а. Поняттє та роди

Кожда автономія основується на істнованню суспільних ґруп, звязаних таким інтересом, або такими інтересами, що з точки погляду державної цілости є «частинними», партику­лярними. Також територіяльна автономія основується на істнованню таких суспільних ґруп.

Особовий склад суспільної ґрупи, що є носієм територіяль- ної автономії, не є з гори означений. Учасниками автономії стають тут тільки ті особи, що увійдуть в означене відношен- нє до території, як її мешканці чи горожани, — і вони пере­стають бути співносіями автономії, коли їх звязок з терито­рією перерветься. В територіяльній автономії тільки терито­рія є чинником, що не зміняється, — особовий склад автоно­мічної, громадської, повітової чи краєвої автономії одиниці в прінціпі змінчивий, неозначений. В такім розумінню авто­номія є привязана до території, і тільки посередньо до осіб. При инших родах автономії мається річ інакше. Тут склад автономної ґрупи означений. Ґрупа обіймає означені особи, а власне особи означені «in genere» якоюсь своєю кваліфіка­цією, на пр. особи означеної віри, означеної національности, заняття, і т. п. Автономія звязана тут безпосередньо з певного роду особами, і цей «особовий» її характер виступає зовсім виразно. Крім цего, і другий ще мотив наказує розріжнюван- нє поміж обома родами автономії. Автономія є все наділеннєм «громадян» якоюсь частиною владних компетенцій держави. Як на те вже вказано, державна влада є по своїй істоті тери- торіяльною владою.

Особова автономія побудована на спільности незвязаних з територією інтересів якоїсь якоїсь суспільної ґрупи. В тім розумінню вона все «річева», «реальна». Основа спільних інтересів може бути ріжна. Вона може бути порівнуючи широка, може обхоплювати такі роди «широких» інтересів, що відбиваються на цілій особовости людини, — і вона може відноситися до вузших, конкретних інтересів, що не зачіпа­ють собою тої «особовости», що в життю людини грають порівнуючи малу ролю. Вони можуть бути для людини навіть дуже важливі, на пр. давати матеріяльну основу її буття, — але вони порівнуючи з інтересами, про які сказано вище, — вузші. Автономія ґруп, обєднаних на основі таких конкретних, вузких інтересів, ріжниться цілим своїм харак­тером від автономії ґруп першого роду. Для зазначення тої ріжниці можна називати одну з цих автономій «особовою», «персональною», — автономію другого роду «річевою», «реальною». Прикладом першої може бути автономія релі­гійних або національних ґруп. Прикладом річевої автоно­мії — ті самоуправні компетенції, що прислуговують на основі діючого права мисливським або риболовським спіл­кам. Посередне місце займає автономія професійних орґані- зацій. В ній особовий та річевий момент в однаковій мірі характеризує автономну ґрупу.

Конкретні форми не-територіяльної автономії дуже ріжні. їх творить практичне життє та його потреби. Те життє наки­дає найріжніші основи для творення наділювання автономі­єю суспільних ґруп, або для «штучного» творення таких ґруп, для певних цілий. Через те не можна уложити всіх форм не-територіяльної автономії в закінчену систематичну цілість. Можна тільки вказати на ті форми не-територіяльної авто­номії, що з ріжних мотивів заслугують на увагу.