<<
>>

§1. Поняття володіння

Незважаючи на те, що терміни "володіння" і "власність" вико­ристовуються в повсякденній мові як тотожні поняття, володіння не є синонімом власності.

Володіння — це історичний попередник права власності і є основою, на якій виникає інститут власності.

В стародавньому цивільному праві категорія володіння відповідала поняттю usus. Під ним розуміли користування річчю. Володілець і власник поєдналися в одне ціле в цивільному праві, і тоді говорили про володіючого власника. Користу­вання річчю забезпечувало особі безпосереднє панування над нею.

Приблизно з III ст. до н. є. почало формуватися поняття "воло­діння" в тій суті, в якій його розуміла класична римська юриспру­денція, тобто володіння, не пов\'язане з правом власності.

Володіння (possessio) — це реальне утримання речі, поєднане з наміром ставитися до неї як до своєї, забезпечене юридичним захис­том. Під володінням почали розуміти фактичне становище, в силу якого суб\'єкт матеріально утримує річ незалежно від того, чи має він на це право. Отже, володіння може бути наслідком як власності, так і добросовісного набуття від не власника, а також в результаті дого­вору найму, договору зберігання, протиправної дії (крадіжка) тощо.

На думку римських юристів, юридичне володіння включало в себе два елементи:

1) суб\'єктивний — фактичне, реальне володіння річчю (corpus possessions);

2) об\'єктивний — намір володіти річчю для себе (animuspossessio).

Перший елемент (суб\'єктивний), який лежав в основі володіння,

означав наявність у володільця речі в будинку чи дворі.

Другий елемент (об\'єктивний) юридичного володіння — це намір володіти річчю для самого себе, коли володілець ставиться до неї як до своєї і панує над нею як власник.

З джерел римського права випливає, що володільцем була лише та особа, яка виявила волю, бажання привласнити собі річ, яка нікому не належить.

Отже, не будь-яке реальне, фактичне утри­мання речі є володінням, а лише те, яке основане на волі воло­дільця. Така воля може бути лише у справжнього власника і особи, яка, помиляючись, вважає себе за власника, хоч насправді таким не є (такою особою може бути добросовісний володілець). Якщо хтось фактично володіє річчю, але в нього немає бажання мати її виключно для себе, якщо річ утримується тільки для якоїсь певної мети, то в такому випадку матиме місце не володіння, а просте тримання речі (detentio). Отже, володіння можна визначити як фактичне утримання речі, з наміром вважати її своєю, а тримання — це фак­тичне утримання речі без наміру вважати її своєю.

Володіння як фактичне ставлення особи до речі є дійсним проявом права власності. Проте володіння може проявлятися і неза­лежно від права власності.

Володіння не має нічого спільного з власністю. Значення воло­діння в цивільному праві зводилося до такого:

1) володіння річчю є необхідною умовою для того, щоб власник міг користуватися своєю власністю;

2) володіння у римському праві є складовим елементом майже всіх способів набуття права власності;

3) володіння річчю само по собі незалежно від права влас ності на неї часто використовується юридичним захистом.

<< | >>
Источник: Калюжний Р.А.. Римське приватне право: Курс лекцій. — К.: Істина,2005. — 144 с.. 2005

Еще по теме §1. Поняття володіння:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -