Розділ Влада
Слово влада має для нас означене значіннє. Ми означаємо цим словом людину, чи коллєктив, що має доручену йому і признану можність наказувати і вимагати послуху для своїх наказів.
В основі модерного розуміння влади лежить можливість істновання побіч себе волі, від якої виходить наказ, і волі, яка йому підчиняється. В такому розумінню про владу в первісних людських суспільствах не доводиться говорити. В них одиниця потопає психічно в цілости: «одинока індивідуальність це була індивідуальність ґрупи як цілости». І/ Одиниця психічно не могла мати волі иншої, як воля «загалу», тому не було потреби приписувати, що вона повинна під- чинятися загалови. Иншими словами: «модерне поняттє влади та власти — поняттє юридичне. Воно означає «право» одних, «обовязок» других. В первісній суспільности наказ і послух регулюються не правом — а виключно фактично. Наказує той, хто дякуючи особистим, фізичним чи духовим прикметам зуміє повести за собою «загал». В межах родини рішає про це фактичний авторітет батька родини. Поза родиною становище ватажка випадкове в тім розумінню, що в кождій хвилині може його заняти другий, хто дякуючи своїй силі чи обставинам краще зуміє запанувати над ситуацією. Ватажки /вожаки / первобутних громад, це «герої» що вибиваються на своє становище і держаться на йому тільки своїми власними силами.В розвитому родово-племінному устрою можна вже говорити як що не про владу, то про її зазнаки. А тут рішає переважно ще особиста спосібність, все-ж таки носить влада характер певної постійности та орґанізації. її форми та зміст бувають дуже ріжнородні, але в загальному, можна означити деякі характеристичні її риси.
В засаді остає власть в руках «загалу», чи властиво і частіше, /хоч не без виїмків,/ в руках його мужеської частини. На племінних зібраннях вирішується всі важніші справи — з окрема-ж найважнішу між усіма, справу війни та мира, /хоч буває і так, що воєнна виправа дозволена і приватній ініція- тиві/ та основні питання господарського життя.
Склад, як і спосіб ведення нарад отсих зібрань зразу невпорядковані. Згодом, склад зібрання, право активної участи в ньому стає точно означеним, шляхом обмеження цеї участи до означеного кола осіб. Виключаються з нього в першу чергу жінки, далі, в міру як закріпляється поділ на кляси віку, стає і роля поодиноких кляс неоднаковою. З окрема витворюється перевага «старших», «батьків родини». їм припадає іноді виключне право ініціятиви так, що роля зібрання зводиться до простої згоди або відкинення внеску. Далі, переходять іноді до старших означені области «правління», приміром судоводство в означених справах. Все-ж таки устрій остається в основі «народоправством».
На тлі отсеї громадянської рівности два моменти стають почвою для цего, щоби поодинокі одиниці займали вивисше- не становище в громаді. З одного боку війна вимагає одноці- лого проводу. Для потреб війни вибирається полководця, ватажка, і на него переноситься на час та в межах воєнної справи провід. З другого боку на почві відносин первісної людини до надприродних, таємничих сил виростають понад загал одиниці, що в очах других визначаються особливим знаннєм та спосібностями. Перед їх очима відкриті тайни, недоступні для загалу, вони знають причини хворіб, ріжних лих та нещастя, вони знають і мають в своїх руках способи, впливати на добрих та злих демонів, що окружають людину, вони можуть відгадувати майбутнє, вони знають, які, коли виконувати праці та як приносити жертви богам, і вони врешті, дякуючи усему цему, перебирають в свої руки взаємини між людьми та надземними силами. В умовинах первісного життя, на тлі безконечного жаху первісної людини перед невідомим, таємничим та незрозумілим, коли все життє, кожде предприняттє, кожде діло — пронизує питання, яке становище займуть супроти його «боги» — все те стає жерелом надзвичайно впливового та поважного становища в громаді. І скрізь займає чарівник, волхв, ворожбит, лікар та жрець передове суспільне місце.
Становище воєнного ватажка зразу обмежене і часово і річево війною.
Навіть в справах війни, він тільки виконавцем, бо рішення про це, чи розпочинати війну, чи ні, не належить до него. З покінченням війни він поринає знову в «масі». Не так чарівник — жрець, його роля не часова, не переходова — він все потрібний. Крім цего, він персонально не в такій мірі заступимий кимсь другим, як воєнний ватажок. Ватажок визначається тільки в цему, що всі знають, що вміють всі, хоч може не в такій мірі, як уміє це він, бо-ж мало ще складна вмілість воювати, не тільки всім доступна, але навіть становить найголовніший предмет виховання для всіх. Натомість це, що знає та що вміє чарівник, це його особиста тайна, яку він заздро береже, і переказує тільки вибраним. Врешті чарівник не несе цеї особистої відповідальности, яка лежить на ватажку. Ватажок відповідає за вдачність або неудачність воєнного підприємства своїм становищем. Чарівник є в очах громади тільки товмачем таємних та невідповідальних сил, і він все може без шкоди для себе пояснити, приміром невдач- ність боротьби, безуспішність чарів і т.п. Тому становище чарівника в засаді сильніше та грізніше, як становище ватажка.Одиноким чинником, який скріпляє становище воєнних ватажків, це постійність воєн та воєнної небезпеки. На його тлі стає власть ватажка постійною, хоч його становище все ще є становищем тільки «primus inter pares». Часто це скріплення іде в парі з обєднанням в одній особі функцій воєнного проводу, з функціями «духовними». Воєнний ватажок, є рівночасно і жрецем, ворожбитом. Це удається звичайно не інакше, як шляхом боротьби. Але удається не все і не скрізь. Де отсе злиття не доконалося, де дуалізм удержався, там мається і соперництво обох істнуючих побіч себе влад, яке іноді переходить в остру боротьбу. І ця боротьба між мірянською і духовною владою є першою формою партійно-політичної боротьби.