Розділ Історичне значіння абсолютистичної держави

Часто зустрічаємо погляд, що абсолютистична держава була висловом, твором переходового періоду, що її «історична роля» була в ліквідації середньовічча та підготовленню нових, модерних форм держави.

Не тикаючи суспільного устрою, який залишило середньо- вічча, абсолютна монархія перевела в політичному устрою глибокі зміни. Вона перевела передусім те, що можна би назвати «консолідацією держави», її орґанізаційне усилення. Орґанізаційно феодальна держава представляла собою ріжні суспільні ґрупи, що були обєднані в одну, вищу цілість тільки своїм відношенням до особи спільного монарха. Абсолютна монархія перетопила ті ріжні самостійні політично ґрупи в одну цілість, в «підданих», в «нарід». Ріжні частини «народу» мали неоднакове суспільне становище, але політично-правно вони всі представляли тільки «підданих». Далі, в феодальній державі основою політичних прав та обовязків була згода поміж пануючим та ріжними ґрупами людности, договір поміж двома «сторонами». І в тім напрямі абсолютна монар­хія принесла основну та глибоку зміну державної орґанізації.

Абсолютна монархія доконала далі централізації в двох напрямах. раз — вона перемогла територіяльний партикуля­ризм. Друге — вона здійснила «річеву» централізацію влас­ти. разом з тим, як договір перестав бути основою, на якій виростало право монарха домагатися виконання означених обовязків, поняття верховної влади отримало означення конечного «змісту» влади, означення справ, на які розтягала­ся суверенна власть, незалежно від чиєїнебудь згоди. Це виключало істновання в межах держави другої влади, яка могла би розтягатися на ті справи. Держава в особі короля провела — так би мовити — «владний монополь». Вона стала одиноким на території носієм власти, і вона сама тільки визначала річеві межі своєї власти. разом з тою централіза­цією відбулося і надзвичайне поширення «функцій» держави. коли феодальна держава обмежувала свою діяльність до мінімальних і «примітивних» завдань, абсолютистична дер­жава визнавала себе покликаною орґанізувати в усіх напря­мах життя в своїх межах та кермувати ним.

По части в звязку з тим оставали ті глибокі зміни, що від­булися на полі взаємин церкви та держави. В абсолютній монархії відбулася «секуляризація» держави, її звільнення від цих теократичних моментів, якими була проникнута середньовічна державність. Зовнішно справа представлялася так, ніби то взаємини повернули до стадії, в якій вони нахо­дилися в ранню добу середньовічча: як тут, так і там ми бачи­мо перевагу держави над церквою.

Переходовий характер абсолютистичної держави прояв­лявся тими глибокими суперечностями, що були в її устрою та діяльности.

Абсолютна монархія була політичною перемогою цен­тральної влади над пануючим станом феодальної, родової аристократії. Вона стала можливою, дякуючи цьому, що той пануючий стан «пережив себе», що суспільний розвій покли­кав иншу суспільну верству на пануюче становище. Отож абсолютна монархія зараз після перемоги поставилася проти того ж суспільного розвою, якому завдячувала свою перемогу. Як вже вказано на те, її політика ішла послідовно в напрямі утримання та закріплення тих суспільних відносин, які вона застала. Абсолютна монархія приняла інтереси феодальних пануючих станів, шляхти та духовенства, за лінію своєї сус­пільної політики. Привілеї, передусім в области податків та публичних тягарів, якими вона наділяла ті стани, були повним та виразним анахронізмом. їм не відповідали тепер зовсім ніякі завдання, які би виковували самі привілейовані стани. Ті завдання скінчилися зі зміною військової та цивіль­ної орґанізації. Ті привілеї в добі, коли державні потреби дуже збільшилися, були звязані з великим переобтяженням решти непривілейованої людности. Абсолютна монархія ста­вала таким чином союзником тих власне суспільних кляс, що їх пануюче становище було історично скінчене. Вона підтри­мувала ще штучно старий поділ на стани. Вона звязала свою судьбу з засудженим на смерть становим суспільним устроєм.

Далі, в економічній політиці абсолютної монархії була теж суперечність. Абсолютна монархія виросла на тлі переходу до «національного», грошевого господарства. До тої обставини мусіла пристосуватися її економічна політика, і ми бачили, яким способом це сталося. «Кольбертизм», «меркантилізм» стали характеристичними рисами економічної політики абсо­лютної монархії. Ото-ж меркантилізм викликав в суспільстві сили, вірніше, він помагав рости та розвиватися силам, що по своїй істоті мусіли звернутися проти абсолютистичної систе­ми. Кольоніяльна політика, послідовні заходи творення всіх галузий промислу, як шляхом «протекціонізму», охорони перед чужоземною конкуренцією, так і засновуванням влас­них державних підприємств, все те творило сприятливі умови для розвою промисловости, а разом з нею для розвою молодо­го ще тоді капіталізму.

Соціяльна політика абсолютної монархії не була тільки випадковою. Абсолютна монархія визнавала тільки за собою політичні права, — вона була запереченням яких-небудь політичних прав кого-небудь поза собою. З огляду на політич­ні права вона «зрівнювала» — в неґативнім розумінню — цілий «нарід», всі його верстви. Таке становище неминуче вимагало і відповідної соціяльної політики. Абсолютна монар­хія утримувалася тим, що стояла ніби «понад» тою боротьбою, що відбувалася в суспільстві. В дійсности вона тільки «шаху­вала» одну суспільну верству другою. Будучи цілою своєю істотою звязаною з панованням феодальної аристократії, вона разом з тим була готова виступити проти тої верстви, щоби зломити її політичні змагання. Так вона станула зразу по стороні міст в їх боротьбі проти феодальної аристократії. Відтак, в критичних моментах вона здобувалася на такі кроки, як знесення кріпацтва (в Австрії, Росії). Але це були тільки ходи, диктовані інтересами монархічної влади, а не вислів послідовної соціяльної політики. Показує це ясно спо­сіб, як проведено визволення селян: безпосередньо після цього «визволення» виринуло скрізь «земельне питання», хоч і в зміненій, але дуже гострій формі. Бо кермуючим для абсо­лютної монархії був тільки сам династичний інтерес, бажан­ня використати соціяльні противенства та соціяльну бороть­бу для скріплення, а бодай утримання політичного станови­ща монархії. Результатом було це, що абсолютна монархія втратила врешті основу в суспільстві. Навіть в колах фео­дальної аристократії повставали ґрупи та течії незадоволені з істнуючих політичних відносин.

Була одна ґрупа в суспільстві, якої умови істновання та інтерес звязували її тісно з абсолютною монархією. Цею ґру- пою була бюрократія. Абсолютна монархія давала бюрократії не тільки матеріяльні умови істновання та суспільне стано­вище. З самої істоти абсолютної монархії виникало, що полі­тичне пановання опинилося фактично в руках бюрократії. «Абсолютна власть» монарха була неминуче тільки формаль­ним прінціпом. її дійсне виконування було фізично та техніч­но неможливим. Фактично неможливим було навіть дійсне виконування монархом контролі над урядовцями. «Абсолютна монархія» була в дійсности абсолютною владою урядовців та ріжних урядових установ, в ній був не один, а ціла маса «абсо­лютних» та невідповідальних монархів. Так схарактеризував Родічев відносини в Росії, і така характеристика вірна для всіх абсолютних монархій. Скрізь привело, в дійсности без­контрольне та невідповідальне, становище бюрократії до її деморалізації, до бюрократичного своєвілля, проти якого загал людности був безборонний. Поставлена ніби поза скоб­ки суспільства бюрократія підкреслювала своїм поведенням протиставлення та чужість влади і «народу», і до решти під­копувала в суспільстві кредит абсолютної монархії.

В деякій мірі могла індивідуальність пануючого впливати на діяльність бюрократії. Це було можливе, навіть при дуже високих особистих кваліфікаціях монарха, тільки в дуже вуз- ких межах. Але в дійсности постаті пануючих, особливо доби розвитого абсолютизму, дуже далекі від такого розуміння «завдань монарха», яке находимо у висловах Людвика ХІУ., Фридриха Великого, Йосифа II. Історія ясно показала також і в цих пануючих чимало відємних рис, — а все-ж вони стояли безконечно високо порівнуючи з загалом абсолютних монар­хів. Цей загал представляє ґалєрію темних, тупих, часто про­сто злочинних, постатий. Вони були здеморалізовані своїм невідповідальним становищем та уявленням про себе як над­людські істоти. Розпуста, лакімство, зловживання всякого рода, — це було звичайне явище на дворах абсолютних монархів. Власному еґоїзмови або еґоїстичній династичній політиці вони посвячували всі інтереси держави та людности. Силою психольоґічного закона абсолютна монархія мала на чолі звичайно людий низше пересічного рівня, — часто бува­ли це типи, що проявляли виразно «цезарське божевілля». Це підкреслювало ще обєктивно істнуючі темні сторони абсолют­ної монархії.

Внутрішні суперечности абсолютної монархії проявлялися не тільки на полі її економічної та суспільної політики. їх зустрічаємо скрізь — особливо-ж ясно в її відношенню до умо- вого, духового життя. Абсолютна монархія заняла абсолютне вороже становище супроти волі людської думки. Визнавши церкву орґанізацією, що повинна служити її інтересам, вона старалася знищити всі спроби незалежного мишлення, пере­дусім в справах релігії та політики. Ілюстрацією може бути історія цензури у Франції. В 1535. р. на внесок «Сорбони» загрожено смертною карою за саме надруковання книжки без державного дозволу. Цей закон, ухилений 1566. р., відновив Рішеліє 1629. р. і тільки 1728. р. замінено смертну кару карою наклеймлення, позорища та заслання на ґаляри. Цензура була превентивна. А разом з тим, в найвищих урядових та суспільних колах широко було поширене вільнодумство і виключно розумовий, а власне раціоналістичний світогляд. Цензура та без’оглядна боротьба з волею мисли та слова не були висловом «віруючого фанатизму». Це був холодно-розумо­во принятий засіб для захисту істнуючого політичного та сус­пільного устрою. такою-ж була і «реліґійність», що її проявля­ли на зовні ті пануючі кола виключно для цього, щоби утрима­ти в реліґійности широку народню масу. Природним наслідком цього було те, що в очах тої маси — передусім у франції — наглядно виявився «клясовий», властиво «становий» характер церковної орґанізації. Церква виразно виступала як союзник монархії та того суспільного устрою, що його монархія старала­ся утримати за всяку ціну. розуміється, це не перепинило ево­люції. «третий стан», пануючий економічно, освічений, вишко­лений в ділі правління державою, мусів забажати «бути всім» — стати і політично пануючим станом.

Найранше відбувся перехід до нового типу держави в Анґлії. Доконала його велика анґлійська революція KVII-го століття. Характеристичний для Анґлії був спосіб, як доко­нався цей перехід. А власне: в Анґлії ліквідація абсолютної монархії була наслідком компромісу феодальної земельної аристократії з богатою частиною міщанства. Наслідком цього компромісу повстала нова суспільна ґрупа, що перекреслила становий устрій суспільства та на його місце завела його поділ на зміненій основі, поділ на модерні суспільні кляси. Анґлійська «джентрі» стала в новому суспільному устрою пануючою клясою, як суспільно, так і політично. Велика революція принесла обмежену, парляментарну монархію, що віддавала політичне пановання всеціло в руки «оліґархії», політичної репрезентації тої нової пануючої верстви. Компроміс, з якого вона вийшла, дав їй можливість відстояти свої інтереси як проти абсолютної монархії, так і проти сус­пільного низу, що вже підчас великої революції висував був свої суспільні як і політичні домагання. Ще глибоко в ХІХ-тім століттю анґлійська «посідаюча» кляса потрафила перепиня­ти визвольні змагання того низу уступаючи перед ними тіль­ки крок за кроком.

Інакше було на европейському суходолі. Там прийшло до компромісу абсолютної монархії з феодальною аристократі­єю. Такий компроміс дав абсолютній монархії можливість усилитися і розвинути всі ті характеристичні риси, які ми бачили. Разом з тим цей компроміс заставив «третий стан», коли він витягав руку по владу, шукати собі союзника в сус­пільних верствах, що находилися низше него. Це надало характер великій французькій революції. Безпосередним її наслідком було панування «третього стану», «буржуазії». Але, гасла, під якими вона відбулася, були без порівнання ради- кальніші, вони сягали поза межі інтересів самої буржуазії, і остільки зверталися проти її інтересів. Таким було іменно видвигнене гасло політичної рівности. Для буржуазії неспра­ведливою та неприємливою була тільки та нерівність, що її приносив «становий» устрій, нерівність, яку творило право, поділяючи суспільство на «стани» та причисляючи людину до тих «станів» на основі самого факту кровного походження. Натомість природною являлася для неї нерівність основана на иншій підставі, на ріжницях економічного порядку. Клясовим інтересам буржуазії відповідав такий устрій, в якому ті «природні» для неї ріжниці могли би свобідно розви­ватися та поглиблюватися. Такими були всі ті домагання, що приносили ліквідацію станового устрою знесення суспільних станів та станових привілеїв, ухилення середньовічних обме­жень в орґанізації промислу та торговлі, необмежене визна­ння приватної власности, — а в політичній области, передача влади в руки «буржуазії», т.є. пануючої економічно кляси. В дійсности те тільки здійснила зразу велика французька і слідуючі по ній европейські революції. «Конституційна дер­жава» була в першу чергу державою богатого «міщанства». Вона зліквідувала останки феодального ладу, що стояли на заваді для свобідного розвою буржуазії, а політично — вона скрізь почала з того, що на основі «цензу» майна допустила до влади «посідаючі» кляси. Тільки економічний та суспільний розвій приносив з собою зміни відношення суспільних сил. Він вносив новий зміст в гасла «міщанської революції» давав цим гаслам нове значіння та «актуальність» — і ті гасла, під якими народилася була «конституційна держава», стали з черги гаслами для її основної переміни.