§1. Поняття володіння
Незважаючи на те, що терміни "володіння" і "власність" використовуються в повсякденній мові як тотожні поняття, володіння не є синонімом власності.
Володіння — це історичний попередник права власності і є основою, на якій виникає інститут власності.
В стародавньому цивільному праві категорія володіння відповідала поняттю usus. Під ним розуміли користування річчю. Володілець і власник поєдналися в одне ціле в цивільному праві, і тоді говорили про володіючого власника. Користування річчю забезпечувало особі безпосереднє панування над нею.Приблизно з III ст. до н. є. почало формуватися поняття "володіння" в тій суті, в якій його розуміла класична римська юриспруденція, тобто володіння, не пов\'язане з правом власності.
Володіння (possessio) — це реальне утримання речі, поєднане з наміром ставитися до неї як до своєї, забезпечене юридичним захистом. Під володінням почали розуміти фактичне становище, в силу якого суб\'єкт матеріально утримує річ незалежно від того, чи має він на це право. Отже, володіння може бути наслідком як власності, так і добросовісного набуття від не власника, а також в результаті договору найму, договору зберігання, протиправної дії (крадіжка) тощо.
На думку римських юристів, юридичне володіння включало в себе два елементи:
1) суб\'єктивний — фактичне, реальне володіння річчю (corpus possessions);
2) об\'єктивний — намір володіти річчю для себе (animuspossessio).
Перший елемент (суб\'єктивний), який лежав в основі володіння,
означав наявність у володільця речі в будинку чи дворі.
Другий елемент (об\'єктивний) юридичного володіння — це намір володіти річчю для самого себе, коли володілець ставиться до неї як до своєї і панує над нею як власник.
З джерел римського права випливає, що володільцем була лише та особа, яка виявила волю, бажання привласнити собі річ, яка нікому не належить.
Отже, не будь-яке реальне, фактичне утримання речі є володінням, а лише те, яке основане на волі володільця. Така воля може бути лише у справжнього власника і особи, яка, помиляючись, вважає себе за власника, хоч насправді таким не є (такою особою може бути добросовісний володілець). Якщо хтось фактично володіє річчю, але в нього немає бажання мати її виключно для себе, якщо річ утримується тільки для якоїсь певної мети, то в такому випадку матиме місце не володіння, а просте тримання речі (detentio). Отже, володіння можна визначити як фактичне утримання речі, з наміром вважати її своєю, а тримання — це фактичне утримання речі без наміру вважати її своєю.Володіння як фактичне ставлення особи до речі є дійсним проявом права власності. Проте володіння може проявлятися і незалежно від права власності.
Володіння не має нічого спільного з власністю. Значення володіння в цивільному праві зводилося до такого:
1) володіння річчю є необхідною умовою для того, щоб власник міг користуватися своєю власністю;
2) володіння у римському праві є складовим елементом майже всіх способів набуття права власності;
3) володіння річчю само по собі незалежно від права влас ності на неї часто використовується юридичним захистом.