А. Понятте та роди
Навіть найкраща розвязка питання бюрократії не дає ще запоруки, що орґанізація держави відповість як слід всім завданням. Вже вище вказано на ті трудности, що істнують незалежно від найкращої навіть якости урядницького апарату, яким розпоряджає держава.
З одного боку — все життє держави повинно «зводитися до спільного знаменника», повинно відповідати одному плянови, прямувати до одної ціли. Є завдання, які можна здійснити тільки силами всеї держави, та під умовою абсолютної одноцілости проводу. З огляду на такі завдання і державна орґанізація повинна бути одноціла, вона повинна мати один осередок, один центр, що вправляє в рух її цілу. На цім тлі виростає потреба централізації. З другого боку діяльність сучасної держави така ріжнородна, перед нею стоять завдання такі численні, ріжно- родні та складні, що є річию неможливою виконати їх всіх з одного центра. Причини цеї неможливости є технічні та засадничі. Технічні випливають з самої великости держави. Ніяка, хоч би як тонко зорґанізована, центральна установа не могла би в модерній державі обхопити та полагодити сама тисячі конкретних справ, що їх приносить кожда днина. Централізація мусіла би негайно викликати масове непола- годжуваннє справ. Державна машина не могла би наспіти за ходом життя. Вона не могла би полагодити переважної частини справ, а ті, які полагоджувала би, вона полагоджувала би неминуче трафаретно, не розуміючи та не беручи на увагу «індивідуальности» та особливости кождого конкретного випадку. Через те самі технічні причини виключають в сучасній державі абсолютну централізацію. В тім-же напрямі діють також причини не-технічного порядку. А власне, модерна держава, як кожда з істнуючих доси держав, носить в собі ріжні, відмінні одні від одних інтереси ріжних частин свого народу. Ріжниці ці є ріжного ступеня. Деякі частини людности можуть мати інтереси, яких инші частини просто не знають. В таких випадках маємо до діла з партикулярними інтересами, інтересами, що відріжняють частину людности від инших частин, але не зачіпають інтересів тої решти людности. Але буває й так, що інтереси частини людности просто суперечні з інтересами другої частини. Такими суперечними інтересами є передусім суспільно-клясові інтереси. Інтереси одної суспільної кляси не тільки невідомі, чужі для членів иншої кляси, але вони просто протилежні їм в ріжних напрямах. Такими протилежними інтересами є в основі інтереси промислового капіталу й робітництва. Окрім сус- пільно-клясових основ можуть ще й на инших основах виростати в державі такі суперечности та протиставлення ворожих одних другим інтересів. Реліґійні, національні, іноді терито- ріяльні ріжниці можуть виростати до значіння ворожих непримиримих противенств. На тлі всіх цих ріжниць відбувається в державі політична боротьба, себ то боротьба за владу. Захопленнє державної влади в свої руки є в цій боротьбі засобом для цего, щоби заставити державу з усею її силою служити своїм інтересам. Але це не одинока ціль політичної боротьби. Буває, що для якоїсь ґрупи являється з гори неможливим захопити в свої руки державну владу. Іноді може це бути для неї й небажаним. В таких випадках, коли ця ґрупа досить сильна, вона, замість посягати по владу в державі, вимагатиме, щоби справи, які доторкають тільки її власних ґрупових інтересів, винято з обсягу діяння загально-державної влади та передано їх їй для самостійного кермування. Іноді може вийти ініціятива для такого виняття якоїсь ділянки з обсягу діяння загально-державної влади не від безпосередньо зацікавленої ґрупи, а навпаки, споза неї. Для цего можуть бути ріжні мотиви: усунути з меж загально-державної владної установи причину розходжень та «тертя», або звільнення її від зайвих обовязків перекиненнєм їх на плечі безпосередньо зацікавлених, або мірковання скарбового порядку, коли такий спосіб полагоджування справ представляється для державної скарбниці дешевшим; або врешті сподівання, що полагоджуваннє справ самими безпосередньо зацікавленими дасть кращі висліди, як полагоджуваннє їх загально-державною владою.Всі ті причини протиділають в модерній державі прінціпо- ви централізації. Проти него висувається прінціп децентралізації в ріжних формах. Для всіх форм децентралізації спільне те, що вони всі обмежують обсяг діяння центральної державної влади та переносять частину її компетенцій на инші чинники. Головні поділи всіх родів децентралізації можуть виходити з ріжних основних точок. Загально принято як основу поділу передусім характер цих орґанів, на які перенесено компетенції. Коли ці орґани належать до державного владного апарату, коли децентралізація є тільки переділен- нєм компетенції в межах цего апарату, тоді маємо до діла з так званою адміністраційною децентралізацією. Коли-ж перенесено компетенції на орґани, що не належать до цего апарату, і доручено їм самостійне полагоджуваннє на них перенесених справ, тоді маємо до діла з автономією в широкім розумінню слова.
Як адміністраційна децентралізація, так і автономія може бути побудована на ріжних основах, залежно від цего, що взято в основу означення компетенції. Таким рішаючим моментом може бути територіяльний поділ, або особовий (персональний), або річевий. Залежно від цего ми говоримо про адміністраційну децентралізацію, або автономію терито- ріяльну, річеву, персональну, та про комбінації цих родів, на пр. про децентралізацію або автономію територіяльно- персональну.
Питаннє централізації та децентралізації для держави дуже важливе і разом з тим дуже трудне. Суспільний розвій, головно дякуючи модерним засобам продукції, викликав звя- заність та залежність одних від других найдальших частин земної кулі та всіх ґруп населення. Особливо інтензивно виступає ця звязаність та залежність в межах держави. Вона викликає потребу централізації в більшій мірі, як це було ранше. Живий суспільний оборот в межах держави вніс в ріжних напрямах життя одностайність, в усі її закутини поставив перед державою ряд завдань, які можуть і мусять бути полагоджені однаково для всеї держави та відповідно одному одностайному плянови для всеї держави.
Звідси небувалий зріст завдань для центральної влади і потреба централізації. І рівночасно той самий зріст і оживленнє суспільного обороту викликало ті технічні та засадничі причини, що неминуче вимагають децентралізації. Звідси випливає для сучасної держави необхідність відповідати рівночасно вимогам, яких висловом є оба ті прінціпи централізації та децентралізації. Якість державної орґанізації залежить в великій мірі від цего, як погоджено в ній один з одним оба ті суперечні прінціпи. Абстрактних, загально обовязуючих вказівок в цім напрямі не можна поставити. їх може дати тільки докладна знайомість істнуючих в державі відносин та реальна їх оцінка. Вона тільки може вказати, в якій мірі та в якій области треба провести централізацію, а що треба передати децентралізації, а в межах децентралізації, яку ролю треба визначити адміністраційній децентралізації, а яку автономії, яким власне її родам, врешті, чи доцільно комбінувати один з одним спосіб адміністраційної децентралізації та автономії.