Демографічний прогноз. Пріоритетні напрями розвитку економіки регіонів

Перспективи демографічних процесів безпосередньо залежать від тенденцій економічного розвитку, результативності проведення соціально-економічних реформ, поєднання можливостей бюджетного фінансування із застосуванням сучасних соціальних механізмів підтримки населення.

Виходячи з цього, у Генеральній схемі передбачено кілька варіантів майбутнього демографічного розвитку країни.

Затверджений Міністерством економіки варіант прогнозу передбачає поступове покращення процесів відтворення населення. Але, враховуючи інерційність тенденцій демографічного розвитку, очікується подальше скорочення чисельності населення України до 2010 p. до 46,3 млн (на 3,4 млн, або на 6,8 %), у т. ч. міського до 31,1 млн (зменшення на 2,7 млн, або на 8,6 %), сільського - до 15,2 млн (зменшення на 0,7 млн, або 4,4 %), до 2020 p. до 45,25 млн (на 4,45 млн, або 9,8 %), зокрема міського - до 31,1 млн (зменшення на 2,68 млн - 8,6 %), сільського - 14,1 млн (зменшення на 1,77 млн - 12,5 %). Найбільше скорочення станеться в Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській, Харківській областях.

Прогнозується й подальше погіршення співвідношень між основними віковими групами населення. Кількість осіб пенсійного віку (при незмінному пенсійному порозі) зросте на 2,68 млн (на 23,2 %), а їх частка у всьому населенні України становитиме 31,5 % (проти 23,4 % у 1999 p.). Найвищі темпи старіння населення

P о з д і л 10. Генеральна схема планування території України як засіб обґрунтування пропозицій щодо удосконалення системи адміністративно-територіального устрою

спостерігатимуться у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Харківській областях, APK та в м. Києві.

Кількість населення працездатного віку скоротиться на 11,6 % (з 28,27 до 25,0 млн), особливо у Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Харківській , APK та в м.

Кількість дітей за цей період зменшиться на 37,5 % (з 9,6 до 6,0 млн). Найвищі темпи цього зменшення прогнозуються для Дніпропетровської, Донецької, Луганської та Харківської областей.

Внаслідок цього співвідношення окремих вікових груп населення у 2020 p. в порівнянні з 1999 p. становитиме як показано в табл. 10.1:

Таблиця 10.1. Співвідношення основних вікових груп населення на початок 2020 p. в порівнянні з 1999 p., %

Найгірша картина вимальовується у Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Харківській областях та в APK.

Майбутні масштаби та спрямованість міграційних процесів в Україні базується на закріпленні тенденцій відносної стабілізації рівня життя населення України. Завдяки сприятливим макро- економічним зрушенням очікується стабілізація і поступове збільшення потоку прибульців з Російської Федерації (до 70-90 тис. на рік, тобто як у 1996-1997 pp.), а також з країн Закавказзя. I це при зниженні (з подальшою стабілізацією) інтенсивності зворотного процесу.

Крім того, можлива інтенсифікація (протягом найближчих 5-ти років) процесу повернення етнічних українців і представників депортованих народів (передусім кримських татар), стабілізація на рівні 45-55 тис. осіб щорічно обсягу потоку вибуття за межі країни і зростання питомої ваги реемігрантів. Сальдо міграцій населення України поступово зростатиме і вже у 2010 p. досягне +65 тис.

Загальна кількість економічно активного населення (особи обох статей віком від 15 до 70-ти років) становила у 1999 p.

но активного населення (22,78-24,10 млн у 2020 p. в залежності від збереження або підвищення пенсійного віку). Загалом частка економічно активного населення країни складатиме 50,3 %. Формування пропорцій зайнятості на прогнозований період знайде своє відображення у:

• відновленні тенденції дц стабілізації заміщення поколінь працездатного віку;

• поступовому перерозподілі робочої сили на користь галузей, зорієнтованих насамперед на надання послуг населенню (із галузей сфери матеріального виробництва до невиробничої сфери) на основі дії об’єктивних економічних факторів;

• появі позитивних явищ у загальному балансі руху робочих місць (уведення нових і ліквідація застарілих) у деяких основних галузях матеріального виробництва (зокрема у промисловості та будівництві) в другій половині прогнозованого періоду, що розширить можливості для реалізації потенціалу\'трудової активності населення як працездатного віку, так і осіб інших вікових категорій;

• стабілізації норми безробіття на межі так званого природного рівня.

Моніторинг Генеральної схеми засвідчив, що негативні демографічні тенденції ще тривають, але темпи їх знижуються. За 2007 p. чисельність населення України зменшилась на 273,4 тис. (0,6 %) проти зменшення на 351,3 тис. у 2006 p. (мал. 10.1.) При цьому кількість міського населенгія скоротилася із 31 777,4 до 31 668,8 тис. осіб (на 108,6 тис., або на 0,3 %). Чисельність сільського населення скоротилася із 14 868,6 до 14 703,9 тис. осіб (на

164,7 тис., або на 1,1 %).

Прогноз розвитку економіки держави в цілому та окремих регіонів зокрема обумовлюється завданнями забезпечення реалізації головної економічної мети - якісного перетворення н господарського комплексу на інноваційних засадах.

Стратегія структурної перебудови ґрунтується, з одного боку, на врахуванні недоліків існуючої структури, а з другого, - Ha цільових орієнтирах розвитку економіки та ресурсних можливостях досягнення поставленої мети.

B основу реформування структури економіки покладено принцип закріплення стабілізаційних тенденцій, яке полягає у:

• зосередженні державної промислової політики на напрямах науково-технічного розвитку, які мають безпосереднє відношення до пріоритетів у структурній гармонізації промислового виробництва і забезпечують життєво важливі інтереси окремої людини,

320

Мол. 10.1

суспільства, держави;

• стимулюванні прискореного розвитку виробництв, здатних поліпшити експортний потенціал, сформувати спеціалізацію України в міжнародному поділі праці, яка відповідає її національним інтересам;

• освоєнні та збільшенні випуску імпортозамінюючої продукції;

• переорієнтації галузей\'машинобудування, металургійної та хімічної промисловості на більш повне задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації;

• зменшенні ресурсоємності, насамперед енергоємності виробництва;

• техніко-технологічному оновленні та реконструкції виробництва;

• екологізації виробництва, зменшенні техногенного навантаження на природу, переході до збалансованого використання і відтворення природно-ресурсних факторів життєдіяльності;

• посиленні соціальної спрямованості виробництва, збільшенні випуску товарів народного споживання, пом’якшенні соціальних наслідків структурної перебудови економіки;

• стимулюванні розвитку та матеріально-технічного переоснащення пріоритетних галузей агропромислового комплексу, забезпеченні експортної орієнтації виробництва;

• підвищенні та вирівнюванні рівнів соціально-економічного розвитку регіонів.

Найбільш значущими характеристиками розвитку країни до 2010 p. і надалі є перехід від падіння макроекономічних показників до їх сталого зростання. Передусім це стосується ВВП, особистого споживання і валового нагромадження основного капіталу.

Обсяги ВВП за період 1999-2010 pp. має зрости на 62,8 %, у 2010-2020 pp. - ще на 95,2 %. Темпи зростання виробництва ВВП наведено в табл.

Таблиця 10.2. Темпи зростання виробництва ВВП, %

За ретроспективний період суттєво збільшилися інвестиції B основний капітал (мал. 10.2)

Головною метою державної регіональної економічної політики на довгострокову перспективу є підвищення і вирівнювання рівнів розвитку регіонів, досягнення стабілізації виробництва у кожному з них, оптимізації структури господарств на базі ефективного використання наявного природно-ресурсного, виробничо-технічного і трудового потенціалу.

Модель територіального розвитку та просторової організації передбачає інтенсивніший перерозподіл ресурсів економічного виробництва з традиційно потужних регіонів України до регіонів з менш розвиненими економічними потенціалами, що зумовить вирівнювання ступенів диференціації соціально-економічних показників регіонального розвитку і нормалізує процеси терито- ріальрого відтворення.

У наступний період, до 2020 p., випереджаючими темпами розвиватиметься економіка Карпатського, Подільського, Поліського, Східного регіонів, внесок яких у валову додану вартість країни помітно зростатиме. Економічне піднесення регіонів відбуватиметься за рахунок максимального використання місцевого ресурсного потенціалу, модернізації підприємств промисловості, оновлення номенклатури продукції, проведення реформ аграрної сфери, оптимізації пропорцій сільськогосподарського виробництва, відновлення традиційних для цих регіонів видів промислів.

Інтенсивний розвиток економіки в названих вище регіонах і разом з тим стабільне, але повільніше зростання економіки в регіонах з високою концентрацією підпрйємств - Центральному, Донецькому, Придніпровському зменшить розрив між рівнями їх економічних потенціалів.

Розраховано, що досягти цільової установки - вирівнювання соціально-економічних потенціалів регіонів, підтягнення регіонів- аутсайдерів до середнього для країни рівня при стабільному розвитку високорозвинутих регіонів, можна буде за 20 років.

Промисловий комплекс є визначальним для України, тому концепція його розвитку є первинною при формуванні стратегії розвитку національної економіки.

Довгострокову концепцію і пріоритети промислового розвитку можна умовно поділити на два етапи. П e p ш и й - це оздоровлення

та відродження виробництва за рахунок структурної перебудови і створення на цій основі умов для виконання соціальних програм. Ha цьому етапі діють такі пріоритети: збереження технологічного ядра виробничо-технічної структури; відновлення раціональних господарських зв’язків при.одночасному зменшенні імпортоза- лежності; відновлення структурно-технічної збалансованості й подолання тенденції до сировинної спеціалізації; започаткування структурної перебудови відповідно до попиту і ресурсів; удосконалення внутрішньогалузевих пропорцій.

Д p у г и й етап - це формування промислового комплексу, що відповідає найбільш ефективному використанню ресурсного та виробничого потенціалу країни і соціальним завданням її розвитку. Ha цьому етапі пріоритетним є цілеспрямоване формування раціональних структурних співвідношень між добувною і переробною промисловістю; матеріаловиробничими галузями паливно-енергетичного комплексу та іншими промисловими галузями; виробництвом засобів виробництва і товарів народного споживання; галузями, що виробляють сільськогосподарську сировину, та обсягами її переробки; галузями з прискореним обігом вкладених коштів та галузями з тривалим циклом грошообігу; можливими обсягами реконструкції та нового будівництва і потужністю будівельної бази.

Ha цьому етапі має значно посилитися соціальний аспект розвитку промисловості. Так, якщо у 1999 p. обсяги паливно-енергетичного та металургійного комплексу складали 53,4 % промислової продукції, а соціально значущі галузі (легка і харчова промисловості) - 16,7 %, то у 2010 p. вони відповідно становитимуть 46,1 та 19,1 %. Ця тенденція зберігатиметься і у майбутньому. Збільшуватиметься частка машинобудування та металообробки (здебільше за рахунок розширення та оновлення номенклатури продукції): у 2010 p. вона складе 16,7 % порівняно з 14,1 % у 1999 p. Характерним явищем є помірні темпи зростання обсягів виробництва металургійної продукції зі зменшенням її частки з 26 % у 1999 p. до 19,6 % у 2010 p.

Передбачаються деякі зміни у розміщенні промислового виробництва, його територіальній^організації, переважно у напрямі її переорієнтації.

Розгалужена мережа промислових підприємств, високий рівень урбанізації та надмірне економічне перевантаження окремих територій свідчить про те, що можливість додаткового розміщення нових великих підприємств у країні істотно обмежена. Тому най-

важливішим напрямом є прискорений розвиток соціально-орієн- тованих галузей, насамперед харчової промисловості з переробки сільськогосподарської сировини у старопромислових регіонах і районах її вирощування, а також виробничої інфраструктури та обслуговуючих основне виробництво підприємств, що змінить регіональну структуру промисловості на користь галузей соціальної орієнтації. У старопромислових регіонах тавідносно нових машинобудівних центрах помітна надмірна концентрація виробництв військово-промислового комплексу. Переспеціалі- зація частини підприємств на виробництво високоякісної конкурентоспроможної на світовому ринку цивільної продукції також приведе до змін у розміщенні галузей промисловості. Цьому сприятиме і перепрофілювання виробництва на переважне використання вітчизняного сировинного потенціалу, різке зменшення в структурі промисловості екологічно небезпечних виробництв, атакож тих, що виготовляють продукцію з високим рівнем ма- теріало-, водо- і енергоємності.

Оскільки основні галузі господарства наразі добре забезпечені земельними ресурсами (в 3-4 рази краще, ніж у західноєвропейських країнах), це дає змогу надалі нарощувати обсяги виробництва продукції промисловості, здебільшого на старих виробничих площах.

Будівельний та інноваційний комплекси. У перспективі серед галузей господарства найсуттєвіші зміни відбудуться в динаміці та структурі будівельного комплексу. Ці зрушення одночасно торкнуться структури продукції, технологій і якості будівництва та матеріалів. Усе це разом має значно прискорити створення продукції будівельного комплексу, знизити її трудо- і енергоємність та масу.

Для ефективної роботи будівельного комплексу в цілому основні його ланки (проектні, будівельно-монтажні, ремонтно-будівельні організації, підприємства промисловості будівельнихма- теріалів) повинні розвиватися прискорено по відношенню до темпів зростання основного капіталу і відповідати умовам розвинутого, соціально спрямованого ринку та потребам розширеного відтворення.

Будівельний ресурс країни сконцентрований переважно в Придніпровському, Донецькому, Східному та Центральному регіонах.

Розвиток виробничих потужностей галузі в перспективі здійснюватиметься переважно за рахунок власних коштів суб’єктів господарювання. Скоротиться частка державних централізованих

капітальних вкладень, зросте питома вага коштів іноземних інвесторів.

Реалізація нової інноваційної стратегії передбачає спрямування 55 % усіх капіталовкладень в інноваційну сферу.

У регіональному розрізі інноваційна діяльність розвиватиметься переважно в Центральному, Донецькому, Придніпровському та Східному регіонах, на які припадає більш як 60 % усіх інноваційних витрат. У перспективі передбачається перехід лідерства від Донецького до Центрального регіону (найбільшого розвитку інноваційна сфера набуде в м. Києві). У 2-3 рази зростуть обсяги інноваційних витрат і в таких інноваційно слабких областях, як Волинська, Кіровоградська, Чернівецька

У подальшому прогнозуються певні структурні зрушення капітальних вкладень. Так, частка капітальних вкладень у паливну промисловість поступово знизиться з 40 % (1999 p.) до 22,2 %, в електроенергетику - з 15,4 до 10,5 %. Натомість зростуть інвестиції у металургію - з 20 до 25,3 %, машинобудування - з 5,7 до 19,8 %, хімічну і нафтохімічну - з 2,9 до 9,1 %. Стабільно високою залишиться частка інвестицій у харчову галузь - близько 13 %.

Науковий комплекс. Впровадження ринкових механізмів підтримки прикладних досліджень і розробок зумовить:

• концентрацію ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку науки й техніки;

• розробку нових технологій, спрямованих на вирішення таких проблем, як економія енергетичних, природних, водних та матеріальних ресурсів;

• розширення участі малого і середнього бізнесу в науково- технічному та інноваційному розвитку.

Взаємодія науки і сфери матеріального виробництва відбуватиметься через переорієнтацію науково-дослідних інститутів на розвиток сфер транспорту, зв’язку, торгівлі, матеріально-технічного постачання, що передбачає створення нових зразків і видів прогресивних машин, обладнання, приладів, засобів автоматизації, розробку новітніх синтетичних матеріалів і мінеральних добрив, будівельних матеріалів, фармацевтичних засобів, випуск нових товарів народного споживання дасокої якості.

Аграрний комплекс. Розвиток аграрного сектора передбачає:

• створення правового та економічного підґрунтя для реалізації товаровиробниками можливості вільного вибору форм господарювання;

• формування ринку землі й розвиток земельноорендних відносин;

• поліпшення фінансового стану (державна підтримка цін, реорганізація податкової системи, впровадження іпотечного кредитування тощо);

• створення межі міжгосподарських машинотехнологічних станцій і лізингових послуг;

• розвиток інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції, створення інтегрованих структур з виробництва, переробки, зберігання і реалізації сільськогосподарської продукції;

• регулювання імпорту продовольчих товарів з метою захисту і підтримки вітчизняного виробника;

• розвиток вітчизняного сільськогосподарського машинобудування;

• реформування соціальної сфери села і розвиток її інфраструктури.

У результаті здійснення зазначених заходів уже у 2010 p. валовий збір зерна буде доведено до 54,0 млн т, цукрових буряків -

25.5 млн, олійних культур - 2,1 млн, картоплі - 15,4 млн, овочів -

5.5 млн, плодів і ягід - 1,3 млн т. Буде реалізовано 2,0 млн т худоби та птиці у живій вазі, одержано і перероблено 28,9 млн т молока, 14,9 млрд шт. яєць, 10 тис. т вовни. Ці обсяги гарантують продовольчу безпеку держави, потреби населення у продовольстві та переробної промисловості у сировині, а ще реалізацію сільськогосподарської продукції на експорт.

Основні регіони сталого розвитку сільського господарства - Подільський, Придніпровський, Східний, Центральний та Південний.

10.4.