Поняття і зміст конституційно-правового статусу нотаріату

Ipso facto конструктивне розв’язання теоретичної проблеми консти­туційно-правового статусу інституту нотаріату передбачає визначення даного поняття, виявлення сутності і змісту цієї юридичної категорії (в тому числі його структури).

Для того, щоб безпосередньо приступити до аналізу поняття «кон­ституційно-правовий статус інституту нотаріату», логічним буде спер­шу розкрити сутність більш загальних правових категорій. Характерис­тика конституційно-правового статусу інституту нотаріату передбачає необхідність відмежування зазначеного поняття від суміжних катего­рій: «статус суб’єкта права», «правовий статус», «конституційний ста­тус», «конституційно-правовий статус», «правове положення», «право­ве становище». Так, наприклад, за вдалим твердженням З. Макарової, власне юридична категорія «конституційно-правовий статус» дозволяє встановити місце тієї чи іншої інституції в системі розподілу влади, по­казати всю багатогранність взаємозв’язків між цією інституцією та ін­шими владними установами.

З урахуванням вищесказаного, можна побачити, яке значення має для нас визначення правового статусу нотаріату в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина. Однак, категорія «правовий статус нотаріату» на даний момент відноситься до числа одних із малодослі- джених і неоднозначних в сучасному конституційному праві, в силу чо­го при аналізі даного поняття вважаємо за необхідне звернутися до тео­ретичних праць вчених, які досліджували таку загальну категорію, як «правовий статус». Сьогодні немає єдиного погляду як щодо розуміння поняття «правовий статус», так і щодо його складових (sub judice) серед вчених-теоретиків права та конституціоналістів Так, зокрема, слово «статус» в перекладі з латинської мови означає положення, стан чого- небудь або будь-кого: «статус людини», «статус особи», «статус грома­дянина», «статус органу».

Поняття «статус» є одним із базових в юридичній науці, оскільки дозволяє визначити місце суб’єктів права в системі суспільних відно­син, їх права та обов’язки щодо інших суб’єктів. Статус у конститу­ційному праві має декілька виражень в залежності від ролі, яку він ві­діграє у визначенні та фіксуванні положення учасників конституційно-правових відносин і підходів до його характеристик. Але в будь-якому своєму прояві конституційно-правовий статус має якості стійкості, відносної стабільності, внутрішньої узгодженості та системного значення.

У науці конституційного права статус - це теоретична конструкція, яка поєднує в собі нормативні характеристики, теоретичні уявлення та практику реалізації правових установ. Термін «статус» широко викори­стовується як в законодавстві, так і в спеціальній юридичній літературі.

Цілий ряд вітчизняних та зарубіжних вчених-правників (А. Лєбєдєв, М. Матузов, О. Совгиря, Ю. Тодика, Н. Шукліна та ін.) вважають, що категорії «правовий статус» і «правове положення» є тотожними. На підтвердження цієї тези, наприклад, А. Лєбєдєв відзначає, що категорії «статус» і «правове положення» є не просто синонімами, але і мають однакове змістовне наповнення, оскільки вони визначають місце, по­ложення, стан, а не конкретне правовідношення. Поняття «правовий статус» і «правове положення», на думку В. Костюка, ототожнюються, а правовий статус розуміється в першу чергу як правове положення суб’єкта права щодо інших суб’єктів права, з якими він може вступати у правове спілкування. Ось чому в юридичній науковій літературі ми досить часто спостерігаємо визначення правового статусу через понят­тя «правове положення».

Для характеристики органів державної влади прийнято визначати правовий статус через компетенцію.

А. Сирота, в свою чергу, підкреслює, що незважаючи на різні під­ходи до даного явища, різницю у поглядах на поняття цього юридич­ного феномену, усі автори єдині в тому, що правовий статус будь- якого суб’єкта правових відносин є відображенням і закріпленням у праві його реального, фактичного становища у системі суспільних ві­дносин.

Таким чином, на підставі вищенаведеного можна дійти висновку, що, по-перше, поняття правовий статус є явищем складним і багатог­ранним, а, по-друге, визначення, яке з понять - «правовий статус» чи «правове положення» - ширше, а яке вужче - складно, оскільки пере­важна більшість вчених-правників вважають їх синонімами (ми також дотримуємося цієї думки). Адже, якщо використовувати ці поняття як такі, що відрізняються за змістом і значенням, будуть лише створюва­тися проблеми при розумінні тих чи інших відносин.

З нашої точки зору, наповнення понять «правовий статус», «правове положення» та «правове становище» різним змістом є штучним, част­ково обумовленим різними перекладами слова «статус» і, що найголов­ніше, не має практичного застосування у вигляді правового закріплення розмежування таких понять або доцільності, обумовленої практичними потребами. Саме тому, безперечно, окремого висвітлення потребує як сама категорія, так і її складові, що не тільки наповнюють зміст консти­туційно-правового статусу, а й дозволяють виявити всі сторони функ­ціонування такої інституції, як нотаріат.

Конституційний статус суб’єкта правових відносин визначається нормативними характеристиками, закріпленими в Конституції України, для суб’єктів правовідносин одного роду (виду) він є загальним.

Для того, щоб більш повно визначити поняття конституційно- правового статусу нотаріату, насамперед, потрібно враховувати перелік його складових елементів. Таким чином, найбільш проблемним завжди було і є визначення елементного складу правового статусу суб’єкта будь-яких відносин, зокрема, і конституційно-правових. На сьогодніш­ній день серед науковців досі немає єдиної думки, так само як і стосов­но визначення самого поняття статусу.

Якщо вдатися до більш детальної характеристики, то саме слово елемент (від латинської elementum - первісна, складова речовина) - складова будь-чого цілого. Вважаємо, що слід погодитися із думкою О. Музичук, що під елементами правового статусу необхідно розуміти його складові, які у сукупності складають змістовну правову (юридич­ну) характеристику суб’єкта правовідносин, вказують на його специфі­ку, відмінність від інших суб’єктів.

Слушно зазначає С. Чикурлій про те, що в першу чергу необхідно зазначити, що більшість авторів, як теоретиків права так, і конституціо­налістів, приділяють увагу у своїх дослідженнях переважно аналізу структури правового статусу індивіда, тоді як структура правового ста­тусу правоохоронного органу розглядається менше. Однак, деякі спіль­ні риси вказаних правових статусів дозволяють стверджувати про цін­ність досліджень структури правового статусу індивіда для аналізу особливостей структури конституційно-правового статусу нотаріату.

Аналізуючи поняття «статус», Н. Богданова вказує на те, що в науці конституційного права це теоретична конструкція, яка поєднує в собі нормативні характеристики, теоретичні уявлення та практику реалізації правових установ.

Так, стійкість статусу з точки зору конституційного права уявляєть­ся як його формалізація у вигляді сукупності конституційно-правових норм. Щодо нормативної формалізації, то цим шляхом забезпечується відносна стабільність змісту врегульованих відповідними приписами відносин. При цьому обов’язково має бути врахований той факт, що рі­зноманітність таких відносин зумовлює багатоаспектність реалізації тих можливостей, що базисно закладаються в межах конституційно- правового статусу з одночасним допущенням певних змін, які не впли­вають на його сутнісні характеристики. Це дає підстави стверджувати, що стійкість і відносна стабільність зумовлюють статичність конститу­ційно-правового статусу. Говорячи про внутрішню узгодженість, пот­рібно акцентувати увагу на ній як на якісному показнику такого статусу того чи іншого суб’єкта, що виявляється у взаємозв’язку і взаємозалеж­ності окремих його елементів. Стосовно системного значення вказаної правової категорії, то ця характеристика спрямовує його назовні, тобто наближує до інших статусів відповідного рівня, але до різних суб’єктів конституційно-правових відносин за допомогою визначених зв’язків.

Таким чином, ми можемо вести мову про співвідношення понять «статус нотаріату» та «інститут нотаріату». З цього приводу актуаль­ною є позиція, відповідно до якої у такому співвідношенні можливим є сприйняття поняття «статус нотаріату» ширшим, ніж «інститут нотаріа­ту», оскільки перше з них включає в себе зміст низки інститутів: інсти­туту призначення, інституту відповідальності, інституту повноважень, тобто кожен із наведених інститутів відображає окрему сторону харак­теристики соціально-політичної ролі і правової природи нотаріату і, ви­ходячи з цього, може бути поділений на підінститути (субінститути).

У ряді інших наукових праць на досліджувану тематику звертається увага на те, що зазначені поняття як самостійні не виокремлюються, тому питання про їх співвідношення взагалі не може бути предметом наукового обговорення. Так, зокрема, Ю. Тихомиров висловлює пози­цію, яка обґрунтовується тим, що і поняття «статус» застосовується до об’єктів конституційно-правових відносин (статус влади, статус держа­вного органу, статус власності), і поняття «інститут» використовується для всебічного аналізу суб’єктів зазначених відносин (наприклад, ін­ститут держави, інститут державної служби, інститут власності). На думку Ю. Дмитрієва, «інститут» уявляється як більш широке поняття, ніж «статус», оскільки друге є складовою першого, а зміст статусу ав­тором зводиться до функцій і повноважень.

Разом з тим, на наш погляд, говорячи про співвідношення понять «статус нотаріату» та «інститут нотаріату», необхідно мати на увазі, що статус - це статика (виходячи з його стійкості та відносної стабільнос­ті), а інститут є його динамічним утіленням. Саме тому в подальшому будемо застосовувати категорії «конституційно-правовий статус нота­ріату».

7.4