Принципи належного врядування

Організація публічної адміністрації та її функціонування по всьому світові страждають на певні недоліки, у зв’язку з чим постійно здійснюються спроби удосконалити її структуру, функції та процеси роботи для більш ефективного та дієвого задоволення інтересів громадян.

Політичні лідери, науковці та публічні діячі дискутують із приводу знаходження шляхів ефективного управління суспільством. Вони обстоюють різні форми політичних та адміністративних систем і методів управління для врегулювання інтересів громадян у державі. Дискусії втілюють багато інноваційних ідей для зміни старих зразків адміністративної культури та заміни їх сучасною культурою та ідеалами адміністрування, спрямованого на розвиток^[31].

Концепція належного врядування з’явилася наприкінці 1980-х років, за часів безпрецедентних політичних змін. Розпад Радянського Союзу під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників привів до занепаду політичних, військових та економічних об’єднань так званого «соціалістичного табору». Ці політичні зміни підштовхнули світову спільноту до серйозної дискусії щодо того, як має бути організована публічна влада для забезпечення суспільного, у т.ч. економічного, розвитку, тобто дискусії про належне врядування.

У дослідженні Світового банку 1989 р. «Африка на південь від Сахари - від кризи до сталого зростання» термін «врядування» (governance) уперше було використано для опису необхідності інсти- туційної реформи та кращого й ефективнішого публічного сектора у країнах на південь від Сахари. Дослідження визначило врядуван- ня як «здійснення політичної влади для управління державними справами»¹. Концепцію врядування було доопрацьовано у публікації Світового банку 1992 р. «Врядування та розвиток». У цій публікації врядування було визначено як «спосіб здійснення влади в управлінні економічними та соціальними ресурсами країни з метою розвитку»^[32] ^{^[33].}

Світовий банк дав таке розгорнуте визначення: «Врядування втілюється передбачуваною, відкритою та просвіченою розробкою політики (тобто прозорими процесами); бюрократією, пронизаною професійним етосом; виконавчою гілкою влади, відповідальною за свої дії; і сильним громадянським суспільством, яке бере участь у публічних справах; а також поводженням усіх відповідно до верховенства права».

Дослідження 1989 р. запровадило поняття «врядування», але не містило такої чіткої характеристики, як «належне». Лише у передмові до нього колишній президент Світового банку Барбер Конебл вжив термін «належне врядування» (good governance), позначаючи його як «ефективну публічну службу, надійну судову систему та адміністрацію, яка підзвітна своїй громадськості». У наступних публікаціях Світовий банк спочатку уникав частого використання слова «належне» у зв’язку із врядуванням. Причиною такого небажання могло бути те, що використання прикметника «належний» ґрунтується на суб’єктивному погляді на діяльність публічної влади і що тлумачення «належного врядування» може змінюватися. Однак, згодом термін «належне врядування» став використовуватися все частіше.

Концепція належного урядування характеризується використанням політичної, економічної, адміністративної влади для управління публічними ресурсами і справами з дотриманням прав людини. Виходячи з того, що дотримання прав людини передбачає, зокрема, необхідність забезпечення належного рівня життя громадян, належного рівня надання їм послуг та належного вирішення публічних справ, йдеться про «належне» урядування. При цьому, урядування є більш широким поняттям, ніж публічне адміністрування, оскільки охоплює не тільки адміністративну діяльність, але й діяльність щодо прийняття політичних рішень. Однак, над усякий сумнів, що на публічну адміністрацію покладається виконання таких політичних рішень, тому належне урядування безпосередньо стосується її організації та функціонування, що регулюються адміністративним правом.

Принципи належного врядування містять: а) забезпечення участі в ухваленні рішень та належне реагування; б) відкритість і прозорість; в) доброчесність і етичну поведінку; г) ефективність, компетентність і спроможність; д) інноваційність та відкритість до змін; ж) сталість та довгострокову орієнтованість; з) грамотне фінансове управління; і) повагу до прав людини та культурної різноманітності; к) забезпечення соціальної згуртованості; л) підзвітність.

Забезпечення участі в ухваленні рішень та належне реагування вважається ключовим елементом концепції належного урядування. Громадськість та зацікавлені особи і групи мають мати можливість висловлювати свою думку та пропозиції щодо ухвалення рішень, які їх безпосередньо стосуються. Відповідна участь може бути прямою та непрямою - через утворені громадські об’єднання, інші інститути громадянського суспільства або представників. Для забезпечення участі в ухваленні рішень зацікавленим особам має надаватися необхідна інформація, а також здійснюватися попередній аналіз впливу таких рішень на суспільні відносини. В Україні, наприклад, такі можливості забезпечує Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»^[34].

Принцип відкритості і прозорості тісно пов’язаний з участю в ухваленні рішень та передбачає, що рішення приймаються та втілюються у спосіб, відповідно до встановлених вимог та процедур, що забезпечують оприлюднення та надання інформації тим, на кого можуть вплинути рішення та їхнє впровадження. Прозорість забезпечується також на етапові виконання прийнятих рішень шляхом їх завчасного доведення до відома осіб, на яких цими рішеннями покладаються певні права або обов’язки. Одним з елементів забезпечення відкритості і прозорості публічної адміністрації в Україні є доступ до публічної інформації¹.

Доброчесність та етична поведінка розглядаються як спрямованість дій на захист публічних інтересів та відмова від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих повноважень. Доброчесність передбачає також і політичну нейтральність, тобто публічні службовці мають неупереджено виконувати законні накази (розпорядження), доручення керівників незалежно від їх партійної приналежності та своїх політичних переконань. Вони не мають права демонструвати свої політичні погляди та вчиняти інші дії або бездіяльність, що у будь-який спосіб можуть свідчити про особливе ставлення до політичних партій і негативно впливати на імідж органу публічної влади та довіру до влади або становити загрозу для конституційного ладу, територіальної цілісності і національної безпеки, для здоров’я та прав і свобод інших людей.

Доброчесність також забезпечується наявністю дієвих механізмів запобігання і протидії корупції. Публічні службовці мають, зокрема, вживати заходів щодо виявлення, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів^[35] ^{^[36]. Ефективність, компетентність і спроможність передбачають залучення до публічного адміністрування осіб з необхідними знаннями, навичками та мотивацією. Публічна служба має бути конкурентною на ринку праці, спроможною залучати до своїх лав фахівців у профільних галузях суспільних знань. Крім того, ці фахівці мають постійно підтримувати та підвищувати рівень своєї кваліфікації для того, щоб відповідати на запити та потреби суспільного розвитку. Система оплати праці на публічній службі має заохочувати службовців до побудови службової кар’єри. Керівникам публічної служби доцільно також застосовувати засоби нематеріального стимулювання службової діяльності. Ефективні та компетентні публічні службовці - це ключовий актив сучасної публічної адміністрації.
Інноваційність та відкритість до змін означає, що публічна адміністрація має бути готовою ініціювати, сприймати та підтримувати новітні підходи до вирішення завдань, враховуючи використання новітніх технологій. Публічні службовці мають постійно здійснювати пошук способів підвищення ефективності адміністративної діяльності, перебувати в діалозі з експертним та науковим співтовариством. Важливу роль також відіграє обмін досвідом з вітчизняними та зарубіжними колегами з метою засвоєння кращих практик. Для апробації нових інструментів адміністрування є можливим використання пілотних проектів та програм.
Сталість та довгострокова орієнтованість безпосередньо пов’язані із забезпеченням умов для сталого розвитку. Сталий розвиток - це розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління без шкоди для можливості майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби^[37]. Ідеї сталого розвитку зосереджено навколо пошуку таких шляхів розв’язання існуючих економічних, соціальних та інших проблем, які не створюють загрози навколишньому природному середовищу та, відповідно, залишають його наступним поколінням у стані, максимально наближеному до того, який дістався від попередників.
При прийнятті та реалізації рішень необхідно орієнтуватися не тільки на можливий короткостроковий позитивний ефект, але й на більш тривалі або відкладені наслідки. Більше того, для досягнення бажаного результату у віддаленому майбутньому, інколи доводиться звертатися до рішень, які у короткій перспективі є політично або соціально не привабливими. Гралютне фінансове управління передбачає ефективну фіскальну політику та раціональне бюджетне планування. Органи публічної влади через бюджетну систему акумулюють та розподіляють значний обсяг коштів. За допомогою цих коштів забезпечується здійснення ключових публічних функцій, а також підтримка та розвиток інфраструктури у фундаментальних галузях. У багатьох випадках держава або місцева влада є партнерами приватного сектора в економічному та соціальному розвиткові. Правильне управління фінансами має передбачати ощадливе ставлення до фінансування поточних видатків, зокрема, шляхом залучення запозичень. Водночас, вчасно та фахово прораховані інвестиційні витрати згодом можуть сприяти значному позитивному ефектові.
Повага до прав людини та культурної різноманітності wπwι- вають із вимог рівності перед законом та недопущення дискримінації. Більше того, культурна різноманітність є частиною національного культурного надбання. Спроможність держави забезпечити умови для вільного творчого розвитку, підтримка культури і мистецтва, збереження культурної спадщини для майбутніх поколінь мають перебувати у фокусі уваги як політичного керівництва, так і публічної адміністрації, які у межах своєї компетенції мають всіляко сприяти реалізації соціальних, економічних та інших прав людини.
Забезпечення соціальної згуртованості передбачає повагу та створення умов для розвитку різних соціальних груп. Публічна адміністрація має дбати про потреби та інтереси усіх представників суспільства. Кожна соціальна група має відчувати свій внесок у суспільний розвиток та належну увагу з боку публічної влади. Неза- хищені верстви населення мають отримувати необхідну соціальну підтримку та захист.
Не викликає сумнівів, що публічна адміністрація має відігравати активну роль у соціальному діалозі та пошуку порозуміння між різними соціальними групами. Потреба соціальної згуртованості в Україні є особливо актуальною в умовах наявних зовнішніх викликів. Підзв ітність є одним із ключових принципів належного урядування. Публічна адміністрація та публічні службовці є підзвітними щодо своєї діяльності перед: а) громадянським суспільством; б) споживачами адміністративних послуг; в) представницькими органами публічної влади; г) засобами масової інформації; д) правоохоронними та контролюючими органами.
Підзвітність означає необхідність своєчасного та належного інформування про зміст та результати своєї діяльності відповідно до вимог законодавства. Це стосується як оприлюднення прийнятих рішень, так і забезпечення доступу до відкритих даних, придатних для подальшої обробки. Публічна адміністрація має також пояснювати причини та наслідки своїх дій та рішень, нести за них юридичну відповідальність.
Таким чином, належне урядування характеризується як передбачуваною, відкритою та раціональною політикою, так і прозорою, відповідальною та компетентною публічною адміністрацією, що забезпечує сталий розвиток із повагою до прав людини на основі норм адміністративного права.}

<< | >>

↑

Источник: Загальне адміністративне право України : підручник / за заг. ред.: акад. С. Ківалова і проф. Л. Білої-Тіунової ; Нац. ун-т «Одеська юрид. академія». - Одеса,2023. - 792 с.. 2023

Еще по теме Принципи належного врядування:

- Административное право зарубежных стран - Административное право России - Адміністративне право України -