ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення доктринальних і практичних проблем, що стосуються дослідження феномена злочинності на релігійному ґрунті, його детермінації та запобігання.

1. Установлено, що дослідження злочинності на релігійному ґрунті в

межах кримінального права, кримінології та соціології має свою історію. Констатовано, що належне дослідження кримінально-правової та

кримінологічної класифікації злочинів, що посягають на “релігійні відносини”, перш за все, з погляду соціології й політології в радянський період, зумовлено переважно ідеологічними та політичними чинниками, де домінував атеїстичний підхід, який розглядав релігію та віру як явища, зумовлені базовими цінностями самої релігійної ідеології. Доведено, що сучасна розробка теоретико-правових засад дослідження феномена злочинності на релігійному ґрунті не має єдиної доктрини узгодженості позицій науковців. Встановлено, що попри певний “ренесанс” релігійної тематики, який спостерігається в сучасній кримінально- правовій та кримінологічній науках, у працях українських учених майже відсутні спроби систематизації знань про злочинність на релігійному ґрунті, а наявні публікації досить часто є фрагментарними.

2. Визначено ключову роль діалектичного, феноменологічного, синергетичного та системного підходів наукового пізнання, які дають змогу системно дослідити злочинність на релігійному ґрунті як об’єктивно існуючу соціально-правову реальність, зміст якої відображається в діалектичному розвитку притаманних їй зв’язків та закономірностей, що розкривають сутність чинників, що визначають зміст і суспільну небезпеку феномена злочинності на релігійному ґрунті на основі синергетичного підходу крізь призму філософських, соціологічних, політичних, психологічних знань у межах предмета кримінології.

3. Доведено, що розкрити феномен релігії та релігійність як соціальні регулятори й висвітлити механізм їх впливу на злочинність неможливо, не володіючи знанням тих “смислів”, тих систем значень, які стоять за поведінкою індивідів і груп, тобто змістовного елемента релігії. Встановлено, що тільки розуміння її особливостей може пояснити соціально-правові наслідки релігійної орієнтації. Проаналізовано соціальну, історичну, психологічну, теологічну та філософську теорії вивчення релігії та встановлено, що в основі будь-якого підходу, будь-якої теорії лежить почуття віри, що впливає на особистість як позитивно, так і негативно. Визначальним чинником впливу релігії та релігійності на злочинність на релігійному ґрунті як соціально-правове явище є максимальне зменшення негативного впливу віри на психіку людини, на формування пріоритету безумовного ціннісно-смислового ставлення людини до світу та на процес примноження позитивного сприйняття світорозуміння релігійними інститутами, який полягає в обмеженні свавілля аморалізму, спонуканні керуватися духовними ідеалами людяності та толерантності, формуванні світогляду, який відкидає бездуховний глобалізм.

4. Обґрунтовано, що “релігійні відносини” - це вид ідеологічних, надбудовних відносин, які складаються відповідно до релігійної свідомості та реалізуються за допомогою релігійної діяльності. Науково доведено, що систему “релігійних відносин” становлять відносини, пов’язані з вчиненням злочинів з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, які в сукупності являють собою феномен злочинності на релігійному ґрунті як соціально небезпечне, історично мінливе явище (феномен), що посягає на свободу совісті та свободу віросповідання, вчинене з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, має фізичні, духовні, матеріальні та політичні наслідки, виражається в сукупності злочинів, вчинених на певній території за певний проміжок часу, і піддається кількісній інтерпретації.

5. Аналіз основних джерел світових релігій буддизму, христянства, ісламу й заснованих на них положень свідчить, що у вказаних віроджерелах (Трипитаки, Євангеліє, Коран, Шаріат) містяться численні негативні оцінки суспільно небезпечної поведінки, передбаченої й у нормах чинного кримінального законодавства України.

6. Аналіз законодавства про кримінальну відповідальність надав змогу обґрунтувати таке: злочини, що посягають на “релігійні відносини”, мають свою систему та залежно від об’єкта поділяються на: 1) злочини, що вчиняються з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі; 2) злочини, що вчиняються під виглядом слідування релігійним обрядам; 3) злочини, що порушують

законодавство про релігії; 4) злочини, пов’язані з релігією, тобто ті, що зачіпають релігійні інтереси, але не завжди з мотиву особистої релігійної ненависті або ворожнечі, а з інших причин. Встановлено, що до першої групи злочинів належать: умисне вбивство з мотиву релігійної нетерпимості (п. 14 ч. 2 ст. 115 КК); умисне тяжке тілесне ушкодження з мотиву релігійної нетерпимості (ч. 2 ст. 121 КК); умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження з мотиву релігійної нетерпимості (ч. 2 ст. 122 КК); побої та мордування з мотиву релігійної нетерпимості (ч. 2 ст. 126 КК); катування з мотиву релігійної нетерпимості (ч. 2 ст. 127 КК); погроза вбивством з мотиву релігійної

нетерпимості (ч. 2 ст. 129 КК); посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, поєднане з розпалюванням релігійної ворожнечі (ч. 2 ст. 110 КК); порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань (ст. 161 КК); геноцид, де метою злочину є повне або часткове знищення будь-якої релігійної групи (ч. 1 ст. 442 КК). До другої групи належать: незаконне утримування, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179 КК); посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів (ст. 181 КК). До третьої групи належать: перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій (ст.

“Стаття 161. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань

1. Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв ’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, - ...

2. Ті самі дії, поєднані з обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою, - ...

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчинені повторно або організованою групою осіб, - ...”

7. Визначено, що на динаміку злочинності на релігійному ґрунті впливають соціальні, юридичні та правоохоронні чинники. Зазначено, що для дослідження кількісно-якісних показників злочинності на релігійному ґрунті необхідна достатньо повна інформація, що відображає реальний стан злочинності на релігійному ґрунті в країні та чинники, які призводять до її виникнення. Встановлено, що впродовж 2003-2014 рр. динаміка злочинів, вчинених з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, має тенденцію до зростання, особливо в 2013-2014 рр., що пов’язано з політичними подіями в Україні, які не без допомоги ЗМІ призвели до нав’язування ідеї домінування одного віросповідання над іншим.

8. Обґрунтовано, що причиною нестабільності показників рівня, стану та

динаміки злочинності на релігійному ґрунті є їх латентність, пов’язана із системою причин: 1) неправильна кваліфікація злочинів, вчинених з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі; 2) низький професійний рівень

співробітників компетентних органів, на які покладено функцію розслідування злочинів на релігійному ґрунті (органи внутрішніх справ та органи служби безпеки України); 3) недосконалість судової системи; 4) небажання розголосу з боку потерпілого; 5) малозначність заподіяної злочинцем шкоди;

6) невпевненість потерпілого в покаранні злочинця; 7) особливі взаємини потерпілого, свідків зі злочинцем; 8) острах погроз з боку злочинця; 9) інформація про злочин відсутня у зв’язку тим, що про його вчинення невідомо нікому або відомо лише злочинцеві; 10) при внесенні до системи ЄРДР повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення інформація про вчинений злочин реєструється не за мотивом вчинення, а за об’ єктом посягання.

9.

мікросередовищем, серед причин злочинності на релігійному ґрунті важливе місце посідає особистість, природу якої розглянуто в межах різних соціально- психологічних підходів: теорії особистісних рис, когнітивного,

психодинамічного, гуманістичного, системно-діяльнісного та історико-

еволюційного. Наголошено, що саме взаємодія соціальних умов і особистісних параметрів тягне за собою індивідуальну або групову злочинну поведінку та, відповідно, злочинність на релігійному ґрунті. Процеси детермінації злочинів з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі відрізняються тим, що тут доводиться стикатися з впливом умов зовнішнього середовища не безпосередньо, а в опосередкованому впливі через формування визначених і порівняно стійких особистісних характеристик, де умови зовнішньої детермінації, у тому числі й на загальносоціальному рівні, заломлюючись крізь призму релігійної свідомості особи, виступають як каталізатор і в результаті стають причиною злочину.

Доведено ідею, що фактори, які впливають на виникнення та поширення злочинності на релігійному ґрунті, пов’язані з психологічним процесом формування особистості й виникненням на етапі становлення ціннісних орієнтацій (мотивації), які в подальшому переростають у мотив релігійної ненависті або ворожнечі. Обґрунтовано, що вивчення психологічних чинників особистості не вийшло за межі предмета кримінології, а лише ґрунтовно за допомогою синергетичного підходу наукового дослідження дало нам змогу визначити психологічні детермінанти структури особи злочинця, що вчинила злочин з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, до яких віднесено соціальні відхилення - девіантну поведінку (агресивна поведінка, адитивна поведінка, деліквентна поведінка, залежна поведінка, харчова адикція, суїцидальна поведінка) та особливості психічних процесів особистості (пам’ять, мислення, емоції, почуття, інтелект, воля, виховання, мова та увага).

10. Визначено, що ситуаційні та віктимологічні чинники не лише мають значення для факту вчинення злочину як каталізатор, що активує або гальмує емоційний процес, а й виступають як конкретна життєва ситуація або певне поєднання об’єктивних обставин життя людини, які безпосередньо впливають на її поведінку в цей момент. У кримінологічному розумінні - це подія або стан, що викликали рішучість вчинити суспільно небезпечне діяння, яке призводить до злочинного результату; конфліктний привід, який включає в себе обставини зовнішнього середовища, що випливають з безпосереднього протиборства сторін (винного й потерпілого) і викликають у суб’єкта намір і рішучість вчинити протиправне діяння; провокуючий привід, що випливає зазвичай із неправомірних, аморальних і навіть злочинних дій потерпілих, або, наприклад, релігійний конфлікт; активні дії лідерів чи інших членів релігійної групи, спрямовані на потерпілого чи на інший об’ єкт, а також прохання, погрози, вмовляння з боку членів такої секти з метою схилити суб’єкта до вчинення злочину; емоціогенні ситуації, які впливають на виникнення мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, можуть бути пов’язані з емоційним станом, у якому перебуває особа.

11. Установлено, що кримінологічна характеристика особи злочинця нерозривно пов’язана із злочином, який вона вчинила, розкриває її ґенезу, тобто процес її становлення й розвитку, а також чинники її формування. Зазначено, що криміногенні властивості, які характеризують особу злочинця, існують до злочину й зумовлюють його вчинення, але визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після та у зв’язку із вчиненням нею злочину. Отже, поняття “особа злочинця” за охопленням має посідати проміжне місце між поняттям людської особистості й поняттям суб’єкта злочину.

12. Визначено, що мотивація як процес перетворення зовнішніх стимулів на внутрішні спонукання є безпосередньою особистісною детермінантою злочинної поведінки. Мотив злочину можна визначити як інтегральне психічне утворення, яке спонукає особу до вчинення суспільно небезпечного діяння та є його підставою. Доведено, що як мотив злочину слід розглядати ненависть або ворожнечу, викликану сповідуванням іншої релігії, сповідування релігії загалом або несповідування релігії зовсім. Досліджено, що в деяких випадках мотив релігійної ненависті або ворожнечі може бути викликаний бажанням захистити свою релігію, “очистити” її, на цій підставі обґрунтовано, що мотив релігійної ненависті або ворожнечі може мати дві форми: “уявний або удаваний” мотив релігійної ненависті або ворожнечі; “істинний” мотив релігійної ненависті або ворожнечі. Встановлено, що мотив релігійної ненависті або ворожнечі в сучасному кримінальному законодавстві розглядають з різних позицій: як складоутворювальний елемент, як обставину, що обтяжує покарання, як кваліфікуючу ознаку злочинів проти особи і як ознаку злочинів терористичної спрямованості. Визначено, що в КК “релігійний мотив” має різну інтерпретацію, що є неприпустимим, оскільки форма мотиву змінює його зміст. Так, 1 у п. 3 ч. 1 ст. 67 КК ідеться про те, що будь-який злочин може бути вчинений з мотиву

релігійної ворожнечі або розбрату; у ст. 161 КК застосовано поняття “релігійна ненависть або ворожнеча”; п. 14 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 122 КК, ч. 2 ст. 126, ч. 2

ст. 127 КК передбачає відповідальність за вчинення відповідного злочину з мотиву релігійної нетерпимості. Наголошено на необхідності однакового визначення мотиву в усіх нормах КК України, де має бути вказаний однаковий за змістом мотив - “релігійної ненависті або ворожнечі”.

13. Установлено, що традиційно кримінологи поділяють ознаки структури особи злочинця на такі основні групи 1) соціально-демографічні; 2) кримінально- правові; 3) статусно-рольові; 4) морально-психологічні. Доведено, що сутність мотивації та мотиву релігійної ненависті або ворожнечі містять саме морально- психологічні чинники, до яких належать моральні принципи, погляди, переконання, оцінки, життєві очікування й прагнення, ціннісні орієнтації індивіда, інтелектуальні, вольові та емоційні характеристики особи, особливості характеру, темпераменту, здібностей, а також інші психічні властивості й стани індивіда.

Досліджено типології особи злочинця, що здобули визнання в сучасній кримінології та надають змогу визначити належність до певного типу особи, яка вчинила злочин з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі, з метою правильної кваліфікації вчиненого злочину; вибору тактичних прийомів, що найбільшою мірою сприятимуть успішності при провадженні слідчих дій; запобігання вчиненню злочину або виховного впливу на особу, яка звільнилася з місць позбавлення волі, з метою її ресоціалізації; роботи з виявлення причин і умов вчинення злочинів з мотиву релігійної ненависті або ворожнечі.

14. Визначено, що злочинність на ґрунті релігійних конфліктів - це проблема, суспільна небезпека якої полягає в її масових масштабах, політизації сфери релігійних відносин, прояві суперечностей між індивідами, релігійними групами й суспільством, що негативно впливає на міжрелігійні відносини в державі. Установлено, що особливості мотивації групових злочинів на релігійному ґрунті пов’язані з тим, що такі групи є специфічними малими неформальними групами, об’єднаними загальними цілями та завданнями. Прикладами таких груп є організації екстремістської й терористичної спрямованості, які мають політичні цілі, зумовлені релігійними причинами, іншим прикладом “малої неформальної групи” виступають “нові релігійні групи” або “нові релігійні рухи” (секти) - об’єднання громадян, які відокремились від материнської конфесії, групи, що відірвались від кореня релігії. На підставі аналізу наукових положень зарубіжних і українських учених щодо діяльності релігійних сект доведено, що секти використовують зміст, засоби та методи, ворожі не тільки християнству, а й людству загалом. Доведено, що серед усієї маси релігійних рухів є цілий шар таких, діяльність яких суперечить світським законам або доктрини яких прямо закликають до насильства над людьми з позакультового соціуму, тобто релігійних об’єднань деструктивного характеру. Досліджено феноменологію й етіологію тоталітарного сектантства в Україні та зроблено висновок, що кримінологічний підхід до вивчення цієї проблеми створює необхідні наукові передумови для: правильного встановлення меж правового регулювання діяльності тоталітарних сект (бажаного й можливого); індивідуалізації та диференціації відповідальності учасників релігійних об’єднань такого типу у випадках вчинення ними злочинів, пов’язаних з віросповіданням.

15. Проаналізовано світовий досвід запобігання злочинності на релігійному ґрунті й виявлено, що західні кримінологи не відносять злочини, вчинені з релігійної ненависті або ворожнечі до окремої групи, проте головним є усвідомлення суб’єктами запобігання неможливості гармонізації міжнаціональних і міжконфесійних відносин виключно за допомогою встановлення заборон на дискримінацію громадян та розпалення ворожнечі. Криміналізація подібних діянь призвела до створення різних програм на національному та міждержавному рівнях, спрямованих на проведення комплексних заходів щодо усунення або зниження гостроти соціальних, економічних, політичних чинників, що живлять націоналістичні, расистські та інші негативні ідеології.

16. Визначено, що до суб’єктів запобігання злочинності на релігійному ґрунті належать: правоохоронні органи, спеціалізовані організації, безпосередньо орієнтовані на профілактику злочинів, - насамперед органи внутрішніх справ, прокуратура, СБУ, Державна пенітенціарна служба України; державні неправоохоронні організації - органи держаної влади й управління, органи місцевого самоврядування; недержавні спеціалізовані організації - приватні детективні та охоронні агентства, служби безпеки підприємств тощо; недержавні неспеціалізовані організації - релігійні організації, Українська православна церква, Всеукраїнська рада церков та релігійних організацій; вищі навчальні заклади, науково-дослідні інститути, громадські організації та громадяни.

17. Доведено, що запобігання злочинності на релігійному ґрунті - це цілеспрямований вплив держави, суспільства, фізичних і юридичних осіб на процеси детермінації й причинності злочинності з метою недопущення втягнення в злочинність нових осіб, вчинення нових кримінальних правопорушень, розширення криміналізації суспільних відносин. Доведено, що визначальна роль у запобіганні злочинності належить релігійній культурі та освіті (просвіті), де цінності релігії не повинні навіюватись примусово, і лише в тому обсязі, який позитивно вплине на свідомість та правосвідомість особистості й який не спричинить зворотного ефекту у вигляді мотивації релігійної ненависті або ворожнечі.