РОЗДІЛ III МАКРОЕКОНОМІКА
Економічна система (або матеріальне виробництво) в кожній країні складається з двох рівнів: мікро- та макроекономіки.
Якщо мікроекономіка — це економіка окремого підприємства чи галузі, динаміка ринкових цін на той чи інший товар, то макрое- кономіка (гр.
мakros — великий) — вивчає закони і суперечності розвитку економіки країни в цілому, механізм взаємодії різних сфер суспільного відтворення та способи впливу держави на функціонування економічної системи.Даний розділ присвячений дослідженню великомасштабних народногосподарських проблем, таких як формування обсягу і структури валового національного продукту, фактів і механізмів економічного зростання і рівноваги національної економіки, природи і наслідків інфляції, безробіття, циклічності тощо.
При аналізі даних макроекономічних проблем використовують агреговані поняття: національний дохід, темп інфляції, загальний рівень цін, дефіцит державного бюджету і платіжного балансу тощо.
Макроекономіка тісно пов’язана з мікроекономікою, тому що на макрорівні вивчають народногосподарські наслідки, до яких призводять рішення, які приймаються на мікрорівні фірмами і домашніми господарствами. Тут же аналізується реакція фірм і домашніх господарств на рішення, що приймаються органами державного регулювання.
Хоча макро- та мікроекономічні процеси та їх показники різняться між собою, їх не слід протиставляти, бо між ними існує лише діалектична єдність окремого і загального.
Так, виробничо-комерційна діяльність кожного підприємця залежить не тільки від зусиль його працівників, а й від загальноекономічної кон’юнктури і навпаки. Тому потрібно узгодження й регулювання цих процесів з метою підтримання економічної динаміки та рівноваги.
Тому саме держава в сучасних умовах покликана забезпечувати макроекономічну стабільність і це є однією з основних її функцій.
Лише за цих умов може успішно функціонувати приватний бізнес. Розвиток макроекономічних процесів (інноваційних — втілення нових форм організації праці, управління, інвестиційних, інфляційних тощо) зумовлює логіку поведінки підприємств.Макроекономіка — відносно молодий розділ економічної теорії, який швидко розвивається, оскільки він вивчає сумісну діяльність усіх економічних суб’єктів і узагальнюючі результати цієї діяльності. Макроекономіка почала формуватися з 30-х років XX ст. Її основоположником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. З цього часу усі макроекономічні дослідження почали проводитися з врахуванням ідей Кейнса.
Так, президент США Ф. Д. Рузвельт, рятуючи країну й систему приватного підприємництва під час «Великої депресії» 1929— 1933 років, спирався саме на використання макроекономічних важелів. Він повною мірою використав силу державного впливу на економіку і, як писали тоді американські газети, приймав законопроекти більш більшовицькі, ніж будь-який закон, що існував у радянській Росії, що повністю відповідало концепції Дж. М. Кейнса, в центрі якої лежало дослідження не індивідуального, а суспільного відтворення макроекономічних показників.
У 80—90-і роки XX ст. представники неокейнсіанського і неокласичного напрямів економічної теорії почали приділяти особливу увагу проблемам мікроекономічного обґрунтування макроекономі- чних закономірностей функціонування національної економіки. Такий аспект дослідження отримав назву «нова макроекономіка».