Техніко-юридичні правила кодифікації.

367

Кодифікацію здавна вважали видом систематизації поряд з інкорпорацією. Для цього були вагомі підстави: найкращим способом усунути плутанину з безліччю нормативно-правових актів є їх об’єднання з відбором, переробкою та погодженням всіх необхідних норм.

Створення кодексу - справа не тільки нелегка, але і нешвидка. Практичний досвід показував, що іноді краще інтегрувати безліч нормативно- правових актів в один без їх суттєвої переробки, ніж роками наближатися до створення кодексу. Так виник новий вид систематизації - консолідація, яка займає близьке положеннядо кодифікації. У 1990-і pp. вчені включили консолідацію в предмет свого вивчення.

Одночасно з цим почалася переоцінка власне кодифікації. Так, В. Бабаєв вважає, що кодифікація відноситься швидше до правотворчості, ніж до систематизації.

До цієї позиції вартує приєднатися і висунути такі аргументи:

1) систематизація має справу із законодавчими актами. У процесі ж створення кодексу доводиться мати справу з правовими приписами;

2) для створення кодексу використовується суто правотворчий інструментарій, що стосується побудови змісту, структури, логіки нормативно-правового акта, використання мови. При інкорпорації ці інструменти не використовуються.

Таким чином, систематизувати можна лише те, що є. Якщо створення кодексу дозволяє розчистити правове поле від завалів і нагромаджень нормативно-правових актів, то з цієї сторони кодифікацію можна вважати способом упорядкування нормативних документів. Але це тільки з точки зору ефекту, якого дозволяє досягти кодифікація, але не виходячи з її сутності.

Оскільки за своєю суттю кодифікація відноситься до правотворчості та лише (виходячи з її результатів) примикає до систематизації, правила її проведення в більшій мірі входять у правотворчу техніку. Інструменти формування змісту кодексу і його оформлення схожі з тими, які застосовуються при створенні інших нормативно-правових актів.

1) це дуже складна і високовитратна робота. Тому вона повинна починатися тільки тоді, коли винесено рішення державного органу про її проведення і фінансування. Саме державний орган бере на себе вирішення питання, чи необхідна кодифікація;

2) створення робочого колективу - завдання не з легких. У ньому повинні бути зібрані професіонали високого класу, причому різного профілю: і вчені-юристи, лінгвісти, політологи, фахівці у тій сфері життя, яка стала об’єктом кодифікації, і політики, і практичні працівники з великим досвідом;

3) план роботи колективу повинен бути розбитий на етапи з вказівкою термінів виконання робіт на кожному з них;

4) необхідний розподіл обов’язків між членами робочого колективу та визначення етапу включення їх в роботу;

5) важливий збір та відбір нормативного матеріалу, що підлягає кодифікації;

6) важливе узагальнення зарубіжного досвіду в сфері законодавства, що є об’єктом законопроектних робіт;

7) необхідний попередній аналіз нормативного матеріалу і вирішення питання про доцільність кодифікації. Створення кодексу не може бути просто модною витівкою, реалізацією чиєїсь ідеї або політичних амбіцій. Кодифікацію слід починати тільки тоді, коли це доцільно;

8) слід вивчити реальну обстановку в країні та визначити об’єктивні й суб’єктивні фактори, які можуть позначитися на дії майбутнього кодексу;

9) важливий аналіз зібранихдля переробки нормативно-правових актів і вичленення нормативних приписів, які увійдуть в кодекс. Одним з важливих моментів є вирішення питання, чи однорідні суспільні відносини вони регулюють, інакше кодекс не буде цілісним актом, а більше буде подібним на консолідований акт;

10) нормативні приписи, відібрані для переробки, повинні бути класифіковані з питань, що повинні знайти відображення в майбутньому кодексі. Ця класифікація має стати основою розробки структури кодексу;

її) найвідповідальніший етап - складання тексту проекту кодексу, формулювання його статей.

12) текст проекту повинен піддатися широкому обговоренню серед наукової громадськості. Можливо, окремі питання (скоріше, соціального характеру), регульовані проектом, слід винести і на оцінку широкої громадськості;

13) після цього проект кодексу повинен пройти всебічну експертизу різного профілю (юридичну, лінгвістичну, логічну, політологічну тощо);

14) далі проект кодексу з врахованими зауваженнями підлягає затвердженню комісією з кодифікації;

15) зазвичай проводиться галузева кодифікація. Може бути здійснена інституційна кодифікація, тільки в її назві не завжди використовується термін «кодекс» (наприклад, Правиладорожнього руху)³¹³. 3 історії відомі загальноправові кодифікації, наприклад Соборне укладання.

Вирішальним моментом кодифікації будь-якого нормативно-правового акта є визначення його структури. Виборчий кодекс повинен складатися з трьох основних частин: загальної, особливої (процедурної) і процесуальної.

^3,3 Там само. - C. 346-347.