Особливості становлення страхового права ЄС

Основою створення і розвитку страхового права ЄС став Договір про заснування Європейської Спільноти (далі — Договір) від 21.03.57, укладений у Римі.

Договір регламентував створення єдиного ринку товарів і послуг. Надання послуг регламентовано розділом III Договору «Вільне пересування осіб, послуг та капіталів». Відповідно до ст. 50 Договору послугами вважаються такі послуги, коли вони, як правило, надаються за винагороду і не підлягають дії положень про свободу пересування товарів, капіталу та осіб. До «послуг» зокрема належать:

а) діяльність промислового характеру;

б) діяльність комерційного характеру;

в) діяльність ремісників;

г) професійна діяльність^{^[237]}.

Договором передбачено поступове скасування будь-яких обмежень на вільне надання послуг у межах Спільноти стосовно до громадян держав-членів, що здійснюють своє право на заснування та підприємницьку діяльність в іншій державі-члені Спільноти, ніж та, громадянинові якої надаються послуги.

Крім того, відповідно до п. 2 ст. 51 Договору право вільного надання банківських та страхових послуг, пов’язаних з переміщенням капіталу, забезпечується положеннями про свободу переміщення капіталу.

Водночас на момент підписання Договору кожна держава мала своє власне страхове законодавство у межах національної системи права, яке відрізнялось від норм, що регулювали страхові правовідносини в інших країнах-членах Спільноти.

Зазначені обставини обумовили завдання створення фактично нової правової системи для регулювання єдиного ринку страхових послуг. Договір передбачав способи формування єдиного європейського регулювання послуг загалом і страхового ринку зокрема. Принципи вільного надання страхових послуг і свободи переміщення капіталу повинні були реалізовуватись завдяки лібералізації й координації, а також гармонізації національних правових систем і страхових законодавств. Формування єдиного європейського ринку страхових послуг потребувало поступового реформування і зміни чинного регулювання з метою його уніфікації, а також зняття бар’єрів і перепон для вільної торгівлі страховими послугами на всій території держав-членів спільноти.

Основна складність створення єдиного страхового права ЕС полягала у суттєвих розбіжностях між національними правовими системами, а саме між континентальним правом (наприклад, Франція, Німеччина) і англосаксонською правовою системою (Великобританія). Так, страхове право Великобританії, засноване на правовому прецеденті, було менш систематизоване, ніж континентальне страхове право. З іншого боку, законодавства країн, які належали до однієї правової системи, були унікальні і суттєво відрізнялись одне від одного як за формою викладу і систематизації норм права, так і за їх змістом. Незважаючи на транскордонну торгівлю і міжнародні зв’язки, історичні й політичні умови призвели до формування і регулювання ринку страхових послуг відносно ізольовано у кожній країні протягом тривалого часу.

На момент підписання Договору найбільш показові розбіжності існували у сфері цивільно-правового регулювання договору страхування. Так, у Німеччині договір страхування регламентується спеціальним законом (Закон ФРН «Про договір страхування» від 30 травня 1908 р.) а у Великобританії переважно судовими рішеннями — прецедентами. Зазначені розбіжності стосувались не тільки форм правового регулювання або процесуальних питань, але й матеріально-правових положень.

Наприклад, у країнах континентальної системи права передбачена обов’язкова письмова форма договору страхування, недодержання якої тягне за собою його недійсність, тоді як у Великобританії письмова форма договору страхування потрібна тільки в морському страхуванні. На відміну від англійського страхового права, континентальна страхове право встановлювало більш жорстку регламентацію страхових правовідносин, і більшість його норм мало імперативний характер. Сучасне цивільно-правове регулювання договору страхування не дуже відрізняється від того, що існувало на момент підписання Договору.

З іншого боку, існували розбіжності в адміністративному праві країн-членів Спільноти. У першу чергу це стосувалось законодавства про страховий нагляд і практики його застосування. До початку формування страхового права ЄС діяли британська система страхового нагляду і система матеріального нагляду. Британська система передбачала переважно фінансовий контроль за платоспроможністю страховиків. Матеріальна система ґрунтувалась на практично всебічному контролі не тільки за фінансовим становищем страховика, коли він одержував ліцензію (дозвіл на проведення страхової діяльності), але й на контролі за умовами страхування і страховими тарифами. Без згоди органу страхового нагляду страховики не мали права змінювати умови страхування і страхові тарифи, укладаючи договір страхування. У деяких країнах, наприклад у Франції, нагляд здійснювався за всіма видами страхування, у Німеччині — за переважною більшістю (за винятком транспортного страхування), а в Бельгії тільки за страхуванням життя, страхуванням від нещасних випадків і страхуванням цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Окреслені відмінності й особливості правового регулювання відносин у сфері страхування в різних країнах суттєво ускладнили формування загальноєвропейського страхового законодавства, яке пройшло непростий шлях розвитку. У наш час страхове законодавство ЄС налічує більш як 40 Директив зі страхування, а також значну кількість рішень Суду ЄС.

10.2.2.

<< | >>

↑

Источник: Страхове право : навч. посіб. / В. В. Мачуський. — К. : КНЕУ,2009. — 467, [5] с.. 2009

Еще по теме Особливості становлення страхового права ЄС:

- Страхове право України - Страховое право России -