Розділ 5 Нарід

А. Громада горожан

Вказано вже вище на те, що в боротьбі між особистим, родово — кровним і річевим, територіальним моментом останній переміг тільки до означеної міри. Його роль була в цім, що дякуючи його впливови позицію малої скількости політично повноправних родів заняла в Атенах більша їх скількість.

Переважне значіннє цего власне елєменту поклало свою печатку на розумінню істоти держави. Сама термінольоґія з цего боку характеристична. Греки уживали як назви держав назви її мешканців в многім числі: «Атенці», «Лякедаймонці», «Коринтійці» і т. д. «В усіх цих уявленнях річевий момент скривається зовсім за особистим. Громада горожан є тотож­ною з державою». «Поняттє держави звязане не з територією, тільки з горожанами, навіть тоді, коли вони покинуть свою батьківщину». Теоретично висказав це зовсім ясно Арістотель. Він назвав державу «πολιτών τι πλήτος», громадою горожан. Практично таке розуміннє держави опановувало все політич­не мишленнє та діяльність. Воно власне було причиною, чому Греція не могла поширити державности поза межі міста. Воно розклало і саму «поліс», відібрало її «горожан- ству» все те, без чого воно не могло бути політичною силою.

Державі, тотожній з громадою горожан, була вже в прінці- пі віднята можливість поширення. Ця громада була замкне­ною ґрупою. Доступ до неї був в засаді можливий тільки на основі уродження.

Розуміється, були практичні можливости виходу з накину­тих природою меж. Була можливість адоптації та можливість наділення горожанством цілих ґруп негорожан шляхом зако­на. Так сталося в широких розмірах за Кляйстена. Відтак громада замикається в собі, а тим самим замикається і дер­жава. В міру економічного розвою та політичних успіхів Атен росте діспропорція поміж цею пануючою громадою та окру- жаючою її масою поневолених. В самій Аттиці сотки тисяч невільників та метойків — а в межах, обхоплених союзами, многочисленна неповно- подекуди без- правна людність союз­них міст була предметом пановання «Атенців». Атенська горожанська повноправність стала привілєєм порівнуючи малої, замкненої в собі ґрупи. Своїм складом ця ґрупа була в Атенах иншою як в Спарті. В Спарті вона була меншою і задержала в своїх межах рівність всіх громадян: знаємо, що це сталося шляхом безоглядного витискання з ґрупи всіх, хто найшовся низше найнизшої границі економічного забезпе­чення. В Атенах обхоплювала ґрупа горожан яркими еконо­мічними ріжницями між собою поділені частини. Через те вона була все непокоєна внутрішньою боротьбою. Боротьба аристократії «καλοί κ'αγαυοί» «хороших та чесних» з «демо­сом» не перепинялася ані після політичної перемоги демосу. Але на характер «демосу» рішаючий вплив мала не ця бороть­ба, але власне привілєй його, його пануюче становище супро­ти негорожан. Воно давало можливість тягнути з поневоле­них матеріяльні користи, — а позаяк держава була тотожною з «громадою горожан», то ці користи, номінально призначені для держави, були в дійсности наживою горожан.

Доволі поширений в науці погляд звязує ті всі лиха з «демократією». мовляв, перемога демократії та її правліннє викликало їх. такий погляд не добачує цего, що всі ті лиха в рівній мірі треба віднести до всіх грецьких міст — держав. Він не добачує теж, що поміж атенською «демократією» та спартанською «аристократією» ріжниця не так то глибока, як здавалося би. Вони представляли два крайні типи в світі грецьких держав. В межах того старо-грецького світу відчува­лося та практично приходило до голосу передусім те, чим вони ріжнилися одна від одної. Для нас не може бути закри­тим те, що було між ними спільне, — а те спільне, важніше та глибше як те, що було відмінне. Супроти него ріжниці являються ріжницями другостепенними, ріжницями ступня, а не істотними.

З точки погляду своїх політичних обєднань представляла Греція таку картину. Вся Греція як цілість стояла перед завданнями, які накидували їй в звязку з її ґеоґрафічним положеннєм склавшіся економічні та політичні обставини. Ці обставини родили спільні всім грецьким державам інтереси, що могли бути хоронені тільки одностайним та спільним зусиллєм всіх. Це вимагало неминуче широкої, обхоплюючої всю Грецію, політичної орґанізації. Для витворення її були дані сприятливі умови в свідомости етнічної близькости всіх та в спільній всім, високій гелєнській культурі. Не зважаючи на те, спроби витворення такої орґанізації не повелися. Причиною неуспіху було те, що сильніше ніж «пан-гелєнські», загально грецькі інтереси, відчувалися вузші інтереси, що обєднували «громади горожан» поодиноких держав - міст. Ці вузкі інтереси перемогли. Вони не позволили витворити шир­шої як «поліс» державної орґанізації, а наслідком цего і поліс втратила можливість відстояти своє буттє.

Характеристика «громади горожан» як соціяльної ґрупи була би неповна, як би не вказати на ось який момент. Про склад цеї громади, про належність до неї рішав в прінціпі факт походження з батьків — горожан. Таким способом це була родово-кровна орґанізація. Але вона відріжнялася гли­боко від первобутньої родової орґанізації. Там факт уроджен­ня звязував людину з родовою ґрупою стихійно, як «сліпа» сила природи, незалежно від якої-небудь розумової його оцін­ки.

Тільки на тлі цеї зміни можливим був прояв, якого не зустрічаємо в античнім Сході. Там входили з собою в зноси­ни тільки замкнені родово — племінні ґрупи. Політична боротьба йшла тільки за відношеннє між цими ґрупами. В грецькій поліс зустрічаємо боротьбу за допущеннє до ґрупи нових елєментів, за її поширеннє. Така боротьба, неможлива при примітивнім розумінню родово-племінного звязку, означає зовсім новий період в розвою форм суспіль­ного обєднування. На твореннє цих форм, які диктувала ранше безпосередньо сама природа, починає впливати сві­дома людська думка. Ця думка починає в основу суспільних обєднань, замість даного безпосередньо природою факту /:уродження:/, класти розумовий чинник, а власне інтерес, так як вона собі його усвідомила.

Б. Одиниця — рівність — воля

На всіх сторінках старогрецької історії зустрічаємо пере­конання Греків про те, що вони стоять безконечно вище від инших, варварських народів. З окрема що до Перзів Греки залюбки та дуже самопевно вказували і на істоту цеї своєї висшости. Мовляв, одинокі Греки вольний нарід, — инші, з окрема Перзи, це народи рабів. Цей погляд Греків вони пере­казали другим. Він став неначеб то аксіомою. В XIX. століттю розвинулася широка дискусія на тему близшого опреділення грецької волі. Довго пануючим був погляд, який 1819. р. сформулував Б. Констан /:В. Сопвіапі:/ в промові на тему порівнання волі старинних з волею сучасних. Він поставив тезу, що в «старинних» — ішло головно про Грецію — «одини­ця, суверенна в публичних справах, є рабом в усіх своїх при­ватних відносинах». «В сучасних навпаки, одиниця, незалеж­на в приватнім життю, є навіть в найбільш вільних державах тільки з вигляду сувереном». Цей погляд, висказаний так дуже ляпідарно, хоч і бистроумний, не відповідає вповні дій- сности та не обхоплює всего, що містить в собі питаннє про «старогрецьку волю». Але в однім він слушний. Він ставить питаннє про становище одиниці, як істотне питаннє для зро­зуміння старогрецьких відносин. I справді, для суспільно- політичної характеристики цих відносин — це є осередне питаннє.

Можна сказати, що людська одиниця, як самостійна сус­пільно-політична цінність виступає в старій Греції перший раз в історії людства. Це сталося в звязку з повстаннєм грець­кої демократії. Слову демократія надається дуже ріжнород- ний зміст. Тут іде про техніку демократії, а власне про звяза- ний з нею спосіб вирішування шляхом формального голосо- вання, на основі прінціпу, що більшість рішає. Цей метод збірної, коллєктивної волі невідомий був в старім Сході. Він витворився щойно з Греції. В добу Гомера він не був ще зна­ний. Спарта не визнавала його ще в добу Арістотеля: там рішала про ухвали та вибори сила крику, яким зібраннє виявляло свою згоду. Числення голосів та рішаннє їх біль- шости завела грецька демократія.

Що-ж означає соціольоґічно засада більшости? Примі­тивний, «невпорядкований» спосіб вирішування був можли­вий тільки, поки психічна залежність одиниці від ґрупи була така велика, що одиниця не погрожувала розбиттєм стихій­ної солідарности «всіх». Вона стихійно ішла за загалом. Оскільки найшлася одиниця чи ґрупа, яка не погоджувалася з «загалом», ґрупа розпадалася, її частини розпочинали з собою боротьбу. Тільки «герой», цей, хто вмів поривати за собою загал, мав значіннє. Решта, всі «рядові» одиниці ішли за героями, творили «загал», в якім самі зовсім никли. Заведеннє вирішування голосованнєм було передусім фор­мальним визнаннєм людської одиниці як такої, як одиниці. Тут кождий голос мусів бути числений без огляду на це, хто його подавав, яку позицію в ґрупі — визначну, чи ні — займав голосуючий. Це формальне визнаннє мало і практичне зна­чіннє. В даній ситуації міг рішити чий-небудь голос, — через те кождий в громаді представляв цінність, незалежно від осо­бистих своїх кваліфікацій. Людина як людина стала суспіль­ною цінністю.

В царині права це висловилося так, що людина стала під­метом, субєктом прав. В области політичного права зродилося поняттє, невідоме і чуже старинному Сходови: поняттє «горо­жанина». В нім є істотна і тревала новість, яку внесла старин­на Греція в розвій форм політичного буття. «Горожанин» став для старогрецького, суспільно-політичного устрою осередним поняттєм. Коли порівнувати старогрецький світ зі старо-орі­єнтальним, то основну ріжницю можнаби означити ось як: в Орієнті носитель політичного права стоїть понад «народом». Його можна би назвати одиноким субєктом політичних прав, одинокою «особою» в правнім розумінню, — як би не те, що особовість правна може проявлятися дійсно тільки у відно­шенню до инших осіб, та що вона без ніякого змісту там, де цих других осіб нема. Ми бачили, як теократична думка поширила там в безконечність, аж до божеського абсолюту. Супроти цеї необмежености прав патріярха — деспота нема місця для «правної особовости» кого-небудь другого. «Нарід» — це безправна, так би мовити — малолітна ще, неособова маса. Таке розуміннє суспільно-політичної збірної цілости паную­че в Старім Орієнті. Модифікацію внесло в него тільки жидів­ське народоправство. Там «народ» виступає ніби самостійно супроти найвищого свого володаря, Ягве. Нарід заключає з Ягве договір. Зміст цего договору — це з боку народу визна- ннє Ягве найвищим паном та підчиненнє його волі, прире- ченнє вірної служби та відреченнє від инших богів. Але і тут ще політично — правна особовість прислугує тільки «народо- ви» як цілости. Про політичну особовість одиниць нема ще тут мови, — вона лежить ще в нерозвитім стані в тілі коллєк- тиву — народу. В Греції ця особовість не тільки перейшла з гори, з «понад» «народу» до него самого, та стала в його межах уділом його членів. В цім лежить істота поняття «горожа­нин». Горожанин — це — в протиставленню до старо-орієн­тального «підданого» — не предмет, а субєкт, носитель полі­тичного права. Це поняттє для старогрецького політичного мишлення має найбільше кардинальне значіннє. На нім побудована старо-грецька держава. Утвореннє цего поняття має в історії політичної орґанізації дуже глибоке та дуже далекосягле значіннє. Коли після довговікового періоду середньо-вічча людство починало боротьбу за нові форми політичного буття, воно навязало м.и. до цего поняття.

Зміст поняття горожанина в цім, що «громадянин» актив­но співділає при творенню державної волі. Повноправний громадянин співділає безпосередньо при творенню цеї волі та приймаючи участь в нарадах над внесками, голосуючи на народних зібраннях всіх горожан. Він може теж стати уря­довцем та в означенім крузі ділання сам творити цю волю. Посередньо він править державою, вибираючи її урядовців. Це один бік старо-грецького громадянства, його істотний зміст. Помимо цего витворилася ще друга сфера горожан- ських прав: права на матеріяльні користи привязані до горо- жанства, як оплати, як виконуваннє політичних прав, за участь в народнім зібранню та виконуваннє деяких урядів, театральні оплати, підмогу з державної скарбниці і т. д. Вже сказано вище, який вплив на громаду горожан мали права цего роду.

В тіснім звязку з поняттєм горожанина остають дві «ідеї», яких батьківщиною є теж стара Греція. Це ідеї волі та рівности.

Перша з них означала неістнованнє понад горожанином пана, якому він був би правно підчинений. Такий є неґатив- ний бік горожанської волі. Позитивний її бік проявляється в цім, що грецький горожанин сам є співтворцем цеї державної волі, яку він повинен слухати. Він є співтворцем права, він рішає про війну та мир, він безпосередньо або посередньо впливає на накази адміністраційного порядку. Наведений вище погляд Констана протиставить цій «політичній» волі старо-грецького горожанина ніби то повне поневоленнє його в царині приватного права. Цей погляд, свого часу дуже поширений, не зовсім відповідає дійсности. Приватне, з окре­ма маєткове право було в старій Греції дуже вироблене і воно було сильно «індивідуалістичне». Так приміром законодав­ство Сольона містить чимало постанов, які обмежують влас­ника в його правах, але вони майже всі мають на оці бере- женнє прав сусіда, отже його індивідуальної правної сфери. Далі орґанізація судів, розвинена система відкликів від судо­вого присуду до вищої інстанції вказує виразно, що одиниця мала признану собі правну сферу, яка була хоронена зако­ном. Не була отже одиниця безправним рабом, в своїй особис­тій приватно — правній области. Але ця, хоронена правом область особистої волі була взагалі вузша як в модерній дер­жаві. Держава старої Греції цікавилася життєм та поведен- нєм своїх горожан далеко більше як модерна. Іноді, як в Спарті, це зацікавленнє проявлялося захопленнєм державою та реґляментацією з її боку майже всіх напрямів життя. В інших державах це втручуваннє не ішло так далеко, — але скрізь воно було. Старо-грецька держава вязала одиницю приблизно так, як це робила т.зв. поліційна держава. Вона в прінціпі не визнавала такої правної сфери одиниці, на яку не сміла би посягати держава. В прінціповий спосіб таке відно- шеннє до одиниці проявлялося в установі, що в Атенах нази­валася остракізмом. В імя публичного інтересу вона обмежу­вала людину численними приписами адміністраційного порядку.

Незалежно від правних обмежень, яким підлягала одини­ця, її становище було ослаблене наслідком непевности права, викликаної особливими відносинами. Так було в Атенах в часи розвитої демократії. Деморалізація, перекупство та бажаннє наживи, про яких причини сказано вище, обхопили також і судоводство. Несправедливі засуди на тлі перекуп- ства, політичної партійности або з виразною метою, щоби шляхом засуду сконфіскувати на річ скарбниці майно засу­дженого, стали звичайним явищем. Одиниця була беззахист- на супроти такого стану річий, її становище було фактично постійно загрожене. Але це лихо не лежало в істоті суспільно­го становища одиниці. Воно випливало в ряді инших лих з пануючого розуміння суспільно-політичного коллєктиву, з істоти цего суспільно-політичного твору, яким була «громада горожан». її безоглядний еґоїзм на зовні мусів проявитися і у внутрішних відносинах. І там матеріяльна заінтересованість виявила себе сильнішою над мораль та право.

Для становища одиниці в громадянстві дуже характер­ною була установа «остракізму». Завела цю установу в Атенах реформа Кляйстена, — в Сиракузах вона існувала під назвою «суду оливними листками». В Атенах — про них маємо точніші що до цего відомости — остракізм лежав ось в чім. В кождій шестій «пританії» запитувано, чи нема потреби видалити якогось відомого громадянина з Атен на протяг 10-ти літ. Коли відповідь випала, що так, тоді в квіт­ни відбувалося народнє голосованнє «шкаралупками». Як що 6.000 горожан заявилося за видаленнє когось, тоді він мусів кидати батьківщину на протяг 10-ти літ. Мотивом, чому заведено остракізм, було забезпеченнє републики перед посяганнєм з боку визначних одиниць на єдиновлас- тіє. Відтак бував остракізм нераз засобом, яким послугову­валися партії в політичній боротьбі. Так Темістокль міг перевести свої пляни тільки дякуючи цему, що шляхом ост­ракізму усунув був найвизначніших політичних противни­ків, — відтак і сам він став його жертвою. Незалежно від свойого практичного застосовання остракізм кидає ярке світло на суспільне становище одиниці. Він був по своїй істо­ті способом вирішення конфлікту між загроженим одини­цею інтересом загалу та небезпечною для загалу одиницею. Ото-ж треба підчеркнути цей момент, що прогнаннє когось шляхом остракізму не приносило прогнаному нечести. Навпаки. Остракізм був якраз признаннєм, що хтось, дяку­ючи своїм особистим прикметам та заслугам, може надто сильні зєднати для себе симпатії горожан, і через те, через свої цінности міг би з успіхом провести «тиранію». В таких випадках, можливо загрожений загал боронився, він ухиляв небезпеку, усуваючи таку обєктивно небезпечну одиницю. Ця оборона удержувалася тільки в межах річевої доцільнос- ти, вона не тільки не ображала одиниці, але ще визнавала її високу цінність. Це є безперечно доказом, що в грецькім світі одиниця була визнаною соціяльною величиною.