Розділ Відносини до области
Доволі довго панував в науці погляд, по якому переломо- вим явищем в розвою людства був перехід від кочевого до осілого способу життя. При цему уважалося за річ певну, що цей перехід звязаний тісно з переходом від мисливства до хліборобства так, що хлібороби зразу-ж ставали осілими людьми в протиставленню докочевиків, мисливців та пастухів.
Цей погляд помилковий і він не дає уявлення про цей довгий процес, який відбувся з огляду на відношеннє людини до території.В цім процесі треба звернути увагу на ріжні моменти. Перш всего, ріжниця поміж осілим а кочевим побутом не така ясна й проста. In abstracto, кочевик це людина, що постійно мандрує з місця на місце, без ніякого обмеження. Осілість — в такому-ж абсолютному розумінню — це звяза- ність з обраним раз на все, постійним помешканнєм. В дій- сности перехід від кочевого побуту до осілости, це постійне й постепенне обмеженнє первісно необмеженої нічим безустанної мандрівки. В цім напрямі ділали в першу чергу природні умовини. З одного боку вони ставили перешкоди для дальшої мандрівки: недоступні гори, непроходима пустиня чи море спиняли похід кочевика. З другого боку природа звязувала з якоюсь околицею Долини рік, добрі пасовиска, обильність звірини, притягали людий заставляти їх знову вертати на місця, на яких вже бували, або взагалі відбувати свою мандрівку тільки по якійсь обмеженій области. В тім-же напрямі ділала стріча з иншими племенами, що спиняли кочевика в його поході.
Але сильніше, як перешкоди, які природа та люди ставили кочевикам, ділали позитивні причини на обмеженнє мандрівки. Деякі околиці представляли собою більші вигоди, як инші. Вони притягають богацтвом звірини, пасовиск або плодовитістю почви. Кочевик мандрує вже тільки по цій области, де умовини життя є для його особливо вигідні.
Наслідком усіх цих причин, кочевик, не доцінюючи побуту, звязується все-ж таки з означеною частиною земної поверхні.
В цім лежить вже якась доля осілости. Іменно-ж треба тут приняти, що людська «скупина», ґрупа, приміром племя як цілість осіло на означеній области, хоч його члени не перестали бути неосілими кочевиками. такий стан можна- би назвати образово станом осілости «публичної», в протиставленню до «приватної» неосілости. При чому треба памя- тати, що це протиставленнє публичної і приватної сфери життя у відношенню до первобутних відносин не має цеї гостроти, яку набрало воно в розвитих умовинах життя.треба думати, що побут ґрупи, а власне, її мисливський, пастирський чи хліборобський характер не рішав сам собою про отсю форму осілости. З окрема первісний хлібороб не був ще осілим. Він переносився, зібравши жниво, на нову, нети- кану цілину. хліборобська ґрупа в такій-же мірі носила в собі дані до звязання з означеною областию, як кожда инша. Для неї, як для кождої иншої, рішали в цім напрямі конкретні топоґрафічні дані. тільки згодом, коли технічний розвій хліборобства зазнав хлібороба з землею, в яку він вложив свою працю, стає він осілим. тоді виступає ярка ріжниця між хліборобським побутом, а побутом кочевиків. на тлі цеї ріжниці виростають важні наслідки для розвою форм суспільної орґа- нізації.
Вся звязаність ґрупи з областию носить зразу виключно «фактичний» характер. «Правна» звязаність родиться відтак. До факту, що життє ґрупи дійсно звязане з означеною облас- тию, прилучається переконаннє, що так повинно бути, що означена область звязане тільки з означеною ґрупою, та що ніхто не сміє порушати цего звязку. З окрема-ж, що ніхто не сміє вступати на область ґрупи, без її згоди. В звязку з цим родиться поняттє границі. І воно носить характер «фактичности» та — як все в примітивної людини — грубої змисловос- ти. не має тут мови про точне відмежуваннє своєї области від чужих. Іде про це, щоби найти для чужих впадів фактичні перешкоди. Гори, пустиня, непроходимі болота, ліс — отсе первісні границі. коли-ж таких природних границь не має,
тоді відмежуються чужі собі ґрупи широкими «нейтральними» полосами. Бо-ж — як сказано — не йде про точне означенно, доки сягає область, а про це, щоби фактично зменшити можливість ворожих сутичок з сусідами.
Осілість має для розвою форм усуспільнення незвичайно велике значіннє. Вона внесла в цей розвій новий чинник. Досі рішав про приналежність до ґрупи виключно момент кровного звязку. Тепер починає побіч його мати значіннє проживаннє на одній области. Починається суперництво обох чинників: особистого і річевого. В міру цего, як перемагає цей останній, територіяльний зміняється в найглибшій своїй істоті вигляд людських суспільств. Але це справа дуже повільної еволюції. І довго ще, коли в дійсности територіяльний момент переміг, в мишленню, правних конструкціях та номенкляту- рі жила память віджитих форм родово-племінного устрою, що основувався на кровному звязку.
6.