Висновки до розділу

Медіація як альтенативний державному судочинству спосіб вирішення конфліктів (спорів) самими їх сторонами при посередництві медіатора (медіаторів) є одним із різновидів складних соціальних конструктів людської діяльності.

До першої групи факторів, а саме суспільних потреб, які вимагали свого невідкладного задоволення в середині - другій половині ХХ ст., насамперед належали: 1) необхідність подолання тотального розчинення індивідів-особистостей в масі- натовпі; 2) потреба утвердження свободи особи у соціумі; 3) необхідність подолання тотального патерналізму та утвердження відповідальності особи за себе. Ключовою серед цих потреб була необхідність утвердження свободи особи у суспільстві, оскільки остання, з одного боку, виступає можливістю та умовою водночас подолання тотального розчинення індивіда у масі-натовпі через здатність вивільненого індивіда до розрізнення добра і зла; з іншого боку, людська свобода є передумовою утвердження персональної відповідальності особи за себе та подолання внаслідок цього патерналізму як одвічного perpetum mobile субстанційної держави.

Як переконує історичний досвід, цього неможливо досягти без укорінення демократії. Онтологічну (буттєву) основу демократії у соціумах творять реальні співвідношення свободи та рівності можливостей особи як ключових соціальних цінностей. Свобода є іманентною властивістю соціалізованого індивіда, його атрибутом. Вона об’єктивно захищена природою людини, її властивостями людської автономії та комунікативної

59 солідарності.

Проте, як засвідчив досвід одних лише суспільних потреб у медіації як альтернативному державному судочинству способі врегулювання конфліктів (спорів) їх сторонами за сприяння медіатора недостатньо. Необхідна також наявність відповідних можливостей соціумів для цього. До найфундаментальніших із таких можливостей, які з'явилися у західних суспільствах у середині - другій половині ХХ ст., слід віднести людиноцентристський світоглядний поворот та утвердження людиноцентризму як принципу існування держави.

Людиноцентристський поворот середини - другої половини ХХ ст. мав своїми наслідками повне повернення суб'єктності індивідам посттоталітарних соціумів, усвідомлення ними власного буттєвого укорінення у світі як його основи та особистого буття у свободі. Із покірного впродовж багатьох попередніх століть державі-Богу та власній долі, знеособленого створіння індивід трансформувався у самодостатню особистість, спраглу до самоутвердження й самореалізації, спроможну самостійно захистити власну людську гідність. Новий історичний тип індивіда-особистості, який з'явився внаслідок людиноцентристського світоглядного повороту, відчув та усвідомив повну особисту відповідальність за самого себе та за Іншого, з ким йому випало реалізовувати власні життєві проєкти. У нього з'явилася невідкладна потреба в самостійному вирішенні буттєвих конфліктів (спорів) з Іншим за допомогою посередника. Поява індивіда-особистості нового типу стала одним із завершальних етапів визрівання суспільних передумов для появи альтернативного державному судочинству способу врегулювання його конфліктів (спорів) з Іншим - медіації.

Утвердження людиноцентризму як принципу існування держави означало появу зв’язаності держави людськими правами, трансформацію останніх у ключовий юридичний обов’язок держави, в квінтесенцію усього змісту її діяльності, у сенс її існування. Це мало своїм наслідком трансформацію посттоталітарних держав у держави людиноцентристські інструментальні. Тільки вони, як переконує історичний досвід, створюють належні та достатні умови для розвитку медіації. Людиноцентризм як принцип існування держави став останнім з необхідних чинників для настання історичної епохи медіації.