А. Понятте

Поняттє законодавства належить до найважніших поміж політично-правовими поняттями, що їх покладено в основу «конституційної» держави. «Гасла», про які сказано вище, одержують свій істотний зміст власне дякуючи значінню, яке вони признають законодавство.

Пануюча і теорія і практика розуміють законодавство так, що воно «установляє абстрактні правні норми, що упо­рядковують якусь скількість випадків, або якусь індивіду­альну подію» (Єллінек). Це означеннє можна приняти як взагалі вірне, треба зауважити тільки ось що. Розріжнюваннє поміж якоюсь «скількістю випадків», упорядковуваних зако­нодавством, та «індивідуальними подіями» не є істотне. Істота закону є зовсім незалежною від питання, яку скіль- кість подій чи випадків він упорядковує. Натомість треба класти натиск на «абстрактність», властиво «загальність», норм, що їх творить законодавство. Власне та тлі тої «загаль- ности» закону стають зрозумілими поняття двох инших напрямів державної діяльности. «Судити» — значить підтя­гати конкретні «випадки» під «загальні» правові норми. Як би норми права відносилися прямо до конкретних випадків, тоді для судді не було би ніякого завдання. Так само і завдання «виконуючі» є стосованнєм загальних норм до кон­кретних випадків. І для «виконавця» не було би місця в орґанізаціі держави, як би законні норми відносилися прямо до конкретних випадків. Тоді «виконуваннє» законів зводило би ся до самої тільки фізичної праці, потрібної для цего, щоби на пр. приписи санітарно-адміністраційні були здійснені.

Вченнє про три власти вимагає, щоби кожда з них була виконувана окремою владою. Обставина, що так не є, дала основу до розріжнювання, поміж законом в матеріяльнім та в формальнім розумінню. Згідно з названим вченнєм кождий закон повинен бути твором законодавчої влади і все, що тво­рить законодавча влада, повинно бути законом. Иншими словами: кожда загальна норма права повинна би походити від законодавчої влади, і кождий акт законодавчої влади повинен містити тільки загальні норми права. В дійсности трапляється, що акти законодавчої влади не містять в собі загальних правних норм, але на пр. накази чи рішення в зовсім конкретних справах. Навпаки знову, загальні правні норми походять іноді не від законодавчої, але на пр. від вико­нуючої влади. На цім основується ріжниця, про яку мова. Законом в формальнім розумінню є кождий акт законодавчої влади, що був зділаний в приписаній для законодавства формі, без огляду на свій зміст. Законом в матеріяльнім розу­мінню — кождий прояв державної волі, якого змістом є загальні правові норми, без огляду на те, від якого орґану держави, від якої «влади» він походить, та без огляду на форму, в якій був він зроблений.

Поняттє закону в матеріяльнім розумінню має переважно теоретичне значіннє. Ні-одна з конституцій не подає позитив­ного означення цего поняття, хоч многі конституції прийма­ють це поняттє і роблять ріжницю поміж законами та инши- ми актами законодавчої влади. Натомість практичне значін- нє має формальне поняттє закону. Воно означене точно в кождій конституції, — бо воно виникає само собою з постанов про формальний шлях законодавства. Коли в конституції або в инших законах є мова про «закон», то треба під цим розумі­ти в першу чергу закон в формальнім розумінню, і коли мова про законодавство, то найчастіше треба під цим терміном розуміти всі акти законодавчої влади, що були здіяні в при­писаній для законів формі.