Розділ Значіннє території. її роди

В міру як росла звязаність державної орґанізації з терито­рією, росло і значіннє території і вплив її на розвій та життє держави безперечно велике, іноді рішаюче значіннє области дало почин теорії, яка висунула область не тільки на перший плян мірковань про державу, але підносила її до значіння майже одиноко і виключно рішаючого чинника.

Безперечно, значіннє ґеоґрафічного моменту для держави дуже велике. Два основні типи морської, а властиво примор­ської і суходольної держави основуються виключно на ґеоґра- фічнім положенню держави. Поминувши це значіннє терито­рії з огляду на «характер» держави, треба піднести її значіннє для повстання означених, конкретних держав. В многих, історично даних прикладах звязок між обома просто очевид­ний. При цім треба піднести значіннє двох моментів. З одного боку впливала територія на поширеннє, на простір, який обі­ймала держава, а то дякуючи значінню, яке мала «природна границя». З другого боку якість области впливала на вну­трішню орґанізацію та життє в державі, а власне дякуючи значінню, яке має для держави питаннє внутрішньої комуні­кації та звязку поміж її частинами.

В обох напрямах висувається на перший плян значіннє моря, ріки, гір та пустині. В першу чергу йде море. Воно — це була в свій час найсильніша, найпевніша, найбільш «природ- ня» границя. Цілий ряд держав є «твором моря» в цім розу­мінню, що море дало почин до їх повстання та рішило про напрям та характер їх розвою. Але і поза цими «морськими» державами, для держав навіть типово суходольних море представляло непереможну притягаючу силу.

Коли йде про значіннє моря як границі, то «шкільним при­кладом» служить в цім напрямі історія Анґлії. Вона — тип «інзулярної» держави і використала всі вигоди свого інзуляр- ного положення. Подібним прикладом є Сполучені держави Північної Америки. Ці вигоди, це з одного боку захищена природно границя, яка звільняє від конечности стерегтися безнастанно перед ворожим нападом, отже удержувати постійно велику і сильну армію і т.д.

З другого боку, море як границя — це посіданнє найдешев­ших, найдогідніших і спрямованих у всі сторони шляхів. В наслідках, — це означений з гори, майже накинений напрям розвою як торговельної держави.

Треба піднести, що отсе «неґативне», охороняюче значіннє моря далеко не абсолютне. Вже сама Анґлія, яка повстала шляхом завойовання прибувшими ізза моря переможцями, є доказом, що само море не все мусить бути достаточною охоро­ною. Навпаки, сучасний розвій воєнної техніки справив, що власне положеннє держави з надто розвиненим побережжем може стати дуже невигідним. Держава з таким побережжем виставлена більше як другі на напади ворожої фльоти. В такім положенню находилася між иншими Італія в часі світової війни і це був теж один з моментів, що вплинув на її рішеннє. Натомість зросло і досі росте значіннє моря як кому­нікаційного засобу.

В цім напрямі море — це найвигідніший засіб внутрішньої комунікації в державі. Побіч тенденції повести морським побережжем границі держави, стрічаємо другу, а власне тен­денцію перенести море в середину держави. Цего роду нескінчений процес стрічаємо в старій Греції. Там, дякуючи кольонізації островів та берегів Анатолії стало море серед- державним «грецьким» морем, так само як на захід, частина Середземного Моря поміж Грецією та Сицилією і південною Італією.

Значіння гір та пустині однобокі. їх вартість виключно як «природних границь». В нутрі держави, вони особливо в пері­од слабого розвою техніки мають відємне значіннє перешкод в комунікації і в слід за цим вони є джерелом партикуляриз­му і взагалі трудностий у внутрішнім життю держави.

Врешті що до рік, то їх значіннє, особливо в первісних пері­одах історії, протилежне до значіння моря. В історичну добу ріки не становили ніколи «природних границь» держави, — за те дуже часто були вони чинником, що звязував в одно територіяльні та етнічні частини, з яких держава складала­ся. Цілий ряд держав повстав завдяки цему діянню ріки. Особливо в старовину майже пануючим був «ріковий», «пота- мічний» тип держави, — вистарчить вказати Евфрат і Тигр та Ніль. Але й опісля ріка становила нераз природну основу для повстання деяких держав: так «Придунайська Монархія» находила в ріці свою «рацію існовання». Держава Конґо навіть в назві проявляє свій потамічний характер.

Приймаючи значіннє «ґеоґрафічних індивідуальностий» для повставання держав як історичний факт, не сміємо роби­ти з него формулки для розвязки всіх питань державного будівництва і політики. В кождім конкретнім випадку треба розглядати питання, зв’язані з політичною ґеоґрафією, беру­чи під увагу всі скомпліковані обставини. Загально-ж треба тямити все, що величезний розвій техніки обмежує безконеч­но значіннє безпосередно даних природою умовин. Досить вказати на це, як приміром перекопаннє суезького каналу основно і — так би мовити — в одну мить змінило фактично досі існуючу ґеоґрафічну ситуацію, — так же і перекопаннє панамського каналу.

Особливе значіннє має область для держави, поминувши свої зовнішні форми, «конфіґурацію» ще як джерело, з якого добуває людськість засоби свого прожитку, як джерело «при­родних богацтв». Говорити про значіннє области як джерело богацтва взагалі, було би повторюваннєм відомих річий. Але треба спинитися нам над доктріною, яка ставить як конечний для держави постулят т.зв. автаркії. І слово і саме поняттє «автаркії» зродилося в Греції. В звязку з питаннєм, який про­стір повинна держава займати. На це питаннє відповідає Арістотель так, що простір держави повинен бути такий, щоби забезпечував заспокоєннє без зовнішної помочі всі потреби держави, в першій мірі з огляду на прокормленнє її населення. Зродили цю думку про автаркію безпосередні, практичні проблєми, а власне проблєми, які звязані з одно­боким розвоєм торговельної морської держави. її господар­ська однобокість, «монокультура» робить таку державу залеж­ною від удержання господарських зносин, обміну з країнами, які можуть постачати їй в першу чергу харчеві засоби, а далі сирівці та взагалі продукти, яких не витворює вона сама. Кожда загроза та перерва цих зносин, особливо на випадок війни, погрожує такій державі важкою господарською крізою, як що не катастрофою.

Це найшло вислів і в теорії. Н.пр. Чєллєн розглядає питан- нє господарської політики держави головно з огляду на постулят автаркії ( Staat als Lebensform ).

Проблєм автаркії обіймає практично два питання: 1) питан- нє области, — так з огляду на скількість, простір, як і її якість, 2) питаннє економічної політики в державі. Розуміється, оба питання звязані між собою. «Область» становить матеріяльну основу для господарської політики. Та всеж це два ріжні питання. Перше з них, це питаннє про простір, далі пере- і недолюдненнє державної области, а далі, питаннє про її «природні богацтва», головно сирівці. Друге зводиться в голо­внім до характеру держави, як промислової, або аґрарної. Постулят автаркії наказує хоронитися перед однобоким характером господарства в державі. На його тлі виростає стремліннє індустріялізувати аґрарну, та піднести аґрарну культуру та витворчість в промисловій державі. Оба стрем- ління виявили себе особливо яскраво скрізь в часі війни.

Відповідно до постуляту автаркії територія держави, пови­нна би бути досить велика і по якости досить ріжнородна і врешті посідати всі роди земельних богацтв, щоби всі потреби могли найти заспокоєннє в межах держави. Иншими слова­ми, область повинна би давати можність вести ізольоване державне господарство.

Особливо треба піднести, що постулят «автаркії» видвига- ється дуже часто як арґумент за задержаннєм або добуттєм даною державою певних областий, які впрочім не повинні би до неї належати з огляду головно на волю свого населення. Такий «автарктичний» характер мають арґументи про необ­хідність для даної держави приміром копалень, фабричних ревірів, природних водяних шляхів і т.п. Цего роду арґументи належать до однакової катеґорії з арґументами про «орґаніч- ну цілість» держави, і не випадково уважає приміром Цієллєн державу орґанічно звязаною з областию (ст. 162.). Тут нале­жить також залюбки висуваний арґумент про це, що держава становить замкнену господарську цілість. На дні всіх цего роду арґументів лежить ясно імперіялістична тенденція (ст.24).

Збираючи до купи все сказане, треба піднести: автаркія не є абсолютним постулятом. Стремліннє до неї є звязане тісно з пануючими міждержавними відносинами, а власне з недо­сконалістю міждержавного права. Тільки можливість воєнно- го нападу до перервання міждержавних взаємин є ґрунтом, на якім повстало стремліннє до автаркії. В тих межах воно є практичною конечністю для кождої держави, — більшою або меншою, залежно від її інтернаціонального положення.

З огляду на взаємини держави та области треба піднести ще один момент, який по части остає в звязку з питаннєм автаркії.

В державах старого Сходу, в Римі та в державности евро- пейського середновічча ми зустрічаємо тенденцію поширити державні межі в безконечність. Це стремліннє було по части стихійне, по части свідоме. Коли воно було свідоме, воно про­являлося в ідеї «всесвітньої», універзальної монархії. Ми бачили і частинні здійснення цеї ідеї. Ото-ж на межі серед- новічча та «нових» часів на терені Европи ми бачимо явище, яке історіоґрафія назвала «повстаннєм держав національ­них». Розгляд слушности чи помилковости такої назви оста­вимо на пізніше. Сам факт, про який іде, має тісний звязок з питаннєм території. А власне: тоді витворився та став паную­чим тип держави, який з огляду на територію можна би назвати «середнім». Він не вдоволяється територією міста одною, але і не змагає стати «всесвітовою» державою. Поміж універзалістичним «римським цісарством німецького народу» та отсими «національними державами» зведено боротьбу, що закінчилася перемогою нового типу. «Універзальна держава» зійшла зі сцени історії. Типом «модерної» держави стала територіяльно — «середна».

Отся «середність» не значить, що територія модерних дер­жав є конечно менша, як була на примір територія Риму. Навпаки. Простір, який займають деякі з модерних держав, є — абсолютно беручи — більший від простору римської імпе­рії. Але він не є «універзальним», коли порівнати його з про­стором, який займають території всіх держав, що складають «модерний світ держав». В цім світі ніяка держава не мала виглядів на те, щоби поглотити всі другі. Через те, — поми­нувши короткий наполєонський епізод, — і не було серіозного змагання в цім напрямі. «Пануючою ідеєю» став на місце «універзальної держави» прінціп т.зв. «рівноваги» поміж дер­жавами. Він висловлював стремліннє не допустити до цего, щоби в міждержавних відносинах котрась одна, чи якийсь союз держав осягнув абсолютну перевагу над всіми иншими.

В історичній дійсности отсе віджиттє самої навіть ідеї уні- верзальної держави проявилося існованнєм побіч себе, як в прінціпі рівноправних одиниць біля чотирьох соток держав, що оставали в зносинах поміж собою. В «концерті держав» «орхестр» ніколи ще в попередних періодах не був такий чис­ленний. Поміж всіми цими «модерними» державами з точки погляду простору їхніх територій далеко до рівности. Що до цего простору маються величезні ріжниці і нормально, залеж­но від них і ріжниці дійсної сили, значіння та впливу в між­державних відносинах. Споміж всіх держав виділяється кіль­ка найбільших та наймогутніших. І в слід за цим поділяють­ся держави на дві катеґорії: на «великодержави»,.та на решту, так би мовити, «звичайних» держав. Картинно можна би сказати, що після періоду «монархічного», періоду паную­чої над всіми універзальної держави, настав період «аристо­кратичний», в якім нечисленна ґрупа «великодержав» веде провід в міждержавних відносинах.

В момент вибуху світової війни, який можна назвати моментом найвищого розвою цего типу державности, склада­ло вісім «великодержав» отсю державну аристократію. Це були: Бритийська імперія з областию 33,300.000 км кв. та людністю в 438 міліонів душ, — Росія з 22,500.000 кв. км. области та 179 міліонами людности, — Сполучені Держави Північної Америки з областию 9,700.000 кв. км. та людністю 105 міліонів, — Франція з 5,500.000 кв. км. простору та 88 міліонами людности, — Німеччина з 3,200.000 кв. км. области та 81 міліонами людности, — Італія з 1,900.000 кв. км. области та 37 міліонами людности, Япан з 670.000 кв. км. простору і людністю 73 міліони, — та АвстроУгорщина з 670.000 кв. км. простору та 52,700.000 людности.

3.