13.5. Правовий режим території карантину

Правовий режим карантину може бути санітарним, карантином тварин і карантином рослин[206]. Санітарний карантин (або карантин людини) може впроваджуватися у зв’язку з поширенням на території України інфекційних хвороб відповідно до «Основ законодавства України про охорону здоров’я» від, Законів України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про захист населення від інфекційних хвороб» і Правил санітарної охорони території України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України^[207].

Карантин визначається у ст. 1 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» як адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб (карантинними хворобами є чума, холера, жовта гарячка). Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України Міністерство охорони здоров’я України, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 30 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», на територіях, де встановлено карантин, місцевим органам влади надається право: залучати підприємства, установи, організації незалежно від форм власності до виконання заходів з локалізації та ліквідації епідемії чи спалаху інфекційної хвороби; залучати для тимчасового використання транспортні засоби, будівлі, споруди, обладнання, інше майно підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, необхідне для здійснення профілактичних і протиепідемічних заходів, із наступним відшкодуванням його вартості або витрат, пов'язаних з його використанням; установлювати особливий режим в'їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі необхідності – проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів; запроваджувати більш жорсткі, ніж встановлені нормативно-правовими актами, вимоги щодо якості, умов виробництва, виготовлення та реалізації продуктів харчування, режиму обробки та якості питної води; установлювати особливий порядок проведення профілактичних і протиепідемічних та інших заходів; створювати на в'їздах і виїздах із території карантину контрольно-пропускні пункти, залучати для роботи в цих пунктах військовослужбовців, працівників, матеріально-технічні та транспортні засоби підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, частин та підрозділів центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку.

У разі встановлення карантину місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування створюють на території карантину спеціалізовані заклади охорони здоров'я з особливим протиепідемічним режимом – спеціалізовані лікарні, ізолятори, обсерватори.

Карантин тварин визначається Законом «Про ветеринарну медицину» як особливий правовий режим, який застосовується в інфікованій та буферній зонах і в разі необхідності – у зоні спостереження з метою локалізації спалаху хвороби тварин і ліквідації такої хвороби згідно із законами, відповідними ветеринарно-санітарними заходами та нормативно-правовими актами. Якщо є підозра спалаху особливо небезпечних хвороб, занесених до списку Міжнародного епізоотичного бюро, державний інспектор ветеринарної медицини, який здійснює нагляд за тваринами, що захворіли або щодо яких є підозра на захворювання, здійснює відбір патологічного матеріалу згідно з процедурами, визначеними у відповідних правилах, і направляє його до уповноваженої лабораторії для проведення необхідних діагностичних досліджень. У разі підтвердження особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку Міжнародного епізоотичного бюро, Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України або відповідні місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування визначають кордони інфікованої та буферної зон, а за необхідності – зони спостереження.

Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України або відповідні місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії приймають рішення про вжиття одного або декількох заходів, визначених відповідним планом дій за надзвичайних обставин або зводом правил, а у разі їх відсутності приймають рішення про вжиття одного або декількох ветеринарно-санітарних заходів, які застосовуються під час карантину тварин, відповідно до характеру особливо небезпечних хвороб, занесених до списку Міжнародного епізоотичного бюро, та рівня ризику в інфікованій і буферній зонах та зоні спостереження.

У разі спалаху особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку Міжнародного епізоотичного бюро, Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України та місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії розміщують у засобах масової інформації повідомлення, які повинні містити відомості про кордони інфікованої і буферної зон, зони спостереження та за необхідності – про застосовані в кожній із цих зон ветеринарно-санітарні заходи. Голова Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії повідомляє Головному державному санітарному лікарю України про заходи, яких необхідно вжити з метою обмеження пересування людей та проведення дезінфекції. Перелік особливо небезпечних (карантинних) хвороб затверджено постановою Кабінету Міністрів України^[208]. До таких хвороб відносяться сибірка, чума (високопатогенний грип) птиці, чума великої рогатої худоби, ящур тощо.

Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України, відповідні місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування відповідно до характеру хвороби, що підлягає повідомленню, про спалах якої було оголошено, та рівня ризику в інфікованій, буферній зонах, а якщо необхідно – у зоні спостереження може прийняти рішення про вжиття заходів, що вважаються доцільними для локалізації, контролю та ліквідації хвороби, що підлягає повідомленню: відокремлення здорових тварин від хворих та здійснення діагностичних досліджень; ізоляція хворих тварин та закриття потужностей (об'єктів), де виявлено присутність хвороби; заборона або обмеження переміщення тварин; заборона переміщення за межі інфікованих потужностей (об'єктів) будь-яких товарів, супутніх об'єктів та гною; застосування заходів стемпінг-ауту професійним та гуманним шляхом; вилучення і безпечне знищення туш тварин, які загинули; здійснення спеціальних ветеринарно-санітарних заходів в інфікованій, буферній зонах та зоні спостереження; заборона організації ярмарків, ринків, виставок, аукціонів, публічних або інших заходів із залученням тварин; зміна режиму роботи потужностей (об'єктів); заборона або обмеження здійснення злучки тварин; вакцинація, клінічні обстеження та лікування тварин; обмеження переміщення осіб, які були в контакті з інфікованими тваринами та тваринами, щодо яких є підозра, що вони інфіковані, або з іншими товарами чи гноєм від інфікованих тварин; закриття та блокування підходів до інфікованих зон, встановлення на цих підходах знаків, що попереджають про присутність особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку Міжнародного епізоотичного бюро, та організація відповідного контролю; дезінфекція, дератизація, дезінсекція місць, де утримуються інфіковані тварини або тварини, щодо яких є підозра, що вони інфіковані, а також супутніх об'єктів, які перебували в контакті з такими тваринами; надійна ізоляція котів і собак, власники яких відомі, та знищення бродячих котів і собак гуманними методами; спостереження за тваринами; залучення поліцейських та у встановленому порядку військовослужбовців, якщо це є необхідним та доцільним, для надання допомоги відповідним державним надзвичайним протиепізоотичним комісіям у запровадженні та здійсненні заходів щодо локалізації та ліквідації особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку Міжнародного епізоотичного бюро.

У разі запровадження карантину тварин через спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку Міжнародного епізоотичного бюро, Кабінет Міністрів України за пропозицією Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії при Кабінеті Міністрів України може видавати відповідні акти щодо: мобілізації техніки, обладнання, ветеринарних препаратів, засобів ветеринарної медицини, транспортних засобів, а також тимчасового використання потужностей (об'єктів) для здійснення необхідних ветеринарно-санітарних заходів, які включають, зокрема: безпечне знищення туш тварин та супутніх об'єктів, вилучених з метою боротьби з хворобою; надання особливих завдань відповідним особам, а також державним органам щодо вжиття необхідних ветеринарно-санітарних заходів.

У разі виникнення на території України епізоотії особливо небезпечних хвороб тварин, що загрожує перерости в панзоотію чи спричиняє значні економічні втрати, Кабінет Міністрів України за пропозицією Міністерства аграрної політики та продовольства України, узгодженою з центральними органами виконавчої влади з питань фінансів та економіки, приймає рішення щодо виділення необхідних коштів з резервного фонду державного бюджету на заходи, спрямованих на її локалізацію та ліквідацію.

Державна надзвичайна протиепізоотична комісія при Кабінеті Міністрів України та місцеві державні надзвичайні протиепізоотичні комісії сповіщають через офіційні друковані видання про закінчення дії карантину тварин, запровадженого через спалах особливо небезпечної хвороби, занесеної до списку Міжнародного епізоотичного бюро.

При підозрі на виявлення хвороби, що підлягає повідомленню, але не є особливо небезпечною і потребує запровадження карантину (карантинних обмежень), відповідний головний державний інспектор ветеринарної медицини видає розпорядження про запровадження карантину тварин: негайно після підтвердження спалаху карантинної хвороби; якщо через 24 години після отримання інформації про підозру спалаху карантинної хвороби її не було усунуто. Розпорядження відповідного головного державного інспектора ветеринарної медицини про запровадження карантину (карантинних обмежень) тварин повинно визначати межі інфікованої та буферної зон, а за необхідності - і зони спостереження, ветеринарно-санітарні заходи, що застосовуватимуться в цих зонах протягом дії карантину (карантинних обмежень) тварин, та очікуваний термін їх дії.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про карантин рослин» в редакції Закону від 19 січня 2006 року^[209], карантин рослин – система заходів, спрямованих на запобігання занесенню та/або поширенню регульованих шкідливих організмів або забезпечення контролю за ними (локалізації). Шкідливий організм визначається Законом як будь-який вид, штам або біотип рослин, тварин, патогенний агент, шкідливий для рослин чи продуктів рослинного походження, зокрема, комахи, грибки, бактерії, віруси, бур'яни.

Орган, що приймає рішення про запровадження або скасування карантинного режиму, протягом доби оприлюднює таке рішення в офіційних друкованих виданнях та на офіційній інтернет-сторінці центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері карантину рослин. Рішення про запровадження або скасування карантинного режиму набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування в офіційному друкованому виданні та на офіційній інтернет-сторінці Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

У рішенні про запровадження карантинного режиму обов'язково зазначається таке: обставини, що спричинили запровадження карантинного режиму, включаючи ідентифікацію конкретного карантинного організму; межі карантинної зони, в якій запроваджується карантинний режим; час, з якого запроваджується карантинний режим; фітосанітарні заходи, що здійснюються в карантинній зоні, та органи, що їх здійснюють.

У карантинних зонах здійснюються такі спеціальні заходи: інспектування та фітосанітарна експертиза об'єктів регулювання; здійснення контролю за проведенням локалізації та ліквідації карантинних організмів особами; заборона вивезення з карантинних зон заражених карантинними організмами об'єктів регулювання; фумігація (знезараження) об'єктів регулювання у разі їх вивезення з карантинної зони у зону, вільну від регульованих шкідливих організмів; технічна переробка об'єктів регулювання, заражених карантинними організмами. Рослини, продукти рослинного походження та інші об'єкти регулювання, заражені карантинними організмами, які неможливо знезаразити або направити на технічну переробку, підлягають знищенню.