Проблеми страхового права

Страхове право визнається комплексною галуззю права. Сис­тематизація норм, які утворюють страхове право, є однією зі складових систематизації права і законодавства загалом.

4)    проста сукупність норм різного змісту. Крім того, твердження про можливість існування комплексних галузей права взагалі є також дискусійним. Тому з’ясування поняття страхового права, визначення місця страхового права у національній системі права потребує встановлення співвідношення між системою права і си­стемою законодавства.

Коротко окреслимо традиційні уявлення про співвідношення системи права і системи законодавства. Основним елементом си­стеми права вважається галузь права. Галузь права поділяється на елементи — підгалузі права й інститути права. Підгалузь права

—    система однорідних предметно пов’язаних інститутів певної галузі права. Правовий інститут є частиною галузі права і склада­ється з відносно відокремлених і пов’язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відно­син. Правова норма є первинною чарункою системи права. Тож основні елементи системи права — це галузь права, підгалузь права, правовий інститут, правова норма.

Основним елементом системи законодавства є галузь законо­давства.

Отже, система права є системою правових норм (внутрішній бік права), а система законодавства є системою нормативно- правових актів (зовнішній бік права). Система права і система за­конодавства співвідносяться між собою як зміст і форма. Система права складається з галузей права (мають свій предмет і метод правового регулювання), а система законодавства складається з галузей законодавства (предмет регулювання не завжди однорід­ний, а методу правового регулювання може не бути).

Існують такі основні позиції стосовно співвідношення системи права і системи законодавства: 1) законодавство (форма права) не може бути відокремлено від свого змісту (права), і тому галузей законодавства існує рівно стільки, скільки існує галузей права;

2)    галузі законодавства не є подібними галузям права. У певних випадках галузі законодавства збігаються: а) з галузями права (ци­вільне, кримінальне законодавство); б) з підгалузями права (автор­ське, водне законодавство); в) з інститутами права (спадкування);

3)    галузь законодавства може містити норми кількох галузей права

—    комплексна галузь законодавства; 4) галузь права може містити норми кількох галузей права — комплексна галузь права.

Отже, бачимо, що не існує єдиного розуміння співвідношення системи права і системи законодавства. Водночас домінують дві непримиренні концепції.

Залежно від вибору першої чи другої концепції видається мож­ливим визнати сукупність правових норм, які регулюють відно­сини у сфері страхування і як галузь права, і як галузь законо­давства.

Між прибічниками зазначених концепцій щодо співвідношен­ня системи права і системи законодавства протягом тривалого часу в явній або прихованій формі точиться гостра полеміка. На підтвердження своїх позицій прибічники обох концепцій наво­дять аргументи, які сягають меж логічної довершеності. Водно­час абстрактно-теоретичні розбіжності у розумінні співвідно­шення системи права і системи законодавства є основою конкретно-негативних наслідків у правовому регулюванні суспі­льних відносин.

По суті, відмінності між обома зазначеними концепціями в основному полягають у такому. Відповідно до першої концепції систематизація відбувається на підставі диференціації суспільних відносин і відповідних норм права. Згідно із другою концепцією систематизація відбувається на підставі диференціації видів дія­льності і статей нормативно-правових актів.

З огляду на те, що суспільні відносини і види соціально зна­чимої діяльності не є тотожними поняттями, а також те, що нор­ми права можуть регулювати не відносини і не діяльність, а по­ведінку суб’єктів, то вироблення єдиного підходу до співвід­ношення системи права і системи законодавства у межах наявної теорії права видається дещо утрудненим.

Варто зауважити, що з набуттям Україною незалежності від­носини у суспільстві змінились кардинально.

¹⁴⁸ Иоффе О. С. Избранные труды по гражданскому праву. — М.: Статут, 2003. —

С. 268.

Щербина В. С. Господарське право: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 13. рактеру і структури суспільних відносин аж ніяк не вплинула на теорію права. Вона, по суті, лишилася такою, якою й була за ча­сів існування Радянського Союзу. «Традиційні уявлення про “систему права” і “систему законодавства”, які склались у теорії, є однобічними, метафізичними абстракціями штучно роз’ єднаних між собою змістовної та формальної сторін єдиної правової сис­теми, тобто відображають не реально функціонуючу правову си­стему, а її довільно, умоглядно розчленовані фрагменти»^[147].

Антагонізм вітчизняних науково-теоретичних концепцій розу­міння системи права і системи законодавства, піднесення суб’єк­тивних інтересів окремих наукових груп вище за об’єктивні інтере­си країни призводять до унеможливлення розв’язання проблем як у законотворчості, так і у правозастосовчій практиці, що не сприяє ефективному правовому регулюванню суспільних відносин.

У контексті викладеного привертає увагу невимушена легкість, з якою створюються і можуть бути створені комплексні галузі права (наприклад, медичне право, спортивне право, а з часом, на­певно, і культурне право, освітнє право тощо). Невпинний і прак­тично нескінченний процес виникнення комплексних галузей пра­ва може свідчити про брак у теорії права чітких критеріїв розмежування основних і комплексних галузей права. Разом з тим необмежено можлива кількість комплексних галузей права може призвести до того, що конкретні норми права будуть одночасно належати до всіх галузей права і, водночас, не належати до жодної. Дальше посилення тенденції щодо створення комплексних галузей права може спричинитися до виникнення такої самої необмеженої кількості відповідних кодексів (з урахуванням способу і порядку їх створення), що суперечить не тільки об’єктивно наявним суспіль­ним відносинам, а й звичайному здоровому глузду.

1.4.