Розділ 4 Область

Вище сказано вже, що ґеоґрафічне положение Греції мало рішаючий вплив на весь розвій її державного життя. Іменно-ж море було чинником, що накинув Греції напрям її розвою. Можна сказати, що роль, яку відіграла на Сході урожайна долина ріки, припала в старій Греції морю.

Такий шлях розвою накидало море грецьким племенам, коли вони заволоділи балканським півостровом. Вони всі ставали морськими, торговельними — одні скорше, другі пізніше, залежно головно від цего, в якій мірі ґеоґрафічні умовини країни були сприятливі для торговлі.

Торговельний характер переважаючої частини Греції був таким способом причиною, чому територіяльні завойовання мали для неї тільки другорядне значіннє. Цей вплив не від­носився тільки до справи поширення своєї области. Він при­чинився безперечно також до цего, чому на опанованій вже грецькими племенами території пануючим типом держави не стала «територіяльна» /:в значінню територіяльно вели­кої:/ держава.

Істота «ибЛід» лежить не тільки в цім, що межі держави є порівнуючи вузкі. В тіснім звязку з малим територіяльним поширеннєм остає явище, що в межах держави затирається протиставленнє міста та села, столиці та решти краю. В кольо- ніях це відбулося ранше, як в старих, матірних містах — дер­жавах, бо там зразу-ж було новозасноване місто всім. В старім краю сталося це шляхом еволюції, яка проходила не зовсім мирно. Коли осідок короля став осередком промислу та тор- говлі та рівночасно місцем, в якім скупчилася вся родова аристократія, починається протиставленнє отсеї «столиці» «краєви». Тоді й починається боротьба між містом-столицею та сільською околицею. В Атенах вона особливо виразна — ґрупи населення діляться виразно відповідно до цего, де мешкають. І в Атенах дуже ясно рисується вислід цеї бороть­би. Щойно реформа Кляйстена «поширила місто Атени на всю Аттику».

В таких територіяльних межах відбулася в Греції еволю­ція, яку зустрічаємо скрізь в першім періоді осілости. Відбувається боротьба між моментом кровного звязку як основою суспільного обєднання та моментом мешкання на одній, спільній території; між елєментом особистим та річе- вим; між почуттєм «природнього» звязку, що випливає зі спільности походження, та річевими, обєктивними інтереса­ми, які виростають на ґрунті сусідського співжиття. Як скрізь, перемагає річевий, територіяльний момент. Роди та на родо­вій основі побудовані звязки є зразу одинокими політичними обєднаннями. Відтак повстають місцеві орґанізації для полі­тичних та військових цілий. Вони існують побіч родових та «конкурують» з ними. Врешті значіннє кровних звязків зво­диться до самих тільки справ реліґійного культу, а політична орґанізація основується на територіяльнім поділі та поділі відповідно до економічного положення людности. Але це не значить, що територіяльний прінціп переміг абсолютно, що кождий замешкалий пр. на атенській території став тим самим членом громади атенських горожан. Навпаки. Територіяльний прінціп переміг над родовим тільки в озна­чених межах.

Процес, про який мова, відбувався передусім сам в межах, назначених племінним моментом. Ішло в першу чергу про те, щоби зломити значіннє родів в межах племени. Коли рефор­ма Кляйстена приняла замість родової льокальну основу для політичної орґанізації, то вона не порушила ще значіння, яке мала приналежність до означеного точно круга кровних звяз- ків. Вона зломила політичну перевагу одних родів над инши- ми, але не поширила меж атенського громадянства. Про при­належність до него рішало далі походженнє з батьків, що належали вже до цего громадянства. Тільки на внутр, в межах цеї ґрупи переміг місцевий прінціп. На зовні, атенське громадянство як цілість на далі остало ґрупою, основаною на прінціпі кровного звязку.

Періойки, це були чужинці, які постійно мешкали в Атенах. їх число було з ранньої доби чимале і вони займали видне місце головно в економічнім життю міста: це-ж були люди, яких власне господарські інтереси спровадили до Атен та заставляли там осідати. Не зважаючи на те, вони не мали зразу ніяких прав, навіть цивільної дієздатности, а опісля не мали політичних прав атенських горожан. Ця ріжниця в правнім становищи відчувалася тим живіше, бо чимало пері- ойків було таки атенськими уроженцями, які не знали крім Атен иншої батьківщини. Ото-ж відношеннє до них не то що не розвивалося в напрямі вирівнання ріжниці, але навпаки загострювало ще її. На полі приватно-правних відносин покращало їхнє становище, особливо від коли вони могли набувати також в Атенах землю. За те тим більше заздро гро­мада горожан замкнула їм доступ до себе, о скільки йшло про політичні права. Ще за Кляйстена вони могли ставати повно­правними горожанами. Відтак віднято їм цю можливість. Що більше, законом з 451. р. до Хр. постановлено, що навіть діти з подружжа повноправного горожанина з чужинкою не є повноправними горожанами.

Значіннє цего відношення до періойків для буття держави стає вповні зрозумілим на тлі відношення до звязаних з Атенами союзом держав. Між обома існує істотний звязок. Становище Атен в союзі давало атенським горожанам м.и. матеріяльні користи та вигоди, дякуючи яким атенське горо- жанство ставало особливо цінним. Через те круг повноправ­них горожан мав реальні причини замикатися в собі, щоби не ділитися ні з ким цими користями.

Теоретично признавали Атени своїм союзникам рівноряд- не з собою правно-політичне становище. В дійсности, тільки найсильніші споміж них, Лєсбос, Хіос та Самос зберегли його до певної міри. Инші союзники зійшли скоро до становища держав — підданих. Метою союзів було сотвореннє спільної збройної сили, головно-ж фльоти. Відповідно цему союзники зобовязувалися в засаді тільки доставляти означені військові континґенти, платити до союзної скарбниці означені вкладки та не вести на свою руку закордонної політики. Поза цим їм прислугувала «автономія», себ-то політично — правна неза­лежність. Цей прінціп був в практиці скоро зломаний. Самі союзники, іменно-ж слабші між ними визнали обовязок доставляти воєнні континґенти надто для себе важким та висказали побажаннє звільнитися від него грошевою опла­тою. З цего скористали Атени. Це віддавало союзну фльоту вповні в їх руки як провідника союзу. Тепер ця фльота не складалася вже з ріжноманітних, виставлених поодинокими державами частин, але була одноцілою фльотою, яку склада­ли самі Атени на кошти союзу. Дякуючи цему Атени стали справді паном моря, переймаючи на себе обовязок збройної його охорони. Вношені союзниками оплати стали в дійсности данию, яку платили вони Атенам. Це стало зовсім очевид­ним, від коли самовільно перенесено союзну скарбницю з Дельос до Атен. Атени стали, не питаючи згоди союзників, самостійно визначати високість цеї дани для кождого союзни­ка і рівно-ж самостійно розпоряджатися союзною скарбни­цею, уживаючи її не тільки на потреби — формально союзної, в дійсности атенської — збройної сили, але і безпосередно на потреби Атен. В слід за цим ішло зразу тільки фактичне вмі- шуваннє у внутрішні справи союзників, яке згодом переміни­лося в правну залежність їх від пануючої «ибЛід». Атенське право та судоводство, атенську монетарну систему поширено на союзні міста — держави. «Союз» ставав атенською імпе­рією, «ηάρχή ή Ά — υηταίωτ» — але тільки зовнішно. Процес поширення держави поза межі «πόλις» тільки почався. Він не покінчився успіхом, власне дякуючи становищу, яке займала в нім пануюча громада атенських горожан.

Як соціольоґічна ґрупа, громада є витвором боротьби між місцевим та родовим моментом. Момент співжиття на озна­ченій території, звязаний з цим круг інтересів, розбив стару родову орґанізацію. Відтак ця нововитворена ґрупа замкну­лася в собі. Момент співжиття в межах Атен вимагав даль­шого поширення горожанства на численних метойків. Громада Атенців боронилася перед цим домаганнєм, яке приносив з собою розвій обєктивних відносин. Але вона еманципувалася спід впливу території, не тільки на ґрунті самих Атен. На протязі особливо 5-го століття до Хр. повста­ли численні атенські кольонії в добутих на «варварах» краях, як також на землях союзників. Виселювалися голов­но тети та цайґіти. Виселюючися вони не переставали бути і далі членами громади горожан. Символічно — забираючи з собою святий огонь з Атен вони забирали з собою всі ті звязки, що вязали іх в рідній «πόλις» в горожанську громаду. Практично, вони займали на нових оселях те виїмкове, при- вілєйоване становище, яке займали були живучи в Атенах. Вони одержували наділ землею «κλήρος», були звільнені від дани та всіх других тягарів, які платили «союзники», та задержували всі права атенських горожан. Таким способом атенські горожани становили понад-територіяльну орґані- зацію, про приналежність до якої рішав знову тільки звязок крови. Вони були замкненою родовою, привілєйованою ґру- пою. Між ними — з одного боку і рештою населення, невіль­никами та періойками в самих Атенах, і всею людністю союзних держав — з другого боку, була глибока політич­но — правна нерівність. В звязку з нею глибока прірва діли­ла людність на ріжні, ворожі табори.

«Союзницька» політика Атен не була відокремленим яви­щем. Вона була типова для всіх держав старої Греції. Скрізь зустрічаємо однаковий метод творення ширших політичних обєднань: союзи, в яких кождий з учасників, кожда держа­ва — місто задержує своє буттє як окрема політична одиниця, в яких один з учасників займає супроти инших пануюче ста­новище. І скрізь викликає це боротьбу в нутрі союза, непев­ність союзників, нетревалість самої союзної орґанізації. Такі відносини мали далекосяглий вплив в двох напрямах. Одно — вони рішали про істоту політичного ладу в самій «пануючій» державі. Про це прийдеться сказати далі. Друге — вони були причиною, чому старинна Греція не зуміла розвя- зати найбільш для себе істотних політичних завдань і мусіла зійти зі світової арени, втративши своє самостійне політичне буттє, свою незалежність.

Завдання, які стояли перед Грецією, змінилися основно на протязі першої половини першого тисячиліття до Хр. Після завойовання півострова пройшли цілі століття без серіозної загрози з боку якого-небудь зовнішнього ворога. Це була «політична судьба в історії народів, майже однаково рідка, як многочленність грецької території в історії землі». Одно і друге позволяло вдоволятися цею формою державної орґанізації, якою була держава — місто. Навіть стихійна кольонізація не зустрічала на своїм шляху перешкод, для яких треба би ширшої та сильнішої орґанізації. Але згодом відносини змінилися. Для майже всіх племен Греції стало панованнє над морем істотною основою їхнього економічно­го буття. Почалася боротьба за море, в якій Греція зустріла могучих противників: на сході — Перзію, на заході — Картаґіну, а пізніше Рим. На півночі знову, виріс дужий противник, македонія. наростали небезпеки, яким можна було ставити успішно чоло тільки під умовою широкої та сильної орґанізації, яка обхоплювала-би всі племена та в якій сплелися би всі малі держави в одну цілість. Це і був основний проблєм, накинутий Греції склавшимися обстави­нами.

Чимало даних було за те, що цей проблєм, накинутий обєк- тивними умовинами, вдасться щасливо розвязати. Етнічно всі грецькі племена були собі близькі і свідомість цего була жива. ріжниця між грецькими завойовниками, а негрець- ким, первісним населением півострова затерлася вже була та забулася. На культурнім полі вся Греція представлялася як одна цілість, в межах якої партикулярні ріжниці губилися. Рано вже звязувала Греків спільність реліґії. Сильніше ще споїло їх «музичне вихованне», ґеніяльна творчість — мис­тецька, фільософічна, свідомість цеї високої, власної «полі­тичної» культури, яка казала їм бачити тільки варварів поза межами власного, грецького світу. Все те родило почутте при- належности до себе, едности ширшої, як межі держави — міста. Особливо перські війни скріпили це почутте. В драмах Айсхіля /:525-456 р.до Хр.:/ вже виразно пробивається «гелен- ська національна свідомість». Та не зважаючи на все те Греція не зуміла вийти в своїй політичній творчости поза «поліс». Всі численні спроби в цім напрямі остали тільки спробами. Сильнішим над соборно — грецьке почутте едности було те почутте вузшого, партикулярного громадянства та вузшого, «місцевого» патріотизму.

Спроб, про які мова, було чимало. Коли не зачисляти між них реліґійних обеднань між містами, «амфіктіоній», що ста­вили собі за ціль охорону означених храмів, але разом з цим були і політичними союзами, — то доба перських воен почи- нае історію виразно політичних союзів, що виповняють собою відтак всю історію Греції. — Політичний ґеній Темістокля, що зорґанізував спільну оборону проти Персів, виразно оцінював союзницьку політику не тільки зі становища найблизших, злободневних завдань. Він ясно дивився на неї як на шлях для витворення трівкого, орґанізаційного обеднання Греції. Зрозуміння для цеї думки він не найшов навіть в Атенах, яким призначав передову ролю в творенню «великої Греції», — тим менше найшов його в майбутних союзників. Вже в най- горячіші часи війни зарисовувалися виразно антаґонізми між державами. Леґенда каже, що Темістокль тільки підсту­пом не допустив до здійснення наміру Спартан та Коринтійців, перед самою салямінською битвою покинути союзну льоту. Де-які грецькі міста просто заявилися по стороні перського короля. А прецінь в добу цеї війни Греція досягла найвищої міри обеднання. Після війни тільки що розпочата будівля розпадається. Проти атенсько — йонського союзу стає пельо- понезький. Починається боротьба за провід, «геґемонію» між Атенами та Спартою. На коротко стають Теби третим сопер­ником. Греція є безнастанно роздерта на отсі союзи, «симма- хії» — але і союзи не представляють трівкої орґанізації. Поодинокі союзники переходять від одного союзу до другого, в кождім місті є партії, що спочувають ворожим обєднанням, сподіваючися при їхній допомозі захопити провід в свої руки. Навіть в момент зовнішньої небезпеки Греція не може спро­могтися на однодушний та одноцілий виступ. Коли Македонія посягла по волю Греції, Греція виявила чимало патріотично­го ентузіязму, не-мало геройства, — але навіть тоді не могла забути старих межиусобиць. Боротьба, то явна, то гостра, то тиха поміж державами — містами не перепинилася і в цій боротьбі загинула грецька воля.

Завдання, якого не могли розвязати грецькі міста на бал- канськім півострові, не вдалося розвязати і в «новій» Греції, в грецьких кольоніях на Сицилії. Як перська небезпека в корінній Греції, так там напір з боку Картаґіни ставив ясно перед очи необхідність широкого політичного обєднання, опертя державности на ширших основах, як сама «поліс». На тлі цеї небезпеки виростає в Сиракузах могутня постать тира­на Діоніза. Він зумів обєднати під геґемонією Сиракуз всю Сицилію і на протязі 40-літнього свойого пановання заходив­ся «зробити зі всеї Сицилії одно місто». Політичне значіннє цеї акції, її ціли були виразні. Плято писав про партикуля­ризм та межиусобиці, які панували на Сицилії, що коли вони не устануть, то замовкне грецька мова на Сицилії, а над Сицилією запанують Фенікійці /:Картаґінці:/ або італійські Оски. Не зважаючи на цю очевидність небезпеки, змаганнє до обєднання не обхопило міст Сицилії. Після смерти Діонізія розпалася будівля, яку він розпочав був ставити, і Сицилію постигла доля, яку передбачував Плято.

Безуспішність спроб поширити межі держави поза «иоЛід» довела врешті до резиґнації. Ця резиґнація найшла теоре­тичний вислів у вченню про державу, головно в поглядах Плятона та Арістотеля. Вони оба відкидають «велико-дер­жавні» стремління. Плято ставить як ідеал держави малу територіяльно державу. Арістотель творить поняттє «аитарквіа». Воно означає для держави можливість заспо­коїти самій, в своїх межах всі свої потреби. Держава пови­нна бути досить велика, щоби могла сама, силою власної людности оборонити себе, та щоби з власної території про­кормила все своє населеннє. Тоді вона буде життєздатна власною своєю силою. Вістрє цего поняття звернене виразно проти торговельної держави, яка не є життєздатна без користування чужими, головно хліборобськими виробами. Через те вона змушена добувати поза своїми межами необ­хідні для себе засоби, мусить вести завойовницьку політику та виставляти себе на непевність та небезпеки, звязані з цим. Подібно і Ксенофонт виступає проти «пановання над небажаючими собі його» с.т. проти поширювання меж дер­жави силою. Всі ці мислителі є противниками «демократії» та звязують з нею невдачі атенської політики. Про цей бік їх учення не приходиться тут говорити. Тут треба вказати на те, що навіть найбільші уми Греції ідеалізували дрібну дер­жаву тоді, — це було 4-те століттє до Хр. — коли кругом Греції, на сході та півночі велика перська та сильна вже македонська держава погрожували її незалежности. Було ясним, що з орґанізаційного боку обставини вимагали про­тиставлення ворожим силам теж одноцілої та дієздатної, великої держави. Стара Греція не могла найти для такої держави орґанізаційної форми. Арістотель добачував мож­ливість такої держави, але тільки в формі абсолютної монархії. На монархію не могла би погодитися Гелляда, для демократії оставала форма союзів, але ті союзи оказалися нежиттєздатними. Так проблєм остав нерозвязаним. Греція не перейшла від «иоЛід» до опертої на ширшій територіяль- ній підставі державної орґанізації.