Розділ Правна істота відношення держави та области

А. Історичний розвій

На первісних ступнях розвою відношеннє до території було виключно «фактичне». Це значить: земля була територією якоїсь держави о стільки, о скільки розтягалася на неї фак­тично сила цеї держави.

Відносини поміж «владою» та її підданими, що були зразу тільки відносинами фактичної сили, стали відтак відносина­ми «правовими». наслідком довшого на примір стягання дани в означеній скількости родилося переконаннє, що так, як є, так і повинно бути. Звичай ставав «правом». Отсе право, що влаштовувало взаємини між владою та підданими, від­носилося зразу тільки до осіб — до племени як цілости, та до його членів. Предмет цего права поширився в міру цего, як росла та ставала всестороннішою зацікавленість «територі­єю». Тоді одержує і відношеннє влади, себ то держави до тери­торії свій правний вислів. В нім пробивається виразно первіс­ний характер відношення влади до території. Істота цего відношення лежала у використовуванню території як джере­ла приходу. Отсе використовуваннє, зразу фактичне, стало відтак правним. Тоді воно не ріжнилося ні в чім від правного відношення якого-небудь власника до предмету його влас- ности. Воно було по своїй правній істоті правом власности землі разом з осілою на ній людністю.

Таке правне розуміннє відношення держави до території удержалося дуже довго. Воно остало в основі незміненим, хоч змінені фактичні відносини накинули з неминучістю пере- веденнє його ревізії. З розвоєм господарських відносин розви-

нулося та скріпило приватне право власности землі. Власниками були поодинокі, вільні селяни, лицарство, вель­можі.

Таке розуміннє правного відношення держави до области називаємо «патримоніяльним». Воно було пануючим в добу феодальної держави. Льоґічним висновком такого розуміння було, що, — хоч отся «верховна власність» нічим не порушу­вала приватних прав власників, — то сама була по своїй якости впрочім тотожною з приватною власністю. Звідси міг пануючий поводитися з територією держави як з предметом приватної своєї власности: він міг її ділити, заставляти, роз- поряджати нею завіщаннєм і т.п. Розвій приніс з собою неми­нуче обмеженнє такого «вільного обороту» державною терито­рією, але і по упадку феодальної держави право не находило иншої форми для обхоплення відношення держави до облас­ти. І ще теоретики «права розуму» та «суспільного договору» розуміли це відношеннє як «верховну власність».

Треба зазначити, що з цеї точки погляду середновічче представляло реґрес в порівнянню з розуміннєм, яке витвори­лося було в Римі. Римляни ясно бачили ріжницю між відно- шеннєм держави до її области та приватного власника до його землі. Так н.пр. Сенека казав: «omnia rek imperio possi — det, singuli dominio», — «цар держить все властию, приватні люди — власністю». Це забулося в середні віки, — точніше, сама істота відношення тоді змінилася, вернула була до примітивних форм. В модерній державі правне від- ношеннє до области відріжняється істотно від приватного права власности або инших річевих прав.

Б. Відношенне до области в модерній державі

Єллінек характеризує відношеннє держави до области ось- як. «Край, на якім здвигається державний звязок, означає з точки погляду права цей простір, на якім державна влада може розвивати свою специфічну діяльність, а власне пано- ваннє.

Істоте отсего «модерного» розуміння лежить ось в чім.

Область держави — це не предмет державної власти. Вона — це чинник, який означає обсяг цеї власти. Власть не відноситься до території. Вона не є ніяким річевим правом. її зміст — це можність наказувати людям і тільки до людий вона може звертатися. Область означає тільки границі прав- ної компетенції державної влади і цим вичерпується її роля. Розуміннє области як предмету права, а в слід за цим розу- міннє власти держави як річевого права задержалося ще, — поминувши деяких теоретиків, — в царині міждержавного права. Там говориться і нині про власність, залог і т.д. дер­жавних областий, хоч що до змісту йде про публично-правні акти та права.

Як момент, що означає обсяг ділання державної влади, область має — як згадано — подвійне значіннє: а) неґативне. Вона становить межі для якої-небудь чужої, з окрема для чужої державної власти. На державній области може чужа держава виконувати які-небудь акти тільки за дозволом влади держави, до якої належить область. Дозвіл може бути даний або загально, на означений рід випадків, або в кождім конкретнім випадку з окрема. На даній области може вико­нувати власть тільки одна держава. Від цего є виїмки, які однаково-ж є ними тільки поверховно, а власне: 1) condominium (властиво coimperium), коли якась означена область підлягає власти ріжних держав. Істота такого відношення (н.пр. Боснія, де виконували condominium Угорщина й Австрія) в цім, що тут повстає для підчиненої области окрема влада, яка юридично не є владою жадної з причасних держав, 2) В союз­них державах, — 3) Коли одна держава дозволить другій виконувати на своїй области акти власти. Тут маємо до діла з самообмеженнєм, актом власної волі держави, до якої облас­ти це відноситься.

в. позитивно. Область — терен діяльности державної влади. Як сказано, — істота «власти» — це можність наказу­вати, і як така вона звертається все до людий, осіб. Всі люди, які находяться на території, підлягають державній владі. Такий стан — це вислід довгої еволюції. Первісно не рішала область про право і компетенцію влади супроти означеної людини, але приналежність її до роду, племени, народу. Ця приналежність не тратила свого правного значіння, коли людина находилася на области другого племени, і він був там «чужий» не тільки в практичнім, але і правнім значінню. Тільки як гість, він користувався там правною охороною, при чім вже сама номенклятура гість — hostis вказує на еволю­цію, яку перейшло це становище чужинця. Остаточно побіди- ла область як момент, що визначав компетенцію, межі зна­чіння власти. Вона з племінної, стала обласною. Але рішаю­чим став згодом не тільки сам факт перебування на означе­ній державній области. Витворилося правне звязаннє люди­ни з областию, якою не порушує навіть факт її перебування поза нею. Людина стає членом держави шляхом звязання її з областию і не перестає ним бути навіть коли покине її. Це істота державного громадянства, що йде в напрямі державно­го підданства (пасивна приналежність до держави) та горо- жанства (активна приналежність). Держава задержує і вико­нує в деяких напрямах свою власть супроти горожан також і на чужині: і супроти перебуваючих поза її межами своїх горо­жан вона має означені компетенції та означені обовязки. Одні і другі є іноді дуже широкі. Так приміром у відношенню до слабших держав або держав з не зовсім твердо переведе­ною орґанізацією застерігали собі, головно «великодержави» повну компетенцію що до перебуваючих там власних горо­жан (так зване конзулярне судоводство). Це стало було пра­вилом у відносинах «великодержав» до орієнтальних дер­жав — Туреччини, Китаю, Япану, — і тільки в останніх часах почалася з боку останніх реакція проти такого стану, яка пр.

Побіч обох повищих установ, «конзулярного судоводства» та «екстериторіяльности» існує доволі широка царина, в якій дер­жава виконує акти власти що до своїх горожан на чужій дер­жавній области. Так пр. з правила може перебуваючий в чужій державі голоситися до військової бранки перед конзулярними владами, ці влади взивають до повороту військових на випа­док мобілізації, виконують що до горожан своєї держави ріжні акти горожанського права і т.д. Тут належить по сути установа «екстрадиції». На її основі може держава в означених випад­ках домагатися від другої держави видачі своїх горожан, які находяться на области цеї другої держави, а є виновниками або запідозрілими в злочині. На основі принятих норм між­державного права не підлягають екстрадиції дезертири та політичні виновники (хоч ця загальна засада не скрізь була шанована). Про «політичний» характер злочину рішає не його правна «кваліфікація». Кождий злочин має уважатися полі­тичним, коли зроблено його з політичних мотивів.

Таким способом людина звязана з державою шляхом области, навіть коли не перебуває на ній: побіч фактичного бачимо тут правне звязаннє горожанина з областию.

До якої належать, в) врешті інституція міждержавного права «settlement» означає теж символічно правне поширен- ня области. В прінціпі однаковим як відношеннє держави є відношеннє, в якій остають до области в межах держави т.зв. «обласні корпорації» — громади та другі «комуни» вищого порядку. Ріжниця тільки в цім, що їхня компетенція не «пер­вісна» як в держави, а основується на постанові держави. На протязі дальшого викладу стрінемося з областию як основою, на якій побудовані поодинокі установи державної орґанізації, а з окрема як одною з основ т.зв. децентралізацій.

З юридичного боку доходимо до поняття обласної корпора­ції. Воно обіймає не тільки державу, а всі корпорації, для яких так як для неї дана територія є моментом, що означає приналежність до корпорації та обсяг її «компетенції».

IV.