Поняття та особливості кодифікації.

Кодифікація - особлива змістовна форма систематизації законодавства, яка здійснюється шляхом перероблення та зведення норм права, що містяться в різних актах, у логічно узгоджений нормативно-правовий акт, котрий системно й вичерпно регулює певну сферу суспільних відносин, як правило на галузевому рівні^[176].

Таке розуміння кодифікації в українській правовій науці. Тепер звернемося до зарубіжного досвіду. У Європейському Союзі існує занадто вільне розуміння кодифікації: це видання будь-яких нормативно-правових актів органами Євросоюзу (інструкцій, директив, постанов тощо).

У Франції - центрі романо-германської сімТ права - кодифікацію розуміють у вузькому і широкому сенсі. У вузькому сенсі кодифікація - це процес створення класичних кодексів, в широкому - процес об’єднання нормативно-правових актів в єдиний документ, де законодавчі норми, по суті, не переглядаються, усуваються тільки протиріччя між ними, застарілі положення. Більше того, деякі французькі вчені готові вважати кодифікацією з’єднання нормативно-правових актів у єдиний збірник. Тут вже практично стирається різниця між видами систематизації. Однак не можна сказати, що вони не праві. Слово «кодекс» в перекладі з латині означає «книга», і тоді виходить, що створення системного збірника нормативно-правових актів правомірно називати кодексом.

I все ж слова «кодифікація», «кодекс» все більше вживають у спеціальному сенсі: як сукупність розрізнених норм права, наведених у формі єдиного цілого.

3 розвитком суспільства збільшуються мовні можливості людей. Це дозволяє використовувати безліч термінів для диференціації різних правових явищ. Навряд чи варто позначати єдиним терміном «кодифікація» різні види систематизації. Тому використання в українській правовій науці слова «кодифікація» в специфічному сенсі видається виправданим.

Кодифікація - це спосіб систематизації, за яким здійснюється упорядкування законодавства, забезпечення його системності та узгодженості³\'⁰.

При цьому способі проводиться така обробка нормативно-правових актів, що певною мірою змінює їхню структуру (погоджує, усуває протиріччя, об’єднує тощо). Результатом кодифікації є новий нормативно-правовий акт (кодекс, положення, інструкція тощо).

При кодифікації не обмежуються приведенням у порядок тексту чинних нормативно-правових актів. Виходячи із загальних принципів даної правової системи, враховуючи предмет і метод правового регулювання, не просто об’єднують і систематизують наявні правові акти, а переробляють їхній зміст в одному зведеному акті. Струнко й внутрішньо узгоджено викладають правові приписи, які максимально повно регулюють певну галузь суспільних відносин.

Здійснюючи кодифікацію, суб’єкти правотворчості ставлять за мету критично переоцінити чинні норми права, переглянути нормативно-правові акти таким чином, щоб усунути неузгодженості та суперечності між ними, заповнити прогалиниуправовомурегулюванні, замінити і оновити застарілі норми. Кінцевою метою кодифікації є створення нового зведеного законодавчого акта, що замінює нормативно-правові акти, які діяли раніше.

Французький дослідник Стефан Гі, говорячи про мету кодифікації, підкреслює, що вона дозволяє зменшити кількість законів, які підлягають виконанню. Оскільки закони, що стосуються одного й того ж предмета, іноді такі, що зазнавали змін, групуються в один великий закон - кодекс. Таким чином, маніпуляції з текстами обмежуються. Текстові протиріччя і редакційні викривлення витісняються.

Крім того, ця операція надає можливість самому нормопроектувальнику в процесі укладання кодексута наприкінці процедури очистити законодавчі положення від тих елементів, які, можливо, є неконституційними або несумісними з політикою Європейського Союзу.

Деякі вчені та нормотворці-практики нашої держави вважають, що широке здійснення кодифікаційних робіт в Україні дасть можливість на новомуякісномурівні регулювати суспільні відносини, викоренити недоліки нині чинного законодавства.

Пропонується увесь нормативний масив вмістити орієнтовно в 6o кодексах.

^3,0 Юридическая техника: конспект лекций [Электронный ресурс]. - Режим доступа : gkp.sfedu.ru/files/Grants/20o8/Costenko_Urid.techn%202.doc

362 кращій оглядовості законодавства, мають більш глибоку тенденцію до стабільності правових приписів.

Кодифікація має тільки офіційний характер. Розрізняють такі її види: а) загальна; б) галузева; в) спеціальна.

Під загальною кодифікацією розуміють таке упорядкування законодавства, в результаті якого утворюється кодифікований нормативно-правовий акт з основних галузей права - Звід законів.

Звід законів — універсальна форма систематизацпзаконодавства, здійснювана з метою удосконалення правового регулювання суспільних відносин, забезпечення більшої стабільності й доступності законодавства, зміцнення законності та підвищення правової культури громадян.

Звід законів є результатом загальної систематизації чинного законодавства, коли шляхом створення нових нормативно-правових актів (що мають кодифікаційний характер консолідацїї актів з однакових питань, внесення систематизованих доповнень у чинні нормативно-правові акти, видання нормативно-правових актів, що усувають прогалини в законодавстві) створюється новий нормативно-правовий акт у вигляді Зводу законів.

Звід законів не замінює чинних актів законодавства єдиним кодифікованим актом, а є офіційним перевиданням (його здійснює найвищий орган законодавчої влади) раніше ухвалених правових актів нормативного характеру, певним чином систематизованих. Тому Звід законів слід розглядати як офіційне систематизоване зібрання найважливіших чинних нормативно- правових актів. Текст актів, вміщених у Зводі законів, вважається достовірним та офіційним. У разі спору щодо змісту певної норми, необхідно звертатися до джерела, де вперше було опубліковано нормативно-правовий акт.

Історії відомі приклади створення Зводів законів: Звід законів Юсги- ніана, Звід законів Російської імперії, Звід законів CPCP, Звід законів УРСР. Ha останньому правотворчому акті є сенс зупинитися окремо як на вітчизняному досвіді.

Звід законів УРСР - систематизоване зібрання законодавчих та інших актів України. B основу зібрання було покладено Конституцію УРСР 1978 року. Звід - офіційне видання Президії Верховної РадиУРСР і Ради Міністрів УРСР. Він має 5 розділів: і. Законодавство про суспільний і державний лад. Законодавство про соціальний розвиток і культуру. 2. Соціально-економічні права громадян. 3. Законодавство про охорону природи і раціональне використання природних ресурсів. 4. Законодавство про народне господарство. 5. Законодавство про правосуддя і охорону правопорядку. Розділи зводу мають свою внутрішню структуру: вони поділяються на глави, параграфи, пункти і підпункти.

Видання зводу справило певний позитивний вплив на забезпечення правозастосовної діяльності органів державної влади України, інших суб’єктів правових відносин, а також у правовиховній сфері. Всього вийшло 9 томів Зводу (1982-1988 pp.).

Ha даному етапі представники юридичної науки і нормотворці-прак- тики привертають увагу до ідеї створення нового Зводу законів України. Підкреслюється, що дотепер правова система розвивалась шляхом простого кількісного накопичення нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання різних сфер суспільних відносин, а також постійного внесення до них численних змін і доповнень. Критичне і творче переосмислення цих актів з метою перетворення їх на єдину, зручну для користування систему нормативних приписів сприяє створенню універсальної форми систематизації законодавства - Зводу законів України.

Ідея універсалізації законодавства підтримана в парламенті. Верховна Рада України 5 березня 1998 року прийняла постанову № 189 «Про підготовку до видання Зводу законів України».

Ha жаль, доводиться констатувати, що ідеї відносно створення Зводу законів не перетворено у всебічно обґрунтовану правотворчу концепцію, а наведену постанову - у конкретні заходи щодо її реалізації. Тому підкреслювалося, що «нагальною вимогою часу стає науково обґрунтована оцінка ефективності законодавства. Набуває дедалі більшої актуальності аналіз законів не тільки з точки відповідності загальним принципам права чи нормам законотворення, а й з точки зоруїх спроможності сприяти досягненню поставленої мети. Одним із головних методів підвищення ефективності чинного законодавства безперечно вважається його кодифікація.

Під галузевою кодифікацією розуміють таке упорядкування законодавства, що охоплює нормативно-правові акти певної його галузі (основи законодавства, кодекси).

Основи законодавства - це базові нормативно-правові акти, які визначають провідні принципи нормативногорегулювання у тій чи іншій сфері.

Наприклад, Основи законодавства України про культуру визначають принципи культурної політики, пріоритети у розвитку культури, права громадян у сфері культури тощо. Ha підставі Основ, як правило, розробляються інші нормативно-правові акти, якими деталізуються норми права і положення. Так, були прийняті Закони України «Про бібліотеки і бібліотечну справу», «Про фізичну культуру і спорт» та інші.

Кодекс - це єдиний, зведений, юридично і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативно-правовий акт, що забезпечує на науковій основі повне, узагальнене та системне регулювання суспільних відносин у відповідній галузі або підгалузі законодавства^[177]\'¹. Це систематизований

законодавчий акт, що регламентує однорідну сферу суспільних відносин. Характеризується такими ознаками: має високий рівень упорядкування нормативного масиву; є результатом правотворчої діяльності держави, приймається парламентом у порядку встановленої процедури, має нормативний характер, регламентує найважливіші питання відповідної сфери суспільних відносин, відрізняється властивим йому предметом (видом суспільних відносин) та методом (способом упорядкування) правового регулювання.

B Україні ведеться значна правотворча діяльність щодо укладання кодексів. Лише з і січня 2004 року набрали чинності нові Цивільний, Господарський, Сімейний, Кримінально-виконавчий і Митний кодекси. Прийнято Цивільний процесуальний, Господарський процесуальний, Адміністративно- процесуальний. Розробляється Інформаційний та деякі інші кодекси. Практика вимагає прискорення нормопроектних робіт щодо підготовки кодифікованих актів. Високі темпи кодифікації не повинні негативно впливати на її якісні показники. Атаке трапляється. Наприклад, на думку M. Коржанського та О. Литвака у новому Цивільному кодексі України міститься ряд суттєвих помилок. Так, у ч. 4 ст. 4 ЦК визначається: «актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України».

Вчені-юристи заперечують: постанови органувиконавчої влади держави ніде, ніколи і ніким не визначалися і не визначаються законами. Надання постановам Кабінету Міністрів сили законів може призвести до суттєвої юридичної плутанини. Тому таке рішення є помилковим. Як незадовільне характеризується визначенняуст. 190 поняття «майно». Підкреслюється, що без визначення суспільної сутності речі вона не може визнаватися майном. Дикі тварини і птахи - речі, але вони не є майном. He є і не можуть бути майном космічні речі - планети, зірки, астероїди, супутники тощо. Майном у цивільному праві і законодавстві називаються речі, створені працею людей для задоволення певних потреб, які мають вартість, ціну і попит. Зазначені й деякі інші недоліки кодексу.

Під спеціальною (комплексною) кодифікацією розуміють упорядкування тих нормативно-правових актів, що регулюють той чи інший правовий інститут (Повітряний та Митний кодекси).

Розглянувши основні види систематизації, зупинимося на відмінностях між інкорпорацією та кодифікацією, які можна звести до таких ознак:

1) інкорпорація може здійснюватися будь-якими суб’єктами (державними та недержавними органами й організаціями, приватними особами), а тому вона може бути як офіційною, так і неофіційною. При цьому для здійснення інкорпорації немає потреби в наявності відповідних спеціальних повноважень;

2) кодифікація здійснюється виключно спеціально уповноваженими на те органами держави і завжди має офіційний характер;

3) мета інкорпорації полягає у зовнішній обробці чинного законодавства, яка б забезпечувала його доступність, легкість розуміння, зручність реалізації.

4) мета кодифікації - кардинальна переробка та удосконалення змісту нормативного регулювання;

5) при інкорпорації не вносять зміни у правові приписи щодо прав і обов’язків суб’єктів правовідносин, встановлення чи зміни санкцій тощо, тобто зміст норм правових актів по cyri не змінюється;

6) при кодифікації, орієнтуючись на потреби суспільного розвитку, у зміст правового регулювання вносяться суттєві зміни аждо відміни існуючих і створення принципово нових правил поведінки;

7) інкорпорація законодавства може здійснюватися на основі широкого кола підстав: хронології видання нормативно-правових актів, предмета регулювання, алфавітного порядку тощо;

8) кодифікація здійснюється в межах певної галузі законодавства, тому в ії основі мають бути предмет і метод правового регулювання;

9) при інкорпорації створюється зібрання (збірка) нормативно-правових актів (чи витягів з них), які були видані в різний час і можуть бути призначені для регулювання як однієї, так і кількох різних сфер суспільних відносин. При цьому зміст нормативно-правових актів може подаватися таким, яким він приймався суб’єктом правотворення і був поданий при першому опублікуванні, або таким, яким він став після внесення змін і доповнень. Тому такі зібрання можуть мати як офіційний, так і неофіційний характер. B офіційній інкорпорованій збірці обов’язково даються посилання на офіційні друковані видання, в яких вміщено офіційний (загальнообов’язковий) текст надрукованого у збірці нормативно-правового акта.

У результаті кодифікації створюється новий законодавчий акт (кодекс), який регламентує конкретну сферу суспільних відносин і завжди має офіційний характер.

При наявності суттєвих відмінностей між інкорпорацією та кодифікацією, як форми упорядкування і вдосконалення законодавства вони не протиставляються у практичній діяльності, а взаємодіють одна з одною.

Постійний розвитокта вдосконалення соціально-економічних відносин об’єктивно вимагає забезпечення їх відповідною законодавчою базою. Правотворчий процес як основний засіб здійснення державної політики гармонізації суспільних взаємодій покликаний задовольняти цю нагальну потребу суспільства. Характер практичної реалізації створення адекватного правового поля породжує дві основні проблеми суто пізнавального характеру: по- перше, систематизацію накопиченого нормативного матеріалу, обґрунтування фундаментальних принципів, на яких він базується, по-друге, відповідність утворених системночггруктурних одиниць права динаміці соціальних взаємодій.

Таким чином, систематизація законодавства є суттєвим чинником у правотворенні, забезпеченні реалізації норм права та підвищенні правосвідомості громадян.

Особливості кодифікації.

Кодифікація істотно відрізняється від інших видів систематизації. Розглянемо ії ознаки:

1) метою кодифікації є створення єдиного та узгодженого нормативно- правового акта;

2) кодекс - це фундаментальний нормативно-правовий акт, з допомогою якого систематизуються відносини всієї галузі права. При цьому він закріплює основи правового регулювання тієї чи іншої сфери суспільних відносин, а тому не скасовує інших видів нормативно-правових актів;

3) цілісності кодексу додають не тільки однорідність регулюючих ним суспільних відносин (його предмет), але й специфічний методїх регулювання, а також закріплені в ньому принципи галузі права;

4) кодифікація здійснюється періодично в залежності від накопиченого нормативного матеріалу та об’єктивної необхідності його всебічної переробки;

5) при кодифікації доводиться мати справу з правовими приписами, нормами права, інститутами права;

6) зібрані правові приписи ґрунтовно переробляються, тобто вони можуть бути змінені, доповнені. Ha їх основі або тільки з їх урахуванням можуть бути створені нові правові приписи;

7) усі правові приписи, намічені для включення в кодекс, потрібно пов’язати і розташувати за заздалегідь розробленою логічної схемою;

8) кодифікація має певні обмеження, які повинні бути прийняті до уваги:

— час існування галузі, інституту, які стали об’єктами кодифікації (лише «старі» галузі, що накопичили значний нормативний масив, можуть бути кодифіковані);

— швидкість зміни суспільних відносин, які регулюються нормативно- правовими актами, складають об’єкт кодифікації (швидко змінювані життєві ситуації, наприклад, пенсійні, навряд чи можуть бути кодифіковані);

9) результати кодифікації завжди мають офіційний характер. Тільки законодавчий орган, за статусом найбільш компетентний в сфері право- творчості, може втілити кодекс в житгя і прийняти його в якості закону;

10) кодифікований акт є обов’язковим для всіх його адресатів;

її) кодифіковані закони, хоч і вважаються за юридичною силою рівноправними із законами некодифікованими, такий підхід суперечить одному з основних правил юридичної техніки: спеціальний закон має перевагу перед законом загальним. Кодекс не завжди регулює всі тонкощі загальнодержавних відносин. I якщо з цієї причини доводиться видавати закон більш детальний і спеціалізований, немає ніяких підстав надавати преференції кодифікованому акту. Незважаючи на це, кодекси в системі законів займають чільне місце і мають великий авторитет³¹².

^3,2 Кашанина T. В. Юридическая техника. - С. 343-344.

20.2.