<<
>>

Юридичні дефініції.

257

Юридичні дефініції - один із способів організації юридичної матерії. Якщо розглядати дефініції в історичному контексті, можна помітити, що вони відносяться до нових засобів вираження змісту права.

Це стосується не тільки українського права, а й права західноєвропейських країн. Визначення понять активно стало використовуватися в Західній Європі з серединиХХст., в Україні - з початку XXI ст. B радянський час не спостерігалось широкого розповсюдження дефініцій. Деякі вчені пояснюють це тим, що радянський період відрізнявся стабільністю, тоді як зараз Україна знаходиться на перехідному етапі, коли все, в тому числі поняття, піддаються динаміці. Дефініції, які дозволяють її відобразити, забезпечують сьогодні стабільність правового регулювання.

У цьому поясненні є частка лукавства. Стабільність в західноєвропейському суспільстві є зразком для багатьох країн. Дефініції там давно знайшли застосування. Відмовлятися від них не збираються і сьогодні. У Радянському Союзі дефініцію як спосіб правотворчої техніки просто ще не було інтелектуально освоєно. Ta й навіщо його було освоювати, якщо законодавство орієнтувалося не стільки на громадян, скільки на владу.

Але змінився суспільний лад в Україні, іншим став погляд на багато правових питань, у тому числі і на юридичні дефініції. Це правове явище піддалося потужній інтелектуальній атаці: кількадесятків учених під керівництвом В. Баранова зібралися на засідання круглого столу (2006 p.) з тим, щоб з різних сторін осмислити проблему законодавчих дефініцій. Так, наприклад, В. Карташов запропонував інтегративний підхід (формально-логічний, лінгвістичний, філософський, історичний, соціологічний, психологічний і спеціально-юридичний) до обґрунтування даного феномена.

Дефініція - стисле логічне визначення, яке містить найістотніші ознаки визначуваного поняття*30.

Необхідно розрізняти визначення:

- законодавчі (засновані на законодавчих або нормативних документах);

- які випливають із судової практики (тобто із судових рішень);

- доктринальні (пропоновані автором або школою права).

Законодавчі визначення є не тільки інструментами правотворчої техніки, а й fy більшості випадків) самостійними правилами, порушення яких для суб’єкта права може спричинити небажані наслідки. Цей факт має особливе значення в кримінальному праві.

Право - досить складна матерія, що має свої тонкощі, які необхідно вивчати професійно. Нормативно-правові акти, де містяться норми права, звернені не тільки до фахівців у сфері права, а й до звичайних громадян, тому в процесі правотворчості необхідно прагнути до того, щоб вони були по можливості зрозумілими і доступними для людей. [135]

Визначення понять, що вживаються в нормативно-правових актах - один з основних способів, що дозволяють досягти цієї мети.

Правіша складання дефініцій.

Розробка юридичних визначень проходить з великими труднощами. He випадково стародавні римляни стверджували, що «будь-яке юридичне визначення несе в собі небезпеку». Юридичне визначення має об\'єднати в загальній і розгорнутій формулі всі особливості юридичного поняття або юридичного феномена. Визначення має наповнити терміни конкретним юридичним змістом, виключаючи будь-якудвозначність. Звідси випливає, що юридичні дефініції повинні:

- відображати лише суттєві ознаки узагальнюваних явищ; ці ознаки повинні мати правове значення;

- бути повними і відображати всі узагальнювані явища;

- бути адекватними, тобто мати обсяг, що співпадає з визначеним поняттям;

- не містити суперечливих суджень;

- не містити терміни, що вживаються у визначеному понятті (щоб не було тавтології)[136].

Дефініції бувають декількох видів:

1) повні, тобто містять весь набір істотних ознак;

2) неповні, в яких відсутній повний набір суттєвих ознак, хоча присутні головні з них;

3) дефініції-переліки. Відносяться до розряду найпростіших. Саме тому вони були найпоширенішим, а точніше - єдиним способом характеристики тих чи інших правових явищ в древньому і становому праві. Такі дефініції використовуються, коли ще не накопичився достатній досвіду застосуванні поняття і не є можливим визначити його шляхом зазначення в ньому суттєвих ознак.

Дефініції-переліки мають більш ілюстрований характер, але їм притаманний серйозний недолік, що стосується точності та їх достовірності.

Класифікація дефініцій за способом складання:

1) дефініції-перерахування;

2) дефініції, що містять синтез складових частин явищ, предметів, документів;

3) дефініції через порівняння;

4) дефініції через відмінні ознаки;

5) дефініції, в яких вказується на одну головну ознаку явища.

6) загальні дефініції, де відображаються закономірності розвитку явищ.

Далеко не всі поняття, що зустрічаються в нормативних актах, треба

визначати. Відповідно до правотворчої практики визначенню підлягають поняття:

1) неточні;

2) рідкісні;

3) спеціальні;

4) іноземні;

5) складні юридичні;

6) буденні, що мають безліч смислів;

7) які по-різному трактуються юридичною наукою і практикою;

8) які вживаються в нормативно-правовому акті в розширювальному або обмеженому сенсі;

9) переосмислені, змінені.

Важливим є питання про те, де в нормативно-правовому акті поміщати дефініції. Ha цей рахунок існує кілька варіантів.

Відповідно з першим варіантом дефініція поняття дається при першому його згадуванні. Це зручно, якщо нормативно-правовий акт невеликий за обсягом, і користувач без зусиль може швидко вернуться до визначення, якщо виникне така необхідність.

Відповідно до другого варіанта на початку нормативно-правового акта подається серія дефініцій термінів, найбільш важливих і до того ж важких для розуміння. Цей варіант підходить для великих нормативно-правових актів. Але останнім часом він стає все більш універсальним.

Третій варіант - комплексний: незважаючи на розшифровкутермінів на початку нормативно-правового акта їх визначення дається при згадці в тексті. Варіант може використовуватися в тих випадках, коли нормативно- правовий акт орієнтований на широку аудиторію, де повторне роз’яснення змісту термінів покращує розуміння норм права.

Четвертий варіант - посторінково-посилальний: у тексті нормативно- правового акта дається посилання на сторінку, статтю, пункт нормативно- правового акта, де термін вперше вживається і визначається.

Даний варіант слід використовувати при формулюванні нормативно-правових актів, розрахованих на юристів.

Значення дефініцій.

Раніше дефініції були виключно прерогативою науки, потім стали зрідка вживатися і в законодавстві. Останнім часом практично у всіх країнах використання дефіцій для формування змісту нормативно-правових актів все більше розширюється. Чим обумовлений цей процес?

1. 3 розвитком демократичних засад удержаві законодавство «повертається обличчям» до громадян: у більшій мірі відображає в нормативно- правових актах їхні інтереси і формулює норми права по можливості ясно і зрозуміло. Дефініції допомагають виключити неясності в законі.

2. Свідомість людей зростає, коли люди стають більш інтелектуально розвиненими. Тепер вони не схильні задовольнятися поняттям як таким, вони хочуть проникнути в його суть.

3- Законодавство - це «арена зіткнення інтересів людей». Ось чому, якщо б не було дефініцій, кожен вибирав би вигідний для нього сенс термінів.

4- Ускладнилося і саме житгя. Право - це форма соціальної дійсності. Воно теж ускладнюється. Дефініції допомагають відрізнити одне поняття від іншого.

5. Дефініції допомагають глибше проникнути в суть регулюючих суспільних відносин. Поряд з чиновниками в правотворчості беруть участь вчені. Дефініції збагачують наукову основу законів.

6. Дефініції дозволяють розташовувати нормативний матеріал економно і не допускати повторень[137].

Як бачимо, значення дефініцій велике. Вони несуть досить серйозне смислове навантаження, що не дозволяє їх вважати другорядним способом вираження змісту права. He слід перевантажувати ними нормативно-правовий акт, оскільки це може позбавити його гнучкості та оперативності впливу на суспільні відносини.

Внесення в текст НПА дефініцій - офіційних і легальних визначень понять, є тим інструментом, який дозволяє забезпечити загальну ясність та популярність законодавства. У теорії немає єдиного підходу до дефініції термінів у НПА.

Зокрема, Д. Керімов вважає, що в такому виді НПА, як закон, що стосується всього суспільства чи значної його частини, повинні подаватися визначення кожного юридичного терміна. Сам по собі такий підхід є зрозумілим, але він навряд чи зможе реалізуватися. Адже визначення кожного юридичного терміна в НПА зробить його громіздким[138].

Чеські дослідники А. Кнапп, В. Герлох стверджують, що надмірна кількість визначень робить норму права негнучкою, що може мати негативний вплив. Тому вказується, що дефініції надаються лише окремим юридичним термінам, зокрема тим, які мають вирішальне значення для правового регулювання, а також поняттям, які не мають загальнопоширеного використання чи вживаються у більш вузькому чи істотно відмінному значенні, порівняно із загальноприйнятим.

Л. Апт сформулював законодавчу дефініцію як коротке визначення якого-небудь поняття, що адекватно розкриває зміст поняття, яке називає його родові та (або) видові ознаки, а також включає його характеристики у стислій і узагальненій формі. До законодавчих визначень треба підходити дуже відповідально й обережно. Нормативні визначення доцільно давати тільки в тих випадках, коли без них неможливо або важко правильно розуміти відповідні терміни і, отже, нормативно-правовий акт у цілому[139].

T. Подорожна, здійснивши детальний аналіз основних наукових підходів до розуміння природи законодавчих дефініцій, подає таке визначення: законодавчі дефініції - це вихідні (основоположні), самостійні та специфічні державно-владні приписи, що є короткими визначеннями понять, які використовуються в законодавстві. За своєю природою, змістом і формами вираження, значенням у правовому впливі на суспільні відносини законодавчі дефініції суттєво відрізняються від доктринальних і практично-прикладних юридичних понять. Ці розбіжності чітко виявляються у їхніх функціях[140].

Законодавчі дефініції забезпечують точність застосування термінології, є органічним доповненням вимоги єдності термінології, а також сприяють однозначності тлумачення законів.

He слід перенасичувати законодавчий акт юридичними дефініціями. При розробці проекта НПА важливо розуміти, які саме поняття потребують обов’язкового визначення. Необхідність нормативнихдефініцій виникає в тому випадку, коли поняття сформовано шляхом переосмислення загальновживаного слова або з використанням нетрадиційної лексики (рідкісних, спеціальних та іншомовних слів, в тому числі юридичних термінів); поняття сформовано за допомогою слів, які викликають різні за змістом асоціації; дане поняття є специфічним (з урахуванням цілей закону); поняття по-різному трактується юридичною наукою і практикою; щодо його змісту не повинно бути сумнівів та непорозумінь (якщо термін дуже важливий для розуміння НПА); відсутність чіткого визначення терміна може призвести до неясності щодо правильного розуміння НПА та точного тлумачення терміна[141].

Під дефектом законодавчої дефініції розуміється невідповідність конструкції визначення відображуваним явищам, процесам, фактам, суспільним відносинам, їх елементам, а також порушення логіки її розташування у структурі джерел права. Найбільш типовими дефектами законодавчої дефініції є двозначність, неточність, декларативність, зайва деталізація, абстрактність, тавтологічність, алогічність законодавчих дефініцій.

До системи заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання законодавчих дефініцій можна віднести: створення механізму виявлення ситуацій, при яких доцільне створення законодавчих дефініцій; уніфікацію системи техніко-юридичних формул реалізації законодавчих дефініцій та їх закріплення у різних видах джерел права; підготовку методики визначення оптимального обсягу дефінітивного матеріалу як у тексті окремого джерела права, так і в законодавстві в цілому; систематизацію дефінітивного матеріалу, що міститься в українському законодавстві; створення спеціального Зводу законодавчих дефініцій, розумну конкретизацію в діючій системі права.

Доцільно якнайповніше визначити терміни в законах загального характеру, зокрема, в кодексах, а в спеціальних законах визначати лише поняття, які стосуються вузької сфери суспільних відносин, що регулюються цим законом. Відсутність чіткого визначення терміна може призвести до порушення конституційних прав і свобод. Визначення, як правило, розташовуються в окремій статті загальних положень або на початку нормативно-правового акта чи окремої глави; в окремій статті закону, де вперше застосовується такий термін; в дужках - як синонім (найчастіше для уточнення терміна).

Визначення, що мають принципове значення і використовуються часто, як правило, формулюються на початку НПА або в тих статтях, де вони застосовуються вперше. За наявності в акті загальної частини більш важливі терміни доцільно визначати в ній, розміщуючи їх в окремих статтях. Загальна

262 частина має містити визначення лише базових термінів для конкретного акта, інші - треба пояснювати на початку конкретного розділу або в самій статті. He рекомендується давати визначення термінів наприкінці акта, в додатках чи примітках.

Типовими помилками при формуванні нормативної дефініції є надто широке або занадто вузьке визначення поняття; тавтологія у визначенні (помилкове визначення поняття через це ж поняття); визначення невідомого через невідоме (помилкове визначення, коли поняття визначається через таке поняття, яке не визначено); неясність та розмитість ознак, які входять у визначення.

3 наведеного вище можна зробити висновок, що юридична термінологія разом із техніко-юридичними правилами побудови й формулюванням норм права є специфічними засобами вираження змісту НПА. Мова й термінологія НПА - складові юридичного письма, яке у свою чергу є інструментарієм юридичної техніки. Висока якість юридичного письма здатна забезпечити належнуякістьта ефективність усього законодавчого масиву, що, безумовно, сприятиме адекватному впливу законодавства на політичні, економічні та соціальні відносини в державі.

У принципі, займаючи незначний обсягнормативноготексту, юридична термінологія є його базою та смисловим фундаментом. Основний фонд юридичної термінології міститься у нормативно-правових актах. Саме вони визначають термінологічні еталони. Дослідження давніх українських термінологічних джерел, ґрунтовна наукова розробка юридичних понять, логічний аналіз і точне визначення, упорядкування правової термінології та вирішення п функціональних проблем - основні шляхи вдосконалення юридичних термінів в Україні.

Законодавча дефініція - багатовимірне у гносеологічному і прикладному сенсі явище сучасного українського законодавства. Це не тільки база для сприйняття поточних правових установлень, джерело загальновизнаного уніфікованого соціального регулювання. Багато в чому це унікальний фактор розвитку законодавства, який здатний надати як стимулювальний позитивний вплив на процес упорядкування суспільних відносин, так і кардинально знизити ефективність законодавства. Дефініція має стати головним провідником ідеї «просто про складне».

<< | >>
Источник: Шутак І.Д.,Онищук І.І.. Юридичнатехніка: навчальний посібник для вищих навчальних закладів /1. Д. Шутак, I. І.Онищук. - Івано- Франківськ,2013. - 496 c.. 2013

Еще по теме Юридичні дефініції.:

- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Антимонопольно-конкурентное право - Арбитражный (хозяйственный) процесс - Аудит - Банковская система - Банковское право - Бизнес - Бухгалтерский учет - Вещное право - Государственное право и управление - Гражданское право и процесс - Денежное обращение, финансы и кредит - Деньги - Дипломатическое и консульское право - Договорное право - Жилищное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - История государства и права - История политических и правовых учений - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Маркетинг - Медицинское право - Международное право - Менеджмент - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Права человека - Право зарубежных стран - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предпринимательское право - Семейное право - Страховое право - Судопроизводство - Таможенное право - Теория государства и права - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Экономика - Ювенальное право - Юридическая деятельность - Юридическая техника - Юридические лица -