Організаційно-правове забезпечення підготовки фахівців пріоритетних професій та підвищення кваліфікації працівників сільського господарства

Згідно з положеннями ст. 15 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року складовою мети державної по­літики у сфері зайнятості є сприяння зайнятості населення, у тому числі в сільській місцевості та на депресивних територіях.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про пріоритетність со­ціального розвитку села та агропромислового комплексу в на­родному господарстві» підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів та робітничих кадрів для виробничої і соціальної сфери села у державних навчальних закладах здій­снюються за рахунок державного і місцевого бюджетів, а також на підставі договорів між навчальними закладами, підприєм­ствами, організаціями.

У ст. 44 Закону України «Про вищу освіту»· встановлено право на першочергове зарахування до вищих медичних і педагогічних навчальних закладів за державним замовленням осіб, які укла­ли угоду про відпрацювання не менше трьох років у сільській місцевості або селищах міського типу. Логічним продовженням виступає положення ст. 64 даного Закону, відповідно до якої ви­пускникам вищих медичних і педагогічних навчальних закла­дів, які уклали угоду про відпрацювання не менше трьох років у сільській місцевості або селищах міського типу, держава від­повідно до законодавства забезпечує безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм. Ці законодавчі положення покликані стимулювати молодь до повернення у села.

Перепідготовка і підвищення кваліфікації спеціалістів, ро­бітничих кадрів є обов’язковими і здійснюються періодично в строки, визначені державними органами. У разі невиконання договорів про перепідготовку і підвищення кваліфікації пра­цівників державні та приватні підприємства відшкодовують ма­теріальні витрати у державний та місцевий бюджети в порядку, визначеному урядом.

У Державній цільовій програмі розвиту українського села на період до 2015 року передбачалося формування сприятливих умов для роботи і проживання молоді у сільській місцевості, яке мало здійснюватися, зокрема, шляхом: запровадження надання матеріальної допомоги для облаштування випускникам вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, що працюватимуть у сільській місцевості, в тому числі надання довгострокових кре­дитів на пільгових умовах; оптимізації мережі професійно-тех­нічних навчальних закладів для підготовки працівників масових професій у сільському господарстві та інших сферах діяльності, відновлення роботи міжшкільних професійно-навчальних ком­бінатів; збільшення квоти прийому сільської молоді до вищих навчальних закладів за державним замовленням (при цьому пе­редбачаються договірні умови гарантованого повернення фа­хівців для роботи в селі).

Заохочення до роботи у сільській місцевості розповсюджу­ється також на працівників освітянської сфери. Так, ст. 57 За­кону України «Про освіту» передбачає, що педагогічним пра­цівникам, які працюють у сільській місцевості і селищах місь­кого типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педаго­гічними працівниками в цих населених пунктах і проживають у них, держава відповідно до чинного законодавства забезпечує безплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм. Пільги на безплатне користування житлом з опаленням та освітленням надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує вели­чини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Крім того, такі особи мають право на безоплатне одержання у власність зе­мельної ділянки в межах земельної частки (паю) члена сільсь­когосподарського підприємства, сільськогосподарської установи та організації, розташованих на території відповідної ради, із зе­мель сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарсь­кої установи та організації, що приватизуються, або земель за­пасу чи резервного фонду, але не більше норм безоплатної пе­редачі земельних ділянок громадянам, встановлених законом для ведення особистого селянського господарства.

Великою проблемою є зменшення кількості дітей у селах, що має серйозні демографічні і соціальні наслідки. Негатив­ною тенденцією розвитку законодавства у сфері освіти науков­ці вважають встановлення мінімальної кількості учнів для від­криття класів у сільських школах, хоча до недавнього часу у Законі України від 23 травня 1991 року «Про освіту» містилася норма, згідно з якою школи першого ступеня у сільській міс­цевості мали створюватися незалежно від наявної кількості уч­нів. Відкриття таких шкіл, а також самостійних класів у них здійснювалося за рішенням місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування^[222]. Відповідно до ст. 14 За­кону України «Про загальну середню освіту» у загальноосвітніх навчальних закладах, розташованих у селах, селищах, кількість учнів у класах визначається демографічною ситуацією, але по­винна становити не менше п’яти осіб. При меншій кількості уч­нів у класі заняття проводяться за індивідуальною формою на­вчання. Згідно зі ст. 14 Закону України «Про дошкільну освіту» у дошкільних навчальних закладах, розташованих у селах, се­лищах, кількість дітей у групах визначається засновником (влас­ником) залежно від демографічної ситуації.

15.6.