§ 1. Поняття, правовий статус страхової компанії

Обов’язковою умовою функціонування ринку страхових послуг є наявність суспільної потреби в страхових послугах та існування спеціальних організацій, здатних задовольнити ці потреби.

Страхові компанії діють на страховому ринку як самостійні господарюючі суб’єкти, яким властива організаційна єдність та економічна відокремленість. Завдяки цьому страховик має можливість самостійно укладати договір страхування і взаємодіяти з посередниками й іншими учасниками страхування.

Згідно зі ст. 2 ЗУ «Про страхування», страховиками ви­знаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, згідно із ЗУ «Про господарські товариства», з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених ЗУ «Про страхування», а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Легальне визначення поняття фінансової установи передба­чено ст. 1 ЗУ «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», згідно з яким фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов’язані з на­данням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Необхідно зазначити, що відповідно до ГК України, юридична особа наділена загальною правоздатністю.

У процесі утворення страхової компанії можна виділити окремі етапи: а) утворення і реєстрація юридичної особи; б) отри­мання статусу страховика. Ці етапи мають тісний взаємозв’язок і знаходять своє закріплення у засновницьких документах. Проте підприємства, установи, організації не можуть стати страховими компаніями шляхом внесення змін у статутні документи за умови, що вони раніше займалися іншими видами діяльності.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», передбачаються такі умови початку діяльності фінансових установ:

1.        Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов’язана звернутися до відповідного органу державного регулю­вання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

2.        У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінан­сових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

3.        Фінансова установа може розпочати надання фінансових послуг, лише якщо:

1)         облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами;

2)         внутрішні правила фінансової установи узгоджені з вимо­гами законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінан­сових послуг;

3)         професійні якості та ділова репутація персоналу відпові­дають встановленим законом вимогам.

При цьому слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» і похідні від них дозволяється використовувати в назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на заняття страховою діяльністю.

Враховуючи істотну економічну значущість діяльності страхо­вика, специфіку страхових відносин, ст.

Страховики і перестраховики представлені на ринку у таких, передбачених ст. 2 ЗУ «Про страхування», організаційно-правових формах: акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю. Станом на жовтень 2013 року у Єдиному реєстрі зареєстровано 411 страхових компаній (табл. 2)^[64].

Таблиця 2

Кількість страхових компаній в Україні

Загальна характеристика страхової компанії полягає у таких ключових положеннях:

•            це комерційна юридична особа, що діє на підставі ліцензії;

•            страхова компанія утворюється в будь-якій організаційно- правовій формі господарського товариства, окрім товариства з обмеженою відповідальністю;

•            такі компанії можуть бути утворені не менше, чим трьома учасниками;

•            страхова компанія повинна мати законодавчо встановлений розмір статутного фонду^[65];

•            предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням;

•            законодавче закріплення особливого порядку припинення діяльності і банкрутства страхових компаній (з максимальним врахуванням інтересів страхувальників і закріплення спеціальної черговості задоволення вимог кредиторів).

Окрім цього, необхідно відзначити, що, відповідно до ст.

1)          держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, належить до держав - членів Світової організації торгівлі, не належить до держав, які не беруть участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (відми­ванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, а також співпрацює із Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF);

2)          між уповноваженим органом із здійснення нагляду за страховими компаніями країни, в якій зареєстрований страховик- нерезидент, та Нацкомфінпослуг підписано меморандум (укладено угоду) про обмін інформацією;

3)         за страховою діяльністю відповідно до законодавства країни реєстрації страховика-нерезидента здійснюється державний нагляд^[66];

4)         між Україною та країною, в якій зареєстрований страхо­вик-нерезидент, укладено міжнародний договір про запобігання податковим ухиленням та уникнення подвійного оподаткування;

5)         держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, не включена до переліку офшорних зон, визначеного згідно із законо­давством України;

6)         страховик-нерезидент має відповідну ліцензію на здійс­нення страхової діяльності відповідно до законодавства держави, в якій він зареєстрований;

7)         рейтинг фінансової надійності (стійкості) страховика- нерезидента відповідає вимогам, установленим Нацкомфінпослуг.

В Україні, як і в багатьох інших державах, ядро системи страхування складають компанії, утворені у вигляді акціонерних товариств, як правило, приватного типу. Така форма дає можливість контролювати розповсюдження акцій серед учасників, що відповідає інтересам засновників. Процедура створення приватного акціонерного товариства істотно простіша, ніж утворення публічного акціонерного товариства, що дозволяє заощадити час і грошові кошти.

Хоча на сьогодні перспективним для страхової діяльності стає утворення страховиків у формі публічних акціонерних товариств. Це - компанії, які зорієнтовані на значні обсяги страхових послуг. Вони потребують залучення коштів вкладників (інвесторів), які переважно не схильні до активної участі в управлінні страховою компанією (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка активів та обсягів страхових резервів страховиків у 2010-2012 рр. та за 9 місяців 2013 р. (млн грн)¹

Доречним є наведення точки зору Г.Ф. Шершеневича, який відзначав: «Страхова справа йде в ногу з акціонерною справою. Тільки утворення величезних акціонерних капіталів без великого ризику для кожного з учасників дало можливість поставити правильніше страхову справу»^{[67] [68]}.

У переліку дозволених в Україні організаційно-правових форм, в яких можуть бути створені страхові компанії, відсутнє товариство з обмеженою відповідальністю. Така ситуація пов’язана з тим, що засновники цих товариств несуть відповідальність за зобов’язан­нями тільки в межах внесених ними у статутний фонд внесків.