боржника як особу, зобов\'язану за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов\'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їхнього вчинення, пропонується зобов\'язати боржника до утримання від передачі майна, виконання обов\'язків тощо. Таким чином, при формулюванні поняття боржника пропонується одні й ті ж самі дії розглядати як зобов\'язання до вчинення або ж утримання від них.
Тому боржника можна визначити як сторону виконавчого провадження (громадянина чи юридичну особу та громадянина-підприємця), обов\'язок якої підтверджується виконавчим документом і щодо якої відкрито виконавче провадження. Таке визначення буде більш доцільним, оскільки виконання не є тільки судовим, воно включає й акти інших органів, що піддягають виконанню державним виконавцем.
Законом закріплюються загальні права сторін. Так, стя-гувач і боржник мають право ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні й письмові пояснення в процесі виконавчих дій (ч. 1 ст„ 29), оспорювати належність майна і його оцінку (ч. 2 ст. 29), оскаржувати постанови і дії державного виконавця (статті 36, 37, 38, 39, 40), укладати мирову угоду, заявляти відвід державному виконавцю, спеціалісту та перекладачу (ст. 17) Закону «Про виконавче провадження». Протягом 3-х днів сторони мають право подати письмове заперечення на розрахунок державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами, якщо суми для повного задоволення всіх вимог недостатньо (ст.
43 Закону).Наведений у ст. 29 Закону перелік прав, якими наділяються сторони у виконавчому провадженні, не є ви-
114
черпним. Крім перелічених у ньому, сторони мають і багато інших прав, що дають їм можливість надійно захищати свої інтереси у виконавчому провадженні. Зокрема, сторони мають право брати участь у виконавчому провадженні через представників, у необхідних випадках запросити перекладача та інші. Стягувачеві роз\'яснюється, що він має право відмовитись від примусового стягнення, зменшити розмір стягнення, надати боржнику відстрочку або розстрочку виконання.
Крім загальних прав сторін, можна виділити окремо права стягувача та права боржника. Так, стягувач має право: знати, де перебуває виконавчий документ у даний момент, оскільки на державного виконавця покладається обов\'язок повідомляти стягувача про всі переміщення виконавчого документа (ст. 20 Закону), має право звертатись із заявою про поновлення пропущеного строку пред\'явлення виконавчого документа до виконання (ст. 23 Закону), має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов\'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи (ст. 86 Закону).
Боржник має право вказати майно, на яке слід звернути стягнення в першу чергу, визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно, оскаржити визна-. чену державним виконавцем оцінку описаного майна.
До обов\'язків боржника належить зобов\'язання нести витрати, пов\'язані з проведенням виконання, сплачувати виконавчий збір, допускати державного виконавця до проведення огляду приміщень, майна тощо.
Аналіз прав і обов\'язків стягувача і боржника дає підстави дійти висновку, що вони гармонійно поєднуються з повноваженнями державного виконавця, забезпечуючи захист прав та інтересів сторін. Незаконні дії державного виконавця або відмова у здійсненні необхідних виконавчих дій можуть бути оскаржені стягувачем і боржником. Переходячи до розгляду питання щодо представництва у виконавчому провадженні, необхідно проаналізувати теоретичну позицію Д.
М. Сибильова, який вважає представництво у виконавчому провадженні цілком пов\'язаним лише з матеріальними правовідносинами, а не процесуальними1. З такою концепцією важко погодитись, оскільки саме1 СибилевД. М. Закон Украиньї «Об исполнительном производст-ве»: Научно-практический комментарий,- X.: Легас, 2000.- С. 21.
115
поняття «виконавче провадження» зумовлює процесуальний характер діяльності його суб\'єктів. Тому дане положення навіть не піддається критичному аналізу. Хоча автор поділяє положення щодо виникнення певних представницьких повноважень з норм матеріального права, але тільки з урахуванням процесуальних особливостей виконавчого провадження. Тобто пропонується застосовувати принцип процесуального несумісництва у виконавчому провадженні, який властивий для цивільного процесу (ч. 2 ст. 42 ЦПК України). Це означає, що особа не може бути представником і одночасно понятим тощо.
Представники сторін мають функціональну заінтересованість в наслідках виконання, тобто вони заінтересовані в тому, щоб був виконаний виконавчий до-кумент, виданий на користь чи в інтересах сторін. У виконавчому провадженні можна виділити законне та договірне представництво. Законним є представництво інтересів неповнолітніх осіб та осіб, визнаних судом недієздатними та безвісно відсутніми, а підставами для допуску законних представників відповідно будуть: свідоцтво про народження дитини або рішення суду, акт про призначення опікуном або піклувальником, а також опікуном майна.
Договірним є представництво, що здійснюється у виконавчому провадженні на підставі договору доручення (адвокат, співстягувач, будь-який громадянин) або трудового договору (юрисконсульт), повноваження цих представників підтверджується дорученням, що оформлюється відповідно до вимог закону. Однак договірний представник не завжди може замінити боржника у виконавчому провадженні. У разі, коли згідно із ст. 76 Закону боржник зобов\'язаний особисто вчинити певні дії, участь представника не допускається.
Закон визначає осіб, які не можуть бути представниками, що в певній мірі збігаються з особами, переліченими в ст. 116 ЦПК України, крім державного виконавця, однак у такому разі слід внести зміни і до зазначеної статті, де після слів «судці, слідчі, прокурори» записати «державні виконавці», узгодивши положення Закону та ЦПК.
Викладення в ч. 4 ст. 12 Закону щодо положення про те, що участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їхніми керівниками чи органами,
116
посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом, потребує суттєвого уточнення повноважень представника юридичної особи. Оскільки в даному випадку регламентується не просто представництво юридичної особи, а її участь у виконавчому провадженні як сторони, тому зазначене положення слід було б більш чітко регламентувати. Представництво інтересів юридичної особи є складовою частиною її дієздатності. Так, юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе обов\'язки за допомогою своїх органів, які для цього наділяються правами законом та статутом (положенням). Порядок призначення або обрання керівних органів юридичної особи визначається їхнім статутом (положенням).
Загальним є правило про те, що представником підприємства є його керівник (директор), який наймається або призначається власником або уповноваженим ним органом і з яким укладається контракт. Статутом чи положенням (а також контрактом) визначаються межі повноважень, які керівнику делегуються для здійснення комерційної або іншої діяльності. Але статус керівника повинен доводитись також призначенням на посаду (наказ), обранням колегіального органу (виписка з рішення зборів) або контрактом. Тому перед державним виконавцем завжди постає питання про допущення та обсяг повноважень представника юридичної особи. Особливо це питання є актуальним, коли від волевиявлення представника залежатиме послідовність або зміст процесуальних дій державного виконавця.
Оскільки статутом чи положенням право керівника підприємства може обмежуватись щодо вчинення окремих видів угод або розміру такої угоди (грошовим або штучним еквівалентом), необхідно пересвідчитись не лише в наявності документа, який посвідчує службове становище керівника (наказу про призначення), а й у наявності повноважень у представника на вчинення саме цієї угоди. Для цього державний виконавець може витребувати відповідні витяги із статутів чи положень. Сучасна юридична практика передбачає можливість директора та інших керівних працівників діяти на підставі контракту тощо. Тому державний виконавець має роз\'яснити керівнику, який діє від імені юридичної особи про-типравність діяльності, що виходить за межі його повноважень, та неприпустимість діяльності в період відпуст-
117
![]() | ||||||||||||||
![]() | ||||||||||||||
![]() | ||||||||||||||
![]() | ||||||||||||||
![]() | ![]() | |||||||||||||
![]() | ||||||||||||||
![]() | ||||||||||||||
. Дг- |
ки або звільнення, оскільки це буде визначати особисту відповідальність громадянина як фізичної особи.
Іншим випадком є надання доручення керівнику або іншому працівнику підприємства, установи, організації уповноваженим органом юридичної особи, яким йому встановлюються чіткі повноваження на укладення угоди від імені цієї юридичної особи 1.
До учасників виконавчого провадження слід віднести й органи державної влади та місцевого самоуправління, що мають державну заінтересованість у наслідках виконання.
Закон «Про виконавче провадження» передбачає участь у виконавчому провадженні лише представників органів опіки та піклування відносить їх до осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, що є неправильним. По-перше, не враховується те, що органи опіки та піклування - це не єдиний орган державного управління, оскільки в цьому разі цілий ряд державних органів просто усувається від участі у виконавчому провадженні. По-друге, ці органи не мають того обсягу прав, який передбачений для учасників виконавчого провадження, а їх слід було б наділити правами стягувача, крім права укладати мирову угоду, за аналогією з чинним ЦПК України. По-третє, відсутня взагалі будь-яка регламентація їхнього правового становища та мета залучення цих органів у виконавче провадження. Отже, щодо цього на практиці виникають непорозуміння і вирішити їх важко без внесення відповідної конкретизації в положення закону.
З п. З ст. 18 Закону, де йдеться про те, що державний виконавець відкриває виконавче провадження в інших передбачених законом випадках, випливає, що такими випадками є відкриття виконавчого провадження з ініціативи органів державної влади та місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які звертаються на захист прав і свобод інших осіб за аналогією з прокурором, який також має право звертатися в органи ДВС із зазначеною заявою, в силу нормативно закріпленої можливості зазначених органів та осіб звернутися з позовною заявою до суду за захистом прав інших осіб (ст. 121 ЦПК України). Більше того, Інструкція про про-
1 Фурса С. Я., Фурса Є. І. Нотаріат в Україні: Загальна частина.-К.: Вентурі, 1999.-С. 201-204.
118
ведення виконавчих дій (п. 2 1 1) називає ще цілий ряд органів, що відносяться до цього поняття. Ними є представники органів і установ освіти, медичні працівники, а також представники інших органів та установ.
В Інструкції про виконавче провадження колишнього союзу РСР участь представників державних органів та органів місцевого самоврядування передбачалась доцільною при виконанні виконавчих документів за окремими категоріями справ. Так, при виселенні в примусовому порядку судові виконавці залучали представників житлово-експлуатаційних контор, а в сільській місцевості -представників сільських (селищних) Рад народних депутатів (п. 215). Така практика сприяла об\'єктивності, оперативності та охороні прав всіх заінтересованих осіб, а тому її доцільно відтворити в чинних підзаконних актах.
У ст. 78 Закону закріплюється обов\'язкова участь представників органів опіки та піклування при виконанні рішень про відібрання дитини, що має гарантувати охорону і захист інтересів дитини.
Отже, реалізація органами державної виконавчої влади та місцевого та регіонального самоврядування своїх повноважень у виконавчому провадженні створює необхідні умови для виконання завдань виконавчого провадження.
Підсумовуючи викладене, зазначимо, що правильне визначення учасників виконавчого провадження має велике значення як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Учасники виконавчого провадження є основними суб\'єктами правовідносин, що виникають у виконавчому провадженні і від їхньої участі залежить своєчасне та реальне виконання рішення державним виконавцем.
2.8. Особи, що сприяють вчиненню виконавчого провадження
Якщо відносити певних осіб до учасників виконавчого провадження за критерієм їхньої заінтересованості в наслідках виконавчих дій, працівники органів внутрішніх справ також могли б увійти до складу учасників виконавчого провадження, оскільки вони теж мають державну заінтересованість у виконанні рішень. При цьому слід відмежовувати особисту заінтересованість
119
в наслідках виконавчого провадження та державну, оскільки остання має зумовлюватися правовими зв\'язками всіх державних органів щодо виконання державних функцій. Проте лише в загальних рисах викладено в законодавстві положення органів внутрішніх справ щодо участі у виконавчому провадженні. У ст. 5 Закону говориться, що державний виконавець має право звертатися до суду з поданням про розшук боржника або дитини, а суд оголосить розшук боржника або дитини, виконання якого буде покладено на органи внутрішніх справ. В цьому випадку виникає деяка розбіжність у тлумаченні норм одного й того ж Закону.
Так, у ст. 6 Закону говориться про обов\'язковість вимог державного виконавця, але практично не зазначено для яких усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Тому виникає питання, по-перше, для яких органів вимоги державного виконавця є обов\'язковими? По-друге, чи існує правовий зв\'язок між державними органами, які фактично є рівними в державній ієрархічній структурі?
Щодо необхідності звернення до суду у випадку необхідності розшуку відповідача або дитини, то це положення можна трактувати, виходячи з припущення, що суд однозначно є вищим від державної виконавчої служби за правовим впливом на суспільні відносини, а тому його ухвала про вжиття заходів до розшуку боржника або дитини буде безспірно обов\'язковою для органів внутрішніх справ. Однак, розглядаючи повноваження суду щодо розшуку боржника або дитини, можна констатувати невідповідність цієї процедури функції суду. У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є охорона і захист інтересів фізичних, юридичних осіб, держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ. У даному ж випадку від суду потребується надання більшого юридичного значення поданню державного виконавця про розшук боржника або дитини. Тому за сучасними повноваженнями суду, поширення його діяльності на цей випадок вважається не досить обґрунтованим. Окрім того, застосування за аналогією положень ст. 97 ЦПК України щодо розшуку відповідача неможливе, оскільки ні термін «відповідач» не збігається з терміном «боржник», ні боржник не є особою, яка зобов\'язана з\'явитись за викликом суду для
участі в цивільному процесі, ні виконавче провадження не є стадією виконання лише судових рішень, а воно значно ширше за повноваженнями. Тобто посилання на необхідність звернення до суду в разі потреби розшуку боржника або дитини фактично спирається на застарілий порядок, коли судовий виконавець діяв під юрисдикцією суду.
У державного виконавця є всі підстави безпосередньо звернутися з поданням до органів внутрішніх справ. Крім того, є можливість зробити й інший висновок, що державний виконавець може вжити всіх необхідних дій по розшуку боржника особисто, оскільки, за його вимогою, йому можуть надаватися всі необхідні відомості, або ж у державній виконавчій службі має існувати спеціальний підрозділ, який займатиметься коли особливо складними справами, зокрема в яких потрібно знайти боржника або дитину. Подібне положення вже існує в податковій адміністрації, де виділена спеціальна служба — податкова міліція.
Отже, при широкому аналізі питань взаємодії державних виконавців з органами внутрішніх справ потребується уточнення порядку надання взаємодопомоги та питань взаємодії зазначених органів з Державною виконавчою службою. Як свідчить практика, відсутність взаємозв\'язків або нехтування ними створює значні труднощі для державних виконавців при проведенні виконавчих дій. Тому необхідно було б детально регламентувати участь працівників органів внутрішніх справ при провадженні виконавчих дій у допомоги і сприяння державному виконавцю при подоланні перешкод при виселенні, у разі, коли боржник переховується чи не виконує вимог державного виконавця про звільнення приміщення та при вселенні.
Необхідно для забезпечення діяльності державних виконавців регламентувати обов\'язкову участь працівників органів внутрішніх справ при виконанні рішень, коли державний виконавець заходить до жилих та нежилих приміщень боржника і коли власником чиниться опір, а також під час проведення опису майна. Крім цього, не зайве передбачити супровід державного виконавця працівниками органів внутрішніх справ, коли вони повертаються у вечірній та у нічний час після здійснення виконавчих дій.
120
121
![]() | ||||||||||||||||
![]() | ||||||||||||||||
![]() | ||||||||||||||||
![]() | ||||||||||||||||
![]() | ||||||||||||||||
![]() | ||||||||||||||||
![]() | ||||||||||||||||
![]() | ||||||||||||||||
![]() |
Працівник органів внутрішніх справ має бути присутнім при здійсненні виконавчих дій для підтримання порядку, але безпосередня участь цих осіб у процесі вчинення виконавчих дій буде суперечити їхнім функціональним обов\'язкам та призведе не тільки до процесуального сумісництва, а й до змішування відповідальності за наслідки виконавчих дій. Тому не можна надавати владні повноваження державному виконавцю щодо працівників внутрішніх справ, підпорядкованість яких не повинна змішуватись. Для більшої обґрунтованості відрядження працівників органів внутрішніх справ для сприяння державним виконавцям у виконанні ними їхніх функціональних обов\'язків пропонується ці питання вирішувати на рівні керівників відповідних територіальних підрозділів, а у випадках термінового виклику органів внутрішніх справ надати повноваження державному виконавцю викликати представників органів внутрішніх справ особисто.
Закон України «Про міліцію» встановлює основні повноваження та завдання міліції, які певною мірою мають сприяти виконавчому провадженню, і тому в цьому нормативному акті та в Законі «Про виконавче провадження» мають бути закріплені основні питання співпраці цих державних органів щодо виконання рішень.
Розшук боржника або дитини може бути обов\'язковий та факультативний. Обоє \'язковий розшук оголошується за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходження його майна, або за місцем проживання (знаходження) стягувача. Але не за всіма категоріями виконавчих документів розшук проводиться обов\'язково. Законом встановлено, що підставами для цього можуть бути виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров\'ю або у зв\'язку із втратою годувальника, відібрання дитини.
У разі обов\'язкового розшуку витрати, пов\'язані з розшуком боржника або дитини, стягуються з боржника за постановою державного виконавця. Ст. 45 Закону відносить ці витрати до витрат, пов\'язаних із проведенням виконавчих дій, що, як було заплановано, повинні були б здійснюватись із спеціального фонду виконавчого провадження, якого, як уже зазначалось, більше не існує.
122
Вбачається, що ці кошти ДВС буде отримувати з держбюджету, як це регламентує Закон «Про джерела фінансування органів державної влади».
Факультативний розшук можливий за іншими виконавчими документами у разі письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати. На нашу думку, неправильним є встановлене законом положення щодо відшкодування понесених стя-гувачем витрат, пов\'язаних із розшуком майна, у судовому порядку. Отже, необхідно було б проводити відшкодування понесених витрат здійснюваних стягувачем на підставі постанови державного виконавця, як і при обов\'язковому розшуку.
На наш погляд, для своєчасного виконання рішення з метою розшуку боржника чи дитини слід надати стягу-вачеві можливість звертатись і до професійних приватних детективів, діяльність яких може здійснюватися на комерційній основі, але бути підконтрольною державі. Стягувач у будь-якому разі несе тягар сплати витрат, тому для нього байдуже, в який орган їх вносити. До переваг приватних детективів можна віднести особисту заінтересованість у наслідках розшуку та технічну оснащеність, проте недоліком їхньої діяльності є неможливість застосування тих заходів, що передбачені Законом «Про оперативно-розшукову діяльність».
Проте, що перелік осіб, що зазначений законодавцем у ч. 2 ст. 10 Закону є неточним, уже зазначалося в дослідженні, але, крім того, цей перелік є ще й неповним. Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, а в необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом. Тобто цілий ряд органів та осіб, не включений до складу осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій. Зокрема, ними виступають спеціалізовані організації, які реалізують майно боржника на аукціонах та на комісійних началах, здійснюють його оцінку, зберігачі майна боржника та інші. На нашу думку, при здійсненні виконавчих Дій можливо використовувати комерційні організації, що займаються здійсненням тих видів діяльності, які будуть сприяти державному виконавцю у його діяльності.
123
Коло осіб, які можуть залучатися до проведення виконавчих дій, складають перекладачі, спеціалісти, особи та організації, що здійснюють розшукові та охоронні функції, спеціалізовані організації, котрі реалізують майно боржника на аукціонах та на комісійних началах, представники громадських організацій і трудових колективів.
До осіб, правове становище яких врегульоване законом, належать перекладачі та спеціалісти. Державний виконавець після відкриття виконавчого провадження повинен з\'ясувати, чи володіють сторони мовою, на якій ведеться виконавче провадження, роз\'яснити особам, що не володіють цією мовою, право користуватися послугами перекладача та встановити їм строк для його запрошення. Право користування послугами перекладача мають всі особи, що не володіють мовою, на якій ведеться виконавче провадження. Вони самі у строк, встановлений державним виконавцем, мають право запросити собі перекладача. Якщо ж вказана особа не забезпечить участь перекладача у встановлений строк, його призначає державний виконавець. Формулювання в законі не передбачає обов\'язку державного виконавця забезпечити участь перекладача, а його права порушує принцип національної мови у виконавчому провадженні, тому до ч. 2 ст. 15 Закону слід внести зміни та замінити слово «може» призначити своєю постановою державний виконавець на слово «повинен». Це уможливить більш обгрунтовано та об\'єктивно провадити виконавчі дії при взаємопорозу-мінні всіх суб\'єктів виконавчого провадження. Крім того, слід погодитись із концепцією щодо необхідності ліцензування діяльності перекладачів, які беруть участь в юридично вагомих справах і до яких, безсумнівно, має увійти виконавче провадження.
Законом встановлені вимоги до перекладача - ним може бути будь-яка особа, яка досягла вісімнадцяти років і володіє мовами, знання яких необхідно для перекладу. Але цього, на наш погляд, замало. Слід звернути увагу на специфіку перекладу юридичної термінології, роз\'яснення правових понять тощо, що зумовлює високі професійні якості перекладача.1 Як зазначено в Інструк-
ції (пункти 2.3.3), перекладач повинен надати документ, який підтверджує, що він володіє мовами, знання яких необхідні для перекладу. Перекладач має право отримати за виконану роботу винагороду, що відноситься до витрат із проведення виконавчих дій. Він зобов\'язаний зробити достовірний переклад документів та усного мовлення. На нашу думку, за свідомо неправильний переклад перекладач повинен нести таку ж відповідальність, яка передбачена ст. 384 КК України за аналогічні його дії у суді або при провадженні попереднього слідства. Тому необхідно внести відповідні доповнення у названу статтю Кримінального кодексу, встановивши відповідальність перекладачів і щодо їхньої участі у виконавчому провадженні.
Вважаємо, що у виконавчому провадженні для роз\'яснення питань, які потребують спеціальних знань, повинен залучатися спеціаліст. Виключити експерта зі складу суб\'єктів виконавчого провадження пропонує В. В. Ху-денко1, який вважає, що експерт реалізує спеціальні знання лише при судовому провадженні, в той час як питання оцінки майна в необхідних випадках вирішує спеціаліст-товарознавець. З цим положенням можна було б однозначно погодитись, якби поняття «спеціаліст» було більш чітко визначено в законодавстві та відповідні фахівці на практиці набули такого авторитету, як експерти.
Так, до спеціаліста ставляться такі вимоги - він повинен мати спеціальні знання з відповідних галузей знань, ремесла, техніки, кваліфікацію і досвід роботи у відповідній галузі. У п. 2.2.1 Інструкції до експерта також ставиться вимога, згідно якої він повинен бути віднесений до Реєстру атестованих судових експертів державних і підприємницьких структур та громадян. Спеціаліст у виконавчому провадженні може бути призначений як з ініціативи сторін, так і державного виконавця, а при необхідності - може бути призначено кілька спеціалістів за одним виконавчим провадженням, про що державний виконавець виносить мотивовану постанову. Однак, для гарантування достовірності висновку спеціаліста необхідно було б встановити кримінальну відпові-
1 Покрещук О. О., Фурса С. Я. Процесуальне становище перекладача в нотаріальному та інших юридично значущих процесах: проблемні питання // Право України. № 10.- 2000 р.- С. 87-90.
124
Худенко В. В. Участники исполнительного производства: Авто-реф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Саратовский юрид. институт им. Д. Курского.- Саратов, 1992.- С. 8.
125
Ш
\'П 3-8961 \'яом
-чсівх -м.-ни чім мчсівх / ЄО\'00\'21 :я^вн їґисісн Чґнвм ••• -оиїґ фзсіаіяу :Лшш (нХнюдвсІвє вн и нвкцсвсіл ояхозїпХии вн кинвязічея кинзїпвсідо изхКц иинзігяонвюои хічндасХо зинаніднізи /V У комкжз
-ісімве оьявїґономве їґіігз Хиох •іїґїґХз ві исІосІХмосІц \'яесшз хінписіхХня яшвлсіо иминяіїівсіц іхвнои мв іхХнлвхисІи ихХд чхХжои зн \'яіїіявномия хинявжсізїґ місім оїп \'онзвжвад
•іхкноіі мв шнзжїґвяосш
Хиоьявномия X іхзвьХ ихвсід чхХжои зн иноя \'(яіїїявномия хинявжсізїґ иїґосїолвния Хизхоиз и іевяХ вн ихви оніґіхдо -зн хХх) вннзнлвхз Хминєвмои Хиомозия X інвяоозсізхніве
І ИХОдоСІ ИИВНОИХ ІНВЕВ{ЯОЦ ІПЯВНОХИЯ ШЯВЖСІЗЇҐ ИМЧІГШОО
:иііґ хиьявномия шнзжїґвяосііі ийи шіХоисІц оїп \'яіпявн -окия хинявжсізїґ хишні хихвнои лк вннзнлвхисіи чхзш -ихоХиисІизн вн (вмчпз^з -р^ *о звьвневе ончігиявсіц \'
•оаошчігосііномїґш иь оиошлзігїґш \'ииівмєк4яе иминниїґ -осі вннзжїґвяосііі олоьявномия имвиинзвьХ є одв оюдоз жм швєв4яои зн і иіїґ хиьявномия іннзжіґвяосіи X азонвя -оззсЬхнівє юхзидозо чхсмви зн гав \'инвїґвюосії шхвїГезіЬ1 імв-чїґХд иіХд чхХжои имихвноіі \'илоиия інязи взчхсмвіг -яв.їґзсіи хихвнои о# -олочп є чхсмвяиішия оїп \'иювлїґііговн еиірХ е ккннзіпХсіои иинчігвХззпосіи иидХсії з \'чхзвьХ смн -хі звьвдїґзсізи номве оїпмв \'иіїґ хиьявномия шнзжїґвяосіи исІи хихвнои кннзшвхисіи зн "вннвлсіздЕ вн вминжсіод внивиі іьвіґзсізи исіи \'внив»ч іпніпо исїи иишхХзисІи іхХд чхХжом іхвнои \'їґвігмисїцврі \'влявномин шонявжсїзїг\' їґХз -еосі вн чзихвмиюшя чхХжом іхвнои хвмїґвиия хитні д
•вминжсїод вниви іьвїґ -зсізц вх вннзьХігия \'Ххгазсів \'Хїґвігло іннзїґзяоаи исІи (\\>
ЇВНИХИЇҐ ВЗЧХИЇҐОХВНЕ ХИМВ Я \'ЧНЗПТШИСІи ХИІПНІ ВХ
сіихсівязі \'яімниїґХд оїґ шнзжїґохя Хімояоз/Скисіц исїи (£
ЇХИН Я ВННЗІГ
-ззя вх вннзігззия шояооХиисІи кннзьзиЕздвЕ вігїґ сіихсівял \'яімниСХд хиігиж оїґ шнзжїґохя /Сиояоз/Сиисіи исїи (і
іісІХхвн я Ап
-ои знзнсізяои ихХд зви змв \'вьвяХлвхз ониви одв \'вннзн -лвхз онзнсізяе змв вн \'вминжсїод ониви взчхзвлісІздЕ химв я \'їпияохз і чнзпішисіи хиігижзн оїґ ивннзжїґохя киаоз -Хиисіи еі хинвек4яои \'иіїґ хиьявномия шнзниья исїи (і :вяомЕв4яодо хихвнои чхзшхХзисІц
•шнзжїґвяосіи Хімоьявномия X хихвнои чхзвьХ вняихвхчігХм -вф вх вяом£в,яодо взчхзвьвдїґзсізц -нісіохз яіззсізхнт хзих -ве і вїіявномия шонявжсізїґ иіїґ чхзінсііяохзоїґ Х
921 -ве чхзвьХ внхі \'шнзжїґвяосіи Хмоьявномия X хихвнои вн
-НЗЬВНЕИСІи І ЗПЗІІЧ \'ЧІГОСІ ШВЯОХНЗіМВІГЛЗСІ ОМХІЬ ЧХИЗОЦ1
\'їґХз езсізь зіпиіг ихвігио хвннвхии я їх -зонсішз вннзнминия ІЕВСІ я вх ХходосІ Хнвномия оньихмвф
ВЕ ЧЗИХВЯОШЗИІЇҐЕ ЗВІЧ Ш.ВІШО ІЕВСІ ХиОЧЇІ X \'ЇҐВ1ГЛОЦ ШВН
вц •вхзіїгвіїізио лХігзои ихвігио чхзтнчігіїїоїґ осій вннвхии ихвхоои зжом охдо^ *взчхсмХжїґолои зн иносіохз оюмніїіо оіомвх £ иігом \'иохнвісівя вх шохзіігвіпзиз внивім оюмніїіо жш Хм£к