Основні напрями здійснення гармонізації та імплементації законодавчих положень ЄС стосовно розвитку сільського господарства

Основними напрями адаптації аграрного законодавства України до законодавства ЄС є: гармонізація ветеринарного, фі- тосанітарного законодавства, законодавства щодо захисту прав на сорти рослин, визначення правового режиму генетично-мо- дифікованих організмів, підвищення екологічної безпеки харчової про^^щії.

Наочно основні напрямки гармонізації та імплементації законодавчих положень ЄС стосовно розвитку сільського господарства можна простежити не лише на рівні законів та підза- конних нормативно-правових актів, але й на рівні мііжиародних договорів, двосторонніх угод, меморандумів, укладених з країнами - членами ЄС.

Зокрема, беручи до уваги висновки спеціального засідання Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС від 21 лютого 2005 року в Брюсселі у частині, що стосується активізації співробітництва у сфері сільського господарства та визнання важливості постійного діалогу з питань сільського господарства, а також важливості розвитку діяльності у сфері сільського господарства, Міністерство аграрної політики України та Генеральний Директорат Європейської Комісії «Сільське господарство та розвиток сільської місцевості» 18 жовтня 2006 р. підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо діалогу з питань сільського господарства, започаткувавши механізм консультацій і співпраці

Меморандум між Міністерством аграрної політики України та Міністерством продовольства, сільського господарства і рибальства Королівства Данія про економічну, наукову і технічну співпрацю у сфері сільського господарства та харчової промисловості, підписаний 16 липня 2007 р., передбачає здійснення співробітництва за такими напрямками: 1) рослинництво, насінництво, захист прав інтелектуальної власності на сорти рослин; 2) тваринництво, ведення племінного (чистопородного) тваринництва (селекційна робота у тваринництві), технології виробництва продукції тваринництва; З) харчова та переробна промисловість; 4) створення ефективних ринкових структур; 5) торгівля сільськогосподарською та харчовою продукцією на взаємовигідній основі; 6) сільськогосподарські дослідження, освіта, навчання та підвищення кваліфікації профільних спеціалістів; 7) рибне господарство, зокрема, виробництво кормів для інтенсивного рибництва та аквакультури; 8) біопаливо та біоенергетика^{^[231]} ^{^[232]}.

Меморандум про співробітництво в галузі сільського господарства між Міністерством аграрної політики та продовольства України і Міністерством з питань політики у сферах сільського господарства, продовольства та лісового господарства Італійської Республіки від 27 жовтня 2015 р. передбачає співробітництво за такими напрямами: рослинництво та переробка продукції рослинництва, виноробство; розведення тварин та переробка продукції тваринництва; розвиток та функціонування ринків сільськогосподарської продукції; харчова промисловість; виробництво органічних продуктів харчування; сільськогосподарська механізація та агропромислова інфраструктура; біопаливо та біоенергетика; розвиток сільських територій, сільського туризму, а також малих форм господарювання на селі¹.

Подібні меморандуми підписано з Міністерством сільського, лісового та водного господарства Республіки Хорватія 30 червня 2006 р., Міністерством сільського господарства Естонської Республіки від 10 червня 2008 р., Державним секретаріатом Швейцарії з економічних питань від 9 вересня 2011 р., Міністерством сільського господарства Латвійської Республіки від 27 жовтня 2015 р. та ін.

З метою лібералізації торгівлі, збільшення інвестиційних можливостей, сприяння конкуренції, прозорості ринку державних закупівель та усунення бар'єрів у торгівлі та інвестуванні укладено Угоду про вільну торгівлю між Україною та державами ЄАВТ (Республіка Ісландія, Князівство Ліхтенштейн, Королівство Норвегія, Швейцарська Конфедерація) від 24 червня 201 0 року, ратифіковану Законом № 4091-УЇ від 7 грудня 2011 р. На додаток до цієї Угоди з кожною окремою державою ЄАВТ підписано Угоду про сільське господарство. Так, угодами про сільське господарство передбачено надання тарифних поступок на сільськогосподарську продукцію, поліпшення доступу до ринку шляхом скорочення або скасування мита на сільськогосподарську продукцію (згідно з встановленим переліком)^[233] ^{^[234].}

Угодою про співробітництво в галузі сільського господарства між Міністерством аграрної політики та продовольства України та Міністерством зовнішньої торгівлі та економічних відносин Боснії і Герцеговини від 12 жовтня 2012 р., затвердженою наказом Міністерства аграрної політики та продовольства № 21 від 18 січня 2013 р., сторони домовились про допомогу та підтримку наукових контактів у сфері: а) вирощування та захисту рослин; б) біотехнологій в галузі виробництва продуктів харчування сільськогосподарського походження; в) технологічних стандартів на сільськогосподарських підприємствах; г) якості та безпеки продуктів харчування; д) запровадження нових технологій в галузі сільського господарства; е) меліорації; ж) розвитку сільської місцевості; з) тваринництва¹.

Угода між Міністерством аграрної політики та продовольства України та Міністерством сільського, лісового та водного господарства Республіки Сербія про співробітництво в галузі сільського господарства від 20 січня 2011р. передбачає співробітництво за наступними напрямами: 1) рослинництво, насінництво, захист прав інтелектуальної власності на сорти рослин, карантин та захист рослин; 2) тваринництво, ведення племінного (чистопородного) тваринництва (селекційна робота у тваринництві), технології виробництва продукції тваринництва; З) харчова та переробна промисловість; 4) ветеринарна медицина; 5) створення ефективних ринкових структур; 6) торгівля сільськогосподарською та харчовою продукцією на взаємовигідній основі; 7) сільськогосподарські дослідження, освіта, навчання та підвищення кваліфікації профільних спеціалістів^[235] ^{^[236].}

Угода між Міністерством аграрної політики України та Федеральним міністерством з питань захисту прав споживачів, продовольства та сільського господарства Федеративної Республіки Німеччина про співробітництво в галузі ветеринарії передбачає: 1) видачу ветеринарних сертифікатів на тварин та продукцію тваринного походження; 2) взаємну фахову підтримку щодо дотримання та виконання чинних нормативно-правових актів в галузі ветеринарії щодо експорту, імпорту та транзиту живих тварин, продукції та сировини тваринного походження, а також предметів, які можуть бути носіями збудників хвороб, та нормативно-правових актів щодо захисту тварин, якщо йдеться про живих тварин; 3) обмін знаннями в галузі ветеринарії для захисту тварин від заразних хвороб, включаючи паразитози, та для захисту від інших особливих небезпек для поголів'я тварин та здоров'я населення; 4) обмін інформацією про певні ветеринарні питання з акцентуванням методів обробки та переробки продукції тваринного походження; 5) обмін фахівцями в галузі ветеринарії з метою отримання взаємної інформації про епізоотичну ситуацію та наукові роботи в цій галузі; 6) взаємну фахову підтримку інспекційних установ ветеринарних служб обох країн.

Угодою про співробітництво в галузі тваринництва між Міністерством аграрної політики України та Міністерством сільського господарства і рибальства Французької Республіки від 1 1 травня 2009 р. закріплено наміри сторін здійснювати співробітництво за такими напрямками: налагодження співпраці з метою створення системи оптових ринків худоби; налагодження поставок до України обладнання та спермопродукції для осіменіння тварин; розведення високопродуктивних сільськогосподарських тварин за сучасними технологіями, в тому числі по м'ясному тваринництву; вивчення досвіду Франції у веденні молочної галузі та державної підтримки виробників молока; обмін інформацією та науковими досягненнями в галузі тваринництва; співробітництво в галузі ідентифікації та селекції сільськогосподарських тварин; залучення інвестицій у розвиток тваринництва; сприяння у створенні спільних українсько-французьких підприємств в галузі тваринництва та птахівництва; сприяння у створенні спільних підприємств з виробництва продукції тваринництва '.

Спільна заява Державного агентства рибного господарства України, Міністерства рибного та сільського господарства Ісландії та Міністерства рибного господарства та прибережних справ Норвегії про співробітництво у сфері рибного господарства з метою активізації та розвитку співробітництва у сфері рибного господарства передбачає здійснення обміну знаннями й досвідом у сфері стандартизації, сертифікації, управління якістю, здійснення санітарних та фітосанітарних заходів з метою сприяння взаємній торгівлі рибопродукцією, а також обмін на-

уковими й технологічними знаннями для потреб розвитку національної рибогосподарської індустрії¹.

Крім того, важливим напрямком узгодження аграрного законодавства України з міжнародно-правовими актами є його гармонізація з правовими системами міжнародних організацій.

ФАО (Food and Agriculture Organization) — Продовольча і сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй. Організація була заснована на конференції в Квебеку 16 жовтня 1945 р.

ФАО є провідною установою в системі ООН, яка займається проблемами розвитку сільських регіонів і сільськогосподарського виробництва. Одними з напрямків роботи організації є координація роботи у сфері тваринництва та охорони здоров'я тварин, рослинництва та захисту рослин, сільської інфраструктури та агропромисловості, ядерних методів у галузі продовольства і сільського господарства, а також у сфері забезпечення якості та безпеки харчових продуктів^[237] ^{^[238]. Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку ( International Fund for Agricultural Development) - багатостороння фінансова установа, створена в 1977 році за рішенням Всесвітньої продовольчої конференції 1974 року народження. Фонд вирішує завдання боротьби з голодом і бідністю в сільських районах країн, що розвиваються. Надає пряме фінансування у вигляді позик і грантів, залучає додаткові ресурси для реалізації своїх проектів і програм. Умови кредитування варіюються в залежності від величини валового національного продукту на душу населення в конкретній країні^[239].
16.3. Нормування та квотування виробництва сільськогосподарської продукції за законодавством ЄС та проблеми забезпечення прав вітчизняних товаровиробників у сільському господарстві
Ринок сільськогосподарської продукції ЄС є одним з найбільших вільних ринків, проте в ньому існують механізми обмеження торгівлі з країнами, які не є членами інтеграційного об’єднання. Різні інструменти захисту торгівлі сільськогосподарською продукцією, продовольством та сировиною використовуються з метою захисту європейських аграрних товаровиробників від спекулятивної зовнішньої конкуренції, яка в більшості випадків пов'язана із субсидованим імпортом і демпінговими цінами. Застосування санкцій щодо імпортерів, які порушують умови функціонування спільного ринку, відноситься до компетенції Європейської комісії.
Специфічні торгові режими з третіми країнами, незважаючи на деякі відмінності, мають низку загальних особливостей: 1) інструменти захисту торгівлі, що використовуються в ЄС, розроблені на основі принципів СОТ, 2) інструменти захисту торгівлі забезпечують функціонування вільного ринку і відкритої конкуренції між національними виробниками країн - членів союзу і виробниками з третіх країн, що не входять до ЄС; 3) завдяки ефективному застосуванню заходів щодо захисту торгівлі вдалося значно знизити кількість імпортованих товарів, до яких застосовувалися антидемпінгові заходи.
Для підтримки торгового балансу і захисту європейських виробників сільськогосподарської продукції використовуються три види інструментів: антидемпінгові, антисубсидіарні і превентивні.
1. Антидемпінгові заходи. Демпінг кваліфікується як явище, в рамках якого виробник з країни, яка не є членом ЄС, продає сільськогосподарську продукцію чи продукти харчування в ЄС за цінами, що є нижчими за ринкові або нижчими за собівартість виробництва. Якщо в процесі розслідування Європейська комісія встановить, що певний іноземний аграрний товаровиробник порушив антидемпінгове законодавство, він буде змушений відшкодувати завдані збитки європейським виробникам. Розмір штрафів і санкцій може бути фіксованим, змінним або виражатися у відсотках від загальної суми поставки. У більшості випадків термін дії обмежень становить 6 місяців (в окремих випадках може бути продовжений до 5 років).
2. Антисубсидіарні заходи. Субсидування являє собою цілеспрямовану підтримку державами, які не є членами ЄС, своїх сільськогосподарських товаровиробників, в результаті чого вони отримують можливість продавати свою продукцію тваринного і рослинного походження за ціною нижче ринкової вартості або собівартості сільськогосподарського виробництва. З метою забезпечення рівноправного конкурентного середовища Європейська комісія припиняє експорт такої сільськогосподарської продукції на територію ЄС, а на імпортерів або експортерів такої продукції накладаються санкції і штрафи. Зазвичай вони виражаються в додаткових ввізних митах на таку продукцію. Тривалість таких санкцій коливається від 4 місяців до 5 років.
3. Превентивні заходи. Вони не застосовуються для боротьби з несправедливою торгівлею або конкуренцією. Превентивні заходи використовуються у випадку різкої зміни кон’юнктури ринку сільськогосподарської продукції, коли експорт певної продукції в ЄС зростає настільки швидко, що країни - члени ЄС не встигають адаптуватися до нових торгових умов. У таких випадках ЄС спільно з СОТ розробляють спеціальний комплекс заходів, який дозволяє стабілізувати конкурентне середовище. Термін дії таких імпортних обмежень залежно від ситуації становить від 200 днів до 8 років.
Імпорт сільськогосподарської продукції в ЄС здійснюється тільки за наявності спеціальної ліцензії на експортовані товари в експортера. Дані ліцензії дають можливість відповідним органам ЄС відстежувати і контролювати операції імпорту такої продукції, а також розподіляти квоти і у разі необхідності вводити превентивні заходи проти постачальників, які порушують правила функціонування спільного ринку.
Регулювання торгівлі сільськогосподарською продукцією здійснюється в рамках системи квот, які діляться на 2 види: преференційні й автономні (тарифні).
Преференційні квоти надаються згідно з торговими угодами, підписаними ЄС з третіми країнами. Квоти дозволяють поставку певного виду сільськогосподарської продукції третіми країнами на ринок ЄС за зниженими тарифними ставками. За рахунок цього країна-постачальник отримує преференційну вигоду. В рамках Угоди про глибоку та всеохоплюючу зону вільної торгівлі з ЄС Україні також надано низку торгових квот для сільськогосподарської продукції.
Автономні тарифні квоти можуть надаватися деяким третім державам з метою стимулювання конкуренції між європейськими виробниками в галузі сільськогосподарського виробництва всередині загальноєвропейського ринку. Зазвичай такі квоти надаються виробникам сільськогосподарської сировини, напівфабрикатів, а також різних компонентів, виробництво яких в країнах - членах ЄС не є достатнім для задоволення попиту на внутрішньому ринку. У разі якщо країни-члени стають здатними самостійно задовольнити попит на внутрішньому ринку ЄС, такі квоти для третіх країн скасовуються.
Управління квотами здійснюється одним з підрозділів Європейської комісії - Податковим управління за принципом «обслуговування в порядку живої черги». Інформацію про поточний баланс квот для будь-якої країни, яка не є членом ЄС, в тому числі і для України, мо^а знайти на сайті Європейської комісії в розділі «Taxation and Custom Union - Databases - Quota».
У Правилах СОТ тарифні квоти визначаються як дворівневий митний тариф, пов’язаний з кількістю товару, при якому визначена угодою кількість товарів може бути імпортована з «пільговою» митною ставкою (тобто за нижчою ставкою або без обкладання митом зовсім) протягом певного періоду часу. Товар, який надходить з перевищенням квоти, має оплачуватися за стандартною ставкою.
Імпортні квоти встановлено на конкретні групи сільськогосподарських товарів (зернові, фрукти, овочі, продукція тваринництва і т. д.)^{^[240]}.
У разі зони вільної торгівлі з ЄС для України тарифна квота обчислюється за ставкою О %. Всього товарів, які підлягають пільговому оподаткуванню митом, 36 (м’ясо птиці та напівфабрикати з м’яса птиці; молоко, вершки, згущене молоко та йогурти; пшениця м’яка, пшеничне борошно та гранули; яйця та альбуміни; кукурудза, кукурудзяне борошно та гранули; свинина; ячмінь, ячмінне борошно та гранули; вершкове масло та молочні пасти; яловичина; сухе молоко тощо).
Перед тим як Угода про асоціацію набула чинності, українські експортери в ЄС повинні були платити мито вже з першої експортованої тонни. Тепер вони можуть здійснювати безмитний експорт своєї продукції, але до певних меж, встановлених квотою. Тобто навіть не дивлячись на те, що квота встановлює певні рамки для певних товарів, вона насправді відкриває для них ринок ЄС, а не вводить додаткові обмеження. Крім того, тарифне квотування не передбачає ніяких обмежень загальної кількості експортованих товарів. Експорт, який перевищив квоту, залишається можливим - просто за нього треба платити мито.
Для більшості з 36 категорій продуктів, що підпадають під дію квот, в даний час ці квоти ще не покриті. Наприклад, багато квот не використовуються українськими експортерами (гриби, часник, яловичина, баранина, свинина, продукти з обробленого молока, крохмаль та багато інших позицій). Українські компанії не можуть зараз експортувати цю продукцію в ЄС, оскільки українська продукція поки не відповідає багатьом санітарним і фітосанітарним стандартам
До сільськогосподарської продукції також застосовується чимало додаткових екологічних, санітарних та фітосанітарних вимог, технічних стандартів, правил щодо упаковки продукції, маркування та маркетингу тощо.
16.4. Вимоги законодавства ЄС щодо стандартизації та якості сільськогосподарської продовольчої продукції
Належна якість - це властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем (в ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ)^[241] ^{^[242].}
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» від 23 грудня 1997 року № 771/97-В,, держава здійснює регулювання безпечності та окремих показників якості харчових продуктів шляхом: встановлення санітарних заходів; встановлення вимог до окремих показників якості харчових продуктів; державної реєстрації визначених об'єктів санітарних заходів; видачі, припинення, анулювання та поновлення експлуатаційного дозволу; інформування та підвищення обізнаності операторів ринку і споживачів щодо безпечності та окремих показників якості харчових продуктів; встановлення вимог щодо стану здоров'я персоналу потужностей; участі у роботі відповідних міжнародних організацій; здійснення державного контролю; притягнення операторів ринку, їх посадових осіб до відповідальності у разі порушення законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів¹.
Стандартизація - це діяльність, що полягає в установленні положень для загального та неодноразового використання щодо наявних чи потенційних завдань і спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкованості в певній сфері (ст. 1 Закону України «Про стандартизацію» від 5 червня 2014 року № 1315-УІІ). Згідно з ч. 2 ст. 17 даного Закону України, національні стандарти, кодекси усталеної практики та зміни до них розробляються на основі: 1) міжнародних стандартів, кодексів усталеної практики та змін до них, якщо вони вже прийняті або перебувають на завершальній стадії розроблення, або відповідних їх частин, крім випадків, якщо такі стандарти, кодекси та зміни є неефективними або невідповідними, зокрема з огляду на недостатній рівень захисту, суттєві кліматичні чи географічні фактори або технологічні проблеми; 2) регіональних стандартів, кодексів усталеної практики та змін до них або відповідних їх частин у разі, якщо міжнародні стандарти, кодекси усталеної практики та зміни до них не можуть бути використані з причин, зазначених у пункті першому цієї частини; З) стандартів, кодексів усталеної практики та змін до них або відповідних їх частин держав, що є членами відповідних міжнародних чи регіональних організацій стандартизації та з якими укладено відповідні міжнародні договори України про співробітництво і проведення робіт у сфері стандартизації; 4) наукових досягнень, знань і практики^{^[243]} ^{^[244]}.
Головним міжнародним органом у сфері якості безпеки харчових продуктів є Комісія ООН з «Кодекс Аліментаріус», яка створена в 1961 році та затверджена в 1963 році Всесвітньою асамблеєю охорони здоров’я як установа зі спільної реалізації міжнародних стандартів силами Всесвітньої організації сільського господарства і продовольства (FAO) та Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) при підтримці Європейської економічної ради, Організації європейської організації співпраці і розвитку та консула Кодекс Аліментаріус Європи. Члени Кодексу вже охоплюють 99 % населення світу.
Комісією підготовлено збірник міжнародно схвалених і поданих в однаковому вигляді стандартів на харчові продукти, спрямованих на захист здоров’я споживачів і гарантування чесної практики в торгівлі ними. Кодекс Аліментаріус містить стандарти на всі основні види харчових продуктів- сирі, напівоброблені та перероблені, які призначені для постачання споживачеві. Кодекс Аліментаріус містить положення щодо гігієни харчових продуктів, харчових добавок, залишків пестицидів, контамінантів, маркування і представлення продуктів, методів аналізу та відбору. Крім того він також містить положення рекомендаційного характеру яких повинна дотримуватися міжнародна спільнота для захисту здоров’я споживачів і забезпечення однакових торговельних методів у вигляді правил і норм, настанов та інших документів, що сприяють досягненню цілей Кодексу. Стандарти Кодексу Аліментаріус включають вимоги до продовольства, спрямовані на гарантування споживачеві здорового, безпечного продукту харчування, вільного від фальсифікації, правильно маркованого і представленого. Стандарт Кодексу Аліментаріус для будь-якого продукту або продуктів розробляється згідно з форматом Кодексу для стандартів продукції і містить відповідні критерії¹.
З 16 травня 2008 р. Україна набула повноправного членства у СОТ на підставі Закону України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» від 10 квітня 2008 р. № 250-Vl^[245] ^{^[246]. Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо адаптації української економіки до вимог СОТ» від 30 жовтня 2008 р. № 1381-р у сфері сільського господарства закріплено необхідність підвищення якості та безпеки сільськогосподарської продукції вітчизняного виробництва; просування вітчизняної сільськогосподарської продукції на зовнішній ринок; удосконалення існуючих і запровадження нових програм державної підтримки сільського господарства відповідно до норм СОТ тощо}
Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану першочергових заходів щодо виконання зобов’язань України в рамках членства у СОТ» від 17 грудня 2008 р. № 1570 визначено необхідність приведення державних стандартів у відповідність з рекомендаціями Кодексу Аліментаріус, зокрема надання внутрішньої підтримки виробникам сільськогосподарської продукції відповідно до механізму, передбаченого угодами СОТ тощо.
В рамках СОТ діє Угода про сільське господарство, яка визначає особливості регулювання торгівлі сільськогосподарськими товарами, механізми застосування заходів державної підтримки виробництва і торгівлі в цьому секторі. Угодою передбачено перелік поступок та зобов’язань, правила доступу до ринку, положення про спеціальні захисні заходи, зобов’язання щодо внутрішньої підтримки, зобов’язання щодо експортної конкуренції та експортних субсидій, правила введення заборон та обмежень на експорт, встановлення спеціального та диференційованого режимів. В Додатку 1 наводиться перелік товарів, охоплених Угодою, Додатки 1-4 присвячені питанням внутрішньої підтримки, Додаток 5 стосується спеціального режиму^[247] ^{^[248].}
Важливе значення для забезпечення якості сільськогосподарської продовольчої продукції має Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів, яка прийнята з метою сприяння використанню гармонізованих санітарних та фітосанітарних заходів між членами СОТ на основі міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій, розроблених відповідними міжнародними організаціями, включаючи Комісію з «Кодекс Аліментаріус» Міжнародного епізоотичного бюро, а також відповідні міжнародні та регіональні організації, що діють у рамках Міжнародної конвенції із захисту рослин.
Санітарні або фітосанітарні заходи включають усі відповідні закони, постанови, нормативні акти, вимоги та процедури, включаючи, критерії кінцевого продукту; виробничі процеси та способи виробництва; процедури тестування, інспекції, сертифікації та ухвалення; карантинні режими, включаючи відповідні вимоги щодо перевезення тварин чи рослин або щодо матеріалів, необхідних для їх виживання під час перевезення; положення щодо відповідних статистичних методів, процедур відбору та методів оцінки ризику; вимоги щодо пакування та етикетування, які безпосередньо стосуються безпеки продуктів харчування.
В Додатку А до цієї Угоди визначено правила застосування міжнародних стандартів, інструкцій та рекомендацій: а) у випадку забезпечення безпеки продуктів харчування застосовуються стандарти, інструкції та рекомендації, які встановлені Комісією з «Кодекс Аліментаріус» і стосуються харчових добавок, залишків ветеринарних препаратів і пестицидів, забруднюючих речовин, методи аналізу і вибіркового контролю, а також правила та інструкції стосовно норм гігієни; Ь) у випадку охорони здоров’я тварин та запобігання зоонозам застосуванню підлягають стандарти, інструкції та рекомендації, які розроблено під егідою Міжнародного епізоотичного бюро; с) у випадку охорони здоров’я рослин - стандарти, інструкції та рекомендації, які розроблено під егідою Секретаріату Міжнародної конвенції із захисту рослин у співробітництві з регіональними організаціями, що діють у рамках Міжнародної конвенції із захисту рослин^[249].
Враховуючи важливе значення міжнародних стандартів та системи оцінки відповідності шляхом підвищення ефективності виробництва та полегшення здійснення світової торгівлі було прийнято Угоду про технічні бар’єри у торгівлі. Положення цієї Угоди поширюються на всі товари, включаючи сільськогосподарські, але не поширюються на санітарні та фітосанітарні заходи. В Додатку 1 до Угоди стандарт визначено як документ, який затверджено визнаним органом і який визначає призначені для загального і багатократного використання правила, інструкції або характеристики товарів чи пов^’язаних з ними виробничих процесів або способів виробництва, дотримання яких є необов’язковим. Він може також включати або містити тільки вимоги щодо термінології, позначок, пакування, маркування чи етикетування, які застосовуються до певного товару, виробничого процесу чи способу виробництва.
Відповідно до п. 4.1 цієї Угоди члени СОТ повинні забезпечити, щоб їхні центральні урядові органи стандартизації прийняли Кодекс доброчинної практики з розробки, прийняття та застосування стандартів, що міститься у Додатку 3 до цієї Угоди, і дотримувалися його. Основними принципами Кодексу доброчесної практики з розробки, прийняття та застосування стандартів є: відкритість для прийняття будь-яким органом стандартизації на території члена СОТ; гармонізація стандартів; надання товарам, що походять із території будь-якого іншого члена СОТ; режиму не менш сприятливого, ніж той, що надається аналогічним товарам вітчизняного походження; заборона прийняття стандартів з метою створення невиправданих перепон для міжнародної торгівлі; уникнення дублювання чи перетинання роботи із стандартизації на території своєї країни або з роботою відповідних міжнародних чи регіональних органів стандартизації; визначення стандартів на основі експлуатаційних якостей товару а не на його конструктивних чи описових характеристиках^[250].
Фундаментальними актами законодавства ЄС в галузі стандартизації та якості сільськогосподарської продукції є:
1) Регламенти Європейського парламенту та Ради ЄС: «Про встановлення загальних принципів і вимог законодавства щодо харчових продуктів, створення Європейського органу з безпеки харчових продуктів і встановлення процедур у галузі безпеки харчових продуктів» № 178/2002 від 28 січня 2002 р.; «Питання кормових добавок для використання в годуванні тварин» № 1831/2003 від 22 вересня 2003 р.; «Про встановлення єдиних правил для програм прямої підтримки в рамках спільної сільськогосподарської політики, програми підтримки фермерів і внесення змін в регламенти № 2019/93, № 1452/2001, № 1453/2001, № 1454/2001» № 1782/2003 від 29 вересня 2003 р.; «Про гігієну харчових продуктів» № 852/2004 від 29 квітня 2004 р.; «Про встановлення спеціальних санітарних норм для харчових продуктів тваринного походження» № 853/2004 від 29 квітня 2004 р.; «Про офіційний контроль за підтвердженням відповідності законодавчих норм щодо кормових і харчових продуктів, ветеринарних норм і правил догляду за тваринами» № 882/2004 від 29 квітня 2004 р.; «Про встановлення спеціальних правил організації офіційного контролю продуктів тваринного походження, призначених для споживання людиною» № 854/2004 від 29 травня 2004 р.; «Про фінансування спільної аграрної політики» № 1290/2005 року від 21 червня 2005 р.; «Щодо підтримки розвитку села з боку Європейського сільськогосподарського фонду розвитку села» № 1698/2005 від 20 вересня 2005 р.; «Про мікробіологічні критерії для харчових продуктів» № 2073/2005 від 15 листопада 2005 р.; «Про Європейський фонд рибного господарства» № 1198/2006 від 27 липня 2006 р.; «Про визначення правил застосування Регламенту Європейського парламенту та Ради ЄС № 1698/2005 «Про підтримку розвитку села з боку Європейського сільськогосподарського фонду розвитку села» № 1974/2006 від 15 грудня 2006 р.
2) Директиви Ради ЄС: «Про офіційний контроль за якістю продуктів» № 89/397 від 14 червня 1989 р.; «Про маркування харчової цінності продуктів харчування» № 90/496 від 24 вересня 1990 р.; «Про санітарно-гігієнічні вимоги виробництва і продажу на ринку живих молюсків» № 91/492 від 15 липня 1991 р.; «Про санітарно-гігієнічні вимоги до виробництва та продажу на ринку риби та рибних продуктів» № 91/493 від 22 липня 1991 р.; «Про встановлення вимог виробництва і розміщення на ринку сирого молока, молока, підданого термічній обробці і молоко- продуктів» № 92/46 від 16 червня 1992 р.; «Про гігієну харчових продуктів» № 93/43 від 14 липня 1993 р.; «Про барвники, призначені для застосування в їжі» № 94/36 від 30 червня 1994 р.; «Про вимоги до виробництва та продажу рубленого м'яса та м'ясних напівфабрикатів» № 94/65 від 14 грудня 1994 р.; «Про упаковку та відходи упаковки» № 94/62 від 20 грудня 1994 р.; «Про поставки дитячих зернових продуктів харчування як продовольчої допомоги» № 77/96 від 19 січня 1996 р.; «Щодо якості води, призначеної для споживання людиною» № 98/83 від 3 листопада 1998 р.; «Про зближення законів держав-членів щодо маркування, представлення і реклами харчових продуктів» № 2000/13 від 20 березня 2000 р.; «Щодо запобі^их заходів від проникнення на територію ЄС організмів, які можуть завдати шкоди рослинам або рослинним продуктам, і їх поширення на території Співтовариства» № 2000/29 від 8 травня 2000 р.; «Про заггальну безпеку продукції» № 2001/95/ЄС від 3 грудня 2001 р.; «Про певні види цукру призначені для споживання людиною» № 2001/111 від 20 грудня 2001 р.; «Про фруктові соки і деякі подібні продукти, призначені для споживання людиною» № 2001/112 від 20 грудня 2001 р.; «Про встановлення ветеринарних норм виробництва, обробки, поширення і імпорту продуктів тваринного походження, призначених для споживання людиною» № 2002/99 від 16 грудня 2002 р.
Директива Ради 93/43/ЄЕС від 14 червня 1993 року «Про гігієну харчових продуктів» закріпила принципи системи НАССР — аналізу ризиків і критичних контрольних точок (Hazard Analysis and Critical Control Points) - це система забезпечення безпеки харчових продуктів на всіх етапах життєвого циклу продукції, що передбачає систематичну ідентифікацію, оцінку і управління небезпечними факторами, які істотно впливають на безпеку продукції. Системи управління безпечністю харчових продуктів застосовують практично в усьому світі як надійний захист споживачів від небезпек, які можуть супроводжувати харчову продукцію. Запровадження систем управління безпечністю харчових продуктів вимагає законодавство Європейського Союзу, США, Канади, Японії, Нової Зеландії та багатьох інших країн світу. В Україні застосування систем НАССР є обов’язковим для всіх підприємств, які займаються виробництвом або введенням в обіг харчових продуктів. В Додатках до даної Директиви закріплено загальні вимоги до приміщень для продуктів харчування, до пересувних та/або тимчасових приміщень, в тому числі приватних, для тимчасового обслуговування та інші, а також вимоги до харчових продуктів¹.
Запровадження системи управління безпечністю харчових продуктів на базі концепції НАССР надає сільськогосподарським товаровиробникам можливість гарантувати випуск безпечної продукції за рахунок систематичного контролю на всіх стадіях виробництва; належним чином керувати всіма небезпечними чинниками, які загрожують безпечності харчових продуктів; гарантувати, що харчові продукти є безпечними на момент їх споживання в їжу; забезпечити належні гігієнічні умови виробництва у відповідності з міжнародними нормами; демонструвати відповідність застосовним законодавчим та нормативним вимогам щодо безпечності харчових продуктів.
' Офіційний сайт Науково-технічного центру № 14 ДП «Укрметртестстан- дарт». URL: http://www.certsystems.kiev.ua/uk/dstu-4161-ili-iso-22000/sistemi- upravlinnya- bezpekoyu- xarchovix- produktiv- xassp- za- dstu- 416.
16.5. Правове забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників в умовах інтеграції аграрного виробництва України до виробництва країн ЄС
Відносини у сфері захисту конкуренції положеннями Договору про заснування Європейського Співтовариства розділено на дві незалежні частини: 1) правила конкуренції, застосовувані до суб'єктів господарювання; 2) правила щодо надання державної допомоги. Тобто конкуренцію може бути обмежено не лише у результаті дій безпосередніх учасників ринку, але також у результаті дій держави, зокрема, внаслідок надання індивідуальних переваг
Конкурентному праву ЄС притаманний принцип визнання дій, які можуть у результаті призвести до обмеження чи викривлення конкуренції в межах Співтовариства, несумісними з правилами спільного ринку (ст. 81 (1), 82 (1) та 87 (2) Договору про заснування Європейського Співтовариства) і, відтак, їх заборони. Для окремих сфер і, зокрема, сільського господарства - ст. 36 Договору передбачено виключення із загальних правил.
Основні питання конкуренції, врегульовані на рівні ЄС: 1) правила, які застосовуються до договорів, рішень та узгоджених дій між суб'єктами господарювання; 2) правила здійснення концентрацій (злиття) суб'єктів господарювання; 3) заборона зловживання домінуючим становищем на ринку (або істотній його частині); 4) правила, що застосовуються до національних торговельних монополій; 5) правила надання державної, в тому числі регіональної, допомоги.
До основних нормативно-правових актів ЄС, які визначають правила конкуренції, належать'. Регламент Ради ЄС № 1/2003 від 16 грудня 2002 року щодо імплементації правил конкуренції; Регламент Ради ЄС № 2200/96 від 28 жовтня 1996 року щодо загальної організації ринку фруктів та овочів; Регламент Ради ЄС № 2077/92 від 30 червня 1992 року щодо міжгалузевих організацій та угод в тютюновій галузі; Регламент Ради ЄС № 26 від 20 квітня 1962 року щодо застосування певних правил конкуренції до виробництва та продажу сільськогосподарської продукції; Регламент Ради ЄС № 4064/89 від 21 грудня 1989 року щодо контролю за концентраціями суб'єктів господарювання; Регламент Ради ЄС № 104/2000 від 17 грудня 1999 року щодо правил спільної організації ринків рибних та аквакультурних продуктів; Регламент Ради ЄС № 2792/1999 від 17 грудня 1999 року, який встановлює деталізовані правила та заходи щодо структурної допомоги Співтовариства у сфері риболовлі; Вказівки Співтовариства щодо державної допомоги у сфері сільського господарства.
На основі їх аналізу можна виділити основні правила конкуренції'. 1) захист товаровиробників ЄС у сфері сільськогосподарського виробництва; 2) висока організація аграрного законодавства, що забезпечує гарантії сільськогосподарських виробників;
3) заборона будь-якої дискримінації по відношенню до виробників і споживачів сільськогосподарської продукції; 4) відкрита ринкова економіка з вільною конкуренцією; 5) виправданість застосування заборонних заходів за умови доведеності наукової невизначеності щодо ризику і наслідків дій.
Основою конкурентного права України є положення ст. 42 Конституції України, де проголошено принцип захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, заборонено зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Важливим кроком на шляху приведення конкурентного права України у відповідність відповідним положенням права ЄС стало прийняття Закону України «Про захист економічної конкуренції», предмет регулювання якого в цілому відповідає принципам, визначеним ст. 81 та ст. 82 Договору про заснування ЄС. Крім зазначеного закону відносини у цій сфері регулюються також законами України «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України».
Однак конкурентне право України на даний момент не регулює питання надання державної або регіональної допомоги, тому важливе значення має Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України». Також варто вказати Закон України 20 вересня 2016 року № 1530-УІІІ, яким ратифіковано Фінансову угоду (Проект «Основний кредит для аграрної галузі - Україна») між Україною та Європейським інвестиційним банком з метою покращення ланцюгів створення доданої вартості для зернових та олійних культур, рибного господарства та аквакультури в Україні. Сума позики від Європейського інвестиційного банку становить 400 млн євро ’.
¹ Про ратифікацію Фінансової угоди (Проект «Основний кредит для аграрної галузі - Україна») між Україною та Європейським інвестиційним банком:
Основними інструментами правового регулювання аграрної політики ЄС, що володіють максимальною ефективністю і забезпечують сталий розвиток сільськогосподарської галузі інтеграційного утворення, є наступні: єдиний ціновий механізм і механізм інтервенції; імпортні компенсаційні збори; експортні субсидії; ліцензування торгівлі сільськогосподарською продукцією; прямі дотації фермерам з розрахунку на 1 гектар землі або одну тонну виробленої продукції.
Експорт української сільськогосподарської продукції до ЄС є обмеженим через її невідповідність європейським стандартам якості. Перш за все необхідно, щоб наша аграрна продукція відповідала європейським стандартам безпеки та якості.
На сьогодні право експорту своєї продукції на територію Європейського Союзу мають 266 українських підприємств. З них 86 підприємств - виробники продукції для споживання людиною (49 - мед бджолиний, 1 5 - риба та рибопродукти, 12 підприємств - молоко та молочні продукти, 6 - м'ясо птиці, 2 - яйця та яйцепродукти, 1 - продукти з м'яса птиці, 1 - кишкова сировина), 180 підприємств - виробники не- харчової продукції.
З метою збільшення експорту молока й молочних продуктів необхідно закріпити на законодавчому рівні та впровадити на практиці вимоги ЄС щодо якості та безпечності цієї продукції; залишків забруднюючих речовин; санітарно-гігієнічних вимог виробництва; вимог до доїльних апаратів та іншого технологічного обладнання; збирання та транспортування сирого молока на переробне підприємство; пакування та маркування молока й молочних продуктів.
Підвищити конкурентоспроможність вітчизняних виробників м'яса, м'ясопродуктів та птиці можна шляхом адаптації існуючих в ЄС вимог щодо ідентифікації та реєстрації сільськогосподарських тварин; сертифікації тварин і тваринних продуктів; вимог щодо генетично модифікованих м'ясних продуктів; стандартів гігієни м'ясних продуктів та кормів для сільськогосподарських тварин; вимоги щодо маркування та пакування м'яса і м'ясних продуктів тощо. Наприклад, для здійснення експорту яловичини до ЄС в Україні на національному рівні має бути введена в дію система моніторингу на захворювання губчасто-
Закон України від 20 верес. 2016 р. № 1530-УІІІ // Відомості Верховної Ради України. 2016. № 43. Ст. 737.
подібною енцефалопатією великої рогатої худоби. Робота за даним напрямком ведеться командою Мінагрополітики активно, але це дуже тривалий процес та потребує фінансування. А для того, щоб реалізувати баранину в ЄС, необхідно збільшити обсяги її виробництва та забезпечити відповідні стандартам ЄС умови забою тварин.
Перспективним є ринок зерна, оскільки даний продукт найбільш затребуваний у господарюючих суб'єктів і його виробництво відноситься до категорій найбільш розвинених сегментів аграрної промисловості держав - членів ЄС. На практиці механізм правового регулювання організації ринку зерна включає в себе систему регулювання цін, порядок надання субсидій на продукцію, її реалізацію, зберігання і загальний механізм стабілізації імпорту і експорту. Необхідно також здійснити адаптацію технічних регламентів й стандартів ЄС щодо показників безпеки зернових культур.
Щодо експорту грибів, треба відзначити, що ринки Європи насичені цим товаром. Тому українським грибним виробникам необхідно максимально робити ставку на якість та конкнкуренто- спромо^ість цієї групи, щоб мати попит на міжнародних ринках^{^[251]}.
Концепцією поліпшення продовольчого забезпечення та якості харчування населення, затвердженою Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р., передбачено виконання завдань у сфері забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини шляхом: функціонування дієвої системи контролю і нагляду за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини на всіх етапах їх виробництва та обігу; гармонізації вимог законодавства з питань якості та безпеки продовольства з міжнародними (ВООЗ, ФАО, ВТО, ЄС); законодавчого врегулювання питань виробництва та обігу продовольчої сировини, отриманої з використанням біотехнологій, у тому числі з генетично модифікованої, а також харчових продуктів та кормів для продуктивних тварин, вироблених з її використанням; створення сучасної інструментальної та аналітичної бази контролю якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини; впровадження систем перевірки якості на виробництвах харчових продуктів і продовольчої сировини; впровадження сучасних технологій та обладнання, що виключають можливість бактеріального, хімічного і фізичного забруднення ’.
Забезпеченню конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників в умовах інтеграції аграрного виробництва України до виробництва країн ЄС сприятиме прийняття і реалізація державної програми фінансової підтримки сільського господарства, підтримки сталого розвитку сільських територій та інших заходів прямої фінансової підтримки - цільових програм, інвестицій, субвенцій та субсидій, компенсації витрат тощо. Результатом прямого бюджетного фінансування сільського господарства стане підвищення ефективності діяльності господарюючих суб’єктів, здатних забезпечити високий рівень функціонування всього сільськогосподарського виробництва України, що дозволить задовольнити не тільки погреби внутрішнього ринку а й скласти потужну конкуренцію на світовому ринку сільськогосподарської продукції.}

<< |

↑

Источник: Аграрне право України : навчальний посібник / [Т. Є. Харитонова, І. І. Каракаш, Х. А. Григор'єва та ін.] ; за ред. Т. Є. Харитонової, І. І. Караката. - Одеса,2017. - 436 с.. 2017

Еще по теме Основні напрями здійснення гармонізації та імплементації законодавчих положень ЄС стосовно розвитку сільського господарства:

- Аграрне право України - Аграрное право России -